Профілактика та корекція синдрому емоційного вигорання
Синдром емоційного вигорання — це стан, коли людина відчуває себе виснаженою морально, розумово, і фізично. Все важче прокидатися вранці і починати трудову діяльність. Все складніше зосередитися на своїх обов’язках і виконувати їх своєчасно. Робочий день розтягується до пізньої ночі, руйнується звичний уклад життя, псуються стосунки з оточуючими.
Ті, хто зіткнувся з таким явищем, не відразу розуміють, що відбувається. Емоційне вигорання, в його «інкубаційному» періоді, схоже на хандру. Люди стають дратівливими, уразливими. Вони опускають руки при найменших невдачах і не знають, що з усім цим робити, яке лікування почати. Тому так важливо розглядати перші «дзвіночки» в емоційному тлі, вжити профілактичних заходів і не довести себе до нервового зриву.
Патогенез
Феномену емоційного вигорання, як психічного розладу, приділялася увага ще в 1974 році. Американський психолог Герберт Фрейденберг першим наголосив на серйозності проблеми емоційного виснаження і його впливу на особистість людини. Тоді ж були описані основні причини, ознаки та стадії розвитку хвороби.
Найчастіше синдром емоційного вигорання пов’язують з проблемами на роботі, хоча такий психічний розлад може з’явитися і у звичайних домогосподарок або молодих мам, а також у творчих людей. Всі ці випадки об’єднують одні й ті ж ознаки: швидка втома і втрата інтересу до обов’язків.
Як показують статистичні дані, синдром найчастіше вражає тих, хто кожен день має справу з людським фактором:
— робота у службах порятунку і лікарнях;
— викладання у школах і вузах;
— робота з великим потоки клієнтів в обслуговуючих сервісах.
Щодня стикаючись з негативом, чужим настроєм або неадекватною поведінкою, людина постійно відчуває емоційний стрес, який з часом тільки посилюється.
Послідовник американського вченого Джордж Грінберг виділив п’ять етапів наростання психічної напруги, пов’язаної з професійною діяльністю, і позначив їх як «стадії емоційного вигорання»:
1. Людина задоволена своєю роботою. Але постійні стреси поступово зменшують енергію.
2. Спостерігаються перші ознаки синдрому: безсоння, зниження працездатності і часткова втрата інтересу до своєї справи.
3. На цьому етапі людині так важко зосередитися на роботі, що все виконується дуже повільно. Спроби «надолужити згаяне» перетворюються в постійну звичку працювати пізно ввечері або у вихідні.
4. Хронічна втома проектується на фізичне здоров’я: знижується імунітет, і простудні захворювання перетворюються в хронічні, проявляються «старі» болячки. Люди на цьому етапі зазнають постійного невдоволення собою і оточуючими, часто сваряться з товаришами по роботі.
5. Емоційна нестабільність, занепад сил, загострення хронічних захворювань — це ознаки п’ятої стадії синдрому емоційного вигорання.
Якщо нічого не робити і не починати лікування, стан людини буде тільки погіршуватися, переростаючи в глибоку депресію.
Причини
Як вже говорилося, синдром емоційного вигорання може статися через постійний стрес на роботі. Але причини професійної кризи криються не тільки в частих контактах зі складним контингентом людей. Хронічна втома і накопичене невдоволення можуть мати й інше коріння:
— одноманітність повторюваних дій;
— напружений ритм;
— недостатнє заохочення праці (матеріальне і психологічне);
— регулярна незаслужена критика;
— неясна постановка задач;
— почуття недооціненності або непотрібності.
Синдром вигорання часто зустрічається у людей, що мають певні особливості характеру:
— максималізм, бажання робити все ідеально правильно;
— підвищена відповідальність і схильність жертвувати власними інтересами;
— мрійливість, яка іноді веде до неадекватної оцінки своїх можливостей і здібностей;
— схильність до ідеалізму.
У зону ризику легко потрапляють люди, які зловживають алкоголем, сигаретами та енергетичними напоями. Штучними «стимуляторами» вони намагаються підвищити працездатність, коли трапляються тимчасові неприємності або застої в роботі. Але шкідливі звички лише погіршують становище. Наприклад, відбувається звикання до енергетиків. Людина починає приймати їх ще більше, але ефект виходить зворотний. Організм виснажується і починає чинити опір.
Синдром емоційного вигорання може статися у домогосподарки. Причини розладу схожі на ті, що відчувають люди на одноманітній роботі. Особливо це гостро проявляється, якщо жінці здається, що її працю ніхто не цінує.
