Синдром тривалого здавлювання це вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Травматичний токсикоз, або Синдром тривалого здавлення (Синдром тривалого стиснення (СТС), Синдром тривалого роздавлювання тканин (СТРТ), Синдром тривалого роздавлювання (СТР), Синдром Байуотерса, Краш-синдром, м’язово-нирковий синдром) — синдром тривалого розтрощування тканин, що виникає при тривалому стисканні ділянок тіла важкими предметами або при тривалому перебуванні в одному положенні на твердій поверхні чи фіксованому положенні (як от застрягання в селевій багнюці).
Синдром тривалого здавлювання (СТЗ) — надзвичайно тяжке пошкодження, яке може виникати при тривалому здавлюванні тканин через усмоктування продуктів порушеного обміну речовин.
Причини розвитку[ред. | ред. код]
Найчастіше в мирний час СТЗ розвивається при стихійних лихах, ДТП, тяжкому алкогольному сп’янінні, вживанні різноманітних психотропних та наркотичних засобів (метадон, дезоморфін) тощо.
Механізм розвитку СТЗ та симптоматика[ред. | ред. код]
Пусковим механізмом СТЗ є звільнення від здавлювання — декомпресія. У перші години після декомпресії стан постраждалого може бути задовільним і не викликати у сторонніх занепокоєння. Це може привести до недооцінки тяжкості пошкодження, неповноцінного надання допомоги й до загибелі постраждалого. Відразу після декомпресії на кінцівці видно садна, заглибини, що повторюють форму предметів, які здавлювали, шкіра кінцівки бліда, місцями помірно синюшна, холодна на дотик, чутливість відсутня. Через 30-40 хв починає розвиватися набряк. Загальний стан різко погіршується через 2-3 години після декомпресії, з’являються жага, нудота, блювання, в’ялість, сонливість та швидко розвивається гостра ниркова недостатність. Через 6-12 годин після звільнення від здавлювання виникає тяжкий стан, викликаний всмоктуванням великої кількості токсинів з пошкоджених м’язових тканин та блокування нирок токсичними продуктами розпаду (міоглобінурія). Розвивається гостра ниркова недостатність. Смерть настає від ниркової коми.
Якщо постраждалий знаходиться довго у стані здавлювання (більше 4 годин) у нього виявляють спрагу та різке знесилення організму. З часом симптоми зневоднення організму (гіповолемічний шок) підсилюються і у такої людини стають сухі та потріскані губи і шкіра, очі можуть «западати», знижується артеріальний тиск.
Періоди розвитку травматичного токсикозу[ред. | ред. код]
У розвитку травматичного токсикозу розрізняють три періоди: ранній, проміжний та пізній.
- Ранній період характеризується збудженням. Потерпілий намагається звільнитися від предмета, що його здавлює, просить допомоги.
- Після перебування у такому стані протягом 1,5—2 год розвивається проміжний період. В організмі починають проявлятися токсичні явища. Збудження проходить, потерпілий інколи впадає в дрімотний стан, відчуває загальну слабкість, сухість у роті, спрагу.
- В пізній період стан людини різко погіршується: знову з’являється збудження, неадекватна реакція на навколишній світ, потерпілий марить, може бути озноб, блювання. Зіниці потерпілого спочатку сильно звужуються, а через деякий час розширюються. Пульс слабкий, частий. У тяжких випадках наступає смерть
Надання першої допомоги при СТЗ[ред. | ред. код]
- Якщо є можливість, одразу починають внутрішньовенну інфузію (бажано без препаратів, що містять калій).
- Усунути причину здавлювання.
- Якщо кінцівки мають синюшний колір, холодні й сильно травмовані, на них накладають джгут, але не сильно затягують, щоб не порушити кровообіг. Це уповільнить розповсюдження кров’ю токсичних речовин з розтрощених ділянок. Якщо кінцівки теплі на дотик, пошкоджену кінцівку обкласти ватою чи іншим м’яким матеріалом і туго забинтувати звичайним чи еластичним бинтом.
