Синдром вигорання це синдром що

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Синдро́м емоці́йного вигоряння (англ. Burnout) — емоційне виснаження, що зростає з часом. Поняття введене американським психіатром Гербертом Фрейденбергером в 1974 році.

Класифікація за МКХ-10[ред. | ред. код]

Клас: Чинники, які впливають на стан здоров’я населення і звернення у заклади охорони здоров’я
Блок: Звернення у заклади охорони здоров’я у зв’язку з іншими обставинами
Код: Z73.0
Назва: Перевтома

Клініка[ред. | ред. код]

Вражає людей, чия робота пов’язана з постійним спілкуванням — у лікарів, психологів, педагогів, менеджерів, робітників соціальних служб, операторів, які працюють у сфері «людина-людина» та ін. Виявляється посиленням байдужості до своїх обов’язків та всього, що відбувається на роботі, дегуманізації у формі чимраз більшого негативізму як до пацієнтів або клієнтів, так і до співпрацівників. Людина відчуває власну професійну нездатність, незадоволеність роботою, деперсоналізацію, а в кінцевому підсумку різко погіршується якість її життя. В подальшому можуть розвиватись невротичні розлади й психосоматичні захворювання.

Фактори розвитку[ред. | ред. код]

Розвиток даного стану зумовлює робота в одному й напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням та з важким контингентом. Разом з цим розвиткові синдрому сприяє відсутність належної винагороди (в тому числі не тільки матеріальної, але й психологічної похвали) за виконану роботу, що змушує людину думати, ніби її робота не має жодної цінності для суспільства.

Фрейденбергер вказував, що подібний стан розвивається у схильних до співчуття людей, тих, хто ідеалістично ставиться до роботи, і разом з тим у неврівноважених, які схильні до мрійництва і які мають нав’язливі ідеї. У цьому випадку синдром емоційного вигорання може являти собою механізм психологічного захисту у формі часткового, або ж повного вимикання емоцій у відповідь на шкідливі для психіки впливи.

Діагностика[ред. | ред. код]

Подальше вивчення вказаного стану проводилось психологами Маслач & Jackson (1981), котрі охарактеризували його як емоційне спустошення. Вивчення синдрому відповідно до запропонованої Маслач методики: Maslach Burnout Inventory (MBI).

Кожна людина може виробити свої індивідуальні стратегії для боротьби із синдромом емоційного вигорання але варто згадати декілька універсальних правил:

Правило розподілу. Необхідно чітко розділяти професійну діяльність і особисте життя: не брати роботу додому, мати хобі, яке не стосується роботи, спілкуватися з друзями, які не є колегами по роботі. Для цього досить дієвими є різноманітні ритуали. Наприклад ритуал «корпоративного одягу». Коли працівник приходить на роботу він одягає корпоративний одяг, починає спілкуватися з клієнтами є добрим і розуміючим, активним і професійним, але коли робочий день закінчується і працівник знімає робочий одяг, він забуває про всіх своїх клієнтів і займається особистими справами (перестає бути працівником компанії, стає мамою чи татом, дружиною чи чоловіком і.ін.).

Правило зміни діяльності. Намагатися чергувати свою професійну діяльність, тобто не тільки спілкуватися з клієнтами, а й займатися різноманітною паперовою роботою, або особистим професійним вдосконаленням: відвідувати тренінги та навчання.

Правило часу. Страх не встигнути, запізнитися, відсутність структури можна подолати за допомогою тайм-менеджменту. Він дозволяє при організації часу враховувати індивідуальні ритми людини, що зводить до мінімуму хронічні перевтоми. Сучасний Тайм-менеджмент діє за трьома принципами:

Індивідуальний підхід – людина сама повинна визначити власний баланс між жорсткою організацією і спонтанністю у своїх діях.
Мислення спрямоване на ефективність. Якщо ми встановлюємо правила, ми повинні вірити у їх ефективність, а інакше позитивні зміни не можливі.
Все можна удосконалювати, оскільки резерви ефективності і розвитку невичерпні.

