Що таке симптом і синдром

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Симптом (значення).

Симпто́м (від грец. σύμπτομα — ознака, нещастя, що трапляється[1]) — ознака, яка відрізняє хвору людину від здорової. Також визначають симптом як будь-яку відчутну зміну в організмі або його функціях, що виявляється на підставі скарг хворого (суб’єктивний симптом) або під час дослідження лікарем (об’єктивний симптом). Симптом може бути й об’єктивною клінічною ознакою[en][2], тобто чітко виявлятися не тільки самим пацієнтом, але й будь-якою іншою людиною, особливо лікарем, перед або під час фізичного огляду пацієнта. Тоді як деякі симптоми відчуває лише сам хворий, от як парестезії, і вони не є клінічними ознаками.

Розпізнавання хвороби базується на обстеженні хворого та виявленні симптомів. Діагностика внутрішніх хвороб базується на виявленні симптомів хвороб. Для їхнього виявлення і спостереження за лікуванням хворого існує спеціальний метод дослідження: складання документа — історії хвороби пацієнта. Розділ «Анамнез захворювання» (лат. аnamnesis morbi) містить відомості про симптоми хвороби в динаміці їхньої появи і розвитку. Розпитуючи хворого, слід з’ясувати сім параметрів симптомів:

1. Перша поява конкретного симптому, коли він змінився, коли були найтяжчі прояви його.
2. Якості, риси обстежуваного симптому (потрібно якнайточніше описати всі якості цього симптому).
3. Тяжкість (можлива самооцінка хворим за градацією від 1 до 10).
4. Локалізація.
5. Умови виникнення.
6. Фактори, що полегшують або обтяжують симптом.
7. Супутні явища, які супроводжують симптом.

Сукупність симптомів, які часто зустрічаються разом при деяких певних захворюваннях, називається синдромом (при спільному патогенезі) або симптоматикою. Наприклад, «грипоподібний синдром» (головний біль, розбитість, підвищення температури та ін.) при багатьох інфекційних хворобах, «депресивний синдром» при різних психічних і соматичних захворюваннях.

Об’єднання симптомів на основі їх зв’язку з етіологією чи патогенезом захворювання є клінічним вираженням діагнозу. Діагноз кожної хвороби базується на сукупності синдромів або на виявленні вирішальних ознак.

Для того, щоб визначити попередній діагноз, необхідно вивчити симптоматику ураження органів та систем організму і навчитися виділяти сукупність симптомів, які складаються
у певний синдром, тобто пов’язані спільним походженням. Наука про симптоми називається симптоматологією[de]. Надзвичайно важливо не тільки навчитися бачити окремі симптоми, а й добре знати їх походження, патогенез симптомів — семіотику. Розпитуючи і фізикально обстежуючи хворого, лікар здійснює процес клінічного мислення — аналізу семіотики виявлених симптомів, об’єднання їх у певні синдроми, на основі сукупності синдромів визначає хворобу.

Багато важливих у клінічній медицині симптомів названі іменами науковців, які їх описали (зокрема симптоми Копліка, Кіарі, Мюссе, Гатчінсона тощо).

Види[ред. | ред. код]

За способом і доступністю виявлення симптоми поділяють на об’єктивні та суб’єктивні, явні та приховані. За термінами появи і виявлення — на ранні та пізні, а за діагностичним значенням — на неспецифічні, специфічні та патогномонічні. Специфічні — притаманні певному захворюванню, неспецифічні — супроводжують цілий ряд хвороб.

Специфічність симптомів залежить від кількості захворювань, при яких його виявляють. До патогномонічних відносять такі, що виявляються тільки при одному захворюванні (наприклад симптом Копліка при кору, правцева діагностична тріада при правцеві, тофуси при подагрі тощо).

При описі психічних розладів, особливо шизофренії, симптоми можна розділити на позитивні та негативні[3]. Позитивними симптомами є ті, які присутні в розладі, але звичайно не відчуваються більшістю осіб. Вони відображають надмірність або спотворення нормальних функцій (тобто досвід та поведінку, які характерні для нормального функціонування людини). Зокрема, це галюцинації, марення та химерне поведінка. Негативними симптомами є такі функції, що зазвичай виявляються у здорових осіб, але зменшуються або відсутні у постраждалих. Отже, це те, що зникло з нормального способу функціонування людини. Прикладами є соціальний відхід, апатія, нездатність відчувати задоволення і недоліки в контролі уваги.

Див. також[ред. | ред. код]

• Список симптомів
• Анамнез
• Катамнез

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• ПРОПЕДЕВТИКА ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ ДЛЯ СТОМАТОЛОГІВ (за ред. М. С. Расіна). Вінниця. «Нова Книга». 2013. — 206 с. ISBN 966–95815–7-5 / С.7-15
• Москаленко В. Ф., Сахарчук І. І., Дудка П. Ф., Тарченко І. П., Бодарецька О. І., Ільницький Р. І., Бондаренко Ю. М. Пропедевтика внутрішніх хвороб // За ред. В. Ф. Москаленка, І. І. Сахарчук. — К.: Книга плюс, 2007. — 632 с.
• Ковальова О. М., Сафаргаліна-Корнілова Н. А. Пропедевтика внутрішньої медицини (Підручник). — Медицина, 2010. — 720 с. ISBN 978-617-505-094-1
• Пропедевтика внутрішньої медицини: підручник (ІІІ—ІV р. а.) / Ю. І. Децик, О. Г. Яворський, Є. М. Нейко та ін. — 5-е видання — «Медицина», 2018. — 552 с. ISBN 978-617-505-676-9

Посилання[ред. | ред. код]

• Симптом

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Синдром (значення).

