З синдромом дефіциту уваги та дефіциту уваги з гіперактивністю

30.04.2020
0
Главная › Синдром › З синдромом дефіциту уваги та дефіциту уваги з гіперактивністю
З синдромом дефіциту уваги та дефіциту уваги з гіперактивністю thumbnail
  • ‹ Попередня стаття
  • Наступна стаття ›

Синдром дефіциту уваги і гіперактивність. Що таке гіперактивність. Гіператівні діти та дорослі. Як визначити гіперактивну поведінку в ранньому віці. Діагностика СДУГ.

СДВГ

Синдром дефіциту уваги та гіперактивність (СДУГ)

Дзеркалом життєдіяльності і результатом всіх наших виборів є дитина. Її поведінка, інтереси, бажання показують все, те, що ми вкладали з самого початку. Дитина вбирає кожне слово, реакції, особливості навколишнього світу. Часто можна почути, що діти стали дуже активними. Мами діляться, що малюк швидко переходить від предмета до предмета без особливого інтересу, без уваги і концентрації. Зацікавити малюка хоч на короткий час стає завданням для батьків і педагогів. Похід в магазин, переліт в літаку з дитиною, похід в гості вимагають якісно великих витрат сил і енергії. Як з цим бути і що робити? Необхідно розібратися, чи є певний тип поведінки приводом ставити діагноз.

З синдромом дефіциту уваги та дефіциту уваги з гіперактивністюСиндромом дефіциту уваги або СДУГ називають певний тип поведінки, який супроводжується порушеннями уваги, загального розвитку, гіперактивністю. Спостерігаються такі розлади, як у дітей, так і у дорослих. Відзначаються труднощі в сприйнятті інформації, концентрації уваги, імпульсивність в поведінці. Розрізняють синдром дефіциту уваги окремо і, включаючи гіперактивність. Однією з перших країн, в якій стали проходити дослідження даного синдрому, стала Америка.

На сьогоднішній день існують різні методи діагностики і лікування синдрому, включаючи медикаментозний. До причин виникнення синдрому відносять і особливості клімату, екології, харчування, і порушення в період внутрішньоутробного розвитку плода. 

Більш детально і глибоко можна ознайомитися з симптоматикою розлади в дослідженнях Національного Інституту здоров’я та клінічної кваліфікації Великобританії, Національного інституту психічного здоров’я США, а також в роботах американського клінічного психолога Рассела Барклі (Rassel Barkley) та інших вчених цієї галузі.

Як визначити гіперактивну поведінку в ранньому віці

«Гіперактивність», як явище, може розглядатись як особливість функціонування нервової системи дитини та в нормі. Як стан характерне для певного вікового періоду. Це означає, що багато батьків та вихователі, говорячи про дитину, можуть використовувати поняття «гіперактивна» (особливо в період з 3 до 5 років), але як правило, з часом «гіперактивна дитина» виростає і вся симптоматика зводиться нанівець. Дорослі часто можуть плутати дитячу активність, в рамках норми, з гіперактивністю, часом просто тому, що такій дитині потрібно приділяти більше уваги, він частіше травмується, у нього частіше виникають труднощі з однолітками. Інша річ клінічна гіперактивність.

Причини гіперактивності:

— Генетична обумовленість, в основному по линії батька;

— Органічне ураження головного мозку (неблагополучне протікання вагітності; недоношеність; черепно-мозгові травми та інтоксикація дитини);

— Неблагополучні умови соціальної ситуації розвитку (в сім’ї, школі);

— Морфологічні особливості головного мозку, особливо лобових відділів.

Ранні прояви гіперактивності:

  • В 1-2 роки гіперактивність може проявлятися підвіщеною нервозністю дитини, дратівливістю, плаксивістю, порушеннями сну.
  • В 3-4 роки вже можуть спостерігатись порушення друбної моторики, імпульсивність, агресивні прояви.

Але, як правило, батьки починають звертатися до фахівця тільки на момент підготовки дитини до відвідування школи і / або на початковому етапі навчання. Гіперактивність, якщо вчасно не почати корекційну роботу, небезпечна тим, що призводить до поступової соціальної дезадаптації дитини, а часом і до делинкветної поведінки.

Діагностика

Для діагностики гіперактивності необхідно звернутися до фахівця та пройти ЕЕГ (електроенцефалограму). Також необхідно пройти консультацію у психіатра, невропатолога, психолога. Як правило, гіперактивність зустрічається частіше у хлопчиків, ніж у дівчаток. Гіперактивність часто супроводжується розладами сну, наявністю фобій, лабільністю емоцій, незрілістю емоційно-вольової сфери. Також гіператкивність може входити в симптоматичну картину інших нозологій, наприклад, аутизм, розумова відсталість, різні мовні та сенсорні порушення.