Правило внутрішньої метафори. Дуже велику роль у формуванні синдрому емоційного вигорання відіграють внутрішні установки, те як людина сприймає себе як спеціаліста. Деструктивність девізу «палаю для інших – згораю сам» очевидна. Працівник, який досягнув певного професіонального рівня має уже сформований образ свого професійного «Я». Якщо в процесі роботи виявлено, що цей образ має певні деструктивні елементи, його варто видозмінити, але не знищувати, тому що це може принести шкоду особистості. Внутрішні переконання варто міняти конструктивно, щоб з однієї сторони людина відчувала себе хорошим спеціалістом, який дійсно допомагає людям, а з іншої – була емоційно благополучною, врівноваженою і захищеною від стресу.

Див. також[ред. | ред. код]

Професійна деформація
Стрес
Психологічна травма

Література[ред. | ред. код]

Enzmann, D., Berief, P., Engelkamp, C. et al. Burnout and coping will burnout. Development and evaluation of a burnout workshop. Berlin: Technische Univercitat Berlin, Institut fur Psychologie., 1992. 2. Freudenberger, H.J. Staff burn−out. Journal of Social Issues, 30, 159−165. 3. Maslach, C. Burnout: A social psychological analysis. In The Burnout syndrome ed.J.W.Jones, pp. 30−53, Park Ridge, IL: London House, 1982. 4. Maslach, C. and Jachson, S.E. The measurement of experienced burnout. Journal of Occupational Behaviour, 2, 99−113, 1981. 5. Schaufell, W.B., Enzmann, D. And Girault, N. Measurement of burnout: A review. In Professional Burnout: Recent Development in Theory and Reserch ed. W.B.Schaufell, C.Maslach and T.Marek, pp. 199−215, Washington, DC: Taylor&Francis

В іншому мовному розділі є повніша стаття Occupational burnout (англ.). Ви можете допомогти проєкту, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з англійської.

Не перекладайте текст, який видається недостовірним або низької якості. Якщо можливо, перевірте текст за посиланнями, поданими в іншомовній статті.
Докладні рекомендації: див. Вікіпедія:Переклад.

Посилання[ред. | ред. код]

СИНДРОМ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ СПЕЦІАЛІСТІВ ФАРМАЦІЇ //Фармацевтична енциклопедія
Анна Синящик (11 серпня 2015). Сгорел на работе. 6 признаков «выгорания» на рабочем месте (рос.). https://focus.ua. Фокус. Процитовано 7 грудня 2019.

Источник

Синдром емоційного вигорання — це стан, коли людина відчуває себе виснаженою морально, розумово, і фізично. Все важче прокидатися вранці і починати трудову діяльність. Все складніше зосередитися на своїх обов’язках і виконувати їх своєчасно. Робочий день розтягується до пізньої ночі, руйнується звичний уклад життя, псуються стосунки з оточуючими.

Ті, хто зіткнувся з таким явищем, не відразу розуміють, що відбувається. Емоційне вигорання, в його «інкубаційному» періоді, схоже на хандру. Люди стають дратівливими, уразливими. Вони опускають руки при найменших невдачах і не знають, що з усім цим робити, яке лікування почати. Тому так важливо розглядати перші «дзвіночки» в емоційному тлі, вжити профілактичних заходів і не довести себе до нервового зриву.

Синдром емоційного вигорання

Патогенез

Феномену емоційного вигорання, як психічного розладу, приділялася увага ще в 1974 році. Американський психолог Герберт Фрейденберг першим наголосив на серйозності проблеми емоційного виснаження і його впливу на особистість людини. Тоді ж були описані основні причини, ознаки та стадії розвитку хвороби.

Найчастіше синдром емоційного вигорання пов’язують з проблемами на роботі, хоча такий психічний розлад може з’явитися і у звичайних домогосподарок або молодих мам, а також у творчих людей. Всі ці випадки об’єднують одні й ті ж ознаки: швидка втома і втрата інтересу до обов’язків.

