Синдром порушення кровообігу змертвіння виразки

Синдром порушення кровообігу змертвіння виразки thumbnail

Лекція № 17

«Синдром порушення кровообігу, змертвіння, виразки, нориці»

з дисципліни : « Медсестринство в хірургії»

Викладач : Гайдамака В.К.

м. Берислав

План

1. Сухий і вологий некроз. Клінічні ознаки сухої і вологої гангрени. Лікування некрозів.

2. Гострий тромбоз і емболія,їх клінічні ознаки, профілактика і лікування.

3. Пролежні. Причини їх виникнення, клінічний перебіг, профілактика і лікування.

4. Виразки. Їх види, клінічні ознаки, консервативні та оперативні методи лікування.

5. Нориці, їх класифікація, діагностика і лікування.

6. Вади розвитку.

ЗМЕРТВІННЯ

Мета:

— знати види змертвінь, клінічні ознаки сухої і вологої гангрени; розрізняти про­лежні, виразки, знати їх клінічні ознаки і методи лікування (мал. 45);

— навчитись профілактичних заходів для попередження і лікування пролеж­нів.

Змертвінням, або некрозом, називається місцева загибель тканин, органів

і клітин в живому організмі.

Причинами такого змертвіння є:

— безпосереднє руйнування травмівним агентом;

— розлад кровообігу і порушення трофіки.

Руйнування може бути спричинене таким шляхом:

• механічним;

• термічним;

• хімічним;

• електричним;

• токсичним;

• променевим.

1. Дія на тканини температури вищої за 45—60 °С і нижчої за -8 °С спричинює загибель клітин або навіть органів.

2. Міцні кислоти руйнують клітини, коагулюють білок, унаслідок чого утворюєть­ся сухий коагуляційний некроз.

3. Міцні луги проникають у тканини глибоко, омилюють жири і розчиняють біл­ки, утворюється колікваційний некроз.

4. Токсини мікробів також можуть призводити до некрозу тканин (анаеробна гангрена, гангренозний апендицит тощо).

Розлади кровообігу, які спричинюють некроз, можуть бути зумовлені такими причинами:

— декомпенсація серцевої діяльності;

— тривалий спазм або облітерація судини;

— здавлення або поранення судини;

— тромбоз магістральної судини.

Окрім цього причиною порушення кровообігу можуть бути: анемія, авітаміноз, холод, голод, порушення обміну речовин, інтоксикація на тлі хронічної або гострої інфекції тощо.

Усі чинники, що спричинюють утворення некрозу, можна розділити на зов­нішні — екзогенні — і внутрішні — ендогенні. Наприклад.

Зовнішні: гостра травма, тривале стиснення джгутом, здавлення петлі кишки, діяхімічних і фізичних чинників.

Внутрішні: тромбоз або тромбоемболія судини, порушення іннервації (травми спинного мозку — пролежні).

Різновид некрозу — гангрена.

Гангреною називається некроз, який настав у результаті порушення прохідності крупних судин. Гангрена буває сухою і воло­гою.

Суха гангрена розвивається, якщо просвіт судини (артеріальної) стає непро­хідним поступово, повільно— за умови відсутності інфікування тканини. Пос­тупово тканини ущільнюються, висушуються, зморщуються — «муміфікуються». З’являється темно-коричневе забарвлення, аж до чорного, яке виникає внаслідок розкладу гемоглобіну. Довкола некрозу утворюється чітка демаркаційна лінія (вал), що відмежовує ділянку ураження від здорових тканин. Загальний стан хво­рого не змінюється, оскільки токсинів усмоктується мало. Невеликі ділянки сухої гангрени можуть відторгатися самі з подальшим загоєнням.

Якщо ж приєднується мікробна флора, то процес перебігає по-іншому— утво­рюється волога гангрена. Однак в огрядних людей за наявності інфекції волога ган­грена може утворюватись і одразу; це може бути також у хворих на цукровий діабет, при варикозному розширенні вен (порушений відтік крові, тканини пастозні).