- Травмовану кінцівку обкладають пакетами з льодом або холодною водою, накладають транспортну шину, як при переломі.
- Якщо є можливість, то вище місця накладення джгута чи бинта кінцівку обколюють новокаїном(при відсутності алергії на нього).
- Обов’язково необхідно ввести знеболювальні та серцеві засоби.
- Якщо постраждалий може пити рідину, з перших хвилин допомоги рекомендується дати випити теплий напій (чай, каву з невеликою кількістю соди — 2 ч.л. соди на 0,5л рідини). Сода сприяє відновленню кислотно-лужної рівноваги, а рідина — виведенню токсинів з організму з сечею. Кількість першої пероральної порції рідини має бути невеликою, особливо при масивному і/чи довготривалому перебуванні у стані здавлювання.
- Потерпілого тепло закутати та обережно транспортувати у лікарню.
Подальше лікування[ред. | ред. код]
Подальше лікування в лікарні полягає в відновленні водного балансу різними шляхами, відповідній хірургічній обробці пошкоджених ділянок та заміщення функції нирок (гемодіаліз) до часу відновлення їх функції або до переходу в хронічну хворобу нирок (хронічна ниркова недостатність).
У критичних випадках, коли симптоми інтоксикації організму наростають, незважаючи на лікування, вдаються до ампутації травмованої ділянки (якщо це можливо).
Джерела[ред. | ред. код]
- Скрипниченко Д. Ф. Хірургія: Підручник. — 4-е вид., випр. і доповн. — Київ: Вища шк., 1992. — 581 с.:іл. ISBN 5-11-003837-6(С.292-293)
- RECOMMENDATIONS FOR THE MANAGEMENT OF CRUSH VICTIMS IN MASS DISASTERS(англ.)
- Early and Vigorous Fluid Resuscitation Prevents Acute Renal Failure in the Crush Victims of Catastrophic Earthquake(англ.)
- KDIGO Clinical Practice Guideline for Acute Kidney Injury(англ.)
Источник
Синдром тривалого розчавлення (часто зустрічається під назвою краш-синдром, синдром здавлення) – це стан, який розвивається в постраждалого внаслідок тривалого (4-8 год і більше) стискання або розчавлення м’яких тканин тіла.
Причинами його виникнення є тривале здавлення частин тіла (переважно кінцівок), зазвичай уламками зруйнованих споруд, масивами грунту, накладеним із метою зупинки кровотечі джгутом, тривалим позиційним стисканням кінцівки масою власного тіла внаслідок тяжких отруєнь, які супроводжуються тривалою втратою свідомості.
Пусковим механізмом є припинення у перетиснених тканинах кровообігу та відтоку лімфи. Внаслідок цого швидко виснажуються можливості тканинного дихання, виникають аноксія, ацидоз, як наслідок – накопичення проміжних продуктів обміну та вазоактивних речовин, що розширюють судинне русло та збільшують капілярну проникність. Надалі виникають плазмовтрата в прилеглі тканини, руйнування еритроцитів, аутоліз м’язової тканини. Саме в цей період візначається поява у потерпілого агресії, яка зумовлені відчуттям жаху, приреченості, болем, виснаженням стрес-потенціалу та антистресових механізмів. Після звільнення кінцівки кров із магістральних судин починає заповнювати різко розширене судинне русло пошкодженої кінцівки, та, оскільки стінка судини пошкоджена, відбувається проникнення крові зв її межі. Виникають гіповолемія та подальша типова реакція централізації кровообігу. В ушкодженій ділянці настає некроз м’язів, приєднуються інфекційні ускладнення, що формує первинний ендотоксикоз. В кровообіг надходять міоглобін, гемоглобін, калій, креатинін, фосфор, гістамін, т.з. «ішемічний токсин», молекули середньої маси, ейкозаноїди, цитокіни, вільні радикали та ін. Останнім притаманна пошкоджувальна дія та ініціалізація цілого каскаду патологічних змін, зокрема, гострої ниркової недостатності, тромбогеморагічного синдрому, респіраторного дистрес-синдрому, виникають дистрофічні та некробіотичні зміни в печінці, токсичний міокардит, токсико-бактеріальний шок, загострення хронічних захворювань.