Як показують статистичні дані, синдром найчастіше вражає тих, хто кожен день має справу з людським фактором:

— робота у службах порятунку і лікарнях;
— викладання у школах і вузах;
— робота з великим потоки клієнтів в обслуговуючих сервісах.

Щодня стикаючись з негативом, чужим настроєм або неадекватною поведінкою, людина постійно відчуває емоційний стрес, який з часом тільки посилюється.

Послідовник американського вченого Джордж Грінберг виділив п’ять етапів наростання психічної напруги, пов’язаної з професійною діяльністю, і позначив їх як «стадії емоційного вигорання»:

1. Людина задоволена своєю роботою. Але постійні стреси поступово зменшують енергію.

2. Спостерігаються перші ознаки синдрому: безсоння, зниження працездатності і часткова втрата інтересу до своєї справи.

3. На цьому етапі людині так важко зосередитися на роботі, що все виконується дуже повільно. Спроби «надолужити згаяне» перетворюються в постійну звичку працювати пізно ввечері або у вихідні.

4. Хронічна втома проектується на фізичне здоров’я: знижується імунітет, і простудні захворювання перетворюються в хронічні, проявляються «старі» болячки. Люди на цьому етапі зазнають постійного невдоволення собою і оточуючими, часто сваряться з товаришами по роботі.

5. Емоційна нестабільність, занепад сил, загострення хронічних захворювань — це ознаки п’ятої стадії синдрому емоційного вигорання.

Якщо нічого не робити і не починати лікування, стан людини буде тільки погіршуватися, переростаючи в глибоку депресію.

Синдром емоційного вигорання

Причини

Як вже говорилося, синдром емоційного вигорання може статися через постійний стрес на роботі. Але причини професійної кризи криються не тільки в частих контактах зі складним контингентом людей. Хронічна втома і накопичене невдоволення можуть мати й інше коріння:

— одноманітність повторюваних дій;
— напружений ритм;
— недостатнє заохочення праці (матеріальне і психологічне);
— регулярна незаслужена критика;
— неясна постановка задач;
— почуття недооціненності або непотрібності.

Синдром вигорання часто зустрічається у людей, що мають певні особливості характеру:

— максималізм, бажання робити все ідеально правильно;
— підвищена відповідальність і схильність жертвувати власними інтересами;
— мрійливість, яка іноді веде до неадекватної оцінки своїх можливостей і здібностей;

— схильність до ідеалізму.

У зону ризику легко потрапляють люди, які зловживають алкоголем, сигаретами та енергетичними напоями. Штучними «стимуляторами» вони намагаються підвищити працездатність, коли трапляються тимчасові неприємності або застої в роботі. Але шкідливі звички лише погіршують становище. Наприклад, відбувається звикання до енергетиків. Людина починає приймати їх ще більше, але ефект виходить зворотний. Організм виснажується і починає чинити опір.

Синдром емоційного вигорання може статися у домогосподарки. Причини розладу схожі на ті, що відчувають люди на одноманітній роботі. Особливо це гостро проявляється, якщо жінці здається, що її працю ніхто не цінує.

Те ж саме іноді відчувають люди, змушені доглядати за важкохворими родичами. Вони розуміють, що це — їхній обов’язок. Але всередині накопичується образа на несправедливий світ і почуття безвихідності.

Схожі відчуття з’являються у людини, яка не може кинути остогидлу роботу, відчуваючи відповідальність перед сім’єю і необхідність її забезпечувати.

Ще одна група людей, схильна до емоційного вигорання, — це письменники, художники, стилісти та інші представники творчих професій. Причини їхньої кризи потрібно шукати в зневірі у власні сили. Особливо коли їхній талант не знаходить визнання в суспільстві чи отримує негативні рецензії від критиків.

Насправді, синдрому емоційного вигорання може піддатися будь-яка людина, яка не отримує схвалення і підтримку, але продовжує перевантажувати себе роботою.

