Перша медична допомога при синдром тривалого здавлювання

Синдром здавлення або травматичний токсикоз — захворювання, що виникає в результаті тривалого, а іноді і короткочасного обширного здавлювання одного або декількох великих сегментів кінцівок, мають виражений масив (гомілка, стегно, сідничний область).

здавлення кінцівок виникають в мирній і військовій обстановці при обвали, автокатастрофах, аварії поїздів, землетрусах, руйнуваннях будівель. Внаслідок тривалого здавлення відбувається порушення кровообігу в тканинах , доставки до них поживних речовин і кисню. Внаслідок цього виникає омертвіння тканин з виділенням в організм отруйних продуктів їх життєдіяльності (аутотоксінов). Відразу ж після звільнення кінцівки від здавлення в кров може надійти значна кількість токсинів. Стан постраждалих при цьому помітно погіршується, аж до порушення серцевої діяльності та дихання. Особливо згубно дію отруйних продуктів на нервову систему, нирки і печінку. Через порушення функції нирок виділення сечі різко зменшується і далі припиняється. У важких випадках смерть може настати в найближчі 2-4 дня від порушення функції нирок, печінки, серцево-судинної системи.

У найближчі години після звільнення розвивається набряк пошкодженого сегмента кінцівки. Тканини стають щільними на дотик. Блідість шкіри в подальшому змінюється багряно- синім фарбуванням з вогнищами дрібних крововиливів. З’являються бульбашки зі світлим або кров’яним вмістом. Шкіра холодна, больова чутливість знижена. Пульсація артерій на периферичних відділах кінцівки ослаблена або не визначається.

Після звільнення потерпілого з-під завалу ступінь тяжкості, небезпека і результат залежать від тривалості здавлювання кінцівки:

— до 4 годин — легка ступінь тяжкості;

— до 6 годин — середня;

— до 8 годин і більше — вкрай важка.

Послідовність надання першої допомоги

Перед звільненням кінцівки від здавлення накладають джгут вище місця здавлення.

2. Після звільнення від здавлення, не знімаючи джгута, бинтують кінцівку від основи пальців до джгута і тільки після цього обережно знімають джгут.

3. Внутрішньом’язово вводять знеболюючий засіб.

4. Забезпечують зігрівання постраждалого (укутують в ковдру, дають тепле пиття).

5. При наявності поранень накладають асептичну пов’язку , при наявності кісткових ушкоджень проводять іммобілізацію (знерухомлення) кінцівки шинами.

6. Терміново евакуювали потерпілого до лікувальної установи (на ношах).

7. При затримці госпіталізації кінцівки надають піднесене положення, укладаючи її на подушку. Раніше накладений бинт розбинтовувати і обкладають кінцівку льодом. Дають рясне пиття (краще мінеральну воду), контролюючи кількість виділеної сечі.

