Загальні принципи медикаментозного лікування больового синдрому

1. Застосовується єдина тактика лікування гострого і хронічного болю, заснована на суворій відповідності за засоби знеболений, що призначаються, залежно від їхньої інтенсивності. Остання встановлюється лікарем за простою шкалою, у якій ділять інтенсивність болю на чотири ступені, що має велике значення для практичної охорони здоров’я, оскільки показання до призначення сильнодіючих наркотичних засобів (препарати морфіну, бупренорфін, піритрамід, промедол, просидол, препарати фентанілу та ін.) повинні встановлюватися тільки при сильному і дуже сильному (3—4 бали) гострому больовому синдромі (ГБС) або хронічному больовому синдромі (ХБС).

При помірному болю (2 бали) призначають опіоїдний анальгетик центральної дії трамадол, що не належить до наркотичних засобів, у поєднанні з ненаркотичними анальгетиками периферійної і центральної дії. Наркотичні засоби слід призначати тільки при сильних (3—4 бали) ГБС і ХБС. Така тактика призначення засобів знеболення дає змогу запобігти невиправданому призначенню сильнодіючих наркотичних засобів пацієнтам, що їх не по Паліативна допомога при синдромі хронічного болю

требують, і уникнути можливих ускладнень, пов’язаних з при

гнічувальною дією наркотиків на життєво важливі функції. Максимальна тривалість призначення наркотичних засобів визнанається тяжкістю, тривалістю й особливостями перебігу больового синдрому.

2. Лікування болю має бути за можливості етіопатогенетичним (тобто направленим на усунення його причин), а не симптоматичним. Це найрадикальніший підхід, що дає швидкий позитивний результат (виняток становлять інкурабельні захворювання). У багатьох випадках етіологія сильного болю, наприклад спастичного, не вимагає застосування наркотичних засобів.

3. Засіб знеболешгя має бути адекватний інтенсивності болю і безпечний для пацієнта, тобто повинен усувати біль, не даючи тяжких побічних ефектів. У разі призначення анальгетика, недостатнього для усунення болю, останній зберігається й починає швидко наростати за рахунок сумації больових стимулів і перезбудження провідних нервових структур; у результаті формується больовий синдром, що важко усувається. Ще небезпечніше призначення дуже сильного наркотичного засобу при слабкому чи помірному болю. Відомі випадки смерті молодих пацієнтів у ранні терміни після малих оперативних втручань у результаті призначення їм для знеболення морфіну, бупренорфіну та інших потужних опіоїдів, що привели до глибокої медикаментозної депресії центральної нервової системи, зупинки дихання і кровообігу.

4. Монотерапія наркотичними засобами будь-яких больових синдромів (у тому числі найсильніших) не повинна застосовуватися. З метою підвищити ефективність і безпеку знеболення наркотичний засіб завжди слід поєднувати з ненаркотичними компонентами, що обираються відповідно до патогенезу конкретного БС.

5. Тривалість призначення і дози наркотичних засобів наведено в переліку Ухвали Уряду від №681 30.06.98 р. «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і їх прекурсорів, що підлягають контролю в Україні» (усі препарати морфіну, омнопон, промедол, просидол, бупренорфін, препарати фентанілу, пентазоцин, декстроморамід, піритрамід, тилідин та ін.).

Порядокі термінипризначення наркотичних засобіву медичній практиці

Порядок і максимальні терміни призначення наркотичних (оігіоїдних) засобів різні при різних ГБС і ХБС.

Бупренорфін за умови поєднання з анальгетиком периферійної дії призначають у мінімальній разовій дозі (0,3 мг внутрішньом’язово або 0,2—0,4 мг під язик); добова доза не перевищує 0,6—1,2 мг. Цього вистачає для повноцінного знеболення за відсутності істотних побічних ефектів. Тривалість застосування бупренорфіну та інших наркотичних засобів для післяопераційного (посттравматичного) знеболення не повинна перевищувати 5— 7 діб, після чого в міру зниження інтенсивності ГБС слід переходити до менше потужного і безпечнішого опіоїду трамадолу, продовжуючи поєднувати його з анальгетиками периферійної дії і поступово знижувати дозу анальгетиків.