Синдром емоційного вигорання

Симптоми

Емоційне вигорання звалюється не відразу, воно має досить довгий латентний період. Спочатку людина відчуває, що її інтерес до обов’язків знижується. Хочеться виконати її якомога швидше, але виходить навпаки — дуже повільно. Це відбувається через втрату вміння концентрувати увагу на тому, що вже нецікаво. З’являється дратівливість і відчуття втоми.

Симптоми емоційного вигорання умовно можна поділити на три групи:

1. Фізичні прояви:

— хронічна втома;

— слабкість і млявість у м’язах;
— часті мігрені;
— зниження імунітету;
— підвищене потовиділення;
— безсоння;
— запаморочення і потемніння в очах;
— «Ниючі» суглоби і поперек.

Синдром часто супроводжується порушенням апетиту або надмірною ненажерливістю, що, відповідно, призводить до помітної зміни ваги.

2. Соціально-поведінкові ознаки:

— прагнення до ізоляції, зведення спілкування з іншими людьми до мінімуму;
— ухилення від обов’язків і відповідальності;
— бажання звинуватити оточуючих у власних бідах;
— прояв злості і заздрості;
— скарги на життя і на те, що доводиться працювати «цілодобово»;
— звичка висловлювати похмурі прогнози: від поганої погоди на найближчий місяць до світового колапсу.

У спробі втекти від «агресивної» дійсності або «підбадьоритися» людина може почати вживати наркотичні речовини та алкоголь. Або ж зловживає висококалорійною їжею у непомірних кількостях.

3. Психоемоційні ознаки:

— байдужість до подій, що відбуваються навколо;
— зневіра в своїх силах;
— крах особистих ідеалів;
— втрата професійної мотивації;
— запальність і невдоволення близькими людьми;
— постійний поганий настрій.

Синдром психічного вигорання, своєю клінічною картиною, схожий на депресію. Людина переживає глибокі страждання від удаваного відчуття самотності і приреченості. У такому стані важко щось робити, на чомусь зосередиться. Проте, подолати емоційне вигорання значно легше, ніж депресивний синдром.

Синдром емоційного вигорання

Лікування

Синдром емоційного вигорання — недуга, на яку, на жаль, не завжди звертають уваги. Люди часто не вважають за потрібне починати лікування. Вони думають, що їм просто досить трохи «напружитися» і доробити нарешті ту роботу, яка застопорилася, всупереч перевтомі і душевному занепаду. І в цьому полягає їхня головна помилка.

У разі, коли діагностується синдром психічного вигорання, перше, що необхідно зробити, — це сповільнитися. Не те щоб витрачати на виконання роботи ще більше часу, але робити між окремими завданнями великі перерви. А під час відпочинку займатися тим, до чого прихильна душа.

Ця порада психологів дуже допомагає домогосподаркам в період боротьби з синдромом. Якщо домашня робота набридл до скреготу зубів, її виконання стимулюють приємні перерви, якими жінка нагороджує себе сама: зварила суп — значить, заслужила подивитися одну серію улюбленого серіалу, погладила речі — можна полежати з любовним романом в руках. Подібне заохочення — це стимул робити свою роботу значно швидше. А фіксування кожного факту виконання корисної справи дає внутрішнє задоволення і підвищує інтерес до життя.

Однак не у всіх є можливість робити часті перерви. Особливо, на офісній роботі. Співробітникам, які страждають від феномена емоційного вигорання, краще попросити позачергову відпустку. Або взяти лікарняний на пару тижнів. За цей період людина встигне і трохи відновити сили, і проаналізувати ситуацію.

Аналіз причин, що призвели до психічного розладу, — це ще одна ефективна стратегія боротьби з синдромом вигорання. Бажано викласти факти іншій людині (другові, родичу або психотерапевту), яка допоможе поглянути на ситуацію з боку.

Або можна виписати причини вигорання на аркуші паперу, залишаючи навпроти кожного пункту місце для написання рішення проблеми. Наприклад, якщо важко виконувати робочі завдання через їхню неясність, попросити керівника уточнити і конкретизувати ті результати, які він бажає бачити.

Не влаштовує низькооплачувана робота — попросити надбавку у начальника або зайнятися пошуком альтернатив (вивчити ринок вакансій, розіслати резюме, попитати знайомих про вільні місця і т. д.).