Щоб волога гангрена розвинулась одразу, необхідні швидке закриття судини, розлад венозного відтоку і приєднання інфекції. При цьому чіткого демаркаційно­го валу немає, шкірні покриви сіруваті, синюшні, утворюються пухирі з кров’яним (геморагічним) вмістом і смердючим запахом. Тканини не встигають висихати, оскільки кровообіг порушився, раптово розвивається гнильна інфекція, продукти розпаду всмоктуються, наростає інтоксикація, загальний стан хворих погіршуєть­ся, розвивається сепсис. Спостерігаються сильний біль в ураженій ділянці, висока температура тіла, сухий язик, низький АТ, м’який пульс, млявість.

Лікування сухих некрозів

Місцеве: профілактика розвитку інфекції і висушування тканин. Шкіру довко­ла некрозу обробляють антисептиками і накладають пов’язку з етиловим спиртом, борною кислотою або хлоргексидином. Після утворення чіткої демаркаційної лінії (зазвичай через 2—3 тижні) проводять некректомію в межах здорових тканин.

Загальне: для запобігання інфекційним ускладненням проводять курс антибіотикотерапії, а також комплекс заходів, спрямованих на поліпшення кровообігу в ураженому органі.

Лікування вологих некрозів

Місцеве: на ранній стадії вживають всіх можливих заходів для того, щоб пе­ревести вологий некроз у сухий. Для цього промивають рани антисептиками (пероксид водню), розтинають кишені, набряки, накладають дренувальні пов’язки з розчинами антисептиків з обов’язковою іммобілізацією ураженої кінцівки.

Загальне: потужна антибактеріальна та дезінтоксикацийна терапія.

Якщо протягом 1—2 діб результату немає, проводиться радикальне видален­ня некротизованої частини органа в межах здорової тканини (висока ампутація).

Источник

Лекція № 17

«Синдром порушення кровообігу, змертвіння, виразки, нориці»

з дисципліни : « Медсестринство в хірургії»

Викладач : Гайдамака В.К.

м. Берислав

План

1. Сухий і вологий некроз. Клінічні ознаки сухої і вологої гангрени. Лікування некрозів.

2. Гострий тромбоз і емболія,їх клінічні ознаки, профілактика і лікування.

3. Пролежні. Причини їх виникнення, клінічний перебіг, профілактика і лікування.

4. Виразки. Їх види, клінічні ознаки, консервативні та оперативні методи лікування.

5. Нориці, їх класифікація, діагностика і лікування.

6. Вади розвитку.

ЗМЕРТВІННЯ

Мета:

— знати види змертвінь, клінічні ознаки сухої і вологої гангрени; розрізняти про­лежні, виразки, знати їх клінічні ознаки і методи лікування (мал. 45);

— навчитись профілактичних заходів для попередження і лікування пролеж­нів.

Змертвінням, або некрозом, називається місцева загибель тканин, органів

і клітин в живому організмі.

Причинами такого змертвіння є:

— безпосереднє руйнування травмівним агентом;

— розлад кровообігу і порушення трофіки.

Руйнування може бути спричинене таким шляхом:

• механічним;

• термічним;

• хімічним;

• електричним;

• токсичним;

• променевим.

1. Дія на тканини температури вищої за 45—60 °С і нижчої за -8 °С спричинює загибель клітин або навіть органів.

2. Міцні кислоти руйнують клітини, коагулюють білок, унаслідок чого утворюєть­ся сухий коагуляційний некроз.

Читайте также:  Снимки детей с синдромом дауна

3. Міцні луги проникають у тканини глибоко, омилюють жири і розчиняють біл­ки, утворюється колікваційний некроз.

4. Токсини мікробів також можуть призводити до некрозу тканин (анаеробна гангрена, гангренозний апендицит тощо).

Розлади кровообігу, які спричинюють некроз, можуть бути зумовлені такими причинами:

— декомпенсація серцевої діяльності;

— тривалий спазм або облітерація судини;

— здавлення або поранення судини;

— тромбоз магістральної судини.

Окрім цього причиною порушення кровообігу можуть бути: анемія, авітаміноз, холод, голод, порушення обміну речовин, інтоксикація на тлі хронічної або гострої інфекції тощо.

Усі чинники, що спричинюють утворення некрозу, можна розділити на зов­нішні — екзогенні — і внутрішні — ендогенні. Наприклад.