За наявності показань до тривалішого призначення сильнодіючих наркотичних засобів (повторне оперативне втручання тощо) питання про продовження терапії ними має бути узгоджений з головним лікарем або його заступником з відміткою про це в історії хвороби. Додатковим засобом при післяопераційному знеболенні, що різко підвищує анальгетичний ефект наркотичних і не-паркотичних анальгетиків, може бути агоніст адренорецепторів клофелін (0,1—0,15 мг на добу внутрішньом’язово), що належить до антигіпертензивних засобів і володіє властивостями анальгетика центральної дії. Його призначення особливо показане хворим з артеріальною гіпертензією із контролем артеріального тиску.

Слід зазначити особливі переваги просиділу в таблетках: приймати його за щоку 20 мг і бупренорфіну в 0,2 мг сублінгвально як протишокові засоби при тяжкій гострій травмі в невідкладній медицині і медицині катастроф. Ці неінвазивні форми обох наркотичних засобів не поступаються ін’єкційним за швидкістю і якістю знеболення, зручні для застосування і не вимагають дотримання стерильних умов і використання шприців.

При різних варіантах помірного і сильного ГБС разом з опіої-дами можуть бути застосовані також: буторфанол 4—6 мг на добу, иальбуфін 30—60 мг на добу або пентазоцин 60—90 мг на добу у поєднанні з ненаркотичними анальгетиками. Ці препарати близь кі за ефективністю до просидолу й промедолу. Основна побічна* дія, що утруднює активізацію оперованих хворих, — седація, не-; рідко дисфорія (неповна психічна адекватність).

При гострому болю іншого генезу (спастичний, ішемічний, за-1 пальний) головним патогенетичним засобом знеболення є відповідний агент, що усуває спазм, ішемію або справляє протизапальну дію: атропіну гідрохлорид, платифілін при спазмі паренхіматозних органів (ниркова, печінкова коліка та ін.), нітрати при стенокардії, нестероїдні протизапальні засоби при зубному, суглобовому болях тощо.

У тяжких випадках цих видів ГБС вищеописану терапію слід доповнювати опіоїдом. При цьому необхідно мати на увазі, що у виснаженого болем пацієнта сильний наркотичний засіб після усунення болю може спричинити глибоку депресію центральної нервової системи з пригніченням дихання і гіпоксією, особливо небезпечною для хворих з ішемічною хворобою серця, похилого віку й ослаблених пацієнтів.

При виникненні ГБС (особливо післяопераційного) у пацієнта, що має залежність від наркотичних засобів, останні мають бути йому призначені в достатніх дозах на весь період, необхідний для усунення ГБС і запобігання синдрому відміни. Обмеження дози і особливо раптове припинення введення наркотичного засобу можуть призвести до тяжких ускладнень. Подальша тактика терапії наркотичними засобами має визначатися за участю нарколога (табл. 2).

Знеболювальні ступені В003

Знеболювальні ступені запропоновано Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) (схема 6). Підхід до призначення знеболювальних препаратів ґрунтується на оцінці болю самим пацієнтом, медичними працівниками згідно з методами оцінки больового синдрому. Найпопулярнішою є візуальна аналогова шкала (ВАШ). Біль оцінюється в балах як легкий, середній, тяжкий. Нестероїдні протизапальні препарати (ацетамінофен) рекомендують використовувати при болю всіх ступенів. Необов’язково починати знеболення згідно з першим ступенем. Сильний біль вимагає негайного застосування наркотичних анальгетиків.

Для практичного застосування розроблено і рекомендовано схему лікування ХБС відповідно до градацій інтенсивності болю (схема 7).

Протибольову терапію треба починати при появі перших ознак болю. Анальгетики призначають через однакові проміжки часу, не чекаючи відновлення болю, з метою забезпечення постійного знеболення. Ад’ювантні й симптоматичні препарати необхідно призначати суворо за показаннями.

За пацієнтом встановлюють постійний контроль, особливо на початку лікування. Надалі також потрібне спостереження за ним з метою корекції лікування і профілактики можливих ускладнень.

Читайте також:

I. Загальні збори АТ
I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
I. Загальні положення
II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
XXXIII. ЗАГАЛЬНІ ПРОФЕСІЇ (У ВСІХ ГАЛУЗЯХ ГОСПОДАРСТВА)
А) загальні критерії
Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сутність і принципи аграрної політики
Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
Активні інгредієнти, що входять до складу препаратів для симптоматичного лікування лихоманки.
Активні інгредієнти, що входять до складу препаратів для симптоматичного лікування сухого кашлю.
Алгоритм бесіди провізора з хворим при виборі безрецептурного лікарстького препарату для симптоматичного лікування закрепу
Алгоритм вибору групи ЛП для самолікування діареї

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Источник

Біль — це сигнал, який посилає організм, щоб попередити про потенційну небезпеку для здоров’я. Наприклад, людина прибирає руку, доторкнувшись до гарячої поверхні, або болем організм попереджає про те, що почала розвиватися якась хвороба. У цьому сенсі біль є корисним і важливим явищем.