РЕВМАТОЇДНИЙ АРТРИТ . ХВОРОБА БЕХТЕРЕВА
Ревматологія як самостійна науково-практична дисципліна формувалася майже 80 років тому у зв’язку з необходімостио більш поглибленого вивчення хвороб цього профілю, викликаної їх широким розповсюдженням і стійкою непрацездатністю. У поняття «ревматичні хвороби» включають ревматизм, дифузні захворювання сполучної тканини, такі як системний червоний вовчак, системна
Диференціальна діагностика СТЕНОКАРДІЇ.
У першу чергу необхідно правильно встановити діагноз стенокардії і визна-лити її форму . Для цього потрібно детально проаналізувати наявний больовий синдром в лівій половині грудної клітини і дані зміни кінцевої частини шлуночкового комплексу ЕКГ (депресія або підйом сегмента ST і негативний або високий загострений зубець Т) Далі необхідно провести диференціальну діагностику
набутих вад серця
Набуті вади серця є одним з найбільш поширених захворювань. Вражаючи людей різних вікових груп, вони призводять до стійкої втрати працездатності та представляють серйозну соціальну проблему. Незважаючи на достатню вивченість клінічної картини, помилки в діагностиці цих вад зустрічаються досить часто. Тим часом вимоги до правильної діагностики надзвичайно
ВАГІТНІСТЬ І ПОЛОГИ ПРИ СЕРЦЕВО-СУДИННИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ, анемії, захворюваннях нирок, цукровому діабеті, вірусному Гіпатії, ТУБЕРКУЛЬОЗ
Одне з найважчих екстрагенітальних патологій у вагітних є захворювання серцево-судинної системи, і основне місце серед них займають вади серця. Вагітних з вадами серця відносять до групи високого ризику материнської та перинатальної смертності та захворюваності. Це пояснюють тим, що вагітність накладає додаткове навантаження на серцево-судинну систему жінок.
Лейоміома матки
Визначення поняття. Лейоміома матки (ЛМ) — одна з найбільш часто зустрічаються доброякісних пухлин репродуктивної системи жінки. Пухлина має мезенхімального походження і утворюється з мезенхіми статевого горбка, навколишнього зачатки Мюллерова проток (рис. 4.8). Мезенхіма є попередником примітивного міобласти, індиферентних клітин строми ендометрію і різних клітинних
Нейроциркуляторная дистонія
нейроциркуляторна дистонія (НПД) — захворювання структурно-функціональної природи, що виявляється різними серцево-судинними, респіраторними і вегетативними розладами, астенізація, поганою переносимістю стресових ситуацій та фізичних навантажень. Захворювання тече хвилеподібно, проте має хороший життєвий прогноз, так як при ньому не розвиваються кардіомегалія і серцева недостатність.
Ступені тяжкості дискоординации пологової діяльності
Наші дослідження [Сидорова І. С, 1999, 2001] показали, що слід розрізняти три ступені тяжкості дискоординации пологової діяльності, які певною мірою відображають або динаміку прогресування патології, або відразу проявляються різними варіантами тяжкості (табл. 20.1). Таблиця 20.1. Класифікація дискоординації пологової діяльності [Сидорова І. С, 1987] {foto158}
ОСНОВИ ПРОТИПУХЛИННОЇ ТЕРАПІЇ
Вінсент Т. де Віта (Vincent Т. De Vita, JR.) Біологія пухлинного росту Основи протипухлинної терапії базуються на наших знаннях про біології пухлинного росту. Два десятиліття тому уявлення про те , що навіть невеликі за розмірами первинні ракові пухлини відривають життєздатні пухлинні клітини в систему циркуляції і ці клітини здатні рости так само, як і в первинній
СУДИННІ ЗАХВОРЮВАННЯ КІНЦІВОК
Д . Євген Странднесс, молодший (D. Eugene Strandness, JR.) Адекватний підхід до обстеження хворого з підозрою на ураження периферичних судин повинен включати: 1) ідентифікацію ураженої системи — артеріальна, судинна або лімфатична; 2) оцінку ступеня функціональних розладів; 3) визначення необхідності використання спеціальних тестів для уточнення поширеності
ПУХЛИНИ ЛЕГКИХ
Джон Д. Мінна (John D. Minna) У 1984 р. в США рак легені був діагностований у 96 000 чоловіків і у 43 000 жінок, багато з яких померли протягом першого року від початку захворювання. Пік захворюваності припадає на вікову групу 55-65 років. Рак легені займає у чоловіків перше, а у жінок — друге місце серед причин смерті від злоякісних новоутворень. Летальність в групі хворих

Источник

Синдром тривалого розчавлення (часто зустрічається під назвою краш-синдром, синдром здавлення) – це стан, який розвивається в постраждалого внаслідок тривалого (4-8 год і більше) стискання або розчавлення м’яких тканин тіла.