Зовнішні: гостра травма, тривале стиснення джгутом, здавлення петлі кишки, діяхімічних і фізичних чинників.

Внутрішні: тромбоз або тромбоемболія судини, порушення іннервації (травми спинного мозку — пролежні).

Різновид некрозу — гангрена.

Гангреною називається некроз, який настав у результаті порушення прохідності крупних судин. Гангрена буває сухою і воло­гою.

Суха гангрена розвивається, якщо просвіт судини (артеріальної) стає непро­хідним поступово, повільно— за умови відсутності інфікування тканини. Пос­тупово тканини ущільнюються, висушуються, зморщуються — «муміфікуються». З’являється темно-коричневе забарвлення, аж до чорного, яке виникає внаслідок розкладу гемоглобіну. Довкола некрозу утворюється чітка демаркаційна лінія (вал), що відмежовує ділянку ураження від здорових тканин. Загальний стан хво­рого не змінюється, оскільки токсинів усмоктується мало. Невеликі ділянки сухої гангрени можуть відторгатися самі з подальшим загоєнням.

Якщо ж приєднується мікробна флора, то процес перебігає по-іншому— утво­рюється волога гангрена. Однак в огрядних людей за наявності інфекції волога ган­грена може утворюватись і одразу; це може бути також у хворих на цукровий діабет, при варикозному розширенні вен (порушений відтік крові, тканини пастозні).

Щоб волога гангрена розвинулась одразу, необхідні швидке закриття судини, розлад венозного відтоку і приєднання інфекції. При цьому чіткого демаркаційно­го валу немає, шкірні покриви сіруваті, синюшні, утворюються пухирі з кров’яним (геморагічним) вмістом і смердючим запахом. Тканини не встигають висихати, оскільки кровообіг порушився, раптово розвивається гнильна інфекція, продукти розпаду всмоктуються, наростає інтоксикація, загальний стан хворих погіршуєть­ся, розвивається сепсис. Спостерігаються сильний біль в ураженій ділянці, висока температура тіла, сухий язик, низький АТ, м’який пульс, млявість.

Лікування сухих некрозів

Місцеве: профілактика розвитку інфекції і висушування тканин. Шкіру довко­ла некрозу обробляють антисептиками і накладають пов’язку з етиловим спиртом, борною кислотою або хлоргексидином. Після утворення чіткої демаркаційної лінії (зазвичай через 2—3 тижні) проводять некректомію в межах здорових тканин.

Загальне: для запобігання інфекційним ускладненням проводять курс антибіотикотерапії, а також комплекс заходів, спрямованих на поліпшення кровообігу в ураженому органі.

Лікування вологих некрозів

Місцеве: на ранній стадії вживають всіх можливих заходів для того, щоб пе­ревести вологий некроз у сухий. Для цього промивають рани антисептиками (пероксид водню), розтинають кишені, набряки, накладають дренувальні пов’язки з розчинами антисептиків з обов’язковою іммобілізацією ураженої кінцівки.

Загальне: потужна антибактеріальна та дезінтоксикацийна терапія.

Якщо протягом 1—2 діб результату немає, проводиться радикальне видален­ня некротизованої частини органа в межах здорової тканини (висока ампутація).

ПРОЛЕЖНІ

Це некроз шкіри або слизових оболонок і прилеглих тканин, спричинений трива­лим стисненням (крижі, сідничі горби, п’яти, лікті, лопатки). Виникненню про­лежнів сприяють порушення трофіки, обміну речовин, авітаміноз, виснаження, забруднення і мацерація шкіри, зморшки білизни, крихти їжі.

Клінічна картина

Спочатку ділянка шкіри блідне, потім з’являються гіперемія, набряк, утворю­ються пухирі і некроз. Болю немає. Некротизована шкіра відторгається, натомість з’являється некротична виразка із сірим дном і неприємним запахом. Інколи гли­бина виразки досягає кістки. При переломах хребта пролежні розвиваються дуже швидко, особливо в разі ушкодження спинного мозку.

Наявність у хворих пролежнів — це антиреклама роботи відділення.

Догляд

Зручне ліжко, надувний матрац, заміна білизни, вібраційний масаж, оброб­лення шкіри камфорним спиртом, УФО шкіри.