Те ж саме іноді відчувають люди, змушені доглядати за важкохворими родичами. Вони розуміють, що це — їхній обов’язок. Але всередині накопичується образа на несправедливий світ і почуття безвихідності.
Схожі відчуття з’являються у людини, яка не може кинути остогидлу роботу, відчуваючи відповідальність перед сім’єю і необхідність її забезпечувати.
Ще одна група людей, схильна до емоційного вигорання, — це письменники, художники, стилісти та інші представники творчих професій. Причини їхньої кризи потрібно шукати в зневірі у власні сили. Особливо коли їхній талант не знаходить визнання в суспільстві чи отримує негативні рецензії від критиків.
Насправді, синдрому емоційного вигорання може піддатися будь-яка людина, яка не отримує схвалення і підтримку, але продовжує перевантажувати себе роботою.
Симптоми
Емоційне вигорання звалюється не відразу, воно має досить довгий латентний період. Спочатку людина відчуває, що її інтерес до обов’язків знижується. Хочеться виконати її якомога швидше, але виходить навпаки — дуже повільно. Це відбувається через втрату вміння концентрувати увагу на тому, що вже нецікаво. З’являється дратівливість і відчуття втоми.
Симптоми емоційного вигорання умовно можна поділити на три групи:
1. Фізичні прояви:
— хронічна втома;
— слабкість і млявість у м’язах;
— часті мігрені;
— зниження імунітету;
— підвищене потовиділення;
— безсоння;
— запаморочення і потемніння в очах;
— «Ниючі» суглоби і поперек.
Синдром часто супроводжується порушенням апетиту або надмірною ненажерливістю, що, відповідно, призводить до помітної зміни ваги.
2. Соціально-поведінкові ознаки:
— прагнення до ізоляції, зведення спілкування з іншими людьми до мінімуму;
— ухилення від обов’язків і відповідальності;
— бажання звинуватити оточуючих у власних бідах;
— прояв злості і заздрості;
— скарги на життя і на те, що доводиться працювати «цілодобово»;
— звичка висловлювати похмурі прогнози: від поганої погоди на найближчий місяць до світового колапсу.
У спробі втекти від «агресивної» дійсності або «підбадьоритися» людина може почати вживати наркотичні речовини та алкоголь. Або ж зловживає висококалорійною їжею у непомірних кількостях.
3. Психоемоційні ознаки:
— байдужість до подій, що відбуваються навколо;
— зневіра в своїх силах;
— крах особистих ідеалів;
— втрата професійної мотивації;
— запальність і невдоволення близькими людьми;
— постійний поганий настрій.
Синдром психічного вигорання, своєю клінічною картиною, схожий на депресію. Людина переживає глибокі страждання від удаваного відчуття самотності і приреченості. У такому стані важко щось робити, на чомусь зосередиться. Проте, подолати емоційне вигорання значно легше, ніж депресивний синдром.
Лікування
Синдром емоційного вигорання — недуга, на яку, на жаль, не завжди звертають уваги. Люди часто не вважають за потрібне починати лікування. Вони думають, що їм просто досить трохи «напружитися» і доробити нарешті ту роботу, яка застопорилася, всупереч перевтомі і душевному занепаду. І в цьому полягає їхня головна помилка.
У разі, коли діагностується синдром психічного вигорання, перше, що необхідно зробити, — це сповільнитися. Не те щоб витрачати на виконання роботи ще більше часу, але робити між окремими завданнями великі перерви. А під час відпочинку займатися тим, до чого прихильна душа.
Ця порада психологів дуже допомагає домогосподаркам в період боротьби з синдромом. Якщо домашня робота набридл до скреготу зубів, її виконання стимулюють приємні перерви, якими жінка нагороджує себе сама: зварила суп — значить, заслужила подивитися одну серію улюбленого серіалу, погладила речі — можна полежати з любовним романом в руках. Подібне заохочення — це стимул робити свою роботу значно швидше. А фіксування кожного факту виконання корисної справи дає внутрішнє задоволення і підвищує інтерес до життя.
Однак не у всіх є можливість робити часті перерви. Особливо, на офісній роботі. Співробітникам, які страждають від феномена емоційного вигорання, краще попросити позачергову відпустку. Або взяти лікарняний на пару тижнів. За цей період людина встигне і трохи відновити сили, і проаналізувати ситуацію.
Аналіз причин, що призвели до психічного розладу, — це ще одна ефективна стратегія боротьби з синдромом вигорання. Бажано викласти факти іншій людині (другові, родичу або психотерапевту), яка допоможе поглянути на ситуацію з боку.