Причинами його виникнення є тривале здавлення частин тіла (переважно кінцівок), зазвичай уламками зруйнованих споруд, масивами грунту, накладеним із метою зупинки кровотечі джгутом, тривалим позиційним стисканням кінцівки масою власного тіла внаслідок тяжких отруєнь, які супроводжуються тривалою втратою свідомості.

Пусковим механізмом є припинення у перетиснених тканинах кровообігу та відтоку лімфи. Внаслідок цого швидко виснажуються можливості тканинного дихання, виникають аноксія, ацидоз, як наслідок – накопичення проміжних продуктів обміну та вазоактивних речовин, що розширюють судинне русло та збільшують капілярну проникність. Надалі виникають плазмовтрата в прилеглі тканини, руйнування еритроцитів, аутоліз м’язової тканини. Саме в цей період візначається поява у потерпілого агресії, яка зумовлені відчуттям жаху, приреченості, болем, виснаженням стрес-потенціалу та антистресових механізмів. Після звільнення кінцівки кров із магістральних судин починає заповнювати різко розширене судинне русло пошкодженої кінцівки, та, оскільки стінка судини пошкоджена, відбувається проникнення крові зв її межі. Виникають гіповолемія та подальша типова реакція централізації кровообігу. В ушкодженій ділянці настає некроз м’язів, приєднуються інфекційні ускладнення, що формує первинний ендотоксикоз. В кровообіг надходять міоглобін, гемоглобін, калій, креатинін, фосфор, гістамін, т.з. «ішемічний токсин», молекули середньої маси, ейкозаноїди, цитокіни, вільні радикали та ін. Останнім притаманна пошкоджувальна дія та ініціалізація цілого каскаду патологічних змін, зокрема, гострої ниркової недостатності, тромбогеморагічного синдрому, респіраторного дистрес-синдрому, виникають дистрофічні та некробіотичні зміни в печінці, токсичний міокардит, токсико-бактеріальний шок, загострення хронічних захворювань.

У клінічному перебігу виділяють наступні періоди: період компресії; ранній післякомпресійний період (1-3 доби); проміжний період (4-18 доби); пізній період (після 18-ї доби);

У періоді компресії в більшості постраждалих зберігається свідомість, однак виникають депресія, апатія, сонливість, інколи збудження. Потерпілі скаржаться на біль, спрагу, задуху.

Після звільнення кінцівки (ранній післякомпресійний період) потерпілий скаржиться на біль в ушкодженій частині тіла, загальну слабкість, запаморочення, нудоту, спрагу. При огляді частин тіла, які перебували під дією компресії, спостерігаються різні трофічні зміни в м’яких тканинах. Виникають травматичні неврити, плексити, набряк м’яких тканин ушкоджених ділянок (супроводжується плазмовтратою та розвитком гемоконцентрації), знижується артеріальний тиск, виникає тахікардія. Розвивається гіперкоагуляція та ознаки формування тромбогеморагічного синдрому. Перебіг цього періоду характеризується ознаками ендогенної інтоксикації. Часто спостерігаються явища дихальної недостатності (респіраторний дистрес-синдром). У крові зростає вміст калію, фосфору, міоглобіну, сечовини, креатиніну. Зменшується кількість добової сечі. Вона набуває лаково-червоного забарвлення, зумовлене наявністю гемоглобіну та міоглобіну, має високу відносну щільність та кислу реакцію. Пізніше сеча стає темно-бурою. У ній визначають велику кількість білка, лейкоцитів, еритроцитів, циліндрів, кристалів гематину, аморфного міоглобіну.

Таким чином, закономірностями перебігу цього періоду є шок, гостра ниркова недостатність та формування поліорганної дисфункції.

Проміжний період характеризується проявами поліорганної недостатності, які зумовлюють тяжкість перебігу гострої ниркової недостатності, прогресуванням гнійно-некротичних процесів у м’яких тканинах та ступенем ендогенної інтоксикації. Розвиваються анемія, вторинні пневмонії, плеврити, ателектази, міокардіодистрофія, міокардити, токсичний гепатит, інтоксикаційний парез кишок, тромбогеморагічний синдром та ін.