У клінічному перебігу виділяють наступні періоди: період компресії; ранній післякомпресійний період (1-3 доби); проміжний період (4-18 доби); пізній період (після 18-ї доби);
У періоді компресії в більшості постраждалих зберігається свідомість, однак виникають депресія, апатія, сонливість, інколи збудження. Потерпілі скаржаться на біль, спрагу, задуху.
Після звільнення кінцівки (ранній післякомпресійний період) потерпілий скаржиться на біль в ушкодженій частині тіла, загальну слабкість, запаморочення, нудоту, спрагу. При огляді частин тіла, які перебували під дією компресії, спостерігаються різні трофічні зміни в м’яких тканинах. Виникають травматичні неврити, плексити, набряк м’яких тканин ушкоджених ділянок (супроводжується плазмовтратою та розвитком гемоконцентрації), знижується артеріальний тиск, виникає тахікардія. Розвивається гіперкоагуляція та ознаки формування тромбогеморагічного синдрому. Перебіг цього періоду характеризується ознаками ендогенної інтоксикації. Часто спостерігаються явища дихальної недостатності (респіраторний дистрес-синдром). У крові зростає вміст калію, фосфору, міоглобіну, сечовини, креатиніну. Зменшується кількість добової сечі. Вона набуває лаково-червоного забарвлення, зумовлене наявністю гемоглобіну та міоглобіну, має високу відносну щільність та кислу реакцію. Пізніше сеча стає темно-бурою. У ній визначають велику кількість білка, лейкоцитів, еритроцитів, циліндрів, кристалів гематину, аморфного міоглобіну.
Таким чином, закономірностями перебігу цього періоду є шок, гостра ниркова недостатність та формування поліорганної дисфункції.
Проміжний період характеризується проявами поліорганної недостатності, які зумовлюють тяжкість перебігу гострої ниркової недостатності, прогресуванням гнійно-некротичних процесів у м’яких тканинах та ступенем ендогенної інтоксикації. Розвиваються анемія, вторинні пневмонії, плеврити, ателектази, міокардіодистрофія, міокардити, токсичний гепатит, інтоксикаційний парез кишок, тромбогеморагічний синдром та ін.
У пізньому періоді переважають місцеві симптоми над загальними. Функції нирок поступово відновлюються, нормалізується водно-електролітний баланс, повністю зникає набряк ушкодженої кінцівки. У зоні компресії виникає атрофія м’язів, контрактури, ішемічні неврити, які супроводжуються вираженим больовим синдромом.
Невідкладна допомога полягає у виконанні простих, але водночас ефективних заходів: накладання джгута вище місця стискання (коли є ознаки нежиттєздатності кінцівки або з метою зупинки зовнішньої кровотечі при ушкодженні магістральної артерії) або туге бинтування кінцівки еластичними бинтами, іммобілізація кінцівки та транспортування потерпілого на ношах у лікарню, знеболення (наркотичні та ненаркотичні анальгетики, транквілізатори, нейролептики; провідникова або футлярна блокада розчином новокаїну), уведення протиправцевої сироватки та проведення нфузійної терапії шляхом парентерального уведення сольових розчинів.
Матеріал підготував: доцент кафедри анестезіології та реаніматології Олексій Ткачук.
Источник
Синдром тривалого здавлення (краш-синдром) – важкий стан, що, на щастя, рідко зустрічається в звичайному житті. У мирний час потерпілих з такою травмою виявляють під завалами в шахтах, після обвалень будівель і інших конструкцій в результаті землетрусів і інших катаклізмів.
Окремо виділятися форма цього синдрому, яка може зустрічатися в побуті – позиційне здавлення. Патологія розвивається при тривалому здавлюванні ділянки тіла під час перебування у несвідомому стані або глибокого сну під дією наркотичних речовин чи алкоголю.
