Закон про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту
Проект від 30.01.2009
Верховна Рада України постановляє:
Внести зміни до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (Відомості Верховної Ради України, 1992, № 11, ст.153; 1998, № 35, ст.235; 2002, № 6, ст.41), виклавши його в такій редакції:
Закон України
Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД), зумовленому вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист населення
Згідно з критеріями Організації Об’єднаних Націй, поширення вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) в Україні набуло характеру епідемії. Це створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, і зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.
Протидія поширенню ВІЛ, забезпечення надання населенню відповідних доступних та якісних послуг з профілактики, лікування, догляду та підтримки є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення та забезпечення сталого розвитку країни.
Цей Закон відповідно до норм міжнародного права та рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я та Об’єднаної Програми Організації Об’єднаних Націй з ВІЛ/СНІДу визначає порядок правового регулювання діяльності у сфері профілактики, лікування, догляду і підтримки, необхідних для забезпечення ефективної протидії поширенню ВІЛ-інфекції, та відповідні заходи правового й соціального захисту населення в Україні.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1.
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні: ВІЛ — вірус імунодефіциту людини, що викликає захворювання на СНІД; люди, які живуть з ВІЛ — особи, інфіковані вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ-інфіковані). До категорії людей, які живуть з ВІЛ, належать як особи, які не мають специфічних клінічних проявів, перебуваючи на безсимптомній (латентній) стадії розвитку ВІЛ-інфекції, так і особи, хворі на СНІД; СНІД (синдром набутого імунодефіциту) — кінцева стадія розвитку ВІЛ-інфекції, що характеризується специфічним комплексом симптомів та захворювань, зумовлених порушенням імунної системи людини внаслідок впливу вірусу імунодефіциту людини; хворі на CНІД — особи, в яких на основі результаті медичного та лабораторного обстеження виявлено захворювання на СНІД.
Стаття 2.
Державна політика у сфері протидії поширенню ВІЛ-інфекції реалізується шляхом
організації виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів України, а також шляхом розробки, фінансового та матеріального забезпечення реалізації відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих програм, що передбачають:
скоординовану міжгалузеву систему заходів, спрямованих на забезпечення надання медичної та соціальної допомоги людям, які живуть з ВІЛ, та профілактику ВІЛ-інфекції серед людей, які наражаються на підвищений ризик зараження ВІЛ;
спрямовані на профілактику поширення ВІЛ, просвіту й підтримку уразливих груп населення, та забезпечення вільного доступу цих груп до необхідних для цього товарів і засобів відповідної якості та у необхідній кількості;
необхідність навчання та підвищення інформованості всього населення з питань профілактики поширення ВІЛ та недопущення стигматизації й дискримінації людей, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ;
забезпечення спеціальної підготовки медичних та інших працівників, які за родом своєї професійної діяльності можуть контактувати з ВІЛ, щодо необхідності застосування універсальних заходів профілактики в медичних закладах та в інших місцях, створення відповідних умов для застосування таких заходів, а також з питань впровадження профілактичних програм, консультування та тестування на ВІЛ, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу;
забезпечення спеціальної підготовки медичних і соціальних працівників, працівників сфери освіти, працівників правоохоронних органів, працівників системи виконання покарань та інших працівників, професійна діяльність яких може сприяти профілактиці поширення ВІЛ, з питань запобігання дискримінації людей, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ;
проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері.
Стаття 3.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються норми міжнародного договору.
Стаття 4.
