Які фактори можуть бути детермінантами синдрому емоційного вигорання
Синдром емоційного вигорання — це стан, коли людина відчуває себе виснаженою морально, розумово, і фізично. Все важче прокидатися вранці і починати трудову діяльність. Все складніше зосередитися на своїх обов’язках і виконувати їх своєчасно. Робочий день розтягується до пізньої ночі, руйнується звичний уклад життя, псуються стосунки з оточуючими.
Ті, хто зіткнувся з таким явищем, не відразу розуміють, що відбувається. Емоційне вигорання, в його «інкубаційному» періоді, схоже на хандру. Люди стають дратівливими, уразливими. Вони опускають руки при найменших невдачах і не знають, що з усім цим робити, яке лікування почати. Тому так важливо розглядати перші «дзвіночки» в емоційному тлі, вжити профілактичних заходів і не довести себе до нервового зриву.
Патогенез
Феномену емоційного вигорання, як психічного розладу, приділялася увага ще в 1974 році. Американський психолог Герберт Фрейденберг першим наголосив на серйозності проблеми емоційного виснаження і його впливу на особистість людини. Тоді ж були описані основні причини, ознаки та стадії розвитку хвороби.
Найчастіше синдром емоційного вигорання пов’язують з проблемами на роботі, хоча такий психічний розлад може з’явитися і у звичайних домогосподарок або молодих мам, а також у творчих людей. Всі ці випадки об’єднують одні й ті ж ознаки: швидка втома і втрата інтересу до обов’язків.
Як показують статистичні дані, синдром найчастіше вражає тих, хто кожен день має справу з людським фактором:
— робота у службах порятунку і лікарнях;
— викладання у школах і вузах;
— робота з великим потоки клієнтів в обслуговуючих сервісах.
Щодня стикаючись з негативом, чужим настроєм або неадекватною поведінкою, людина постійно відчуває емоційний стрес, який з часом тільки посилюється.
Послідовник американського вченого Джордж Грінберг виділив п’ять етапів наростання психічної напруги, пов’язаної з професійною діяльністю, і позначив їх як «стадії емоційного вигорання»:
1. Людина задоволена своєю роботою. Але постійні стреси поступово зменшують енергію.
2. Спостерігаються перші ознаки синдрому: безсоння, зниження працездатності і часткова втрата інтересу до своєї справи.
3. На цьому етапі людині так важко зосередитися на роботі, що все виконується дуже повільно. Спроби «надолужити згаяне» перетворюються в постійну звичку працювати пізно ввечері або у вихідні.
4. Хронічна втома проектується на фізичне здоров’я: знижується імунітет, і простудні захворювання перетворюються в хронічні, проявляються «старі» болячки. Люди на цьому етапі зазнають постійного невдоволення собою і оточуючими, часто сваряться з товаришами по роботі.
5. Емоційна нестабільність, занепад сил, загострення хронічних захворювань — це ознаки п’ятої стадії синдрому емоційного вигорання.
Якщо нічого не робити і не починати лікування, стан людини буде тільки погіршуватися, переростаючи в глибоку депресію.
Причини
Як вже говорилося, синдром емоційного вигорання може статися через постійний стрес на роботі. Але причини професійної кризи криються не тільки в частих контактах зі складним контингентом людей. Хронічна втома і накопичене невдоволення можуть мати й інше коріння:
— одноманітність повторюваних дій;
— напружений ритм;
— недостатнє заохочення праці (матеріальне і психологічне);
— регулярна незаслужена критика;
— неясна постановка задач;
— почуття недооціненності або непотрібності.
Синдром вигорання часто зустрічається у людей, що мають певні особливості характеру:
— максималізм, бажання робити все ідеально правильно;
— підвищена відповідальність і схильність жертвувати власними інтересами;
— мрійливість, яка іноді веде до неадекватної оцінки своїх можливостей і здібностей;
— схильність до ідеалізму.
У зону ризику легко потрапляють люди, які зловживають алкоголем, сигаретами та енергетичними напоями. Штучними «стимуляторами» вони намагаються підвищити працездатність, коли трапляються тимчасові неприємності або застої в роботі. Але шкідливі звички лише погіршують становище. Наприклад, відбувається звикання до енергетиків. Людина починає приймати їх ще більше, але ефект виходить зворотний. Організм виснажується і починає чинити опір.