У разі збереження болю навіть після припинення травмуючої дії або ж після лікування захворювання, що його викликало, такий стан визначають як «больовий синдром». Даний симптом болю є деструктивним і знижує можливості протистояння негативним факторам. Людина, яка страждає від больового синдрому, відчуває фізичний, емоційний і психологічний дискомфорт, що лише підсилює відчуття болю. Залежно від видів больового синдрому і визначають необхідне лікування.

Види больового синдрому

Виділяють декілька видів больового синдрому, в залежності від локалізації больових відчуттів, глибини і відчуття джерела походження болю.

За локалізацією. Існують місцеві та проекційні форми больового синдрому. Якщо причина больового синдрому викликана збоєм системи проведення больових імпульсів на рівні периферичної нервової системи, біль проявляється приблизно в зоні ураження. Це — місцева форма больового синдрому. Приклад — біль після стоматологічних маніпуляцій.

Проекційна форма больового синдрому виникає як наслідок збою в ЦНС. Вона проявляється як відбиті, блукаючі, фантомні болі, наприклад, в ампутованій кінцівці.

За глибиною болю виділяють соматичну і вісцеральну форми больового синдрому. У першому випадку больові відчуття виявляються як м’язовий біль, біль на шкірі, біль в суглобах, а в другому — як хворобливі відчуття у внутрішніх органах.

За походженням при больовому синдромі біль буває ноцігенним, нейрогенним і психогенним.

Ноцігенний біль обумовлений пошкодженням соматичних або вісцеральних больових рецепторів. Ноцігенний біль соматичної природи має чітку локалізацію і може «відбиватися» в зонах на тілі. Наприклад, при захворюваннях серця може турбувати біль зліва в грудній клітині. Ноцігенний біль пацієнти часто описують як «пульсуючий», «такий, що давить».

Нейрогенная форма больового синдрому з’являється внаслідок пошкодження нервової системи без роздратування больових рецепторів. Наприклад, такий біль турбує при невралгії, невриті. Він може проявлятися як «біль, що тягне», «обпалює», «стріляє». Часто нейрогенна форма больового синдрому супроводжується повною або частковою втратою чутливості в частині тіла. Часто больові відчуття з’являються у відповідь навіть на незначні подразники. Наприклад, при невралгії біль може спровокувати подув вітру.

Психогенний больовий синдром може виникнути у істеричних осіб. Ці болі не асоційовані з ураженням організму, а «надумані» людиною. Однак болі психогенної природи можуть з’являтися на тлі сильного больового синдрому ноцігенного або нейрогенного характеру.

Як лікують больовий синдром?

Відомо, що больовий синдром завжди погіршує емоційний стан людини, знижує працездатність і негативно відбивається на якості життя в цілому. З’являється тривожність, яка підсилює відчуття болю. Тому больовий синдром потрібно і можна лікувати.

Для усунення больових відчуттів використовуються немедикаментозні засоби (лікувальна фізкультура, компреси, масажі, голкотерапія, гіпноз) і кілька груп лікарських препаратів.

Наприклад, якщо незначний больовий синдром викликаний травмами суглобів або артритами, то для купірування болю можна використовувати зігріваючі мазі і компреси. Їх ефект пояснюється тим, що тактильні відчуття по спинному мозку передаються за аналогічними «каналам», що і больові.

У важких випадках для припинення больового синдрому в спинний мозок вводяться опіати або анестетики, проводиться хірургічне припинення нервів. До найпопулярніших і безпечних шляхів лікування больового синдрому низької і середньої інтенсивності належить прийом знеболюючих препаратів (анальгетиків), нестероїдних протизапальних засобів, заспокійливих засобів.

Оскільки виникнення больового синдрому пов’язано зі збоями як в периферичній, так і в нервовій системі, то для усунення больових відчуттів використовують комбіновані препарати. Зазвичай в їх складі є нестероїдні протизапальні засоби (мають протизапальну, жарознижувальну і знеболювальну дію) і компонент, спрямований на зняття «стресового» напруги. Компоненти цих препаратів впливають на різні зони формування больового синдрому.