Источник
1. В межах відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих програм держава гарантує:
забезпечення постійного епідеміологічного контролю за поширенням ВІЛ-інфекції на території України;
доступність, якість, ефективність медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції (далі — медичного огляду), в тому числі анонімного, з наданням попередньої та наступної консультативної допомоги, а також забезпечення безпеки такого медичного огляду для обстежуваної особи та персоналу, який його проводить;
регулярне та повне інформування населення, в тому числі через засоби масової інформації, про причини зараження, шляхи передачі ВІЛ-інфекції, заходи та засоби профілактики, необхідні для запобігання зараженню цією хворобою та її поширенню, а також про можливості діагностики та лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу;
введення до навчальних програм закладів освіти усіх рівнів відповідної тематики, що передбачає надання знань про ВІЛ-інфекцію, методи профілактики та лікування цього захворювання, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ, та їх близьких, неприпустимості дискримінації цих осіб і формування толерантного та гуманного ставлення до них;
забезпечення доступності для населення презервативів та інших засобів профілактики, що дають можливість запобігти зараженню і поширенню ВІЛ-інфекції статевим шляхом, насамперед для представників груп, що мають найвищий ризик передачі та зараження ВІЛ цим шляхом, в тому числі для осіб, які утримуються в установах органів внутрішніх справ, в слідчих ізоляторах, в установах Державної кримінально-виконавчої служби та в інших закритих установах;
забезпечення вільного доступу до безоплатного проведення постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції всім особам, які могли мати контакт з ВІЛ, у комплексі з відповідними консультативними послугами, у випадках, встановлених цим Законом, і в порядку, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я;
забезпечення вільного доступу до отримання послуг з профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини для ВІЛ-позитивних вагітних жінок та їх новонароджених дітей;
забезпечення запобігання поширенню ВІЛ-інфекції серед осіб, які вживають наркотичні засоби ін’єкційним способом, за допомогою програм зменшення шкоди, що, серед іншого, передбачають використання замісної підтримуючої терапії для осіб, які страждають на наркотичну залежність, та створення умов для заміни використаних ін’єкційних голок і шприців на стерильні, в тому числі для осіб, які утримуються в установах органів внутрішніх справ, в слідчих ізоляторах, в установах Державної кримінально-виконавчої служби та в інших закритих установах;
обов’язкове якісне тестування з метою виявлення вірусу імунодефіциту людини крові (її компонентів), отриманої від донорів крові та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин і органів людини, що використовуються в медичній практиці та наукових дослідженнях;
послідовну політику, спрямовану на формування толерантного ставлення та протидії дискримінації щодо людей, які живуть з ВІЛ, та представників груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ, в тому числі шляхом проведення відповідних кампаній проти стигми та дискримінації людей, які живуть з ВІЛ та уражені ВІЛ;
сприяння інформаційній діяльності, спрямованій на формування у населення стереотипів безпечної сексуальної поведінки та на усвідомлення високого ризику зараження ВІЛ-інфекцією при ін’єкційному способі вживання наркотичних засобів, на формування толерантного ставлення та протидії дискримінації щодо людей, які живуть з ВІЛ, та представників груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ;
соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ, членів їхніх сімей, медичних та інших працівників, зайнятих у сфері протидії захворюванню, зумовленому ВІЛ, а також надання людям, які живуть з ВІЛ, та хворим на СНІД усіх необхідних видів медичної допомоги та соціальних послуг в порядку, визначеному цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;
контроль безпеки та якості лікувально-діагностичного процесу для пацієнтів та медичного персоналу в усіх закладах охорони здоров’я незалежно від форми їх власності;
державний санітарно-епідеміологічний нагляд за безпекою лікувально-діагностичного процесу в закладах охорони здоров’я усіх форм власності, а також за виконанням заходів, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції при здійсненні приватної медичної практики, наданні громадянам косметологічних, перукарських та інших послуг, пов’язаних із можливістю порушення чи порушенням цілості шкіри та/чи слизових оболонок (послуги з татуювання, манікюру, педикюру, пірсінгу тощо);
сприяння участі благодійних, релігійних та інших неурядових організацій у наданні благодійної допомоги, медичних і соціальних послуг, що спрямовані на забезпечення лікування та профілактики поширення ВІЛ-інфекції, догляду, підтримки ВІЛ-інфікованих осіб та соціального захисту населення, у тому числі на основі забезпечення доступу зазначених організацій у порядку, встановленому законодавством, до участі у виконанні державного замовлення на надання медичних і соціальних послуг людям, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ.