Синдром емоційного вигорання може статися у домогосподарки. Причини розладу схожі на ті, що відчувають люди на одноманітній роботі. Особливо це гостро проявляється, якщо жінці здається, що її працю ніхто не цінує.
Те ж саме іноді відчувають люди, змушені доглядати за важкохворими родичами. Вони розуміють, що це — їхній обов’язок. Але всередині накопичується образа на несправедливий світ і почуття безвихідності.
Схожі відчуття з’являються у людини, яка не може кинути остогидлу роботу, відчуваючи відповідальність перед сім’єю і необхідність її забезпечувати.
Ще одна група людей, схильна до емоційного вигорання, — це письменники, художники, стилісти та інші представники творчих професій. Причини їхньої кризи потрібно шукати в зневірі у власні сили. Особливо коли їхній талант не знаходить визнання в суспільстві чи отримує негативні рецензії від критиків.
Насправді, синдрому емоційного вигорання може піддатися будь-яка людина, яка не отримує схвалення і підтримку, але продовжує перевантажувати себе роботою.
Симптоми
Емоційне вигорання звалюється не відразу, воно має досить довгий латентний період. Спочатку людина відчуває, що її інтерес до обов’язків знижується. Хочеться виконати її якомога швидше, але виходить навпаки — дуже повільно. Це відбувається через втрату вміння концентрувати увагу на тому, що вже нецікаво. З’являється дратівливість і відчуття втоми.
Симптоми емоційного вигорання умовно можна поділити на три групи:
1. Фізичні прояви:
— хронічна втома;
— слабкість і млявість у м’язах;
— часті мігрені;
— зниження імунітету;
— підвищене потовиділення;
— безсоння;
— запаморочення і потемніння в очах;
— «Ниючі» суглоби і поперек.
Синдром часто супроводжується порушенням апетиту або надмірною ненажерливістю, що, відповідно, призводить до помітної зміни ваги.
2. Соціально-поведінкові ознаки:
— прагнення до ізоляції, зведення спілкування з іншими людьми до мінімуму;
— ухилення від обов’язків і відповідальності;
— бажання звинуватити оточуючих у власних бідах;
— прояв злості і заздрості;
— скарги на життя і на те, що доводиться працювати «цілодобово»;
— звичка висловлювати похмурі прогнози: від поганої погоди на найближчий місяць до світового колапсу.
У спробі втекти від «агресивної» дійсності або «підбадьоритися» людина може почати вживати наркотичні речовини та алкоголь. Або ж зловживає висококалорійною їжею у непомірних кількостях.
3. Психоемоційні ознаки:
— байдужість до подій, що відбуваються навколо;
— зневіра в своїх силах;
— крах особистих ідеалів;
— втрата професійної мотивації;
— запальність і невдоволення близькими людьми;
— постійний поганий настрій.
Синдром психічного вигорання, своєю клінічною картиною, схожий на депресію. Людина переживає глибокі страждання від удаваного відчуття самотності і приреченості. У такому стані важко щось робити, на чомусь зосередиться. Проте, подолати емоційне вигорання значно легше, ніж депресивний синдром.
Лікування
Синдром емоційного вигорання — недуга, на яку, на жаль, не завжди звертають уваги. Люди часто не вважають за потрібне починати лікування. Вони думають, що їм просто досить трохи «напружитися» і доробити нарешті ту роботу, яка застопорилася, всупереч перевтомі і душевному занепаду. І в цьому полягає їхня головна помилка.
У разі, коли діагностується синдром психічного вигорання, перше, що необхідно зробити, — це сповільнитися. Не те щоб витрачати на виконання роботи ще більше часу, але робити між окремими завданнями великі перерви. А під час відпочинку займатися тим, до чого прихильна душа.
Ця порада психологів дуже допомагає домогосподаркам в період боротьби з синдромом. Якщо домашня робота набридл до скреготу зубів, її виконання стимулюють приємні перерви, якими жінка нагороджує себе сама: зварила суп — значить, заслужила подивитися одну серію улюбленого серіалу, погладила речі — можна полежати з любовним романом в руках. Подібне заохочення — це стимул робити свою роботу значно швидше. А фіксування кожного факту виконання корисної справи дає внутрішнє задоволення і підвищує інтерес до життя.