Лікування

Присипка Житнюка, ферменти для очищення ран, сухі асептичні пов’язки, потім мазеві. Загальнозміцнювальне лікування, вітаміни.

ВИРАЗКИ

Виразка — це дефект шкіри, слизової оболонки і глибших шарів, змертвіння тка­нин. Перебіг виразок тривалий, хронічний. Причинами їх виникнення можуть бути порушення артеріального, венозного кровообігу, злоякісне переродження. Го­стрі виразки бувають після опіків, великих абсцесів.

Застійні виразки виникають при декомпенсації серцевої діяльності. Вони ма­ють сірий колір і драглисту консистенцію, довкола них утворюється набряк. Якщо декомпенсацію усунути, виразки гояться. У гіпертоніків виразки інколи болючі.

Променева виразка з’являється після променевої терапії — це небажана побіч­на дія або ускладнення від високої дози. Виразки глибокі, округлі, мають щільні краї, шкіра слабо пігментацована.

Венозні виразки утворюються на тлі тромбофлебіту, варикозного розширення вен. Процесу сприяють розчоси, травми (незначний удар). Частіше такі виразки з’являються на нижніх кінцівках, спочатку вони овальні або округлі, краї пологі, слабка грануляція, потім збільшуються, «повзуть», може розвинутись гангрена.

Таблиця 5. Відмінності трофічної виразки і рани

Трофічна виразка Рана
Термін більше 2 міс
Відсутність тенденції до загоєння
 
Виникають у центрі трофічних розладів
Грануляція сіро-коричневого кольору
Вкрита нальотом фібрину і некротичними тканинами
На поверхні банальна мікрофлора
Термін менше 2 міс
Загоєння згідно з фазами ранового процесу
Прилеглі тканини мають звичайний вигляд
Грануляція яскраво-червона, соковита
 
Некротичні тканини зазвичай відсутні
 
Наявність мікрофлори не характерна
 

Лікування

І. Місцеве.

1. Боротьба з інфекцією здійснюється шляхом щоденних перев’язувань, при цьо­му шкіру довкола виразки обробляють спиртом або спиртовою настойкою йоду, саму виразкову поверхню промивають 3 % розчином пероксиду водню і накла­дають пов’язки з розчином антисептика.

2. Очищення виразки від некротичних тканин. Окрім перев’язок застосовують некректомію і протеолітичні ферменти, можливе місцеве використання сорбентів.

Читайте также:  Презентация по теме дети с синдромом дауна

3. Закриття дефекту. При невеликих виразках цей процес відбувається самостій­но, а також може бути використана вільна шкірна пластика або вирізання виразки з пластикою місцевими тканинами.

II. Загальне.

Спрямоване на поліпшення кровообігу; для придушення інфекції використо­вують антибактеріальну терапію, а для стимуляції процесів загоєння — вітаміни, метилурацил, ретаболіл.

НОРИЦІ

Нориці — це патологічний хід у тканині, що сполучає орган, природну і патологіч­ну порожнини із зовнішнім середовищем або органи (порожнини) між собою.

Норицевий хід зазвичай вистелений епітелієм або гранулятом.

Класифікація

1. Стосовно зовнішнього середовища;

• зовнішні — норицевий хід сполучається із зовнішнім середовищем;

• внутрішні — норицевий хід сполучає внутрішні органи або порожнини.

2. За походженням:

• вроджені;

• набуті:

— самостійні — утворюються внаслідок патологічного процесу (нориці при остео­мієліті, лігатурні нориці, нориці між жовчним міхуром і шлунком при трива­лому запальному процесі);

— штучні— гастростома для годування при опіку стравоходу, колостома при кишковій непрохідності.

ВРОДЖЕНІ ХІРУРГІЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

ВАДИ РОЗВИТКУ

Мета: знати класифікацію та профілактику вроджених хірургічних захворювань. Це вроджені відхилення від нормальної анатомічної будови тканин і органів лю­дини, які супроводжуються порушенням функцій цих органів.