Источник
На засіданні
Комітету було розглянуто два законопроекти щодо запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист
населення: реєстр. №6617-1,
внесений народним депутатом Тетяною
Бахтеєвою і реєстр. №6617,
поданий Кабінетом Міністрів,
якими пропонується викласти чинний закон у новій редакції.
Як зазначалося
під час засідання Комітету, метою законопроектів є вдосконалення правового регулювання відносин та діяльності у сфері протидії поширенню ВІЛ в Україні та створення правових умов для впровадження в Україні кращих світових практик контролю
за епідемією захворювання, зумовленого ВІЛ, на необхідності застосування яких наголошується в сучасних рекомендаціях Об´єднаної Програми ООН з ВІЛ/СНІДу, Всесвітньої
організації охорони здоров´я та інших спеціалізованих агенцій ООН, що опікуються цією
проблемою на глобальному рівні.
На засіданні
наголошувалося, що обидва законопроекти передбачають необхідність створення передумов для профілактики поширення
ВІЛ у середовищі споживачів ін´єкційних наркотиків, які становлять одну з найбільших загроз у плані сприяння поширенню ВІЛ. На відміну від чинного закону,
проектами передбачено надання
ВІЛ-інфікованим не лише усіх видів необхідної
медичної допомоги, а й усіх видів
соціальних послуг, а також участь в їх наданні неурядових
організацій.
На думку членів
Комітету, важливо, що положення законопроектів,
які стосуються здійснення медичного огляду (тестування) на ВІЛ певних вікових категорій населення, на відміну від таких положень чинного закону, приведені
у відповідність з вимогами статті 284 Цивільного кодексу України та статті 38 Основ законодавства України про охорону здоров´я.
Під час обговорення
присутні акцентували увагу також на тому, що законопроекти більш детально, ніж чинний закон, регулюють правовідносини у сфері захисту конфіденційності інформації про ВІЛ-статус особи її передачі та розголошення третім особам.
Однак, вважають народні депутати, законопроект №6617-1
містить важливі
додаткові положення, які відсутні в урядовому законопроекті. Зокрема, щодо:
вільного доступу до безоплатного
проведення постконтактної профілактики інфікування ВІЛ особам, які мали підвищений ризик контакту з ВІЛ у разі сексуального насильства та в
інших випадках, з наданням відповідних
консультативних послуг;
запобігання поширенню ВІЛ серед споживачів
ін´єкційних наркотиків
шляхом запровадження програм
зменшення шкоди, що, серед іншого,
передбачають використання замісної підтримуючої
терапії для осіб, які страждають на наркотичну залежність;
доступу організацій
різних форм власності, у
тому числі неприбуткових,
до участі у виконанні
державного замовлення на надання
медичних і соціальних послуг представникам груп підвищеного ризику щодо контакту з
ВІЛ та людям, які живуть з
ВІЛ.
За підсумками обговорення Комітет ухвалив рішення рекомендувати парламенту прийняти за основу законопроект за реєстр.
№6617-1.
Під час доопрацювання його до другого читання будуть враховані окремі положення законопроекту за
№6617.
На думку членів Комітету, мають бути також враховані й окремі
положення законопроекту про внесення
змін до Закону «Про запобігання
захворюванню на синдром набутого
імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист
населення» (щодо пріоритетності інформаційної роботи, та залучення до профілактики благодійних і релігійних
організацій) (реєстр. №6276).
Источник
Стаття 16.
Звільнення з роботи, відмова у прийнятті на роботу, відмова у прийомі до освітніх, медичних закладів, до закладів соціальної опіки і піклування та соціальними службами, а також відмова у наданні медичної допомоги та надані соціальних послуг, обмеження інших прав людей, які живуть з ВІЛ, на підставі їх ВІЛ-позитивного статусу, а також ущемлення прав їх рідних і близьких на цій підставі, забороняється.
