Загальний адаптаційний синдром і стрес
Крім спадкових факторів, на стан психічного здоров’я впливають і ті, які діяли протягом життя людини. Наприклад, це психічний стрес, який пов’язаний з емоційними та інтелектуальними перевантаженнями або психологічними травмами, що часто поєднуються зі стресом.
Стрес (напруга) — стан напруги у системі, на яку діють подразники, сила яких перевищує адаптаційні можливості. Цей термін запропонував Г. Селье, який створив наукову концепцію цього стану. При дії стресорів на психіку виникає психічний або психоемоційний стрес. Досліджуючи тварин, Сельє встановив, що при дії на організм різних пошкоджувальних, тобто надмірних за силою або тривалістю дії факторів (інтоксикації, інфекції тощо) виникає однакова неспецифічна захисно-пристосувальна реакція, названу загальним адаптаційним синдромом.
Стан організму, в якому виник загальний адаптаційний синдром, Сельє назвав стресом.
При стресі рефлекторно починають діяти складні нервові і гуморальні механізми. Кора мозку надсилає імпульси до ретикулярної формації та гіпоталамуса, збуджується симпатичний відділ нервової системи, а мозковий шар наднирників секретує у кров катехоламіни. Під їх впливом у гіпоталамусі збільшується утворення кортиколіберину, який стимулює секрецію адрено-кортикотропного гормону, а він, у свою чергу, забезпечує утворення та вихід глюкокортикоїдів із кіркового шару наднирників. Ці гормони підвищують резистентність організму щодо будь-яких стрес-факторів (проявляються стадії тривоги, резистентності, виснаження).
Метою, результатом психічної перебудови є сприйняття нової концепції життя відповідно до нових умов. Після осмислення події, зміни поглядів в ім’я життя у майбутньому, тобто після перерозподілу психічного матеріалу, стрес зникає.
Після сприйняття нових умов життя мають місце такі стадії психічного стресу:
- 1. Ігнорування психотравмуючого фактора, спроба вийти із ситуації з мінімальними витратами енергії. Цей тип реагування властивий усім людям, але домінуючим є для дітей та інфантильних, демонстративних (істероддних) осіб, яким не властиві глибокі психологічні переживання.
- 2. Збудження. Характеризується хаотичним проявом активності, спрямованої на ліквідацію психотравмую-чої ситуації. Як домінантна, ця форма реагування властива активним людям. Вона завжди супроводжується регресією віку, поворотом до дитячих форм психічних проявів. Такі люди сприймають лише мову дитини (потрібен сенсорний контакт) та емоції.
- 3. Стадія депресивного стану. Депресія пов’язана з витратою енергії, тому за своєю суттю є реактивною. При цьому має місце інтенсивна психічна робота з усвідомлення того, що трапилось, пошук шляхів виходу із ситуації, що склалася. Така форма реагування є домінантною у людей меланхолічного складу, допомогти їм можна співчуттям, розумінням та енергетичним резонансом.
- 4. Стадія концентуалізації. Прийняття рішення, нової концепції подальшої роботи, сприйняття життя. Кращими концентуалізаторами є люди філософського складу.
Вищезазначена динаміка адаптаційної перебудови особливо виразно проявляється при гострих психічних стресах, психологічних травмах. При сумації не дуже сильних психічних перенавантажень ця динаміка є менш яскравою. Якщо ситуація затягується, то виникає хронічний психічний стрес, який проявляється ознаками неврозу — емоційною нестійкістю, поганим самопочуттям, фрустрацією, роздратованістю, появою вегетативних розладів.
Невроз — це форма психічної адаптації (із проявом ознак дезадаптації) акцентуйованої людини. Форма неврозу не змінюється протягом усього життя. Він виникає в разі порушення важливих для конкретної людини відносин між нею та оточуючими, є спробою розв’язання проблеми тими шляхами, які використовувались у дитинстві.
Розрізняють три основні форми неврозу — неврастенія, істерія, невроз нав’язливих станів.
Неврастенія проявляється у психічному виснаженні, негативному емоційному фоні, вразливості, плачі, надмірно виразній реакції пасивного захисту. При цій формі характерно відчуття безперспективності в умовах над-відповідальності.