Або можна виписати причини вигорання на аркуші паперу, залишаючи навпроти кожного пункту місце для написання рішення проблеми. Наприклад, якщо важко виконувати робочі завдання через їхню неясність, попросити керівника уточнити і конкретизувати ті результати, які він бажає бачити.
Не влаштовує низькооплачувана робота — попросити надбавку у начальника або зайнятися пошуком альтернатив (вивчити ринок вакансій, розіслати резюме, попитати знайомих про вільні місця і т. д.).
Такий докладний опис і складання плану вирішення проблем допомагає розставити пріоритети, заручитися підтримкою близької людини, а заодно послужить запобіганням нових зривів.
Профілактика
Синдром емоційного вигорання настає на тлі фізичного і психічного виснаження людини. Тому запобігти таке захворювання допоможуть профілактичні заходи, спрямовані на зміцнення здоров’я.
1. Фізична профілактика емоційного вигорання:
— дієтичне харчування, з мінімальною кількістю жирів, але що включає вітаміни, рослинну клітковину і мінерали;
— заняття фізкультурою або, як мінімум, прогулянки на свіжому повітрі;
— повноцінний сон не менше восьми годин;
— дотримання режиму дня.
2. Психологічна профілактика синдрому емоційного вигорання:
— обов’язковий вихідний раз в тиждень, протягом якого робити тільки те, що хочеться;
— «Очищення» голови від тривожних думок або проблем шляхом аналізу (на папері або в бесіді з уважним слухачем);
— розставляння пріоритетів (в першу чергу виконувати дійсно важливі справи, а решта — по мірі успішності);
— медитації і аутотренінги;
— ароматерапія.
Щоб не допустити появи синдрому або посилення вже існуючого феномена емоційного вигорання, психологи рекомендують навчитися миритися з втратами. Почати боротьбу з синдромом легше, коли дивишся своїм страхам «в очі». Наприклад, втрачений сенс життя або життєва енергія. Потрібно визнати це і сказати собі, що ви починаєте все спочатку: ви знайдете новий стимул і нові джерела сили.
Ще одне важливе вміння, на думку фахівців, — це здатність відмовлятися від непотрібних речей, гонитва за якими і призводить до синдрому емоційного вигорання. Коли людина знає, чого вона хоче особисто, а не дотримується загальноприйнятої думки, вона стає невразливою для емоційного вигорання.
Джерело: https://prosindrom.com/psychopathological/sindrom-emotsionalnogo-vygoraniya.html
Теги: здоров’я, робота
Источник
ПРОФІЛАКТИКА СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ
Мета:
підвищення рівня поінформованості педагогів щодо синдрому емоційного вигорання.
Завдання:
ознайомлення педагогів з поняттям професійного вигорання;
формування у педагогів мотивації до самопізнання та самовдосконалення особистості в цілому;
формування та розвиток системи профілактики емоційного вигорання в педагогічному колективі;
ХІД
Хочу розпочати семінар з однієї притчі.
«Одна молода жінка дуже багато часу віддавала своїй роботі. Вона виконувала її швидко і якісно, але при цьому скаржилася на те, що не встигає зробити за день все те, що запланувала. Почув її скарги старець, який проходив мимо та й каже:
— А ходімо зі мною – може я зможу допомогти вирішити твою проблему. Але спочатку зроби ті свої справи, без закінчення яких неможливо відправитися у далеку дорогу. Як зробиш – поклич мене.
Жінка подумала зовсім небагато і відповіла:
Я вже готова».
Оголошення теми семінару.
Вправа «Баланс реальний та бажаний»
Педагогам пропонується попрацювати з зображенням кола
у першому колі, орієнтуючись на внутрішні психологічні відчуття секторами відмітити в якому співвідношенні в теперішній час знаходиться робота (професійне життя) та особисте життя (робота по дому, відпочинок, розваги, хобі);
у другому – їх ідеальне співвідношення.
Обговорення:
Чи є різниця?
В чому вона полягає?
Чому так сталося?
До яких наслідків ці розбіжності можуть призвести?
Інформаційне повідомлення
Дійсно, щоденна робота педагога є досить великим навантаження на психіку, тому що увесь час перед ним стоять нові й складні завдання, без часу на обміркування або розрахунку найбільш вдалого рішення.
Створюючи для учнів умови емоційного комфорту, турбуючись про їх здоров’я, розвиток та безпеку, педагоги буквально «згорають» на роботі, частіше за все забуваючи про свої емоції, які «тліють» і з часом перетворюються у «полум’я».
Емоційне вигорання – це синдром, який розвивається під впливом хронічного стресу і постійного навантаження, що призводить до виснаження емоційно-енергетичних та особистісних ресурсів людини. Емоційне вигорання виникає в результаті накопичення негативних емоцій без «розрядки» або «вивільнення» від них.
Так само як вогнище поступово поглинає поліна, професійне вигорання відбувається не одразу. Бувають ситуації, коли впродовж тривалого часу неможливо точно сказати, що є найбільш вагомою причиною зниження якості життєдіяльності педагога.
Одним із найбільш важливих пускових механізмів професійного вигорання є звуження особистісного простору та інтересів до професійної діяльності.
Професійне вигорання має декілька стадій:
стадія «попередження»
стадія «відчуження»
стадія «виснаження»
стадія «розчарування і відчай»
Стадію «Попередження» можна охарактеризувати як надмірну захопленість працівника робочим процесом.
Основним діагностичним маркером може бути відмова або мінімізація своїх потреб поза робочим процесом. Це може виражатися в скороченні часу на неформальне спілкування та відпочинок, витіснення зі свідомості переживань невдач. Педагог в цей період може часто говорити про безсоння, погіршення уваги, емоційне виснаження, втрату відчуття себе.
Втрата відчуття Я може виражатися в тому, що вчитель:
стає залежним від думки інших людей;
знеособлює себе та свій вплив на робочий процес;
втрачає інтерес до прийняття спільних рішень.
Іноді знеособлення може переноситися на дітей і виражатися в сприйнятті їх як «об’єктів практики». У педагогіці саме з таким знеособленням пов’язаний суб’єкт-об’єктний підхід до навчання та виховання. Здійснюючи «автоматичне професійне функціонування», спеціаліст маніпулює людьми, пояснюючи це начебто благом та необхідністю. А тоді, коли вони протестують проти такого підходу, дратується та злиться. Тобто, робота стає головним, а іноді єдиним, смислом життя людини. Робочий ентузіазм без належної винагороди, якщо не матеріальної, то хоча б моральної, є руйнівним.
Знецінення своїх професійних досягнень може розвиватися у двох різних напрямах:
педагог проявляє схильність до знецінення своїх досягнень, ступеня впливу на процес («я не такий успішний, як інші»);
негативне ставлення переноситься на «об’єкти» його праці («кому це треба», «прийшли для галочки»).
У процесі занурення у вигорання все частіше приходять думки про бажання змінити професію. Варто звернути увагу, що таке бажання стосується саме професії, а не місця роботи.
Якщо розглядати професійне вигорання як процес, то його порівнюють з драбиною, якою можна як спуститися, так і піднятися. Оцінивши пройдені вниз «щаблі» можна сформувати індивідуальний план допомоги колезі. Слід пам’ятати, що кожний новий щабель міститиме в собі попередні симптоми і доповнюватиметься новими
Стадія «Відчуження»
Сигналом про те, що стадія відчуження настала, є втрата радості від роботи. Механізм відчуження набирає нових обертів. Емоції притупляються, в стосунках відчувається відстороненість. Дедалі частіше з’являється невизначене роздратування: «Дайте мені спокій!». Зникає емоційний підйом та позитив у спілкуванні з колегами. Діти замість допомоги та підтримки педагога починають страждати від його негуманного ставлення, контролю та нагляду. Власні невдачі приписуються іншим людям. Зникає емпатія, замість неї приходять байдужість та цинічність. Часто звучать саркастичні репліки про незадовільну матеріальну компенсацію, заклики саботувати через це робочий процес.
Стадія «Виснаження»
Відчуження набуває більш яскравого вираження. Негативні почуття щодо оточення і роздратування вже не можуть бути приховані. Просто неможливо тримати їх у собі. Незмінними супутниками таких зривів стають почуття вини та сорому, що отруюють навіть незначні проблиски радості та інтересу. Особливо важко переживаються ці почуття, коли людина не усвідомлює істинних причин того, що відбувається з нею. Вона наче застрягає між депресією та агресією. На цій стадії задіяні глибокі структури особистості. Емоційне ставлення до світу «сплощинюється». Проявляються переважно закладені раніше захисні установки та схеми. Спостерігаються гострі психосоматичні реакції (тривалий головний біль, біль у шлунку; стійке безсоння; раптові приступи нудоти, запаморочення). Можуть розвиватися різні види залежностей, змінюватися звички в харчуванні.
Стадія «Розчарування і відчай»
Це завершальна стадія. Її маркерами є відчуття порожнечі, безпомічності та беззмістовності не тільки роботи, а й життя в цілому. Спостерігається своєрідне оціпеніння, імпульсивність та хаотичність рухів, відсутній вираз обличчя та очей. У тих, хто досяг цієї стадії, є тільки два виходи. Перший — попрощатися з роботою, що пов’язана зі спілкуванням з людьми, другий — розпочати непросту тривалу роботу над відновленням своїх професійних та особистісних якостей в межах психотерапії
Синдром вигорання включає в себе 3 основних складника:
емоційна виснаженість – відчуття емоційної спустошеності та втоми, викликане роботою.
деперсоналізація (цинізм) — цинічне ставлення до праці та її об’єктів.
редукція професійних досягнень – виникнення відчуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній.
Вигорання – процес, який відбувається дуже повільно:
І стадія триває 3-5 років,
ІІ- 5-15 років,
ІІІ – від 10 до 20 років.
Інформаційне повідомлення
Фактори, що сприяють виникненню професійних стресів
високий рівень відповідальності за учнів
дисбаланс між інтелектуально-енергетичними витратами та морально-матеріальними винагородами
напруженість і конфлікти у професійному оточенні
недостатні умови для самовираження
одноманітність діяльності
відсутність позитивного оцінювання
відсутність перспектив у роботі
«непомітність» результатів роботи
Невирішені особисті проблеми.
Найпоширеніші ознаки (симптоми) тривалого стресу поділяються на психофізичні, соціально-психологічні, поведінкові.
Психофізичні:
виснаження, втома, безсоння (або сонливий стан), часті головні болі,
порушення апетиту, розлади шлунку
Соціально-психологічні:
депресія, пасивність, нервові зриви, відчуття тривоги, загальна апатія щодо життєвих та професійних перспектив.
Поведінкові:
відчуття що робота стає тяжкою,
педагог змінює свій робочий режим (збільшує або зменшує час роботи),
не виконує важливих завдань або використовує багато часу на виконання несуттєвих завдань,
тримається на відстані від колег.
Блок діагностуванняВивчення рівня емоційного вигорання за експрес-методикою Бойко (додаток 2).
Профілактичний блок
Яким же чином ми можемо допомогти собі попередити вигорання? Найбільш доступним в якості профілактичних заходів є використання способів самоаналізу, саморегуляції та самовідновлення. Це, свого роду, техніка безпеки для фахівців, які мають багаточисельні контакти з людьми під час своєї професійної діяльності.
Приблизний список способів ефективної саморегуляції:
Гумор, посмішка, сміх
Роздуми про приємне добре
Розслаблення м’язів, різного роду рухи (підтягування)
Свіже повітря
Спілкування з рідними, друзями . Творчість
Робота в групах
Вправа «Створення умов для емоційного комфорту педагога на роботі та вдома
Мета: активізація групової взаємодії, визначення умов, які допомагають забезпечити емоційний комфорт педагога.
Обладнання: фото, журнали, ватмани, ножиці, клей, скотч, фломастери, олівці
Пропонується визначити ті умови, які допоможуть зберегти відчуття внутрішньої рівноваги та емоційного комфорту як на роботі, так і вдома.
Педагоги діляться на дві групи:
перша група – створює колаж на тему «Створення умов для емоційного комфорту педагога на роботі»;
друга група – «Створення умов для емоційного комфорту педагога вдома»
Захист проектів.
Вправа «Побажання»
Педагогам пропонується побажати що-небудь собі як спеціалісту на наступні 5 років
«Як спеціалісту на наступні 5 років я собі бажаю …» (прикріпити стікери до «Дерева побажань»)
Отже, варто пам’ятати про те, що своєчасне усвідомлення істинних причин втрати інтересу до роботи може вивести педагога на абсолютно новий рівень професіоналізму та забезпечити йому заряд натхнення.
Відома притча
Про двох мандрівників, яких мучила спрага і, нарешті, діставшись до поселення, вони отримали по півсклянки води. Один з подорожніх сприйняв склянку напівповною, з вдячністю прийняв ці півсклянки води і був задоволений. Інший же сприйняв склянку напівпорожньою і лишився невдоволеним, що йому не налили повну склянку. Дивились двоє в одне вікно: один угледів саме багно. А інший – листя, дощем умите, блакитне небо і перші квіти, Побачив другий – весна давно!… Дивились двоє в одне вікно .
Психолого – педагогічний семінар
Профілактика синдрому емоційного вигорання вчителів
Підготувала практичний психолог школи:
Ю.В. Білогуб
Источник