Однак не у всіх є можливість робити часті перерви. Особливо, на офісній роботі. Співробітникам, які страждають від феномена емоційного вигорання, краще попросити позачергову відпустку. Або взяти лікарняний на пару тижнів. За цей період людина встигне і трохи відновити сили, і проаналізувати ситуацію.
Аналіз причин, що призвели до психічного розладу, — це ще одна ефективна стратегія боротьби з синдромом вигорання. Бажано викласти факти іншій людині (другові, родичу або психотерапевту), яка допоможе поглянути на ситуацію з боку.
Або можна виписати причини вигорання на аркуші паперу, залишаючи навпроти кожного пункту місце для написання рішення проблеми. Наприклад, якщо важко виконувати робочі завдання через їхню неясність, попросити керівника уточнити і конкретизувати ті результати, які він бажає бачити.
Не влаштовує низькооплачувана робота — попросити надбавку у начальника або зайнятися пошуком альтернатив (вивчити ринок вакансій, розіслати резюме, попитати знайомих про вільні місця і т. д.).
Такий докладний опис і складання плану вирішення проблем допомагає розставити пріоритети, заручитися підтримкою близької людини, а заодно послужить запобіганням нових зривів.
Профілактика
Синдром емоційного вигорання настає на тлі фізичного і психічного виснаження людини. Тому запобігти таке захворювання допоможуть профілактичні заходи, спрямовані на зміцнення здоров’я.
1. Фізична профілактика емоційного вигорання:
— дієтичне харчування, з мінімальною кількістю жирів, але що включає вітаміни, рослинну клітковину і мінерали;
— заняття фізкультурою або, як мінімум, прогулянки на свіжому повітрі;
— повноцінний сон не менше восьми годин;
— дотримання режиму дня.
2. Психологічна профілактика синдрому емоційного вигорання:
— обов’язковий вихідний раз в тиждень, протягом якого робити тільки те, що хочеться;
— «Очищення» голови від тривожних думок або проблем шляхом аналізу (на папері або в бесіді з уважним слухачем);
— розставляння пріоритетів (в першу чергу виконувати дійсно важливі справи, а решта — по мірі успішності);
— медитації і аутотренінги;
— ароматерапія.
Щоб не допустити появи синдрому або посилення вже існуючого феномена емоційного вигорання, психологи рекомендують навчитися миритися з втратами. Почати боротьбу з синдромом легше, коли дивишся своїм страхам «в очі». Наприклад, втрачений сенс життя або життєва енергія. Потрібно визнати це і сказати собі, що ви починаєте все спочатку: ви знайдете новий стимул і нові джерела сили.
Ще одне важливе вміння, на думку фахівців, — це здатність відмовлятися від непотрібних речей, гонитва за якими і призводить до синдрому емоційного вигорання. Коли людина знає, чого вона хоче особисто, а не дотримується загальноприйнятої думки, вона стає невразливою для емоційного вигорання.
Джерело: https://prosindrom.com/psychopathological/sindrom-emotsionalnogo-vygoraniya.html
Теги: здоров’я, робота
Источник
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Синдро́м емоці́йного вигоряння (англ. Burnout) — емоційне виснаження, що зростає з часом. Поняття введене американським психіатром Гербертом Фрейденбергером в 1974 році.
Класифікація за МКХ-10[ред. | ред. код]
- Клас: Чинники, які впливають на стан здоров’я населення і звернення у заклади охорони здоров’я
- Блок: Звернення у заклади охорони здоров’я у зв’язку з іншими обставинами
- Код: Z73.0
- Назва: Перевтома
Клініка[ред. | ред. код]
Вражає людей, чия робота пов’язана з постійним спілкуванням — у лікарів, психологів, педагогів, менеджерів, робітників соціальних служб, операторів, які працюють у сфері «людина-людина» та ін. Виявляється посиленням байдужості до своїх обов’язків та всього, що відбувається на роботі, дегуманізації у формі чимраз більшого негативізму як до пацієнтів або клієнтів, так і до співпрацівників. Людина відчуває власну професійну нездатність, незадоволеність роботою, деперсоналізацію, а в кінцевому підсумку різко погіршується якість її життя. В подальшому можуть розвиватись невротичні розлади й психосоматичні захворювання.