Істерія характерна для інфантильних, істероїдних людей зі слабкою психічною адаптацією.!* прояви «уявна смерть» або завмирання та «стрімка буря», інколи виникають функціональні паралічі та парези, розлади мови, втрата відчуття болю тощо.
Невроз нав’язливих станів з’являється у астеніків, меланхоліків. Характеризується фобіями, підвищеною тривожністю, яка призводить до повторення окремих дій (для впевненості), вегетативних розладів.
Источник
Поняття загального адаптаційного синдрому з’явилося в 1956 р Воно було виведено в рамках вивчення зусиль організму, пристосовується до умов, що змінилися зовнішніх умов. Розглянемо далі докладно особливості загального адаптаційного синдрому, різні реакції людини на ті чи інші подразники.
етапи
Теорія Сельє про загальний адаптаційний синдром досліджує процес включення спеціальних захисних інструментів організму, пристосовується до зовнішнього середовища, вироблених в ході еволюції. Це відбувається в кілька етапів. В рамках дослідження було виділено три стадії розвитку загального адаптаційного синдрому:
- Етап тривоги. Він пов’язаний з мобілізацією захисних інструментів організму. У період цієї фази загального адаптаційного синдрому ендокринна система реагує наростаючою активацією трьох осей. Основна роль при цьому належить адрено-кортикальної структурі.
- Етап резистентності, або опору. Його відрізняє найвищий ступінь опірності організму до впливу негативних факторів. На цьому етапі загальний адаптаційний синдром виражається в зусиллях підтримувати рівноважний стан внутрішнього середовища при умовах, що змінилися.
- Виснаження. Якщо вплив фактора триватиме, то захисні механізми в результаті себе вичерпають. Організм в такому випадку вступить в стадію виснаження, яка при певних умовах може поставити під загрозу його існування і здатність до виживання.
Механізм загального адаптаційного синдрому
Суть явища пояснюється наступним чином. Жоден організм не зможе постійно знаходитися в тривожному стані. Вплив негативного фактора (агента) може бути сильним і несумісним з життям. В цьому випадку організм загине ще на стадії тривоги в перші кілька годин або днів. Якщо ж він виживе, настане етап резистентності. Він відповідає за збалансоване витрачання резервів. Підтримується при цьому існування організму, практично не відрізняється від норми, але в умовах підвищених вимог до його можливостей. Однак адаптаційна енергія не безмежна. У зв’язку з цим, якщо фактор буде продовжувати дію, настане виснаження.
Загальний адаптаційний синдром: стрес
Психічне і соматичне стану настільки переплітаються, що одне не може виникнути без іншого. Стресова реакція є концентрованою сутністю взаємин тіла і психіки. Вважається, що симптоми, спровоковані нервовими потрясіннями, — психосоматичні. Це означає, що в реакції на стрес беруть участь всі системи організму: серцево-судинна, ендокринна, шлунково-кишкова та ін. Досить часто після тривалого потрясіння настає слабкість. Зазвичай стрес провокує погіршення роботи найбільш слабкого, хворого органу. Послаблюючи імунітет, він збільшує ризик інфекційних патологій.
Найчастіше стрес впливає на серцево-судинну діяльність. При нетривалому нервовому потрясінні виникає задишка. Вона обумовлена потраплянням в кров надлишкової кількості кисню. Якщо потрясіння тривалий, то дихання буде прискореним до тих пір, поки не відбудеться пересихання слизових носоглотки. У такій ситуації загальний адаптаційний синдром проявляється у вигляді болю в грудній клітці. Вона виникає внаслідок спазму діафрагми і дихальних м’язів.
При зниженні захисної функції слизової істотно збільшується ризик виникнення інфекційної патології. Загальний адаптаційний синдром може проявлятися підвищенням в крові цукру. Це явище провокує ланцюгову реакцію. В першу чергу підвищення рівня цукру підсилює секрецію інсуліну. Він сприяє накопиченню глюкози в печінці і м’язах у вигляді глікогену, а також часткової трансформації її в жир. В результаті концентрація цукру знижується, організм відчуває почуття голоду і вимагає негайної компенсації. Такий стан стимулює подальшу вироблення інсуліну. При цьому рівень цукру буде падати.