Такий докладний опис і складання плану вирішення проблем допомагає розставити пріоритети, заручитися підтримкою близької людини, а заодно послужить запобіганням нових зривів.

Синдром емоційного вигорання

Профілактика

Синдром емоційного вигорання настає на тлі фізичного і психічного виснаження людини. Тому запобігти таке захворювання допоможуть профілактичні заходи, спрямовані на зміцнення здоров’я.

1. Фізична профілактика емоційного вигорання:

— дієтичне харчування, з мінімальною кількістю жирів, але що включає вітаміни, рослинну клітковину і мінерали;
— заняття фізкультурою або, як мінімум, прогулянки на свіжому повітрі;
— повноцінний сон не менше восьми годин;
— дотримання режиму дня.

2. Психологічна профілактика синдрому емоційного вигорання:

— обов’язковий вихідний раз в тиждень, протягом якого робити тільки те, що хочеться;
— «Очищення» голови від тривожних думок або проблем шляхом аналізу (на папері або в бесіді з уважним слухачем);
— розставляння пріоритетів (в першу чергу виконувати дійсно важливі справи, а решта — по мірі успішності);
— медитації і аутотренінги;
— ароматерапія.

Щоб не допустити появи синдрому або посилення вже існуючого феномена емоційного вигорання, психологи рекомендують навчитися миритися з втратами. Почати боротьбу з синдромом легше, коли дивишся своїм страхам «в очі». Наприклад, втрачений сенс життя або життєва енергія. Потрібно визнати це і сказати собі, що ви починаєте все спочатку: ви знайдете новий стимул і нові джерела сили.

Ще одне важливе вміння, на думку фахівців, — це здатність відмовлятися від непотрібних речей, гонитва за якими і призводить до синдрому емоційного вигорання. Коли людина знає, чого вона хоче особисто, а не дотримується загальноприйнятої думки, вона стає невразливою для емоційного вигорання.

Джерело: https://prosindrom.com/psychopathological/sindrom-emotsionalnogo-vygoraniya.html

Теги: здоров’я, робота

Источник

КАТЕГОРИИ:

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Науковий та практичний інтерес до синдрому вигорання обумовлений тим, що цей синдром – безпосередній прояв проблем, які постійно накопичуються, і впливають на самопочуття працівника, ефективність його роботи і стабільність ділового життя організації. Він, як правило, починається непомітно, але наслідки його зовсім невтішні і, в першу чергу, для організації.

СВ належить до числа феноменів особистісної деформації. Він, як правило, розвивається у тих, діяльність яких пов’язана зі спілкуванням з іншими людьми, причому від якості комунікації залежать результати діяльності (моральний і матеріальний). Доведено, що особливо часто вигорання спостерігається у спеціалістів, які працюють у некомерційній сфері: вихователів та вчителів, медичних сестер і лікарів, соц. працівників та консультантів телефону довіри. А також ті, хто працюють у сфері послуг: агенти з продаж, ріелтори, менеджери. Всі ситуації спілкування передбачають високу відповідальність за людей (учнів, клієнтів, пацієнтів тощо) і тому супроводжуються високою емоційною та інтелектуальною напругою, яка й стає фактором ризику вигорання. Можна сказати, що вигорання – реакція у відповідь на тривалі стреси міжособистісних комунікацій, не просто результат, а наслідок некерованого стресу.

СПВ – це несприятлива реакція на робочі стреси, яка включає в себе психологічні, психофізіологічні та поведінкові компоненти. В залежності від того, як зростають наслідки робочих стресів, виснажуються моральні та фізичні сили людини, вона стає менш енергійною, погіршується її здоров’я. Виснаження призводить до зменшення контактів з людьми, а це, в свою чергу, — до загостреного переживання самотності. У людей, що „згоріли на роботі”, знижується трудова мотивація, розвивається байдужість до роботи, погіршується якість роботи.