На що слід звернути увагу при діагностиці СДУГ:

1. Особливості вибору — як малюк вибирає предмет і заняття. У звичній обстановці дитина вибирає заняття, які йому вже зрозумілі і цікаві. Він може деякий час проводити за грою, а потім переходити до нового. З 3 — 3,5 років у малюка може бути намічений план занять, яке він не завершив учора. СДУГ може бути пов’язано з порушеннями пам’яті. У новій обстановці дитина може деякий час просто розглядати навколишнє середовище, брати розглядати об’єкти і відкладати поки щось його не зацікавить. Зверніть увагу, якщо дитина без уваги бере предмети. Його погляд весь час «бігає» по простору в пошуках чогось. Малюк активно і хаотично рухається. У рухах спостерігається різкість, швидкість з відсутністю аналізу рухів. У слідстві предмети, які оточують дитину, часто зачіпаються. Процес роботи — як довго займається з обраним матеріалом, включеність в заняття. Важливий його інтерес. Коли малюк зробив свій вибір, зверніть увагу, як він займається. Сфокусований його погляд на об’єкті. Предмет переміщається в просторі відповідно певній логіці дій — це може бути сюжетно-рольова гра за участю предмета (ляльки, машини наприклад), або є упорядкованість в самому процесі (повчання предметів в певному порядку, кулінарія). Дитина може не завершити до кінця заняття, але деякий час бути включеним в процес. Зверніть увагу, якщо малюк не фокусується на вибраному об’єкті і після декількох дій тут же відкладає. Так само відбувається з кожним новим предметом. Дитина не визначає для себе цікавого заняття, навіть одного.

2. Завершення заняття — як дитина закінчує свою діяльність. Після закінчення заняття, малюк відкладає предмет і готовий зробити новий вибір. Він може віднести предмет на місце, що служи показником завершеності, або просто відкладає. Може вибрати абсолютно нове заняття або доповнити новими предметами попереднє. Дитина може знову просто переміщатися в просторі, що свідчить про бажання зробити новий вибір. Можлива зміна від спокійної діяльності до активної грі. Зверніть увагу, якщо завершеності не спостерігається і дитина весь час знаходиться в стані вибору. Дитина, немов, весь час в тонусі і заспокоєння тривати до повної втоми, в результаті чого можуть з’явитися бажання поїсти чи поспати.

3. Перехід до нового — як відбувається вибір подальшої гри, які чинники впливають на вибір, чи є взаємозв’язок з попереднім заняттям. Тут будемо спостерігати алгоритм дій. Дитина може повністю завершити заняття і вибрати координально протилежне. Наприклад, після побудови вежі пограти в м’яч. Це відповідає фізіологічним і нейро процесам. Дитині необхідна зміна діяльності. Перехід від фізичної активності до сконцентрованої діяльності є показником особливостей розвитку нервової системи і роботи мозку. Зверніть увагу, якщо дії дитини не логічні та зміна дій відбувається хаотично.

З синдромом дефіциту уваги та дефіциту уваги з гіперактивністю4. Емоційний фон — які реакції переважають при спостереженнях, чи можна помітити радість в результаті занять. Після виконання певної роботи, у дитини часто можна помітити радість і почуття задоволеності. Наприклад, від вибудованої вежі або приготування печива.

Адже для малюка його діяльність — це маленька робота, в якій він бачить певний результат, який його може порадувати. Зверніть увагу, якщо дитина не намагається рухатися до результату. Його увагу тільки в точці початку. Спостерігається емоційний тонус і часта зміна яскраво виражених емоцій.

Читайте также:  Гиалуроновая кислота синдром сухого глаза

5. Мова — як задіяна в занятті малюка. До 6 років мова дитина вбирає всю структуру і особливості мови своєї культури. Мова — це той основний інструмент, який дає можливість нам встановити взаємовідносини в соціумі. Дії, що супроводжуються активною мовою свідчать про нормальний процесі розвитку дитини. Зверніть увагу, якщо малюк не прагнути використовувати мову в своїх діях.

6. Сон і харчування — як дитина проявляє себе в режимних моментах. При збудованому режимі дня, здоровий малюк почуває моменти, коли настає прийом їжі або сон. Він може в певний час сигналізувати про це самостійно. Зверніть увагу на будь-які порушення режиму харчування і сну.

Таким чином, ми можемо поспостерігати за малюком і зробити висновки в ході цієї роботи. У разі, якщо помічені деякі відхилення від норми або є занепокоєння щодо поведінки дитини, необхідно провести більш детальну діагностику.

СДУГ можна віднести до ряду проблем з розвитком в дитячому віці, але часом захворювання проявляється і в зрілому віці. На сьогоднішній день число дорослого населення з подібною недугою складає всього 8%. У дорослих хвороба визначается важче, є менш очевидною, і має особливості симптоматики.

СДУГ в зрілому віці проявляеться порушенням уваги, пам’яті, емоційно-вольової сфери, труднощами соціалізації. Простими словами, людина не може концентруватися, запам’ятовувати інформацію, виконувати вчастно завдання , планувати. Все це призводить до розладів поведінкової, емоційної сфер і соціальних проблем, труднощами в роботі і навчанні.