Завжди важливо визначити причину больового синдрому, виявити його першоджерело. Для визначення максимально правильного методу лікування, необхідно звернутися до фахівця. Займатися самолікуванням — не можна! Обов’язково, перед початком прийому медпрепаратів для лікування больового синдрому рекомендується отримати консультацію лікаря.

Джерело

Источник

Loading…

Постійний біль, яка заважає радіти життю, а часом навіть не дозволяє людині повноцінно функціонувати, багатьом знайома не з чуток. У медицині цей біль називається «хронічний больовий синдром». Як правило, він є наслідком або симптомом деяких захворювань.

Найпоширенішими хронічними болями, мучать людей, є болі в суглобах і м’язах, а також в спині.

За статистикою, яку наводять співробітники Московської медакадемії імені І. М. Сеченова, хронічний больовий синдром виникає при таких захворюваннях:

остеоартроз;
фибромиалгия;
туберкульоз хребта;
ревматоїдний артрит;
різні пухлини.

Причини хронічного болю можуть бути запального, механічного, нейрогенного або психосоматичного походження, і тому в першу чергу лікування хронічного больового синдрому залежить від чинників, які його викликають.

Хронічний больовий синдром: медикаментозне знеболення

Існує стереотип, що знеболюючі препарати (анальгетики) не лікують захворювання, а тільки послаблюють біль. Але коли людина, що страждає на важке захворювання, постійно відчуває біль, він не може нормально жити, і найчастіше у нього немає сил на боротьбу з хворобою.

Тому не варто відмовлятися від знеболюючих, тим більше що поряд з медикаментозною системою полегшення болю лікарі використовують немедикаментозну, яка включає в себе такі процедури, як масаж, релаксація, аутотренінг і т.д.

Щоб полегшити прояви хронічного больового синдрому, який характеризується помірним болем, лікарі, як правило, призначають протизапальні препарати і препарати на основі парацетамолу. Це класичне лікування больового синдрому. Щоб воно було ефективним, пацієнту обов’язково дотримуватися схеми прийому ліків, яка працює на випередження болю.

Дози препаратів призначаються таким чином, щоб постійно підтримувати необхідний рівень анальгетиків в крові. Іноді на додаток до анальгетиків призначаються препарати, які допомагають їм засвоюватися: нудоти, проносні, протисудомні та інші ліки.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) більше двадцяти років тому розробила метод знеболення, який представляє собою «триступеневу сходи». Сходинки цієї сходи розрізняються ступенем болю і препаратами, які призначаються лікарем, щоб цей біль подолати.

Перший ступінь — це класична схема лікування, про яку сказано вище. Друга і третя ступені мають на увазі під собою застосування в різних дозах анальгетиків наркотичного походження (опіатів). Таке лікування застосовується при серйозних, важких захворюваннях з сильними болями, в тому числі і при раку.

Медикаментозне лікування хронічного больового синдрому

Медикаментозне лікування хронічного больового синдрому має побічні ефекти. Наприклад, нестероїдні протизапальні препарати здатні привести до захворювань шлунково-кишкового тракту і нирок.

Ще одним побічним ефектом анальгетиків може бути сонливість, неуважність, навіть галюцинації і сплутаність свідомості. При виникненні таких симптомів лікар повинен призначити іншого анальгетик або зменшити дозу.

Анальгетики опиоидного походження можуть викликати звикання, але їх призначення необхідно, щоб полегшити сильні болі у важко хворих пацієнтів.

Немедикаментозне лікування хронічного больового синдрому

Дуже добре справляється з больовим синдромом техніка саморелаксаціі. Вона включає в себе як аутотренінги, так і прості вправи на розслаблення і розтяжку м’язів. Адже при болях різного походження в організмі в першу чергу страждають саме м’язи: вони затікають, стають одревенелимі, з’являються м’язові спазми, що збільшують біль.
Масаж. Можна практикувати як самомасаж, так і підключати до цього близьких людей. Ефект від масажу буде ще більш вираженим, якщо використовувати ароматичні масла, які мають заспокійливу і розслаблюючу дію.
Спілкування з рідними, друзями, тваринами. Радість спілкування допоможе забути про біль і розслабитися.
Фізична активність. Прогулянки на свіжому повітрі, домашні клопоти або активний відпочинок в помірних кількостях також допоможуть забути про біль.
Творчість. Головне, щоб творчість була в радість, а не в тягар, тоді воно буде надавати лікувальний ефект.