Вигорання небезпечне тим, що воно являє собою не епізод, а кінцевий результат процесу „згорання повністю”. Жертви вигорання можуть переживати невпевненість у собі і незадоволення особистим життям. Якщо особисте життя не дає достатньої основи для самоповаги і доказів значущості, то люди, які „вигоряють” ще з більшою наполегливістю намагаються знайти підтвердження сенсу свого життя і само актуалізуватися в роботі. Щоденна робота з постійним перевантаженням і психологічною залежністю від неї призводить до накопичення наслідків стресів і виснаженню запасу життєвої енергії.

СВ як наслідок робочих стресів уже більше як 30 років широко досліджується в зарубіжній психології. У вітчизняній науці цікавість до нього з’явилася порівняно недавно.

СВ належить до числа феноменів особистісної деформації і являє собою багатовимірний конструкт, набір негативних психологічних переживань, пов’язаний з тривалими та інтенсивними міжособистісними взаємодіями, що характеризуються високим емоційним наповненням чи когнітивною складністю. Це відповідна реакція не тривалі стреси міжособистісних комунікацій.

Існують різні визначення вигорання. У відповідності до моделі Маслач і Джексона воно розглядається як відповідна реакція на тривалі професійні стреси міжособистісних комунікацій і включає в себе 3 компоненти:

· Емоційне виснаження;

· Деперсоналізацію;

· Редукцію персональних досягнень.

Емоційне виснаження проявляється у відчутті емоційної перенапруги і в почутті спустошеності, вичерпаності власних емоційних ресурсів. Людина відчуває, що не може віддаватися роботі, як раніше. Виникає відчуття „приглушення”, „притуплення” емоцій, в особливо важких випадках можливі емоційні зриви.

Деперсоналізація являє собою тенденцію розвивати негативне, байдуже відношення до реципієнта. Негативні установки, що виникають, можуть мати спершу прихований характер і проявлятися через внутрішню стриману роздратованість, яка згодом виривається назовні через роздратування, конфліктні ситуації.

Редукція персональних досягнень проявляється як зниження відчуття компетентності у своїй роботі, незадоволеність собою, зменшення цінності власної діяльності. Помічаючи це, людина звинувачує себе, у неї знижується як професійна, так і особистісна самооцінка, з’являється почуття власної неспроможності, байдужість до роботи.

У зв’язку з цим СВ деякими авторами розглядається як „професійне вигорання”, що дозволяє вивчати даний феномен в аспекті професійної діяльності.

Вперше термін „синдром вигорання” був запропонований Фроуденбергером в 1974 р. для характеристики психологічного стану здорових людей, що перебували в інтенсивному і тісному спілкуванні з пацієнтами і емоційно навантаженій атмосфері під час надання професійної допомоги. Спершу під „вигорання” розумівся стан знесилення з відчуттям власної непотрібності.

У наш час ведеться широка полеміка з питань співвідношення таких понять, як стрес і вигорання. Варто сказати, що в літературі ще до сьогоднішнього дня немає чіткого розмежування між цими поняттями. Хоча більшість дослідників визначають стрес як невідповідність в системі „особистість — середовище” або як результат дисфунційних рольових взаємодій. Виходячи з цього деякі автори розглядають стрес як загальне поняття, що може стати основою для вивчення низки проблем.

Багато дослідників (Шіром, Грунфелд) вважають, що вигорання є окремим аспектом стресу. Таким чином, воно є наслідком професійного стресу і виникає у тих випадках, коли адаптаційні можливості (ресурси) людини надто завищені.

Численні зарубіжні дослідження підтверджують, що вигорання витікає саме з професійних стресів.

Багато вчених відзначають, що швидка зміна ділового середовища стає все більш стресогенною.

Ґрунтуючись на результатах багатьох досліджень, Перлман і Хартман запропонували модель, згідно якої вигорання розглядається в аспекті професійних стресів. Такі вимірювання вигорання відображають 3 основних симптоматичних категорії стресу:

· Фізіологічну, сфокусовану на фізичних симптомах (фізичне виснаження);

· Афективно-когнітивну, сфокусовану на установках і почуттях (емоційне виснаження, деперсоналізація);

· Поведінкову, сфокусовану на симптоматичних типах поведінки (деперсоналізація, зниження робочої продуктивності).