Неправомірні дії посадових осіб, які порушують права ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, їх рідних і близьких, можуть бути оскаржені до суду. Посадові особи, визнані судом винними в порушеннях, зазначених у частині першій цієї статті, несуть відповідальність згідно з законом.
Стаття 17.
Особи, зараження яких ВІЛ-інфекцією сталося внаслідок виконання медичних маніпуляцій або виконання службових обов’язків, мають право на відшкодування в судовому порядку завданої їх здоров’ю шкоди відповідно за рахунок організації, в якій відбулося таке зараження, чи роботодавця.
Стаття 18.
Батьки дітей, інфікованих вірусом імунодефіциту людини, та особи, які їх заміняють, мають право на:
спільне перебування в стаціонарах з дітьми віком до 14 років із звільненням на цей час від роботи з виплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною;
збереження за одним із батьків у разі звільнення його з роботи у зв’язку з доглядом за дитиною віком до 18 років безперервного трудового стажу для нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності за умови влаштування на роботу до досягнення дитиною зазначеного віку;
одержання щорічної відпустки у літній чи інший зручний для них час до досягнення дітьми 18-річного віку.
Стаття 19.
Дітям віком до 18 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини, призначається щомісячна державна допомога у розмірі прожиткового мінімуму у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Розділ ІV
СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МЕДИЧНИХ ТА ІНШИХ ПРАЦІВНИКІВ, ВИКОНАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ЯКИХ ПОВ’ЯЗАНЕ З РИЗИКОМ ІНФІКУВАННЯ ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ
Стаття 20.
Власники (уповноважені ними органи) організацій, персонал яких проводить діагностичні дослідження на ВІЛ-інфекцію, надає медичну допомогу та соціальні послуги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД чи контактує з кров’ю та іншими біологічними матеріалами людини або забрудненими ними інструментарієм, обладнанням чи предметами, зобов’язані забезпечити працівників необхідними універсальними засобами індивідуального захисту згідно з переліком та нормативами, встановленими Кабінетом Міністрів України, а також проведення відповідного інструктажу таких працівників щодо ситуацій, у яких є потреба використання відповідних універсальних засобів індивідуального захисту.
При проведенні робіт, зазначених у частині першій цієї статті, працівники, виконання професійних обов’язків яких пов’язане з ризиком інфікування ВІЛ, зобов’язані користуватися відповідними універсальними засобами індивідуального захисту.
Типова інструкція щодо порядку використання працівниками, зазначеними у частині першій цієї статті, універсальних засобів індивідуального захисту, затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Власники (уповноважені ними органи) організацій, персонал яких виконує роботи, зазначені у частині першій цієї статті, зобов’язані забезпечити умови для проведення екстреної постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції працівникам, які під час виконання зазначених робіт отримали пошкодження шкірних покровів чи слизових оболонок внаслідок фізичного контакту із забрудненими кров’ю чи іншими біологічними матеріалами людини інструментами, обладнанням чи іншими предметами або зазнали безпосереднього відкритого фізичного контакту з кров’ю чи іншими біологічними матеріалами людини, та умови для проходження за бажанням таких працівників медичного огляду з метою виявлення зараження ВІЛ.
Порядок проведення екстреної постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції у випадках, зазначених у частині четвертій цієї статті, затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Стаття 21.
Працівники, виконання професійних обов’язків яких пов’язане з підвищеним ризиком інфікування вірусом імунодефіциту людини, підлягають обов’язковому страхуванню за рахунок роботодавця (уповноваженого ним органу).
Категорії працівників, які підлягають обов’язковому страхуванню, та порядок страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Источник
Відповідно до умов, зазначених у частинах другій, третій, четвертій та п’ятій цієї статті, будь-яка особа також має право на проходження добровільного тестування на ВІЛ-інфекцію за допомогою експрес-тестів, що має супроводжуватися відповідним консультуванням.