Фактори розвитку[ред. | ред. код]
Розвиток даного стану зумовлює робота в одному й напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням та з важким контингентом. Разом з цим розвиткові синдрому сприяє відсутність належної винагороди (в тому числі не тільки матеріальної, але й психологічної похвали) за виконану роботу, що змушує людину думати, ніби її робота не має жодної цінності для суспільства.
Фрейденбергер вказував, що подібний стан розвивається у схильних до співчуття людей, тих, хто ідеалістично ставиться до роботи, і разом з тим у неврівноважених, які схильні до мрійництва і які мають нав’язливі ідеї. У цьому випадку синдром емоційного вигорання може являти собою механізм психологічного захисту у формі часткового, або ж повного вимикання емоцій у відповідь на шкідливі для психіки впливи.
Діагностика[ред. | ред. код]
Подальше вивчення вказаного стану проводилось психологами Маслач & Jackson (1981), котрі охарактеризували його як емоційне спустошення. Вивчення синдрому відповідно до запропонованої Маслач методики: Maslach Burnout Inventory (MBI).
Кожна людина може виробити свої індивідуальні стратегії для боротьби із синдромом емоційного вигорання але варто згадати декілька універсальних правил:
Правило розподілу. Необхідно чітко розділяти професійну діяльність і особисте життя: не брати роботу додому, мати хобі, яке не стосується роботи, спілкуватися з друзями, які не є колегами по роботі. Для цього досить дієвими є різноманітні ритуали. Наприклад ритуал «корпоративного одягу». Коли працівник приходить на роботу він одягає корпоративний одяг, починає спілкуватися з клієнтами є добрим і розуміючим, активним і професійним, але коли робочий день закінчується і працівник знімає робочий одяг, він забуває про всіх своїх клієнтів і займається особистими справами (перестає бути працівником компанії, стає мамою чи татом, дружиною чи чоловіком і.ін.).
Правило зміни діяльності. Намагатися чергувати свою професійну діяльність, тобто не тільки спілкуватися з клієнтами, а й займатися різноманітною паперовою роботою, або особистим професійним вдосконаленням: відвідувати тренінги та навчання.
Правило часу. Страх не встигнути, запізнитися, відсутність структури можна подолати за допомогою тайм-менеджменту. Він дозволяє при організації часу враховувати індивідуальні ритми людини, що зводить до мінімуму хронічні перевтоми. Сучасний Тайм-менеджмент діє за трьома принципами:
- Індивідуальний підхід – людина сама повинна визначити власний баланс між жорсткою організацією і спонтанністю у своїх діях.
- Мислення спрямоване на ефективність. Якщо ми встановлюємо правила, ми повинні вірити у їх ефективність, а інакше позитивні зміни не можливі.
- Все можна удосконалювати, оскільки резерви ефективності і розвитку невичерпні.
Правило внутрішньої метафори. Дуже велику роль у формуванні синдрому емоційного вигорання відіграють внутрішні установки, те як людина сприймає себе як спеціаліста. Деструктивність девізу «палаю для інших – згораю сам» очевидна. Працівник, який досягнув певного професіонального рівня має уже сформований образ свого професійного «Я». Якщо в процесі роботи виявлено, що цей образ має певні деструктивні елементи, його варто видозмінити, але не знищувати, тому що це може принести шкоду особистості. Внутрішні переконання варто міняти конструктивно, щоб з однієї сторони людина відчувала себе хорошим спеціалістом, який дійсно допомагає людям, а з іншої – була емоційно благополучною, врівноваженою і захищеною від стресу.
Див. також[ред. | ред. код]
- Професійна деформація
- Стрес
- Психологічна травма
Література[ред. | ред. код]
- Enzmann, D., Berief, P., Engelkamp, C. et al. Burnout and coping will burnout. Development and evaluation of a burnout workshop. Berlin: Technische Univercitat Berlin, Institut fur Psychologie., 1992. 2. Freudenberger, H.J. Staff burn−out. Journal of Social Issues, 30, 159−165. 3. Maslach, C. Burnout: A social psychological analysis. In The Burnout syndrome ed.J.W.Jones, pp. 30−53, Park Ridge, IL: London House, 1982. 4. Maslach, C. and Jachson, S.E. The measurement of experienced burnout. Journal of Occupational Behaviour, 2, 99−113, 1981. 5. Schaufell, W.B., Enzmann, D. And Girault, N. Measurement of burnout: A review. In Professional Burnout: Recent Development in Theory and Reserch ed. W.B.Schaufell, C.Maslach and T.Marek, pp. 199−215, Washington, DC: Taylor&Francis
В іншому мовному розділі є повніша стаття Occupational burnout (англ.). Ви можете допомогти проєкту, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з англійської.