Класифікація

1. За локалізацією:

• зовнішні — атрезія ануса (відхідника), розщеплення верхньої губи;

• внутрішні — пілоростеноз, стеноз стравоходу;

• комбіновані або змішані — розщеплення губи і верхнього піднебіння.

2. За кількістю:

• одиночні;

• множинні.

3. За порушеним формуванням тканин і органів:

• агезія і аплазія — повна відсутність органа;

• гіпоплазія — недостатня маса органа, окремих його частин або всього тіла;

• ектопія і дистопія — незвична локалізація органа;

• стеноз — звуження просвіту стравоходу, кишок;

• атрезія — заростання отворів або каналів органів;

• персистування — збереження після народження протоків, які функціонують

тільки в ембріональному періоді;

• подвоєння органа або його частин.

4. За виникненням:

• випадкові — зумовлені структурними дефектами генів і хромосом;

• екзогенні — зумовлені дією тератогенних чинників на ембріон і клітину;

• мультифакторні— виникають унаслідок взаємодії генетичних і екзогенних чинників, кожен з яких окремо не може спричинити ваду розвитку. Профілактика

1. Здоровий спосіб життя.

2. Повноцінне харчування.

3. Відмова від шкідливих звичок.

4. Своєчасна медико-генетична консультація.

5. Поліпшення екологічної обстановки.

6. Дотримання правил використання нових лікарських засобів.

7. Поліпшення умов праці на шкідливих виробництвах.

8. Підвищення культурного рівня населення.

Дата добавления: 2016-11-12; просмотров: 2571 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов

Читайте также:

Рекомендуемый контект:

Поиск на сайте:

© 2015-2020 lektsii.org — Контакты — Последнее добавление

Источник

Мета
заняття:

Ознайомити із захворюваннями — некроз,
виразки, нориці. Вивчити їх ознаки та
лікування. Сформувати лікарське мислення
та любов до обраної професії

План заняття:

  1. Змертвіння
    ( некроз).

  2. Виразки.

  3. Нориці
    ( фістули )

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич
В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія,
офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища
шк., 1988. — 287 с.

2.
Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія,
ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища
школа, 1978

3.
Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної
медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4.
Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про
ветеринарну медицину: Закон України
від 15.11.2001 р.

2. Про
внесення змін до Закону України «Про
ветеринарну медицину» від 16.11.2006 р.

3. Борисевич
В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О.,
Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин
В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. —
К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк
А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М.,
Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна
хірургія, анестезіологія і топографічна
анатомія. — Біла Церква, 2006.

  1. Змертвіння
    ( некроз)

Змертвіння
(necrosis)

це місцеве відмирання окремих клітинних
комплексів, тканин і органів у живому
організмі.

Відмирання
як нормальне фізіологічне явище властиве
клітинам і тканинам організму впродовж
усього його життя. У здоровому організмі
як людини, так і тварини постійно
відбуваються процеси руйнування і
регенерації клітин.

Причини
розвитку некрозів можуть бути різними,
як прямі
(зовнішній
вплив високих і низьких температур, дія
хімічних речовин, випромінювання,
механічні травми тощо), так і непрямі
(циркуляційні
розлади живлення клітин і тканин різної
етіології).

Основними
причинами циркуляційних розладів
живлення клітин і тканин є порушення
артеріального і венозного кровотоку,
лімфообігу, іннервації; некроз може
розвиватися як наслідок системних
розладів гемодинаміки.

Змертвіння
тканин може розвиватись як гостро,
так
і хронічно.
Швидкий
прояв некрозу настає в разі порушень
припливу артеріальної крові, значно
повільніший — при мікроциркуляційних
розладах та іннервації.

Основними
причинами гострого порушення артеріального
кровообігу є ураження
магістральних судин, тромбоз
і
емболія.

Циркуляційні
гострі і хронічні некрози мають певну
стадійність. Спочатку розвивається
стадія
функціональних розладів
(гострі
болі, зникнення периферичного пульсу,
похолодання тканин та їх блідість),
потім настає стадія
органічних змін
(втрата
тактильної й больової чутливості,
обмеження функціональної активності)
і закінчується некротичною
стадією
(картина
некрозу).