Зміст
- 1 Коротко про те, що відбувається при краш-синдромі
- 2 Ознаки синдрому тривалого здавлення
- 3 Перша допомога
- 4 Клінічна картина краш-синдрому
- 5 До якого лікаря звернутися
Коротко про те, що відбувається при краш-синдромі
При здавленні ділянки тіла (найчастіше страждають кінцівки) відбувається порушення кровопостачання тканин нижче місця передавлення. Тканини починають відчувати кисневе голодування (гіпоксію), поступово починається відмирання (некроз) м’язової тканини з виділенням великої кількості токсичних речовин.
Часто вже в момент отримання травми відбувається масивне руйнування м’язів, можливі переломи кісток, пошкодження кровоносних судин і, як наслідок, кровотечу. Також має місце виражений больовий синдром, в результаті чого у потерпілих може розвинутися травматичний шок.
Ознаки синдрому тривалого здавлення
Стан потерпілого і прогноз залежать від часу, проведеного під завалом, площі ураження, сили тиску та від деяких інших факторів.
Клінічна картина багато в чому залежить від того, яка кінцівка була здавлена, велика площа ураження, сила зовнішнього тиску і, звичайно, часу, проведеного під завалом. Постраждалі, які перенесли тривале стиснення обох ніг на рівні стегна, будуть мати більш тяжкий стан і гірший прогноз, ніж постраждалі після передавлення руки на рівні передпліччя.
Стан особи на момент виявлення може бути цілком задовільним, а може бути вкрай важким:
- Якщо з моменту початку компресії минуло трохи часу, то кінцівку буде набряклою, шкіра блідою і холодною на дотик, периферична пульсація буде знижена або повністю відсутня.
- Якщо потерпілий перебував під завалом тривалий час (4-6 годин і більше), то уражені ділянки тіла можуть бути червоно-синюшного кольору, сильно набряклими, пульсація судин відсутня, рух кінцівками неможливо, спроби поворушити ними викликають сильний біль.
Перша допомога
При виявленні постраждалих, які перебували під якими-небудь сдавливающими предметами, категорично не можна звільняти передавленные кінцівки відразу. В першу чергу необхідно накласти джгут вище місця пошкодження, і лише після цього можна обережно прибрати предмети, під якими опинилася людина. Якщо прибрати їх відразу, не накладаючи джгут, токсичні продукти, що утворилися при масивному руйнування м’язової тканини, потраплять в загальний кровотік. Це викличе швидке ушкодження нирок, розвиток гострої ниркової недостатності, що може швидко призвести до загибелі потерпілого до того, як вдасться доставити його в медичний заклад.
Постраждалу кінцівку необхідно туго забинтувати, максимально охолодити і иммобилизировать, попередньо знявши з неї одяг і взуття, якщо мова йде про нижніх кінцівках. Відкриті рани (садна, порізи) при можливості слід обробити. Якщо є можливість, необхідно дати хворому будь-анальгетики. Якщо поранений знаходиться в свідомості і немає підозри на травму живота, йому можна давати пиття.
Потерпілого потрібно в найкоротші терміни доставити у медичний заклад для надання кваліфікованої допомоги. Слід зазначити, що до джгуту обов’язково прикріплюється записка, в якій буде вказано час накладання. Влітку його необхідно зняти через півгодини після накладення, в холодну пору року – через годину.
Клінічна картина краш-синдрому
Після надання першої допомоги пораненому слід якомога швидше доставити його в медичний заклад.
Клініка синдрому тривалого здавлення складна і може дуже відрізнятися у різних поранених. Чим довше потерпілий перебував під компресією, і чим сильніше була сила тиску, тим швидше настають місцеві і загальні патологічні зміни в організмі, важче протікає синдром і гірше прогноз.