|
Посилання[ред. | ред. код]
- СИНДРОМ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ СПЕЦІАЛІСТІВ ФАРМАЦІЇ //Фармацевтична енциклопедія
- Анна Синящик (11 серпня 2015). Сгорел на работе. 6 признаков «выгорания» на рабочем месте (рос.). https://focus.ua. Фокус. Процитовано 7 грудня 2019.
Источник
Термін «емоційне вигорання» ще щільно не увійшов до побутової лексикон, але з ним стикалися всі працюючі люди. Виробничий стрес щороку приносить великі втрати через проблеми, пов’язаних з психічним здоров’ям співробітників. У чому небезпека синдрому? Як його виявити і подолати? Відповіді на ці та інші питання можна отримати прочитавши цю статтю.
значення терміна
Визначення синдрому емоційного вигорання (СЕВ) звучить так: це захисний механізм психологічного захисту від стресу, який виникає в трудовій сфері. Виникає він через тривале перебування людини в напруженій обстановці, у результаті чого він втрачає основну частину емоційної і фізичної енергії. Найбільш часто проявляється синдром емоційного вигорання у педагогів, керівників підприємств, соцпрацівників. Головними причинами цього явища вважаються рутина, напружений графік, маленька оплата праці, прагнення до першості, а також інші подібні фактори. Виявляється синдром емоційного вигоряння і у медичних працівників. Це відбувається через підвищену відповідальність за здоров’я і життя пацієнтів. Обов’язково необхідно проводити корекцію синдрому емоційного вигорання, щоб уникнути можливих проблем з психічним і фізичним здоров’ям.
Історія виникнення
Термін синдрому емоційного вигорання з’явився на початку 70-х років. Вчені виявили, що через кілька років після початку трудового стажу працівники починають відчувати близьке до стресового стану. Робота переставала радувати, знижувалася витривалість, виникало відчуття роздратування і безпорадності. Але при боротьбі з симптомами методики психотерапії не приносили бажаного результату.
У 1974 році в США психіатр Фрейденберг опублікував совою першу роботу по цій темі, яку назвав в перекладі на російську «Емоційне вигоряння» або «Професійне вигорання».
Соціальний психолог К. Маслач в 1976 році вигоряння позначила як втрату співпереживання і розуміння клієнтів або пацієнтів з боку працівника, а також емоційний і фізичне виснаження, низьку самооцінку і негативне ставлення до своїх професійних обов’язків.
Спочатку синдром характеризувався знемоги і відчуттям непотрібності людини, але поступово симптоматика розширилася. Дослідники з часом почали відносити емоційне вигорання до психосоматическому прояву, яке означає, що наближається хвороба. Зараз синдром відносять до стресу, викликаного труднощами підтримки нормального способу життя.
ознаки виникнення
Емоційне вигоряння часто плутають зі стресом, хоча це різні явища. Сучасна медицина виділяє близько 100 ознак даного стану. Перебіг синдрому складається з трьох видів симптомів: фізичних, психологічних і поведінкових. Перші ознаки проявляються у хворого у вигляді:
- Головного болю.
- Задишки.
- Безсоння.
- Порушень роботи шлунково-кишкового тракту.
- Болі в горлі.
- Фізичної слабкості.
- Синдрому хронічної втоми.
Психологічні та поведінкові симптоми проявляються у вигляді:
- Апатії і нудьги.
- Підозрілості.
- Невпевненості в собі.
- Втрати інтересу до професії.
- Почуття провини.
- Віддаленості від колективу і сім’ї.
- Відчуття самотності.
- Підвищеної дратівливості.
В основному перед проявом синдрому професійного емоційного вигорання у людини з’являється підвищена активність. Працівник повністю присвятив себе роботі, при цьому забуває про своїх фізичних і емоційних потребах. В результаті такого ритму життя настає виснаження. Людина не може відновити сили навіть після повноцінного відпочинку. Після чого він відсторонюється від роботи і виробляє до неї байдужість. Разом з цим у нього падає самооцінка і зникає віра в свої сили, він перестає отримувати задоволення від роботи.