У пізньому періоді переважають місцеві симптоми над загальними. Функції нирок поступово відновлюються, нормалізується водно-електролітний баланс, повністю зникає набряк ушкодженої кінцівки. У зоні компресії виникає атрофія м’язів, контрактури, ішемічні неврити, які супроводжуються вираженим больовим синдромом.

Невідкладна допомога полягає у виконанні простих, але водночас ефективних заходів: накладання джгута вище місця стискання (коли є ознаки нежиттєздатності кінцівки або з метою зупинки зовнішньої кровотечі при ушкодженні магістральної артерії) або туге бинтування кінцівки еластичними бинтами, іммобілізація кінцівки та транспортування потерпілого на ношах у лікарню, знеболення (наркотичні та ненаркотичні анальгетики, транквілізатори, нейролептики; провідникова або футлярна блокада розчином новокаїну), уведення протиправцевої сироватки та проведення нфузійної терапії шляхом парентерального уведення сольових розчинів.

Матеріал підготував: доцент кафедри анестезіології та реаніматології Олексій Ткачук.

Источник

НА ЧИТАННЯ 7 min Переглядів 2.5k. Опубліковано 07.01.2020

Синдром тривалого здавлення або краш-синдром – небезпечний стан, який супроводжує такі явища, як різні природні катаклізми, обвалення будівель, землетрусу, завали в шахтах і виникає в результаті здавлення ззовні частин тіла.

Краш-синдром — грізне стан, що потребує негайної госпіталізації у спеціалізований лікувальний заклад і надання кваліфікованої медичної допомоги.

Одним з видів краш-синдрому є синдром позиційного здавлення, який виникає при тривалому положенні в неприродній позі, наприклад, при алкогольному сп’янінні або перебування в несвідомому стані. Відбувається порушення кровопостачання ділянки тіла, викликане тиском власної ваги. Такий стан частіше виникає при свисании кінцівки через край якого-небудь предмета, або коли рука або нога знаходиться під вагою власної маси.

Вперше синдром тривалого здавлювання був описаний в 1908 році, коли на березі Сицилії і Калабрії сталося землетрус, при якому велика кількість жителів залишилися під завалами будівель. Після звільнення з-під завалів у частини потерпілих розвинулися тяжкі порушення, які призводили до летального результату.

Синдром тривалого здавлення

Синдром тривалого здавлення (СДС, краш-синдром) – такий патологічний стан, при якому порушується кровопостачання м’яких тканин, тобто виникає ішемія, під тривалим впливом ззовні великої маси (здавлення кінцівок плитами при обваленні будинків), характеризується розвитком гострої ниркової недостатності.

Причини виникнення синдрому тривалого здавлення

травма, яка виникла в результаті зовнішнього здавлення, що призводить до порушення кровопостачання в здавленої частини тіла (компресійна ішемічна травма). Вони можливі при обвалах будівель або при вибухи, землетруси тощо);
поранення судини, внаслідок чого може виникнути тривале порушення кровопостачання кінцівки;
накладення кровоспинного джгута з перевищенням максимально допустимого часу знаходження (так звана, турникетная травма);
тривале перебування в неприродній позі і нерухомому положенні, що призводить до порушення кровопостачання (синдром позиційного здавлення);
здавлення м’язів кінцівок наростаючим набряком з подальшим порушенням їх кровопостачання (компартмент-синдром);

Патогенез

У патогенезі СДС виділяють 2 періоди:

період компресії – під впливом сильного болю внаслідок механічної травми і збудження виникає централізація кровообігу – тобто кровоснабжаются тільки життєво важливі органи – мозок, нирки, легені. Виникає шокоподобное стан. В здавлених тканинах, поряд з цими процесами, в результаті ішемії відбувається накопичення токсичних продуктів руйнування м’язів – міоглобіну, іонів калію, креатиніну, кальцію.