індивідуальні відмінності
Загальний адаптаційний синдром Г. Сельє ліг в основу досліджень інших вчених. Наприклад, в 1974 році була опублікована книга Р. Розенман і М. Фрідмана. У ній вивчається взаємозв’язок між серцево-судинними патологіями та стресом. У книзі виділяється два типи поведінки і відповідні категорії людей (А і Б). До першого відносять суб’єктів, орієнтованих на життєві досягнення і успіх. Саме такий тип поведінки істотно підвищує ймовірність виникнення серцево-судинних патологій і раптової смерті.
реакції
У лабораторних умовах вивчався відповідь обох груп на інформаційне навантаження. Специфіка реакцій відповідає переважної активності конкретного відділу нервової (вегетативної) системи: симпатичної (група А) або парасимпатичної (група Б). Загальний адаптаційний синдром людей типу А за інформаційної навантаженні виражається почастішанням пульсу, підвищенням тиску і іншими вегетативними проявами. У тих же умовах група Б реагує зниженням частоти биття серця і іншими відповідними відповідями по парасимпатическому типу.
висновки
Типу А, таким чином, властивий високий ступінь рухової активності при переважаючих симпатичних реакціях. Іншими словами, для людей цієї групи характерна постійна готовність до вчинення дій. Поведінка по типу Б передбачає переважання парасимпатичних відповідей. Для людей цієї групи характерно зменшення рухової активності і порівняно низька готовність до дій. Загальний адаптаційний синдром, таким чином, виявляється по-різному і передбачає різну чутливість організмів до впливів. В якості одного з методів профілактики серцево-судинних патологій виступає зменшення проявів типу А в поведінці пацієнта.
особливості терапії
Вивчаючи загальний адаптаційний синдром Сельє, слід зазначити, що лікування реакцій організму на вплив факторів є досить складним завданням. Вона включає в себе кілька аспектів. В якості першого необхідно відзначити власну позицію пацієнта. Йдеться, зокрема, про його відповідальності за своє здоров’я. Сама можливість використання ряду засобів для боротьби зі стресом і їх результативність залежать від того, наскільки людина усвідомлено підходить до існуючих проблем.
біль
Теоретично вона не розглядається в якості особливого функціонального стану. Біль — це неприємне емоційне і сенсорне переживання, яке пов’язане з потенційним або дійсним пошкодженням в тканинах або описано в термінах такої травми. Тривалі стану такого характеру значно змінюють психофізіологічні реакції людини, а в ряді випадків — і сприйняття світу в цілому.
Класифікація
Біль підрозділяється на різні типи за кількома ознаками. Залежно від характеру локалізації вона може бути:
- Соматичної. Такий біль, в свою чергу, підрозділяється на глибоку або поверхневу. Остання виникає в шкірі. Якщо біль локалізується в суглобах, кістках, м’язах, то її називають глибокої.
- Вісцеральної. Вона пов’язана з відчуттями, що виникають у внутрішніх органах. До такого болю також відносять сильні скорочення або спазми. Вона провокується, наприклад, сильним і швидким розтягненням порожнистих органів в черевній порожнині.
тривалість
Тривалість болю виступає в якості основної її характеристики. Короткочасні відчуття обмежені, як правило, пошкодженим ділянкою (опік на шкірі, наприклад). Людина в такому випадку точно знає локалізацію болю і розуміє рівень її інтенсивності. Відчуття вказують на ймовірне або вже трапилося пошкодження. У зв’язку з цим вона має чіткої попереджувальної і сигнальної функцією. Після ліквідації пошкодження вона швидко проходить. Разом з цим рецидивні і стійкі прояви є хронічними видами болю. Їх тривалість становить, як правило, більше півроку. При цьому вони повторюються з тією чи іншою регулярністю.
елементи болю
У будь-якої реакції присутні кілька складових. Біль формується наступними компонентами:
- Сенсорним. Він передає корі мозку інформацію про локалізацію болю, початок і завершення дії джерела, а також його інтенсивності. Усвідомлення людиною цих відомостей проявляється у формі відчуття по аналогії з іншими сигналами, наприклад, про запах або тиску.
- Афективною. Цей елемент включає до складу інформації неприємні переживання, дискомфорт.