Чим відрізняється емоційне вигорання від стресу?
Ознаки синдрому стають явними вже на останніх стадіях. Спочатку у людини виникає стрес, який при тривалому впливі провокує емоційне вигорання. Відмінними рисами є такі ознаки:
- Емоційні прояви. Під час стресу вони виражаються дуже бурхливо, а при вигорянні, навпаки, відсутні.
- Почуття і відчуття. Стрес викликає у людини підвищену активність, а синдром вигоряння — безпорадність і безнадійність.
- Психічні прояви. Під час стресу працівник відчуває тривогу, а при синдромі — депресію і відчуженість.
- Розумові процеси. При стресі людині не вистачає енергетичних ресурсів, а під час синдрому — мотивації.
- Втрата енергії. Під час стресу співробітник відчуває брак фізичної сили, а при емоційному вигорянні — емоційної.
Завдяки знанню відмінних характеристик можна вчасно виявити вигорання працівника. Таким чином, запобігти незворотні процеси в здоров’я людини.
стадії
Крім загальних симптомів важливо знати, якою мірою проявляється синдром емоційного вигорання. Тест, як правило, використовують вже на останніх стадіях, коли людина звернулася до фахівця. Але розвиватися починає поволі. Грінберг призводить 5 ступенів розвитку синдрому:
- «Медовий місяць» — людина захоплена своєю роботою. Але постійні стреси призводять до того, що він отримує менше задоволення від процесу, і працівник починає втрачати до неї інтерес.
- «Недостатньо палива» — з’являється відчуття втоми, апатії, виникають проблеми зі сном. Якщо немає додаткової мотивації, то працівник втрачає інтерес до трудового процесу, при цьому падає продуктивність його праці. Людина в цій стадії може порушувати дисципліну і усуватися від своїх обов’язків. Якщо мотивація дуже висока, то продовжує посилено працювати на шкоду своєму здоров’ю.
- «Хронічні симптоми» — підвищена трудова активність може привести до різних захворювань і психологічних переживань. У трудоголіка може розвинутися дратівливість, пригніченість, відчуття загнанности в кут і брак часу.
- «Криза» — під впливом хронічних захворювань працівник може частково або повністю втратити працездатність. Емоційні переживання на цьому тлі посилюються, і з’являється відчуття незадоволеності якістю життя.
- «Пробиття стіни» — психологічні та фізичні проблеми переходять в гостру форму і можуть стати причиною розвитку небезпечних захворювань. Його кар’єра і життя знаходяться під загрозою.
На перших стадіях синдрому частіше можливе збереження робочого місця і посади, на відміну від останніх двох. Важливо вчасно виявити у людини РЕВ, щоб уникнути розвитку серйозних захворювань.
Причини синдрому емоційного вигорання
Кожна людина індивідуальна і по-своєму сприймає події. В одних і тих же умовах у одного може виникнути синдром емоційного вигорання, а в іншого — ні. До особистісним причин відносять такі риси характеру:
- Гуманізм.
- Песимізм.
- Підвищена сприйнятливість.
- Недовірливість.
- Інтроверсія.
- Здатність до самопожертви.
- Постійність.
- Підвищена відповідальність.
- Прагнення все контролювати.
- Мрійливість.
- Ідеалізація.
- Підвищені очікування від результатів роботи.
Також виділяють ситуативні чинники синдрому емоційного вигорання, які здатні спровокувати його появу. До них відносяться:
- Робота під пильним контролем.
- Нездорова конкуренція.
- Дуже відповідальна робота.
- Конфлікти з начальством або колегами.
- Примітивна і монотонна робота.
- Погано організована праця.
- Понаднормова робота.
- Відсутність перерви.
- Важка атмосфера в колективі.
- Відсутність підтримки з боку сім’ї і друзів.
- Підвищена фізична і емоційне навантаження.
Найбільш часто піддаються синдрому емоційного вигорання молоді фахівці, чия діяльність пов’язана з людьми. Вони на зорі своєї кар’єри повністю занурені в роботу і несуть за неї підвищену відповідальність.
Які професії знаходяться в групі ризику?