Згідно цієї моделі, індивідуальні характеристики, робоче та соціальне оточення важливе для сприйняття, впливу та оцінки стресу у сукупності з ефективним чи неефективним подоланням стресової ситуації. Дана модель включає в себе 4 стадії:

1 – відображає міру, в якій ситуація сприяє стресу. Існує 2 найбільш можливих типи ситуацій виникнення стресу. Навички та уміння працівника можуть бути недостатніми, щоб відповідати дійсним організаційним вимогам або робота не відповідає очікуванням, потребам чи цінностям. Інакше кажучи, стрес можливий, якщо існують протиріччя між суб’єктом праці і робочим оточенням.

2 – характеризується сприйняттям і переживанням стресу. Рух від 1 до 2 стадії залежить від ресурсів особистості, а також від рольових і організаційних змін.

3 – описує 3 основних групи реакцій на стрес (фізіологічну, афективно-когнітивну, поведінкову).

4 – являє собою наслідки стресу. Вигорання як багатовимірне переживання хронічного емоційного стресу співвідноситься з останньою стадією, являючи собою результат реакції на стрес.

К. Маслач виділила фактори, від яких залежить розвиток синдрому вигорання:

· Індивідуальна межа можливостей нашого „емоційного Я” протистояти виснаженню; само зберігаючись протидіяти вигоранню;

· Внутрішній психологічний досвід, що включає почуття, установки, мотиви, очікування;

· Негативний індивідуальний досвід, у якому сконцентровані проблеми, дистрес, дискомфорт, негативні наслідки.

Численні дослідники розглядають вигорання як відносно стійкий феномен (лонгітюдне дослідження – 879 соц. працівників. Майже 2/3 обстежуваних мали такий же рівень вигорання, що й на початку дослідження (рік назад). У 19% він зменшився, у 18% — зріс)

Які ж симптоми дозволяють визначити, що у працівника починається вигорання?

Сучасні дослідники виділили їх більше 100. Їх можна поділити на 2 групи:

Фізичні:

· Втома;

· Чутливість до змін зовнішнього середовища;

· Часті головні болі;

· Розлади шлунково-кишкового тракту;

· Втрата ваги;

· Задишка;

· Безсонниця.

Поведінкові та психологічні:

· Працівник рано приходить на роботу і пізно повертається;

· Бере роботу додому;

· Нудьгує;

· Відчуває почуття образи;

· Дратівливість;

· Почуття провини;

· Підозріливість;

· Почуття непотрібності;

· Звертає увагу на деталі;

· Почуття розчарування;

· Нездатність приймати рішення;

· Дистанція щодо клієнтів та колег по роботі;

· Підвищене почуття відповідальності за клієнтів;

· Загальна негативна установка на життєві перспективи;

· Зниження ентузіазму;

· Зловживання алкоголем, іншими наркотичними речовинами.

Варто пам’ятати, що вигорання – це синдром чи група симптомів, що не з’являються разом, оскільки вигорання – процес суто індивідуальний.

Наслідки вигорання:

Міжособистісні наслідки:

· Конфлікти в сім’ї, на роботі;

· Деструктивна напруга у спілкуванні з колегами, діловими партнерами, клієнтами;

· Люди повністю поглинуті робочими проблемами і не можуть позбутися від них навіть в колі друзів та рідних.

Установчі:

· Розвиток негативних установок щодо клієнтів, роботи, організації, себе – як наслідок зниження привабливості професії.

Поведінкові:

· Неконструктивна та неефективна поведінка;

· Зниження якості роботи;

· Погіршується психологічна атмосфера в колективі;

· Зростає плинність кадрів;

· Знижується якість роботи;

· Зловживання алкоголем, ліками.

Психофізіологічні:

· Психосоматичні розлади: безсоння, головні болі.

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 1106; Нарушение авторских прав?

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

Рекомендуемые страницы: