Синдром професійного вигорання та професійний стрес

< Попер		ЗМІСТ		Наст >

Поняття професійного стресу. Особливості його перебігу

Особливістю професійної діяльності в системі «людина — людина» є те, що вихователь, учитель, викладач вищої школи окрім професійних знань та умінь в значній мірі використовує інтелектуальні та емоційно-вольові ресурси власної особистості і є свого роду емоційним та інтелектуальним донором для вихованців. Саме на цю рису педагогічної та науково-педагогічної діяльності звертають увагу провідні фахівці, викладачі КНЕУ: «…викладач — це головний суб’єкт освітньої діяльності вищої школи. Його вплив на процеси, що відбуваються у навчальному середовищі, є з усіх сторін визначальним. Саме викладацький склад є тією концентрованою силою, яка напрацьовує, зберігає і передає студентам з покоління в покоління кращі національні, освітні та виховні традиції й досвід» . А тому протиріччя між динамічно зростаючими вимогами до якості професійно-педагогічної діяльності, об’єктивізовані сучасними соціально-педагогічними реаліями (зростання, обсягів інформації, ускладнення науково-методичної роботи, викликане переходом до модульно-рейтингової системи навчання згідно європейських стандартів, соціально-економічні пульсації тощо), та психо-фізіологічнми, інтелектуальними і емоційними ресурсами особистості педагога, широким спектром професійних функцій підвищує ризик професійного стресу та синдрому так званого професійного вигорання». При цьому порушується нормальна течія педагогічної діяльності, відбувається екстремізація (наближення до крайніх меж) взаємовідносин між студентами і викладачами, між колегами. Саме тому стає можливим професійний стрес.

Розглянемо основні поняття, які характеризують стресовий стан людини.

а) Стрес (англ. — stress, напруження, тиск) — емоційний стан та фізіологічні зміни в організмі, які виникають у напружених обставинах як відповідь на незвичні для людини подразники. 1972 року Всесвітня організація охорони здоров’я прийняла таке визначення: стрес — це неспецифічна (тобто одна і та сама на різні подразники) реакція організму на будь-яку висунуту до нього вимогу.
б) Стресори — різноманітні екстремальні впливи, котрі викликають небажані функціональні стани — стреси.
в) Професійний стрес — емоційний стан людини, який викликається несподіваною та напруженою ситуацією у трудовому колективі, конфліктними взаємовідносинами, інтелектуальним і емоційним перевантаженням. Психологи зазначають, що у стресовому стані людина частіше припускається помилок, їй важко здійснювати цілеспрямовану діяльність, переключення і розподілення уваги, у неї порушується перебіг пізнавальних процесів (сприйняття, пам’яті, уваги, мислення), спостерігається розладнання координації рухів, неадекватність емоційних реакцій, виникає загальне гальмування чи повна дезорганізація діяльності. Крім негативних фізіологічних наслідків для організму людини (підвищення кров’яного тиску, серцевий напад, головний біль, розлади шлунку тощо) стреси можуть у свою чергу вкрай негативно впливати на якість педагогічного процесу.

Виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об’єктивних, скільки від психологічних, суб’єктивних чинників, від особливостей самої людини, оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і можливостей з тим, що вимагається, та ін. Будь-яка несподіванка, що порушує звичний перебіг життя може стати причиною стресу або стресом, за термінологією Г.Сельє. При цьому не має значення об’єктивна причина. Важливим є саме суб’єктивне ставлення до неї. Тому певна ситуація однією людиною може сприйматися як стресова, а у інших вона не викличе навіть хвилювання. Отже, при переживанні стресу матимуть значення тільки внутрішні психологічні особливості особистості.

Якими ж за характером бувають стресори? Вчені вивчали насамперед значні події, які втручаються у перебіг життя і вражають емоційну сферу особистості. У 1967 р. Т.Холмс і Р.Рах оприлюднили результати досліджень, які узагальнили відповіді піддослідних, що страждали від помірного та сильного стресу. На першому місці як найсильніший стресор — смерть близької людини, далі — розлучення, ув’язнення, смерть близького члена родини. Є й приємні події, які викликають стан стресу (одруження, вагітність, перехід на нове місце роботи, навчання тощо). Деякі психологи зазначають, що більшість великих проблем люди переносять досить виважено, переймаючись часом менш драматичними стресорами: денною марнотою, буденністю життя, дріб’язковими життєвими неприємностями, поганою погодою, неритмічним рухом транспорту, загубленими ключами, підвищенням ціни на хліб, тощо. Якщо людина вважає подію неприємністю, вона, безумовно, викликає у неї негативні почуття. Сама ж подія може бути нейтральною.

Багато дослідників стресу вважають, що люди наділені достатньою здатністю протистояти різкому і короткочасному стресу. Справжня проблема постає тоді, коли стрес переростає у нескінченний: життя з батьками-тиранами, виснажлива робота, релігійний фанатизм, відчуття пастки ситуації, якої неможливо уникнути та ін. Теперішнього часу стрес відіграє психологічно настільки важливу роль у житті людини, що викликає підвищений інтерес до вивчення цього явища з боку вчених -психологів. Так, американський дослідник Вейтц досконально вивчив та описав вісім стресогенних ситуацій:

— необхідність прискорення переробки інформації;
— шкідливе оточення;
— усвідомлена загроза;
— порушення фізіологічних функцій, у т.ч. і хвороба;
— ізоляція;
— ув’язнення;
— остракізм (вигнання і переслідування);
— груповий тиск.

Шведська дослідниця Френкенхайзер додала до цього переліку відсутність контролю над подіями, безсилля, неможливість змінити ситуацію. Перелік можна продовжити такими стресорами як необхідність прийняття особливо відповідальних рішень та швидкої зміни стратегії поведінки.

Що ж шкідливого у тривалому стресі? Людина може роками герпіти труднощі, якщо відчуває здатність впливати на ситуацію або принаймні передбачати її. І зовсім інша річ, коли людина відчуває себе безпорадною і безсилою, що й спричиняє іноді незворотні зміни у її психічному та фізичному здоров’ї. Інший підхід до шкідливості стресу полягає у розумінні стресорів як очевидних загроз ресурсам особистості. Ресурси — це речі, особистісні характеристики, умови, джерела енергії, які особистість цінує, зберігає, яких дотримується. Якщо певна подія загрожує особистісному статусу, економічній стабільності, близьким людям, власності, перешкоджає творчій діяльності, тобто конкретним ресурсам, то. як наслідок, людина, потрапляє у стресову ситуацію. Іноді стрес може бути результатом неспроможності особистості набути нових ресурсів або збільшити наявні.

На думку Д. Фонтана стресори професійної діяльності слід розподілити на загальні і специфічні. До загальних стресорів слід віднести:

1. Відсутність наукового підходу до організації сумісної діяльності (безвідповідальність, неритмічність або відсутність системи в роботі). Колектив час від часу лихоманить, він діє в режимі «пожежної» команди.
2. Недостатня кількість співробітників, що примушує інших працювати у виснажливому режимі. Обсяг роботи дуже великий і робота виконується або неякісно, або її висока якість забезпечується надзусиллями.
3. Порушення режиму робочого часу. Мас місце робота в понадурочні години, зміна ритму діяльності, що призводить до накопичення втоми, знесилення організму, психологічного вигорання.
4. Статусні проблеми, пов’язані з низьким службовим статусом, низькою заробітною платнею, недостатніми перспективами кар’єрного зростання.
5. Заорганізованість і формалізм, які знаходять прояв у великій кількості нарад, засідань, на яких нічого не вирішується, «паперовій творчості», великій кількості планів і звітів.
6. Невизначеність і непередбачуваність розвитку подій в організації.

Невизначеність може приймати вигляд швидких, непрогнозованих дій, які порушують стабільність функціонування колективу без пояснення необхідності змін.

Окремого розгляду вимагають специфічні професійні стресори, серед яких можна виокремити:

1. Нечіткі функціональні обов’язки. Іноді співробітники не знають власних службових повноважень, не розуміють, що вони повинні робити і де кордони їх відповідальності. Відсутність регламентації функціональних обов’язків ставить особистість в скрутну ситуацію: якщо вона бездіяльна, від неї вимагають активних дій, а якщо виявляє ініціативу, то звинувачують у перевищенні повноважень.
2. Нереалістично високі домагання. Співробітник може чекати від себе дуже багато, примушуючи працювати в повну силу, у той же час залишаючись незадоволеним результатами діяльності. Ці нереалістичні домагання мають низку характеристик:

^ використання категоричного імперативу типу: «У любому випадку я повинен»;

^ глобальна негативна самооцінка і самоприниження: «Я отримав

поразку, тобто я невдаха»; ^ низька межа фрустрації, що випліскується висловами типу: «Я такого

не витримаю», «Я цього не перенесу» і т. п. ^ стан «катастрофи», який знаходить прояв у висловах і установках типу: «Якщо ми цього досягнемо, то вважай, що всі зусилля пішли нанівець»; ^ немотивовані узагальнення типу: «Якщо ми навіть цього не зробили, то вважай, що нічого не зробимо в майбутньому». За нереалістичною оцінкою перспектив обов’язково йдуть негативні, важкі переживання і невдачі. Наприклад, якщо аспірант перед виступом на науковому семінарі налаштовує себе так: «Мене сьогодні розіб’ють», то це викликає невпевненість і сприяє стану стресу.

3. Ігнорування керівником думок підлеглого. Керівник своїми діями може викликати стрес у підлеглого тому, що може впливати на його життєдіяльність морально і матеріально: більша чи менша заробітна платня, премія, можливості кар’єрного просування, безкінечні критичні зауваження і т.п.
4. Особливості взаємодії з колегами по горизонталі можуть призводити до стресів у випадках психологічної несумісності, наявності яскраво виражених акцентуацій, різних поглядів на стратегію навчального підрозділу чи навчального закладу в цілому.

До специфічних стресорів можна віднести також позаслужбові стресори, викликані сімейними обставинами: поведінкою дітей, ревнощами, зрадою чоловіка або дружини, хворобою близьких родичів, фінансовими та побутовими проблемами тощо.

У педагогічній та науково-педагогічній діяльності особистість може переживати:

— інформаційний стрес — явище напруженого стану організму людини, яке виникає, коли працівник не встигає приймати рішення, не справляється з поставленими завданнями і обов’язками в обставинах жорсткого обмеження часу або в умовах опрацювання надзвичайно великих об’ємів інформації;

емоційний стрес — явище напруженого стану організму при переживанні вини, гніву чи образи, у випадках глибоких протиріч чи конфліктів між викладачами і студентами тощо;

комунікативний стрес — явище напруженого стану організму, викликане реальними проблемами професійного спілкування, що знаходить прояв у підвищеній подразливості, невмінні захиститися від комунікативної агресії, невмінні сформулювати відмову там, де це необхідно. Можливою причиною комунікативного стресу може бути також неспівпадіння темпів та стилів спілкування.

Коли людина потрапляє у стресову ситуацію і намагається адаптуватися до впливу стресу, цей процес, згідно з дослідженнями Г. Сельє, проходить три фази (стадії) (рис.З8).

Динаміка стресу

Рис. 38. Динаміка стресу

I стадія. Фаза тривоги. Зростання напруженості (АВ);

II стадія. Фаза опору. Безпосередньо стрес (ВС);

ІІІ стадія. Фаза виснаження. Зменшення внутрішньої напруженості (емоційна розрядка — СД).

ДЕ — залишкові наслідки стресу (індивідуальні для кожної людини).

Під час першої фази організм мобілізується для зустрічі із загрозою. Відбуваються біологічні реакції та певні фізіологічні зрушення: згущення крові, підвищення тиску» викиди гормонів у кров тощо. Відбувається спроба психологічної боротьби — «втеча» від загрози стресу.

Під час другої фази організм намагається опиратися загрозі або справлятися з нею, якщо загроза продовжує діяти і її не можна уникнути. Фізіологічні реакції перевищують норму, що робить організм вразливішим для інших стресорів.

Під час третьої фази, якщо дія стресорів продовжується і людина неспроможна адаптуватися, може відбуватися виснаження ресурсів організму. Фаза виснаження, вразливість до втоми, фізичні проблеми можуть спричинити важкі хвороби. Ті самі реакції, які дозволяють опиратися короткочасним стресорам, за тривалої дії дуже шкідливі.

Пізнішими дослідженнями було встановлено, що не лише біологічні умови можуть спричинити хворобу. Між стресором і стресом міститься індивідуальна оцінка події — деякі люди можуть сприйняти подію як неприємну, деякі цю ж саму подію сприймають як приємну або ж як нейтральну.

Тривалість сталій перебігу стресу, їх зміст та психофізіологічні наслідки для кожної людини абсолютно індивідуальні. Поведінка особистості у стресовій ситуації багато в чому залежить від її індивідуально-особистісних властивостей:

^ особливостей нервової системи, темпераменту;

^ уміння швидко оцінювати ситуацію;

^ навичок миттєвої орієнтації за несподіваних обставин;

^ вольової зібраності, рішучості, витримки;

^ наявного досвіду поведінки в аналогічних ситуаціях тощо.

Є люди, котрі в стані стресу розгублюються, втрачають самовладання, здатність до продуктивної діяльності, що негативно впливає на професійну діяльність. Тому викладачеві слід знати і користуватись засобами саморегуляції поведінки в умовах професійного стресу.

Источник

Виробничий, або професійний, стрес являє собою багатовимірний феномен, що виражається у фізіологічних і психологічних реакціях на складну робочу ситуацію ‘.

Причинами професійного стресу можуть бути як фізичні, так і психологічні чинники, причому як реально існуючі, так і передбачувані. Фізичними стрессорами можуть бути несприятливі зовнішні впливи трудової діяльності: підвищене фізичне навантаження, погана розробка ергономічних складових і т.д.

До психологічних стрессорам відносяться: підвищена відповідальність, недолік або надлишок інформації, невизначеність ситуації, підвищена мотивація, тимчасової дефіцит, часта або швидка перебудова стратегій поведінки в ході сформованої ситуації, незадоволеність кар’єрним зростанням, підвищена конфліктність в колективі і т.д.

У професійному стресі виділяють певного роду стрес-синдроми, під якими розуміють сукупність відносно стійких проявів стресового реагування у професійно важких ситуаціях. Стрес-синдроми — це негативні наслідки, що виникають в результаті взаємодії суб’єкта праці з професійною діяльністю, що виконується в певних організаційних умовах при впливі різноманітних стрес-факторів.

У теорії та практиці стрес-менеджменту виявляють специфіки формування професійно обумовлених синдромів стресу: від причин стресу, які визначаються змістовними особливостями та умовами професійної діяльності конкретного типу; до симптоматиці переживань стресу у вигляді гострих і хронічних стресових станів, до фіксації негативних наслідків стресу у формі стійких особистісних і поведінкових деформацій.

Відповідно до даної логікою визначаються кілька рівнів синдромів стресу професійної діяльності:

— Перший рівень — опис суб’єктивних репрезентацій окремих стрес-факторів або стресових ситуацій, сприйманих суб’єктом як обтяжливі або утрудняють успішне виконання професійної діяльності, що негативно позначаються па якості життя і душевний комфорт;

другий рівень опису синдромів професійного стресу — симптоми переживань стресу у вигляді гострих короткочасних, хронічних, домінуючих стресових чи постстрессових станів. Прикладами таких станів є стани зниженої працездатності (монотония, психічне пересичення, напруженість, стрес, стомлення). Як зазначає Водоп’янова, «стресові симптоми можуть бути виявлені у всіх сферах психіки. В емоційній сфері найважливіші феномени — почуття тривоги, переживання значущості поточної ситуації. У когнітивної — сприйняття загрози, небезпеки, оцінка ситуації як невизначеною. У мотиваційній — мобілізація сил або, навпаки , капітуляція; може статися підйом, але може з’явитися і гальмування, супроводжуване почуттям втоми, відчуттями млявості і втратою інтересу. У поведінковій сфері — зміна активності, звичних темпів діяльності, поява скутості в рухах або в спілкуванні «;

— Третій рівень опису синдромів стресу професійної діяльності — симптоми стійких особистісних і поведінкових деструкції і деформацій. Професійні деструкції — це поступово накопичилися негативні наслідки робочих стресів у вигляді стійких змін структури та змісту професійної діяльності, а також структури особистості суб’єкта. Професійні деструкції негативно позначаються на продуктивності, задоволеності працею, на розвитку особистості суб’єкта праці.

А. К. Маркова виділяє основні тенденції розвитку професійних деструкції:

— Відставання, уповільнення професійного розвитку в порівнянні з віковими та соціальними нормами;
— Несформованість професійної діяльності (працівник хіба застряє в своєму розвитку);
— Дезінтеграція професійного розвитку, розпад професійної свідомості і, як наслідок, — нереалістичні цілі, помилковий сенс праці, професійні конфлікти;
— Низька професійна мобільність, невміння пристосуватися до нових умов праці;
— Неузгодженість окремих ланок професійного розвитку (наприклад, мотивація до професійної праці є, але заважає відсутність цілісної професійної свідомості);
— Погіршення раніше наявних професійних даних, ослаблення професійно важливих якостей;
— Спотворення професійного розвитку, поява негативних якостей, відхилення від соціальних та індивідуальних норм професійного розвитку, що змінюють профіль особистості;
— Поява стійких деформацій особистості (наприклад, емоційного виснаження і вигорання, а також ущербної професійної позиції, особливо в професіях, що приносять владу і популярність);
— Припинення професійного розвитку через професійних захворювань або втрати працездатності.

Професійні деструкції і деформації виникають внаслідок професійної дезадаптації. Вони порушують цілісність особистості суб’єкта праці, знижують задоволеність самореалізацією, знижують рівень адаптації, стійкості, продуктивності діяльності. Професійні деструкції — це порушення вже засвоєних способів діяльності; зміни, пов’язані з дезадаптацією до організаційних і професійним стресам, стресам професійного становлення; зміни, пов’язані з віком, фізичним і нервово-психічним виснаженням. Подолання деструкції потребує глибинної особистісно орієнтованої реконструкції, великих зусиль як з боку особистості, так і з боку психолога-консультанта, супроводжується великим опором і психічною напруженістю.

У ході професійної діяльності багато якостей людини залишаються незатребуваними, викликаючи внутрішньоособистісний стрес. Це сприяє розвитку професійних акцентуацій — надмірно виражених якостей, які негативно позначаються на діяльності та поведінці фахівця. Дослідники вказують, що багаторічне виконання професійної діяльності у разі хорошої адаптивності особистості повинно супроводжуватися особистісним і професійним ростом, задоволеністю працею і підвищенням продуктивності.

Однак навіть у цьому випадку неминучі періоди стабілізації. На початкових стадіях вони недовготривалим, в подальшому збільшуються. У крайніх випадках це може призводити до наступу професійної стагнації особистості. Стагнація може переживатися суб’єктом як психологічний стрес. У разі недостатніх адаптивних можливостей переживання стресу проявляється у стійких стрес-синдромах. Особистість особливо вразлива для появи професійних стрес-синдромів в моменти криз свого професійного становлення. Непродуктивний вихід з них спотворює подальше професійний розвиток суб’єкта у вигляді стійких стрес-синдромів (хронічних станів зниженої працездатності, деструкції і деформацій).

Е. Ф. Зеер виділяє чотири групи основних детермінант професійних деструкції, які за своєю природою представляють різні види психологічних стрес-факторів, опосередковуючи виникнення стрес-синдромів:

1) об’єктивні детермінанти, пов’язані з соціально-професійним середовищем (соціально-економічна ситуація, імідж і характер професії, професійно-просторова середу) — зовнішні стрес-фактори;
2) суб’єктивні детермінанти, зумовлені особливостями особистості і характером професійних взаємин, -внутрішні стрес-фактори;
3) об’єктивно-суб’єктивні детермінанти, породжувані системою і організацією професійного процесу, якістю управління, професіоналізмом керівників організаційні стреси;
4) професійні деформації (професійно-небажані якості), що порушують цілісність особистості, знижують її адаптивність, стійкість, що негативно позначаються на продуктивності діяльності.

Серед виникають у ході трудової діяльності стресів можна виділити наступні їх види, що мають психологічну природу: інформаційний стрес, емоційний стрес, комунікативний стрес.

Інформаційний стрес з’являється в результаті інформаційних перевантажень, у тому числі і виникаючих в результаті підвищеної професійної мотивації, коли працівник не справляється із завданням, не встигає орієнтуватися в інформаційному просторі і приймати необхідні рішення. Також причинами його виникнення може бути і дефіцит інформації, що приводить до невизначеності в ситуації.

Як зазначає В. Л. Бодров, «для розвитку інформаційного стресу важливим фактором є стан мотиваційно-потребової, емоційно-вольової та когнітивної сфери суб’єкта діяльності, які обумовлюють суб’єктивну, особистісну значимість екстремальній ситуації, наявність готовності і можливості до її подолання, здатність вибору раціональної стратегії поведінки в цих умовах і т.д. «.

Узагальнення даних, наведених у науковій літературі, і результатів власних досліджень дозволило В. А. Бодрову визначити основні причини розвитку інформаційного стресу людини-оператора. За свою роль у формуванні інформаційного стресу всі причини можна розділити па:

1) безпосередні, які служать об’єктивно несприятливих факторів інформаційної взаємодії людини і техніки, джерелом екстремальної робочого навантаження і «пусковим моментом», початковим етапом розвитку стресу. До них відносяться:
- — Семантичні, або смислові (висока суб’єктивна складність завдання, висока відповідальність завдання, небезпеку ситуації, недостатній контроль за ситуацією, невизначеність (невідомість) оперативної ситуації, непередбачуваність розвитку ситуації, частковий або повний неуспіх у діяльності, суперечливість інформації тощо);
- — Операціональні (дефіцит інформації, надмірність інформації, великий обсяг інформації, низька ймовірність надходження значимої інформації, порушення ритму надходження інформації тощо);
- — Тимчасові (дефіцит часу, велика тривалість дії робочого навантаження, аритмичность пред’явлення інформації, високий темп пред’явлення інформації, невизначеність часу (несподіванка) надходження сигналу і т.п.);
- — Організаційні (низька об’єктивна ймовірність пред’явлення інформації, об’єктивна невизначеність моменту пред’явлення інформації, неправильний вибір необхідної інформації, відволікання уваги, пропуск сигналу, об’єктивна складність завдання, поєднана діяльність тощо);
- — Технічні (відмова системи, блокування сигналу, маскування, спотворення сигналу, помилкова інформація, інтерференція сигналів, протиріччя інформаційних ознак ситуації, недостатній привертає ефект сигналу, невідповідність сигнальних ознак інформації тощо);
2) головні, відображають індивідуальні особливості суб’єкта діяльності, які визначають можливості виникнення стану стресу у конкретного індивіда, механізми його регуляції і способу)! подолання (купірування):
- — Морально-етичні (недисциплінованість, безвідповідальність, недбалість і т.п.);
- — Професійні (низький рівень знань, недоліки в розвитку навичок і вмінь, відсутність необхідного досвіду і т.п.);
- — Фізіологічні (зниження резервів організму в результаті гострих і хронічних захворювань, несприятливі функціональні стану — заколисування, стомлення, десинхроноз і т.д., незадовільний рівень чутливості аналізаторів і т.п.);
- — Психологічні (низька або надмірно висока мотивація до діяльності, недоліки в розвитку професійно важливих психічних якостей, несприятливі особливості особистості та психічні стани тощо);
3) супутні (середовищні), які сприяють появі і прояву безпосередніх і головних причин стресу, а також привертають суб’єкта діяльності до розвитку в нього цього стану:
- — В організації праці (нераціональний режим праці та відпочинку (понаднормові, нічні зміни), надмірна робоче навантаження, недоліки у зворотному зв’язку про результати діяльності, неадекватна оцінка діяльності та оплата праці, недоліки в охороні праці, техніці безпеки, організації робочого місця, недоліки в професійному (медичному, психологічному) відборі, в психологічному та медичному контролі в процесі діяльності тощо);
- — У засобах праці (недоліки в компонуванні приладів, кодуванні інформації, розбірливості текстури, світлотехнічних характеристик приладів, конструкції органів управління, їх завантаження, просторовому співвідношенні тощо);
- — В умовах праці (недоліки в мікрокліматі і газовому складі повітря на робочому місці, у рівні шуму, вібрації та освітленості, в конструкції робочого місця, огляді, досяжності до органів управління, несприятливий психологічний клімат у колективі, недостатня сумісність, згуртованість, міжособистісні конфлікти, незадовільний рівень соціальної відповідальності, особистої довіри, суспільного визнання, схвалення та т.п.1).

Однією з провідних причин розвитку інформаційного стресу є недостатній контроль за робочою ситуацією. Неконтрольованість ситуації одночасно виступає і як зовнішнє умова діяльності, і як суб’єктивний фактор, пов’язаний з певними особистісними особливостями людини.

Щоб відбулася адаптація до виникаючих перед працівниками завданням, необхідний певний рівень мотивації. Однак якщо мотивація занадто сильна, людина позбавляється частини своїх можливостей, і адаптація стає менш адекватною дійсності. Тоді в діяльності з’являються ознаки емоцій і іноді адаптивне поведінка порушується, повністю заміщаючи емоційними реакціями.

Існує оптимум мотивації, за межами якого виникає емоційну поведінку. Поняття оптимуму мотивації пов’язано з адекватністю або неадекватністю реакцій ситуації. Цей зв’язок відповідає відношенню між інтенсивністю мотивації і реальними можливостями суб’єкта в конкретній ситуації.

Важливе значення в дослідженні інформаційного стресу як явища мають роботи але вивченню ролі індивідуально-психологічних особливостей особистості в зниженні функціональної стійкості і розвитку психологічного (інформаційного) стресу.

У роботах В. Д. Небиліцин, Б. Ф. Ломова, К. М. Гуревича, В. Ф. Матвєєва, О. А. Конопкіна та інших дослідників проблема надійності праці людини-оператора розглядається в світлі вчення про типи ВИД.

Вперше гіпотеза про наявність зв’язку між індивідуально-психологічними характеристиками людини-оператора і основними властивостями його нервової системи була висунута В. Д. Небиліциним в 1964 р

Наступний вид стресу — емоційний стрес, який у професійній діяльності проявляється в ситуації загрози, образи, в умовах конфліктних ситуацій, часто стрессорами можуть бути словесні подразники.

Емоційний стрес, з точки зору теорії функціональних систем, формується в умовах тривалих і безперервних конфліктних ситуацій, в яких суб’єкти трудової діяльності позбавлені можливості задовольняти свої провідні потреби, тобто досягати корисних для них пристосувальних результатів.

У конфліктних ситуаціях наростають і сумуються негативні емоції, різко редукуються антистресові позитивні емоції і на основі зміни хімічних властивостей мозкових структур створюються умови переходу негативних емоцій в стійке стаціонарне збудження мозку. У результаті формуються такі психосоматичні захворювання, як неврози, психози, артеріальна гіпертензія, стенокардія, імунодефіцити, гормональні порушення, діабет, виразкові ураження шлунково-кишкового тракту і т.д.

Емоційний стрес порушує гармонію внутрішньо- і міжсистемних інформаційних відносин, яка є найбільш чутливою до різних пошкоджуючим впливів. Внаслідок цього при емоційних стресах насамперед порушуються основні біоритми організму: неспання і сну та ін. Одним з ранніх показників дисфункцій при емоційному стресі є порушення синхронізації ритму дихання і серцебиття.

Одним із проявів емоційного стресу може бути синдром емоційного вигорання. Він являє собою сукупність симптомів, що негативно позначаються па працездатності, самопочутті та інтерперсональних відносинах суб’єкта професійної діяльності.

К. Маслач у своїй моделі представляє вигоряння як відповідну реакцію на професійні стреси, що складається з трьох компонентів: емоційного виснаження, деперсоналізації і редукції персональних досягнень. Емоційне виснаження проявляється у відчуттях емоційного перенапруження, втоми, вичерпаності емоційних ресурсів.

Деперсоналізація являє собою негативне, цинічне, бездушне ставлення до реципієнтів. Редукція персональних досягнень проявляється у зниженні почуття компетентності у своїй роботі, негативному самосприйнятті в професійному плані.

І. В. Гришина зазначає, що вигоряння необхідно розглядати як особливий стан людини, що є наслідком професійних стресів, адекватний аналіз якого потребує екзистенційному рівні опису, оскільки розвиток вигоряння не обмежується тільки професійною сферою, а проявляється в різних ситуаціях буття людини; хворобливе розчарування в роботі як способі набуття сенсу забарвлює всю життєву ситуацію.

В. В. Бойко розглядає феномен «емоційного згорання» як механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь па вибрані психотравмуючі впливи. Синдром вигоряння розглядається як динамічний процес, що виникає поетапно відповідно до розвитком механізму стресу (фази тривоги, резистенции, виснаження).

Комунікативний стрес пов’язаний з проблемами ділового спілкування в ході професійної діяльності і може проявлятися у конфліктному, маніпулятивній поведінці, невмінні сприймати і адекватно реагувати на критичні зауваження. Даний вид стресу часто може бути причиною виникнення поганого психологічного клімату в трудовому колективі, низької згуртованості трудового колективу.

Источник