Найчастіше синдрому піддаються люди, які працюють в системі «людина — людина». До них відносяться такі спеціальності:
- Медичні працівники — синдром емоційного вигорання у них проявляється через постійне почуття відповідальності за життя і здоров’я пацієнтів. Вони часто перебувають в ролі «жилетки» і при несприятливому результаті лікування стають своєрідною «мішенню» для хворого або його родичів.
- Педагоги — емоційне вигорання у них проявляється через психологічного тиску з боку учнів, їх батьків, начальства і колег. Вони часто перебувають в напруженій обстановці і умовах поганої організації праці. Емоційне вигоряння педагогів посилюється низькою зарплатою.
- Психологи — синдром виникає через постійне перебування в психоемоційному напруженні від проблем своїх пацієнтів.
Також схильні до РЕВ працівники правоохоронних органів, МНС, соціальних служб та інших професій, які щодня перебувають в складних умовах, при цьому взаємодіють з іншими людьми.
Чи шкідливий синдром для здоров’я?
Синдром емоційного вигоряння допомагає людині впоратися з надмірним навантаженням. Таким чином, спрацьовує захист, яка відключає емоції у відповідь на різні фактори, здатні травмувати психіку. Не потрібно соромитися цього синдрому, оскільки він проявляється тільки у здорового організму. Даний стан допомагає людині зберегти енергію. Якщо захисна функція не спрацює, то можуть виникнути незворотні зміни в психіці і здоров’я людини.
Які можуть бути наслідки синдрому?
Якщо не почати лікування емоційного вигорання, то в перші три роки у людини можуть виникнути інфаркти, психози та інші фізичні та психологічні порушення. Якщо не вжити заходів, то в подальшому будуть формуватися хронічні захворювання, такі як депресія, проблеми з імунною системою і внутрішніми органами. Нові хвороби породжують новий стрес, що тільки погіршує стан людини.
діагностика
Психолог може скористатися спеціальними методиками, щоб виявити наявність і визначити ступінь вираженості явища. Діагностика емоційного вигорання проходить із застосуванням різних опитувальників:
- «Визначення психологічного вигорання» А.А. Рукавишникова. Методика часто використовується психологами.
- «Діагностика емоційного вигорання» — методика Бойко В.В. Опитувальник допомагає виявити рівень розвитку синдрому.
- «Професійне вигорання» К. Маслач і С. Джексон. Методика допомагає виявити наявність синдрому.
Дані методики можуть бути використані і в якості самодіагностики, наприклад методика емоційного вигорання Бойко В.В., якщо є деякі з симптомів синдрому.
Лікування у психотерапевта
При стійких зміни в психологічному сприйнятті людиною робочої діяльності потрібно звернутися за допомогою фахівця. Психотерапевт проведе спочатку діагностику з метою підтвердження діагнозу, а також для виявлення ступеня його прогресування. Після чого зробить ряд заходів. Лікування синдрому емоційного вигорання полягає в застосуванні таких підходів:
- Психотерапія — в неї входить навчання хворого прийомам релаксації, збільшення емоційного інтелекту, проведення різних тренінгів для формування комунікативних навичок, підвищення впевненості в собі.
- Медикаментозна терапія — для полегшення симптомів призначаються антидепресанти, снодійне, ноотропи та інші препарати. Призначають при важкій формі синдрому емоційного вигорання.
Психологія в цьому випадку рекомендує використовувати техніку активного слухання. Пацієнту потрібно дати можливість обговорити емоції, які він відчуває. Він може це зробити при індивідуальній консультації або на зборах з колегами. Після обговорення подій людина може виплеснути свої емоції і переживання. Таким чином, він навчиться вирішувати конфлікти і побудує продуктивні робочі відносини з колегами.
Якщо цей метод не приносить результату то потрібно задуматися над зміною роботи або сфери діяльності. Бажано змінити її на область, не пов’язану з людьми.
самостійна боротьба
З емоційним вигоранням на ранній стадії можна впоратися і самому. Якщо людина починає відчувати кілька із симптомів, то необхідно починати боротьбу з синдромом. Для цього потрібно скористатися наступними порадами:
- Зайнятися собою. Слід заповнити витрачену енергію. Для цієї мети потрібно вчасно лягати спати, правильно харчуватися і забезпечити собі помірне фізичне навантаження. Протягом тижня потрібно обов’язково знаходити час для занять, які приносять задоволення і позитивні емоції.