Міоглобін – спеціальний білок м’язів, службовець як кисневого резерву в м’язовій тканині. В нормі він відсутній в крові та сечі.

період декомпресії – при відновленні кровотоку в пошкодженій кінцівки відбувається одномоментне надходження всіх токсичних продуктів розпаду в загальний кровотік, що призводить до розвитку ендогенного токсикозу (отруєння токсинами, утвореними у власному організмі). Під впливом цих речовин відбувається неконтрольоване розширення судин, різке зниження артеріального тиску і погіршення кровопостачання життєво важливих органів. Також збільшується проникність стінок судин, що спричиняє переміщення рідини з кровоносного русла в навколишні тканини, іншими словами, виникає набряк тканин. Особливо сильно набрякають пошкоджені частини тіла, що ще більше погіршує їх стан. Ендогенні токсини, зокрема калій, несприятливо впливають на серцево-судинну систему. Відбувається порушення згортання крові за типом дисемінованого внутрішньосудинного згортання. Надходження великої кількості недоокислених продуктів розпаду в кровотік викликає ацидоз – збільшення кислотності крові. Міоглобін, який не повинен бути присутнім в крові, вкрай несприятливо впливає на нирки. Він закупорює ниркові канальці, тим самим порушує роботу нирок. Наростає картина гострої ниркової недостатності аж до анурії (відсутність сечі).

Клінічна картина

Рання стадія (ендогенна інтоксикація) – триває до 2 діб. Після відновлення кровотоку в ишемизированном ділянці відбувається різке погіршення загального стану.

Ця стадія характеризується:

збудженням, яке змінюється млявістю, відчуженістю хворого від того, що відбувається;
різким падінням артеріального тиску;
порушенням серцевої діяльності;
нестерпними болями в ураженої кінцівки;
неможливістю поворухнути пошкодженою кінцівкою;
відсутністю всіх видів чутливості ураженої ділянки;
наростаючим набряком кінцівки, з міхурами, наповненими серозним вмістом;
наростаючим явищем гострої ниркової недостатності – зниження сечовипускання, сеча має червоний колір через міоглобіну і гематина;

Найбільшу небезпека на цій стадії становлять порушення діяльності серцево-судинної системи та зниження артеріального тиску. Може настати зупинка серця із-за різкого надходження великої кількості калію в кровотік.

Проміжна стадія (гостра ниркова недостатність) – триває від 3 діб до 3 — 5 тижнів. Для неї характерно:

розвиток синдрому поліорганної недостатності – важка реакція організму на надмірний стрес, що характеризується порушенням або припиненням нормальної роботи декількох систем організму.

Поліорганна недостатність є однією з основних причин смертності у відділеннях інтенсивної терапії і доходить до 80%

легенева недостатність з розвитком пневмонії та інтерстиціального набряку легень;
розвиток стрес-виразок у шлунково-кишковому тракті;
гостра ниркова недостатність з відсутністю сечі;
розвиток важкої уремії – гострий стан, що розвивається внаслідок затримки азотистих речовин в організмі з-за гострої ниркової недостатності;
розвиток ранової інфекції (частіше всього виникає анаеробна інфекція);

Період реконвалесценції характеризується:

поліурією – збільшенням сечовипускання, що свідчить про відновлення функції нирок та вирішенні гострої ниркової недостатності;
частковим відновленням функцій систем організму, але іноді поліорганна недостатність зберігається на все життя;
в ділянці ураження спостерігаються довго незагойні гнійні рани, з освітою в подальшому контрактур, атрофія м’язів, неврити.