Синдро́м (грец. σύνδρομον, σύνδρομο — збіг, скупчення[1]) — стійка сукупність симптомів із загальним патогенезом. Синдром може складати клінічну характеристику усієї хвороби або її частину, при цьому об’єднуючи прояви патології однієї або декількох систем та органів організму людини.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Хоча ще Авіценна в своєму Каноні лікарської науки[2] у XI столітті вперше запропонував ідею синдрому в діагностиці конкретних захворювань,[3]але вважають що основну роль у введенні до медичного вжитку поняття «медичний синдром» зіграв видатний англійський лікар XVII століття Томас Сиденгам.[4]

Особливості поняття «синдром»[ред. | ред. код]

Синдром не є рівнозначним поняттю «хвороба», адже може зустрічатися при кількох хворобах. Так, синдром жовтяниці може відбуватися при вірусних гепатитах, гемолітичній анемії, лептоспірозі, тропічній малярії, обтурації жовчних проток при ускладненій жовчнокам’яній хворобі (холелітіазі), тощо. Поняття «синдром» не рівнозначне й поняттю «симптомокоплекс», хоч деякі медичні джерела їх невиправдано трактують як синоніми. Адже «симптомокомплекс» — це стислий опис симптоматики конкретної хвороби, тобто може бути семіотичним виразом нозологічної одиниці, синдрому або ускладнення.

Підґрунтя поняття «синдром»[ред. | ред. код]

У медицині та психології, термін «синдром» ґрунтується на асоціації деякої кількості клінічно розпізнаних симптомів (особливостей, ознак або характеристик), які часто трапляються разом, таким чином, що присутність одного симптому попереджує лікаря про можливу присутність інших симптомів, або інших ознак. Це частіше за все виявляється, коли причина, та/або патогенетичні зміни відбуваються разом (патофізіологія синдрому).

Синдромна діагностика[ред. | ред. код]

На сьогодні велике значення у клінічній діагностиці хвороб надають синдромному[5] підходу, тому що синдром містить достатньо стійке сполучення певних симптомів, яких можна більш-менш часто виявити. На відміну від багатьох патологічних патогенетичних зрушень цю сукупність симптомів визначити можна за допомогою простих засобів — збору анамнезу, візуального спостереження, пальпації, перкусії,аускультації, тощо. У сучасній діагностиці синдромний підхід є етапом нозологічної діагностики, тобто виявлення сутності певної хвороби. Синдромний підхід в діагностиці певною мірою дозволяє на достаціонарному етапі скоріше запідозрити хворобу і, відповідно, швидше доправити хворого до стаціонару. Наявність певного синдрому дозволяє і на стаціонарному етапі іноді не використовувати складні та дорогі засоби лабораторно-інструментальної неспецифічної діагностики. Іноді наявність синдрому дозволяє перейти одразу до лікування, зокрема, до хірургічного втручання при синдромі гострого живота, якого можуть спричинити гострий апендицит, панкреатит, холецистит, дивертикуліт, тощо.

Широке використання синдромного підходу в діагностиці призвело до спрощування самого поняття «синдром». З’явились абсолютно неправильні поняття на кшталт «больовий синдром», «диспептичний синдром», не відповідають сутності синдрому, є по суті є симптомами, які мають неоднозначну нозологічну сутність при різних хворобах. Таке спрощування поняття «синдром» також сприяє недоцільній зміні патогенетичного підходу в лікуванні на спрощений симптоматичний.

Особливості сучасного термінологічного використання поняття «синдром»[ред. | ред. код]

Часто термін «синдром» використовують до тих хвороб, коли їхню етіологію не встановили. Термін «синдром» також продовжують використовувати у деяких випадках навіть після того, як основну (етіологічну) причину знайшли, або коли існує ряд різних першопричин, що дають початок тій же комбінації симптомів та проявів.

У сучасній медицині виділяють близько 1600 синдромів. Багато з них відносять до епонімів — тобто називають іменами вчених, які вперше їх описали: синдром Дауна, синдром Гієна — Барре, синдром Лаєлла, синдром Скуміна, тощо.

Існують ще поняття «анатомічний синдром» — сукупність фізичних симптомів чи ознак, які відповідають структурним змінам органів, «функціональний чи фізіологічний синдром» — поєднання функціональних симптомів.

За останні десятиріччя термін «синдром» використовують і за межами медицини для опису певних явищ, зокрема у психології — Стокгольмський синдром, «синдром вболівальника», у декодуванні — «декодувальний синдром», тощо.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Пропедевтика внутрішніх хвороб з доглядом за терапевтичними хворими (за ред. А. В. Єпішина) Укрмедкнига. Тернопіль — 2001. — 769 с. ISBN 966-7364-70-4
• Щуліпенко І. М. Пропедевтика внутрішньої медицини: Загальна семіотика і діагностика Навч. посібник. — К. : Медицина, 2008. — 304 с. ISBN 978-966-10-0011-6
• Пропедевтика внутрішньої медицини: Підручник — 3-тє вид., випр. і доп. / За ред. О. Г. Яворського. — К., 2013. — 552 с. ISBN 978-617-505-217-4
• Бобина Л. А. Синдром Скумина как нозологическая форма. // К Здоровью через Культуру. — 2010 . — № 18. — С. 22-36. ISSN 0204-3440 (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

• Синдром

.