Серед
основних видів некрозу розрізняють
сухий
(коагуляційний) некроз
і
відповідно суху
гангрену
(тканинний
субстрат перетворюється на щільну суху
масу) і вологий
(колікваційний) некроз
і
відповідно вологу
гангрену
(тканини
набухають і розріджуються).

Розвиток
сухого некрозу залежить від багатьох
причин: виділення вологи в середовище,
що оточує некротичний фокус (висихання),
припинення припливу крові й знекровлення
некротичної ділянки, специфічного
впливу мікробних токсинів та інших
чинників.

Вологий
некроз розвивається при надлишку вологи
у змертвіло­му осередку та неможливості
її висихання за певних умов або зумов
лений
гідрофільністю колоїдів уражених
тка­нин, які притягують рідину із
сусідніх ділянок.

Гангрена
(gangraena;
від
грец. gangraina
роз’їдаюча виразка) — одна із форм
нек­розу тканин і органів з наступною
функціональною та структурною зміною
їх під впли­вом зовнішнього середовища.
У її патогенезі головну роль відіграє
судинний фактор — порушення кровообігу.
Як і всі види некрозу, гангрена може
бути сухою
і
вологою.

Читайте также:  Беременность с риском синдрома дауна

Змертвілі
тканини зменшуються в об’ємі, зморщуються,
твердіють, набувають темно- або
чорно-бурого кольору, що залежить від
пігментом крові та продуктом його
розпаду при контакті з повітрям.
Особливістю гангрени є те, що вона може
розвитися виключно в тканинах і органах,
що контактують із зовнішнім середовищем
(гангрена шкіри, гангрена вимені, гангрена
сім’яного канатика).

Волога
гангрена ускладнюється гнильним
розпадом тканин під дією мікроорганізмів
і аутолітичних змін. При цьому відбувається
процес, подібний до трупного розпаду
тканин, — септична
гангрена.

Симптожи.
При
сухому некрозі відсутні як ознаки
місцевої загальної реакції організму,
так і ознаки інтоксикації. Характерним
проявом є поступове підсихання змертвілих
тканин та зменшення їх об’єму (муміфікація)
з утворенням чіткої демаркаційної
лінії. Відзначається зміна кольору
тканин від збліднення до почорніння.

Лікування
некрозу
визначається особливостями етіологічних
факторів. Загальним при лікуванні
некрозу є розріз — некротомія і оперативне
видалення змертвілої ділянки —
некректомія. При чітко вираженій межі
відторгнення муміфіковані тканини
відокремлюють у місцях, де вони фіксовані,
без порушення грануляції в ділянках
самовільного відторгнення. При вологій
гангрені операцію проводять, не чекаючи
виразної появи демаркації, із застосуванням
анестезії та спинення кровотечі. Розрізи
виконують у межах життєздатних тканин
на деякій відстані від ділянки з помітними
явищами розпаду. При сухому некрозі
його поверхню частково закривають
швами; при вологому змертвінні залишають
відкритою. Застосовують ті самі лікарські
засоби, що й при загоєнні ран. При вологому
змертвінні доцільно використовувати
висушувальні засоби у формі порошку:
дерматол, бісмут, суміш порошків калію
перманганату і борної кислоти, ксероформ,
цинку оксид та ін.

При
некротичних змінах внутрішніх органів
(сальник, ділянка кишки та ін.) показане
невідкладне оперативне втручання у
вигляді резекції ураженого відділу.

  1. Виразки

Виразкою
(ulcus)
називають
дефект шкіри або слизової оболонки, а
часто і глибше розміщених тканин, що
виник унаслідок їх змертвіння.

Етіологія.
Причинами
утворення виразки можуть бути: механічні
ушкодження (тертя, тиск, розтяг тощо);
наявність у рані сторонніх тіл і мертвих
тканин; розлад крово- і лімфообігу тканин
у ділянці ушкодження (емболія, тромбоз,
здавлювання судин набряком); розвиток
гнійної або специфічної інфекції;
поверхневий розпад пухлин; трофічні
розлади внаслідок порушень функції
нервової системи.

Утворенню
виразок сприяє також зниження опірності
захисних сил організму внаслідок
виснаження, незадовільних умов годівлі
та утримання, значної втрати крові,
гіповітамінозу, порушення обміну
речовин, ендокринних розладів, інфекційних
захворювань тощо.