Ступеня тяжкості

легка ступінь – характеризується ішемією невеликої частини кінцівки (кисть, гомілка, передпліччя) протягом 3 — 4 годин. Безпосередньої загрози життю пацієнта, зазвичай повної картини ендогенного токсикозу не розвивається;
середня ступінь – порушення кровопостачання однієї або двох кінцівок протягом 4 годин. Розвивається ендогенний токсикоз, може приєднатися гостра ниркова недостатність. Необхідна термінова госпіталізація в медичний заклад для порятунку потерпілого;
важка ступінь — порушення кровопостачання однієї або двох кінцівок протягом 7 — 8 годин. Характеризується вираженим зниженням артеріального тиску, ендогенним токсикозом і гострою нирковою недостатністю. Хворим необхідна медична допомога в умовах спеціалізованого стаціонару з проведенням інтенсивної терапії та гемодіалізу;
вкрай важка ступінь – повне порушення кровопостачання обох нижніх кінцівок понад 8 годин. Наступають грубі порушення гемодинаміки, і реанімаційні заходи в більшості випадків бувають неефективними. Найчастіше хворі помирають.

Синдром тривалого здавлення — перша допомога

Викликати «швидку допомогу та рятувальників.
Оцінити стан потерпілого, якщо хворий без свідомості, то необхідно:

висунути нижню щелепу вперед;
звільнити рот і дихальні шляхи від слизу, крові або блювотних мас за допомогою серветки, при цьому, не забуваючи про власну безпеку.

Заспокоїти хворого.
Якщо самостійно можливо звільнити кінцівку, необхідно її бинтувати по мірі звільнення еластичним бинтом. Потрібно звільняти від центру до периферії кінцівки і також накладати еластичний бинт. Для цього необхідно як мінімум дві людини. При наявності ран, перед бинтуванням потрібно накласти асептичну пов’язку.
Накласти шину на пошкоджену кінцівку.
Якщо є кровотеча, то необхідно його зупинити підручними засобами (накласти пов’язку, що давить, чи палять в залежності від типу кровотечі).
Зробити хворому знеболюючий укол.
При сильному набряку пошкодженої кінцівки необхідно зрізати з неї одяг і зняти взуття.
Можна давати хворому рясне тепле пиття при збереженому свідомості і відсутності внутрішньої кровотечі (якщо ви не впевнені у відсутності внутрішньої кровотечі краще пити не давати).

В даний час заборонено використовувати джгут вище здавленої частини кінцівки при транспортуванні.
Джгут треба накладати на кінцівки, якщо спостерігається артеріальна кровотеча!

Алгоритм першої медичної допомоги при СДС, рекомендований в даний час:

накласти кровоспинний джгут вище місця здавлення;
звільнити з-під завалу;
туго забинтувати кінцівку еластичним бинтом, починаючи від джгута, до пальців. Якщо є рани, то спочатку необхідно на них накласти асептичну пов’язку;
зняти кровоспинний джгут;
забезпечити транспортну іммобілізацію кінцівки.

Лікування

Лікування СДС складається з декількох етапів:

перша долікарська допомога надається людьми, що опинилися поряд з потерпілим;
перша лікарська допомога надається бригадою швидкої медичної допомоги;
інтенсивна терапія в лікувальному закладі.

Основні принципи лікування в стаціонарі:

підтримання адекватного кровопостачання і дихання;
надання хірургічної та травматологічної допомоги;
інфузійна терапія з використанням свіжозамороженої плазми;
корекція порушень кислотно-основного стану організму;
поповнення дефіциту обсягу циркулюючої крові;
забезпечення детоксикації экстракорпоральными методами (плазмаферез, гемосорбція);
адекватне знеболення;
гіпербарична оксигенація – метод, що забезпечує насичення клітин киснем, заснований на подачі його під високим тиском у спеціальних камерах;
гемодіаліз у період гострої ниркової недостатності;
забезпечення живлення організму ентеральним та парентеральними методами.

Висновок

Сидром тривалого здавлення — грізний стан, що потребує надання швидкої медичної допомоги. Чим раніше розпочата терапія СДС, тим більше шансів на сприятливий результат.

Источник