Читайте також:

Источник

Біль – це найважливіший сигнал організму, саме вона попереджає людину про небезпеку і захищаючи його від смерті, стимулюючи репаративні механізми в організмі. Звичайно, біль це не приємне відчуття, але її роль в захисті організму незрівнянна. Біль – це унікальне відчуття, яке є суб’єктивним і, яке неможливо виміряти об’єктивно. Так як кожна людина переживає її в залежності від своєї емоційної складової, а також зіставляючи її з пережитим раніше больовим досвідом.

Фактори, які можуть викликати гострий біль це: травма, хімічні або термічне вплив, хірургічне втручання. Роль болю зрозуміла всім, але є і інша сторона цього відчуття – дискомфорт, який буває нестерпним. Загальні принципи лікування гострого больового синдрому застосовуються у всьому світі, над ним працюють вчені в усіх світових лікарнях, особливо, що стосується травматології, або онкології.

Лікування болю у пацієнта дає можливість швидше і краще відновитися, призупиняє патологічні реакції в організмі. Для того, щоб лікування було якомога ефективніше, загальні принципи лікування гострого больового синдрому передбачають кілька пунктів:

– оцінка ступеня болю;

– визначити тип лікування (медикаментозний або не медикаментозний);

– постійний контроль проведеного лікування;

– при неефективності першого лікування, призначити інше.

Знеболююче лікування проводитися за допомогою лікарських засобів, психологічних методів або з допомогою фізіотерапії.

Оцінка болю проводять за допомогою спеціальної шкали, де є градація від 1до 10. Пацієнту потрібно вибрати, як він оцінює свій біль за даною шкалою. Також можна визначити за допомогою балів:

– 5 балів – немає болю при відпочинок, спокій; положення тіла людина здатна змінити самостійно. Кашель продуктивний, і можлива глибока пальпація живота. Немає змін з боку судинної системи.

– 4 бали – біль відсутній у спокої і з’являється при помірному фізичному навантаженні, але не сильно, не помітно сковує рухи пацієнта.

– 3 бали – біль присутній і в спокої. Немає можливості виконувати легку фізичну навантаження, немає можливості пальпувати живіт, кашель непродуктивний. Шкіра на дотик холодна.

– 2 бали – болісні болі, є зміна у метаболізмі і гемодинаміці;

– 1 бал – нестерпний, нестерпний біль.

Загальні принципи лікування гострого больового синдрому входить застосування лікарських засобів, які поділяються на наркотичні і ненаркотичні медикаменти.

Сильні болі, які оцінюються двома або одним балами потребують лікування наркотичними засобами. Вони є найсильнішими. В основному використовуються ліки «морфіноподібні» – морфін, промедол, фентаніл, ремифинтанил, пиритрамид. Дані препарати взаємодіють з опіоїдними рецепторами в організмі, діючи на зразок людських антиноцецептивных гормонах (гормони, що пригнічують біль: ендорфін, енкефалінів). Опіоїдні препарати застосовувалися ще з давніх часів для усунення болю, і насправді вони дуже ефективні в своїх діях.

Але соціальні і правові обмеження і звикання до даних препаратів. не дозволяють вільно їх застосовувати, більш того лікарі змушені обмежувати дози, що не завжди йде на користь лікування болю. Тому медицина завжди знаходиться в пошуках таких же ефективних препаратів.

Загальні принципи лікування гострого больового синдрому, особливо після великих оперативних втручань показали, що одиночне застосування опіатів не є ефективним, так як при збільшенні дози, зростають побічні явища: респіраторні ускладнення, тромбоэмболизм, довгий відновлення. Тому слід поєднувати з ненаркотичними знеболюючими.

Інша велика група ліків – нестероїдні протизапальні препарати. Дана група також ефективно справляється з болем, але аналгетичний ефект відрізняється в залежності від препарату. Найсильніший аналгетичний ефект спостерігається у: диклофенаку, кеторолаку, індометацину, мелоксикаму, целекоксибу. Вони також можуть виробляти різні побічні ефекти, так що лікування не застосовуються тривало. Насправді через безконтрольного застосування даних препаратів, багато людей страждають від побічних ефектів, особливо на рівні ШЛУНКОВО-кишкового тракту.

Лікування болю при запаленні трійкового нерва доведена ефективність препарату карбамазепіну (блокатор натрієвих каналів). А препарати як верапаміл, нимодепин підсилюють анальгетичну дію інших препаратів, допомагаючи водити кальцій в клітинах.

Загальні принципи лікування, на жаль, не у всіх випадках бувають ефективними, тому лікування потрібна психологічна підтримка.

Источник