На жаль, відновлення функцій кінцівок можливо далеко не завжди. Лікарі постійно протягом усього терміну лікування оцінюють життєздатність пошкоджених тканин. Хворим на будь-якому етапі може знадобитися хірургічне лікування: видалення некротизованих ділянок м’язів, зшивання ушкоджених нервових стовбурів, в гіршому випадку – ампутація пошкодженої кінцівки.
Важко виділити найбільш важливі етапи в наданні допомоги пораненим з синдромом тривалого здавлення. Однак дуже важливо якнайшвидше витягти потерпілих з-під завалів і доставити у медичні установи для надання кваліфікованої допомоги. Це може не тільки запобігти інвалідизацію поранених, але і врятувати їм життя.
До якого лікаря звернутися
При підозрі на синдром тривалого здавлення (наприклад, після важкого алкогольного сп’яніння) слід звернутися до травматолога. Додатково може знадобитися консультація анестезіолога, нефролога, дерматолога, кардіолога та інших фахівців, оскільки ця патологія призводить до поліорганної недостатності.
Лікар-педіатр Е. О. Комаровський розповідає про синдром тривалого здавлювання:
Тривале здавлення тканин. Травматична ампутація — Невідкладна допомога — Доктор Комаровський
Watch this video on YouTube
Фахівець клініки «Московський лікар» розповідає про синдром тривалого здавлювання:
Синдром тривалого роздавлювання
Watch this video on YouTube
Источник
НА ЧИТАННЯ 7 min Переглядів 2.3k. Опубліковано 07.01.2020
Синдром тривалого здавлення або краш-синдром – небезпечний стан, який супроводжує такі явища, як різні природні катаклізми, обвалення будівель, землетрусу, завали в шахтах і виникає в результаті здавлення ззовні частин тіла.
Краш-синдром — грізне стан, що потребує негайної госпіталізації у спеціалізований лікувальний заклад і надання кваліфікованої медичної допомоги.
Одним з видів краш-синдрому є синдром позиційного здавлення, який виникає при тривалому положенні в неприродній позі, наприклад, при алкогольному сп’янінні або перебування в несвідомому стані. Відбувається порушення кровопостачання ділянки тіла, викликане тиском власної ваги. Такий стан частіше виникає при свисании кінцівки через край якого-небудь предмета, або коли рука або нога знаходиться під вагою власної маси.
Вперше синдром тривалого здавлювання був описаний в 1908 році, коли на березі Сицилії і Калабрії сталося землетрус, при якому велика кількість жителів залишилися під завалами будівель. Після звільнення з-під завалів у частини потерпілих розвинулися тяжкі порушення, які призводили до летального результату.
Синдром тривалого здавлення
Синдром тривалого здавлення (СДС, краш-синдром) – такий патологічний стан, при якому порушується кровопостачання м’яких тканин, тобто виникає ішемія, під тривалим впливом ззовні великої маси (здавлення кінцівок плитами при обваленні будинків), характеризується розвитком гострої ниркової недостатності.
Причини виникнення синдрому тривалого здавлення
- травма, яка виникла в результаті зовнішнього здавлення, що призводить до порушення кровопостачання в здавленої частини тіла (компресійна ішемічна травма). Вони можливі при обвалах будівель або при вибухи, землетруси тощо);
- поранення судини, внаслідок чого може виникнути тривале порушення кровопостачання кінцівки;
- накладення кровоспинного джгута з перевищенням максимально допустимого часу знаходження (так звана, турникетная травма);
- тривале перебування в неприродній позі і нерухомому положенні, що призводить до порушення кровопостачання (синдром позиційного здавлення);
- здавлення м’язів кінцівок наростаючим набряком з подальшим порушенням їх кровопостачання (компартмент-синдром);
Патогенез
У патогенезі СДС виділяють 2 періоди:
- період компресії – під впливом сильного болю внаслідок механічної травми і збудження виникає централізація кровообігу – тобто кровоснабжаются тільки життєво важливі органи – мозок, нирки, легені. Виникає шокоподобное стан. В здавлених тканинах, поряд з цими процесами, в результаті ішемії відбувається накопичення токсичних продуктів руйнування м’язів – міоглобіну, іонів калію, креатиніну, кальцію.