- Вегетативним. Цей елемент забезпечує реакцію організму на болючий вплив. Наприклад, при зануренні в гарячу воду руки розширюються кровоносні судини, зіниці, частішає пульс, змінюється дихальний ритм. При сильному больовому впливі відповідь може бути більш вираженим. Наприклад, жовчна колька може супроводжуватися нудотою, різким зниженням тиску, потовиділенням.
- Руховим. Як правило, він проявляється у вигляді рефлексу захисту або уникнення. Напруга мускулатури виражається у формі мимовільної реакції, спрямованої на запобігання болю.
- Когнітивним. Цей елемент пов’язаний з раціональним аналізом змісту і природи болю, а також регулюванням поведінки при її виникненні.
Усунення неприємних відчуттів
Як вище було сказано, резерви організму не безмежні, і при триваючому негативному впливі вони можуть виснажитися. Це, в свою чергу, може привести до різних серйозних наслідків, аж до загибелі. У зв’язку з цим організму виявляється зовнішня допомога. Так, для зняття болю використовуються різні методи. В якості одного з них виступає так званий електронаркозе. Суть цього методу полягає у впливі на центри, розташовані в глибоких мозкових структурах. За рахунок цього відбувається знеболювання. Серед лікувальних методів слід зазначити психологічні, фізичні, фармакологічні. Останні припускають застосування медикаментів, що полегшують або знімають біль. Психологічні методи використовуються зазвичай у випадках, коли не зовсім ясна периферична природа відчуттів. До таких прийомів відносять гіпноз, медитацію, аутотренінг. Фізичні методи передбачають використання фізіотерапевтичних засобів. Серед них найбільш поширені такі: гімнастика, масаж, нейрохірургія, електростимуляція.
Источник
Адаптаційний синдром (позднелат. adaptatio — пристосування) — це сукупність деяких видів неспецифічних змін, які можуть виникнути в організмі і тварини, і людини, як результат дії будь-якого роздратування патогенного характеру. Винайшов даний термін Сельє (в 1936 році).
Вчений Сельє стверджував, що а. синдром є реакцією на стрес, яка з’являється в разі виникнення несприятливого впливу на організм в цілому.
Види адаптаційного синдрому
За Сельє розрізняють три види синдрому: загальний, адаптаційний і генералізований. Найважчими проявами вище описаних видів є шоковий стан або місцевий адаптаційний синдром, який незабаром починає розвиватися у формі запалень.
{LikeAndRead}
Загальний синдром, а по науковому, генералізований, має подібну назву, оскільки він є реакцією організму в цілому. Саме його розвиток і сприяє подальшому одужанню.
При розвитку загального синдрому можна спостерігати, як стадії поступово розвиваються і переходять з одного рівня на інший. Спочатку цей процес призводить до того, що створюється загроза порушення гомеостазу, а також мобілізація захисних сил всього організму. Саме це зміна і відповідає за тривожний стан, яке викликає мобілізацію.
Після першої фази приходить друга — відновлення порушень у рівновазі, а також перехід до резистентності (організм набирає стійкість). Але є випадки, коли організму не вдається повністю подолати дії подразників, що призводить до іншої стадії — виснаження. Варто пам’ятати, що організм може загинути як у стадії тривоги, так і в стадії виснаження.
Стадії адаптаційного синдрому:
- I — стадія тривоги (фаза мобілізації);
- II — стадія резистентності;
- III — стадія виснаження.
Показники
Одним з показників, який допоможе розпізнати стадію А. синдрому є фактор порушення і зміни загального балансу обміну. Тобто зміна ваги вам підкаже про стан людини: стадія тривоги або виснаження — прояв катаболізму (дисиміляції), резистентності — анаболізму (асиміляції). Але найбільш суттєві зміни у вазі ви помітите при загальному А. синдромі. Так синдром може розвиватися і приводити до наступних хвороб: гіпертрофія кори наднирників, атрофія тимико-лімфатичної системи та кровоточать виразки шлунка та дванадцятипалої кишки.
Причини виникнення загального адаптаційного синдрому
До причин виникнення спільної стадії синдрому відносяться численні фактори. Вони можуть залежати і від гормональної активності організму і передньої долі гіпофіза (виділяє адренокортикотропний гормон — АКТГ і стимулює активність кори надниркових залоз). Важливим є той факт, що передня частка гіпофіза може реагувати, а також кори надниркових залоз може бути практично миттєвої від хвилин до секунд.