Право проведення добровільного тестування на ВІЛ за допомогою експрес-тестів, медичного огляду, на основі якого може бути зроблено остаточний медичний висновок про ВІЛ-статус особи, і видачі офіційних висновків про результати такого огляду, надається закладам охорони здоров’я та неурядовим організаціям, що мають відповідну ліцензію, і за результатами оцінки, проведеної в порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я, можуть забезпечити дотримання відповідних затверджених ним вимог та критеріїв щодо підготовки персоналу, алгоритмів та протоколів здійснення зазначених процедур, забезпечення їх належної якості та відповідної звітності про випадки ВІЛ-інфекції.
Порядок остаточного встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
За бажанням особи, яка звернулася для проведення медичного огляду чи тестування за допомогою експрес-тестів з метою виявлення ВІЛ, такий огляд чи тестування можуть бути проведено анонімно. Незалежно від цього, відповідні медичні працівники та заклади охорони здоров’я зобов’язані забезпечити дотримання умов конфіденційності щодо персональних даних, в тому числі даних про стан здоров’я такої особи.
Стаття 8.
Особі, в якої за даними медичного огляду виявлено ВІЛ-інфекцію, повідомляється про це уповноваженим медичним працівником з урахуванням вимог цього Закону щодо конфіденційності зазначеної інформації, згідно з порядком, встановленим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Обов’язковою складовою медичного огляду на ВІЛ є кваліфіковане післятестове консультування, під час якого особа, в якої виявлено ВІЛ, має бути поінформована про профілактичні заходи, яких вона має дотримуватися з метою запобігання подальшому поширенню ВІЛ та про гарантії дотримання прав і свобод людей, які живуть з ВІЛ.
У разі виявлення ВІЛ-інфекції у малолітніх дітей до 14 років та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, уповноважений медичний працівник повідомляє про це батьків або інших законних представників зазначених осіб. В цих випадках батькам або іншим законним представникам таких ВІЛ-інфікованих осіб має бути надане відповідне консультування, спрямоване на забезпечення прийняття ними належних інформованих рішень щодо лікування, догляду та підтримки своїх підопічних та належне забезпечення інших їх законних інтересів і прав.
Стаття 9.
Обов’язковому лабораторному дослідженню на наявність ВІЛ-інфекції підлягає кров (її компоненти), отримана від донорів крові (її компонентів) та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин та органів людини.
Переливання крові (її компонентів), а також використання інших біологічних рідин, клітин, органів, тканин у медичних цілях дозволяється лише після обов’язкового лабораторного дослідження крові донорів на ВІЛ-інфекцію.
З метою запобігання поширенню ВІЛ-інфекції через цільну донорську кров її переливання застосовується лише у випадках, коли таке медичне втручання є єдиним засобом для врятування життя людини. У разі, коли існує реальна загроза життю людини, та єдиним засобом врятування хворого є термінове переливання крові, а належним чином перевіреної донорської крові немає, за згодою хворого або його законного представника допускається переливання крові, перевіреної на ВІЛ-інфекцію з використанням експрес-тестів.
Якщо усвідомлену згоду хворого або згоду його законного представника отримати неможливо, рішення про переливання такої крові приймається консиліумом лікарів, а при неможливості скликання консиліуму — лікарем, який надає медичну допомогу. Факт переливання крові, перевіреної на ВІЛ-інфекцію з використанням експрес-тестів, та згода хворого або його законного представника на проведення такого медичного втручання обов’язково письмово посвідчуються в медичній документації хворого, а зразок цієї крові терміново надсилається для відповідного лабораторного дослідження.
Стаття 10.
Порядок застосування експрес-тестів на виявлення ВІЛ у випадках, зазначених у частинах шостій та сьомій статті 7 та у частинах третій і четвертій статті 9 цього Закону, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. З урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я можуть встановлюватися також інші випадки, в яких допускається застосування швидких тестів на виявлення ВІЛ, та порядок застосування експрес-тестів у цих випадках.
Источник