- Змінити погляд на ситуацію. Потрібно переглянути свої професійні обов’язки, можливо, є варіант зайнятися більш цікавим заняттям або розподілити навантаження на співробітників. Важливо виявити способи зміни проблемної ситуації. В цьому випадку потрібно провести роботу над собою.
- Обмежити негативний вплив стресових факторів. Потрібно скоригувати відносини і справи на роботі. Важливо донести до колективу і начальства, що необхідно підвищити працездатність для довгострокового співробітництва.
- Налагодження соціальних зв’язків. Необхідно взаємодіяти з колективом, можна знайти наставників або самому допомагати оточуючим. Головне — вирватися із замкнутого кола обов’язків. Взаємна підтримка допоможе разом справитися зі складними ситуаціями на роботі і знайти нових товаришів.
Дані рекомендації допоможуть впоратися з синдромом на початкових стадіях. Якщо у працівника є стійкі зміни в психіці і здоров’я, то потрібно скористатися допомогою кваліфікованого психолога.
Профілактика синдрому емоційного вигорання
Крім роботи над собою під наглядом психолога потрібно врегулювати міжособистісні відносини з колективом та переглянути робочі умови. Найчастіше пацієнти змінюють місце роботи, але якщо це неможливо, то можна скористатися наступними порадами:
- Поділ трудових цілей на короткострокові та довгострокові. Перші допомагають посилити мотивацію і швидко показують результат.
- Робити невеликі паузи в роботі. Це допоможе відновити сили.
- Вести позитивний діалог з самим собою, навчитися відпочивати.
- Дотримуватися здорового способу життя, в який входить збалансована їжа і фізичні навантаження.
- Регулярно міняти вид діяльності, не стопор на одній справі.
- Влаштовувати раз в тиждень вихідний, коли можна робити все, що хочеться.
- Уникати перфекціонізму.
- Чи не брати участь в нездорової конкуренції на роботі.
Дані рекомендації допоможуть поліпшити стан хворого. Поради можна використовувати і в якості подальшої профілактики синдрому емоційного вигорання, після повного одужання людини.
Профілактика вигорання в колективі
Оскільки синдром часто виникає через несприятливі умов на роботі, то він може проявитися відразу у декількох співробітників. В результаті чого працездатність колективу в цілому може значно впасти. Керівникам слід скористатися наступними порадами:
- Звертати увагу на «дзвіночки». Слід спостерігати за співробітниками. Тривожним знаком буде прояв в поведінці працівників безпорадності, злостивості, неуважності. Потрібно контролювати їх емоційний і фізичний стан.
- Помірні навантаження. Не можна допускати, щоб співробітники працювали на межі своїх можливостей. Важливо визначити оптимальний рівень трудової зайнятості.
- Обов’язковий відпочинок. Графік роботи повинен бути нормованим, з обов’язковими вихідними і відпустками.
- Оптимізація роботи. Співробітники повинні знати, який результат необхідно отримати. Важливо забезпечити їх всіма необхідними ресурсами і створити їм комфортні умови для роботи.
- Вдячність за працю. Похвала, грамоти, премії є сильною мотивацією. Начальник повинен помічати навіть незначні досягнення працівника, підкреслювати його вкладення в спільну справу.
- Підвищення кваліфікації. Навчання і подальший кар’єрний ріст допоможуть розвиватися людині на роботі. Таким чином вдасться уникнути щоденної рутини, яка є одним з факторів емоційного вигорання.
- Згуртування колективу. Не можна допускати нездорову конкуренцію на робочому місці. Важливо, щоб повага і взаємодопомога увійшли в норму. Можна скористатися різними тренінгами, які допоможуть в цьому.
Профілактичні заходи дозволять не тільки уникнути синдрому емоційного вигорання, а й підвищити продуктивність праці, а також створити сприятливу атмосферу на робочому місці.
Отже, емоційне вигорання здатне завдати шкоди психічному і фізичному здоров’ю, якщо вчасно не почати лікувати. Синдром служить захисним механізмом для психіки людини. Його можна виявити за допомогою спеціальних методик. У початковій стадії синдрому можливо самостійне лікування, але на останніх без допомоги психолога не обійтися. Важливо проводити профілактику емоційного вигорання, особливо працівникам в системі «людина — людина».
Источник