Дегенеративні
процеси, прогресуючи, можуть сповільнити
загоєння дефекту, а в разі переважання
їх над регенеративними процесами
призводять до збільшення дефекту.

Процес
загоєння вилазок залежить від дії
причинного фактора і загального стану
організму, від
їх
розміру, локалізації та інших чинників.

Класифікація
виразок.
За
походженням виразки поділяють на
первинні (ідіопатичні), що виникають
унаслідок дії зовнішніх
причин
(опік, відмороження, удар, тривалий тиск
або тертя), і вторинні (симптоматичні)
виразки, які розвиваються внаслідок
основного інфекційного захворювання
(сап, ящур, туберкульоз та ін.) або різних
пухлин.

За
співвідношенням регенеративних і
дегенеративних процесів виразки
поділяють на прості, атонічні та
прогресуючі; за клінічним перебігом,
формою, розміром — на круглі, овальні,
неправильної форми, поверхневі, глибокі,
синуозні (з підритими краями), з
гла­денькими й змозоленими краями та
ін. Крім того, виразки за причиною
виникнення поділяють на опікові,
пухлинні, декубітальні, трофічні,
некробактеріозні та ін.

Клінічні
ознаки.
Кожному
виду виразок властиві ті чи інші клінічні
ознаки, які характеризують стан
зовнішнього покриття виразок, їх розмір,
характер ексудату, зміни у прилеглих
тканинах.

Периферійні
ділянки виразок бувають рівними й
нерівними, м’якими, твердими або
змозолілими. Вони можуть поступово
переходити у дно виразки або бути
підритими. Дно виразки буває поглибленим,
кратероподібним, рівним або опуклим.
Виразки мають різну форму: круглу,
овальну, неправильну, їхні розміри
коливаються від дуже малих до великих.
З виразок виділяється ексудат: серозний,
гнійний, іхорозний. Тканини, які оточують
виразку, можуть бути в стані набряку,
запальної припухлості або склерозу.

  1. Нориці
    ( фістули )

Нориця
(fistula)

це патологічний канал у тканинах, який
вкритий епітелієм чи грануляціями і
виходить із глибини на поверхню або
сполучає порожнини чи органи тіла між
собою.

Етіологія
і симптожи.
Нориці
можуть бути природженими
(вади
розвитку) або набутими
(патологічні),
екскреторними
(калова,
сечова), секреторними
(молочна,
слинна) та гнійними,
до
яких належать лігатурні нориці, пов’язані
з інфікуванням глибо­ких заглибних
швів, нориці сторонніх тіл (метал, дерево,
пластмаса тощо). За будовою виокремлюють
епітелізовані
(трубчасті)
но­риці, стінки яких вкриті епітелієм;
губоподібні,
коли
епітелій сли­зових оболонок порожнистого
органа виходить безпосередньо на шкірний
покрив; гранулюючі
нориці
— їхні ходи в тканинах вкриті грануляціями.

Нориці
бувають переважно поодинокими, рідше
— множинними.

При
остеомієліті, карієсі нориці, як правило,
довготривалі. Зов­нішній отвір нориці
нерідко набуває лійкоподібної форми.

Лікування.
Залежно
від походження й характеру нориць при
лікуванні намагаються застосовувати
три основних методи: місцеве лікування
(санація гнійних нориць); загальне (за
наявності нориці грудної чи черевної
порожнин, сечового міхура тощо —
дотримання принципу лікування інфікованих
ран); оперативний метод — хірургічне
видалення нориці.

Підведення
підсумків :

усне фронтальне опитування, тестові
завдання.

Узагальнення
матеріалу:

формування висновків.

Видача
завдання для самостійної роботи
студентів:

Домашнє
завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія,
офтальмологія, ортопедія». Замалювати
схему будови нориці.

Розглянуто
і затверджено на засіданні циклової

комісії
ветеринарних дисциплін

Протокол
№ від 20 р

Голова
циклової комісії

____________________(К.
О. Дем’яненко)

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

  • #
  • #
  • #
  • #
  • #
  • #
  • #
  • #
  • #
  • #
  • #

Источник