У процесі експериментів було зазначено, що недостатність кори і поганий стан її функціонування і викликає А. синдром, при цьому приводячи до зниження резистентності організму в цілому.
Лікування та викорінення причин хвороби
Сельє вважав, що при введенні в організм стероїдних гормонів можна організм і резистентність відновити. Саме тому їх і назвали адаптаційними гормонами. До групи гормонів цього типу віднеси і АКТГ, СТГ, адреналін і норадреналін, так як їх дія має прямий зв’язок з наднирковими і їх адаптацією. Але варто виявити обережність, оскільки деякі гормони можуть не тільки не вилікувати від хвороби, а навпаки, привести до підвищення резистентності організму (до токсичних речовин, посилюючи дію, ферментних систем печінки). Тому стан при якому організм знаходиться в неспецифічної стадії резистентності можна визначити лише за прямими діям гормонів (на патогенних чинниках). Лікар повинен простежити за тим, як гормони впливають на організм в цілому, на запалення, яка проникливість судин, активність ферментів і кровоносної системи, інше.
Сельє, який довгий час займався вивченням даного питання, вважав, що організм разом з його захисними функціями не завжди може впоратися з виниклими проблемами і процеси одужання не завжди є оптимальними. Сельє стверджував, що в багатьох випадках можуть виникати хвороби, подібні адаптаційному синдрому. Вчений запевняв, що основною причиною з виникнення є неправильне поєднання гормонів в організмі (їх співвідношення). Так, якщо гормонів більше, ніж належить, то вони можуть лише погіршити ситуацію, почавши заохочувати реакцію запалення в таких місцях, як СТГ гіпофіза і мінералокортикоїди кори надниркових залоз. Але як відомо, гормони бувають різними. Так недолік антизапальних гормонів, таких як АКТГ гіпофіза і глюкокортикоїди кори надниркових залоз впливають на процес. І останнім, третім фактором, що впливає на а. синдром, його прояви і розвиток є схильність організму до розвитку патологічних процесів.
Загальний адаптаційний синдром і його гіпотеза
Г. Сельє встановив, що цілий ряд захворювань залежить від стресу. Так, на самому початку хвороби, у людини виникає відчуття якогось дискомфорту. Далі ситуація починає набирати обертів і на зміну легкому дискомфорту приходить слабкість, ще пізніше дратівливість. Наприклад, у дітей — це може бути плаксивість, піднімається температура. Дані ознаки не можуть сказати нам ні про що конкретне, а лише дати зрозумілий, що якась хвороба намагається здолати організм. Ну, і, звичайно ж, при цьому організм надає спроби боротьби з інфекцією і в роботу включається адаптаційний синдром. Але діагноз можна зрозуміти лише, коли до вище описаних синдромам прикріпив ще одні й проявлять специфіку усього захворювання.
Розвиток загального адаптаційного синдрому складається з фаз:
- реакція тривоги,
- фазу опору,
- фаза виснаження.
Механізми захисту
Уникнути стресу можна природним шляхом. Не варто відразу ж бігти в аптеку за пігулками, оскільки це є останньою мірою. Навпаки, ви можете боротися за допомогою своїх емоцій, але вони повинні бути позитивними і бажано не мати сильних коливань. Тобто, при зміні настрою ви не повинні занадто сильно виснажувати організм.
Існує поняття психологічного захисту. Саме це механізм здатний уберегти вас від великої кількості хвороб. Психологічний захист — це система регуляції людської психіки, яка спрямовується на зняття або зменшення тривожності, пов’язаної з відчуттям конфліктної ситуації. Головною функцією при психологічному захисті є свідоме огородження від сфери негативних емоцій, переживань і всіляко травмують психіку факторів.
Психологічні захисні механізми — це реакції, які виконуються неусвідомлено. Тобто не завжди вам потрібно усвідомлено уникати стресових ситуацій, в більшості випадків організм робить це самостійно. І робить це він за допомогою наступних факторів: регресія (дитячу поведінку), витіснення («цензура»), заміщення, ізоляція, проекція (приписування іншому людини своїх емоцій), ідентифікація, сублімація, раціоналізація (псевдоразумное обьяснение), заперечення, включення (пониження значущості травми), реактивне утворення (захист від заборонених імпульсів).
{/LikeAndRead}
Источник