Міоглобін – спеціальний білок м’язів, службовець як кисневого резерву в м’язовій тканині. В нормі він відсутній в крові та сечі.
- період декомпресії – при відновленні кровотоку в пошкодженій кінцівки відбувається одномоментне надходження всіх токсичних продуктів розпаду в загальний кровотік, що призводить до розвитку ендогенного токсикозу (отруєння токсинами, утвореними у власному організмі). Під впливом цих речовин відбувається неконтрольоване розширення судин, різке зниження артеріального тиску і погіршення кровопостачання життєво важливих органів. Також збільшується проникність стінок судин, що спричиняє переміщення рідини з кровоносного русла в навколишні тканини, іншими словами, виникає набряк тканин. Особливо сильно набрякають пошкоджені частини тіла, що ще більше погіршує їх стан. Ендогенні токсини, зокрема калій, несприятливо впливають на серцево-судинну систему. Відбувається порушення згортання крові за типом дисемінованого внутрішньосудинного згортання. Надходження великої кількості недоокислених продуктів розпаду в кровотік викликає ацидоз – збільшення кислотності крові. Міоглобін, який не повинен бути присутнім в крові, вкрай несприятливо впливає на нирки. Він закупорює ниркові канальці, тим самим порушує роботу нирок. Наростає картина гострої ниркової недостатності аж до анурії (відсутність сечі).
Клінічна картина
- Рання стадія (ендогенна інтоксикація) – триває до 2 діб. Після відновлення кровотоку в ишемизированном ділянці відбувається різке погіршення загального стану.
Ця стадія характеризується:
- збудженням, яке змінюється млявістю, відчуженістю хворого від того, що відбувається;
- різким падінням артеріального тиску;
- порушенням серцевої діяльності;
- нестерпними болями в ураженої кінцівки;
- неможливістю поворухнути пошкодженою кінцівкою;
- відсутністю всіх видів чутливості ураженої ділянки;
- наростаючим набряком кінцівки, з міхурами, наповненими серозним вмістом;
- наростаючим явищем гострої ниркової недостатності – зниження сечовипускання, сеча має червоний колір через міоглобіну і гематина;
Найбільшу небезпека на цій стадії становлять порушення діяльності серцево-судинної системи та зниження артеріального тиску. Може настати зупинка серця із-за різкого надходження великої кількості калію в кровотік.
- Проміжна стадія (гостра ниркова недостатність) – триває від 3 діб до 3 — 5 тижнів. Для неї характерно:
- розвиток синдрому поліорганної недостатності – важка реакція організму на надмірний стрес, що характеризується порушенням або припиненням нормальної роботи декількох систем організму.
Поліорганна недостатність є однією з основних причин смертності у відділеннях інтенсивної терапії і доходить до 80%
- легенева недостатність з розвитком пневмонії та інтерстиціального набряку легень;
- розвиток стрес-виразок у шлунково-кишковому тракті;
- гостра ниркова недостатність з відсутністю сечі;
- розвиток важкої уремії – гострий стан, що розвивається внаслідок затримки азотистих речовин в організмі з-за гострої ниркової недостатності;
- розвиток ранової інфекції (частіше всього виникає анаеробна інфекція);
- Період реконвалесценції характеризується:
- поліурією – збільшенням сечовипускання, що свідчить про відновлення функції нирок та вирішенні гострої ниркової недостатності;
- частковим відновленням функцій систем організму, але іноді поліорганна недостатність зберігається на все життя;
- в ділянці ураження спостерігаються довго незагойні гнійні рани, з освітою в подальшому контрактур, атрофія м’язів, неврити.
Ступеня тяжкості
- легка ступінь – характеризується ішемією невеликої частини кінцівки (кисть, гомілка, передпліччя) протягом 3 — 4 годин. Безпосередньої загрози життю пацієнта, зазвичай повної картини ендогенного токсикозу не розвивається;
- середня ступінь – порушення кровопостачання однієї або двох кінцівок протягом 4 годин. Розвивається ендогенний токсикоз, може приєднатися гостра ниркова недостатність. Необхідна термінова госпіталізація в медичний заклад для порятунку потерпілого;
- важка ступінь — порушення кровопостачання однієї або двох кінцівок протягом 7 — 8 годин. Характеризується вираженим зниженням артеріального тиску, ендогенним токсикозом і гострою нирковою недостатністю. Хворим необхідна медична допомога в умовах спеціалізованого стаціонару з проведенням інтенсивної терапії та гемодіалізу;
- вкрай важка ступінь – повне порушення кровопостачання обох нижніх кінцівок понад 8 годин. Наступають грубі порушення гемодинаміки, і реанімаційні заходи в більшості випадків бувають неефективними. Найчастіше хворі помирають.
Синдром тривалого здавлення — перша допомога
- Викликати «швидку допомогу та рятувальників.
- Оцінити стан потерпілого, якщо хворий без свідомості, то необхідно:
- висунути нижню щелепу вперед;
- звільнити рот і дихальні шляхи від слизу, крові або блювотних мас за допомогою серветки, при цьому, не забуваючи про власну безпеку.
- Заспокоїти хворого.
- Якщо самостійно можливо звільнити кінцівку, необхідно її бинтувати по мірі звільнення еластичним бинтом. Потрібно звільняти від центру до периферії кінцівки і також накладати еластичний бинт. Для цього необхідно як мінімум дві людини. При наявності ран, перед бинтуванням потрібно накласти асептичну пов’язку.
- Накласти шину на пошкоджену кінцівку.
- Якщо є кровотеча, то необхідно його зупинити підручними засобами (накласти пов’язку, що давить, чи палять в залежності від типу кровотечі).
- Зробити хворому знеболюючий укол.
- При сильному набряку пошкодженої кінцівки необхідно зрізати з неї одяг і зняти взуття.
- Можна давати хворому рясне тепле пиття при збереженому свідомості і відсутності внутрішньої кровотечі (якщо ви не впевнені у відсутності внутрішньої кровотечі краще пити не давати).
В даний час заборонено використовувати джгут вище здавленої частини кінцівки при транспортуванні.
Джгут треба накладати на кінцівки, якщо спостерігається артеріальна кровотеча!
Алгоритм першої медичної допомоги при СДС, рекомендований в даний час:
- накласти кровоспинний джгут вище місця здавлення;
- звільнити з-під завалу;
- туго забинтувати кінцівку еластичним бинтом, починаючи від джгута, до пальців. Якщо є рани, то спочатку необхідно на них накласти асептичну пов’язку;
- зняти кровоспинний джгут;
- забезпечити транспортну іммобілізацію кінцівки.
Лікування
Лікування СДС складається з декількох етапів:
- перша долікарська допомога надається людьми, що опинилися поряд з потерпілим;
- перша лікарська допомога надається бригадою швидкої медичної допомоги;
- інтенсивна терапія в лікувальному закладі.
Основні принципи лікування в стаціонарі:
- підтримання адекватного кровопостачання і дихання;
- надання хірургічної та травматологічної допомоги;
- інфузійна терапія з використанням свіжозамороженої плазми;
- корекція порушень кислотно-основного стану організму;
- поповнення дефіциту обсягу циркулюючої крові;
- забезпечення детоксикації экстракорпоральными методами (плазмаферез, гемосорбція);
- адекватне знеболення;
- гіпербарична оксигенація – метод, що забезпечує насичення клітин киснем, заснований на подачі його під високим тиском у спеціальних камерах;
- гемодіаліз у період гострої ниркової недостатності;
- забезпечення живлення організму ентеральним та парентеральними методами.
Висновок
Сидром тривалого здавлення — грізний стан, що потребує надання швидкої медичної допомоги. Чим раніше розпочата терапія СДС, тим більше шансів на сприятливий результат.
Источник