Симптоми СДУГ у дорослих

Виходячи з особливостей захворювання і вікової категорії індивідів можна виділити ряд їх поведінкових характеристик:

• Емоційна лабільність, перепади настрою.

• Проблеми з соціальними контактами.

• Їм не властива пунктуальність.

• Занадто забудькуваті.

• Депресивний стан.

• Апатія, нудьга і байдужість.

• Не можуть концентруватися при роботі.

• В силу порушень когнітивної сфери, постійно відкладають справи і не можуть дати собі раду.

• Низька стійкість до стресів.

• Зловживання багатьма речами.

• Відсутність лідерських якостей.

• Імпульсивність.

• Агресія, неконтрольовані спалахи гніву і люті.

•Низька самооцінка.

• Тривожність.

• Найчастіше такі люди знаходяться в пошуку роботи, але ніколи не можуть її знайти, або довго працювати на одній посаді.

• Складнощі в шлюбі (якщо він є), або постійні безуспішні пошуки партнера.

Причини СДУГ в зрілому віці

У більшості випадків причини СДУГ в зрілому віці представлені органічними порушення, внаслідок яких відбуваються порушення когнітивної функції і зниження працездатності.

Часто СДУГ, діагностований в дитячому віці, залишається у людини і в зрілому. Причинами цього може бути занедбаність захворювання, небажання застосовувати корекцію. СДУГ може посилюватися при неправильних методах виховання, поганих соціальних умовах. Згодом визначити людей з подібним захворювання стає не складно — навіть їх мова видає СДУГ, а саме стає переривчастою, вони не можуть дотримуватися один темп розмови. Іноді викрикують свої думки.

Синдром дефіциту уваги у дорослих — лікування

В першу чергу варто звернути увагу на профілактичні заходи, які здатні усунути окремі прояви симптоматики СДУГ. Серед них:

• Не потрібно сидіти на місці, займайтеся фізичними вправами.

• Більше часу гуляйте на природі.

• Складіть з дієтологом правильний раціон харчування.

• Потрібно по 7-9 годин на добу.

• Релаксуйте. Займайтеся медитацією.

• Більше спілкуйтеся з людьми вживу.

Саме лікування захворювання можна умовно розділити на два види: психотерапія і медикаментозні засоби.

Психотерапія

Для лікування пацієнта з даними недугою психотерапевт індивідуально добирає методики виходячи з індивідуальних особливостей особистості. Найчастіше експерти зупиняються на індивідуальній когнітивної або поведінкової терапії. В першу чергу такі методи спрямовані на підвищення самооцінки клієнта і самоствердження. Також використовуються проектні методики розслабляючого характеру. Рекомендують займатися медитацією і йогою. Психотерапевт допомагає людині створити свій розпорядок дня, і головне — дотримуватися його. Мета психотерапії полягає в зниженні концентрації стресових ситуацій, вироблення стратегій по боротьбі з ними. Велике значення має сімейна терапія, де вирішуються питання міжособистісної сфери, з якими хворі з СДУГ не можуть впоратися самостійно. У трудовій сфері також використовують ряд тренінгів для підвищення результативності та продуктивності роботи.

Медикаментозні засоби

В цілому, для лікування дорослого з СДУГ використовують такі ж препарати, як і для лікування дитини. Різниця полягає в дозах і періодичності прийому ліків. Широко застосовують психостимулятори, ноотропні засоби для стимуляції мозкової діяльності. Лікарське лікування СДУГ в будь-якому віці повинен призначати виключно фахівець.

З метою підвищення результативності рекомендують комплексне лікування, а саме поєднувати вище представлені методи.

Міфи про СДУГ

Існує досить серйозна думку що СДУГ може пройти і без лікування. Мовляв, в підлітковому віці всі переростають цю хворобу. Але це не так. Запустивши захворювання можна лише довести його до крайнього стану — в зрілому віці воно вже не буде піддаватися корекції. Тому, батькам потрібно бути уважними і, помітивши щось незвичайне, консультуватися з фахівцем.

Наступний міф про те, що всі хворі СДУГ — ледарі, яким не вистачає жорсткого виховання. Звісно, це не так. СДУГ — це серйозний психічний розлад, представлений в міжнародній класифікації захворювань. Він має свою етіологію, і в більшості випадків причинами служать органічне ураження головного мозку або генетична схильність. Тому, чим більше тиснути на людину з СДУГ, тим гірше буде результат, так як сконцентруватися вона не зможе через аномалії когнітивної сфери, а невдача викличе у неї напад агресії.

СДУГ — поширене захворювання. Це теж не вірно, воно зустрічається в рідкісних випадках. За статистикою, всього у 8% всього населення. При цьому через некомпетентність батьків і їх віру в подібні «міфи» лікуються лише 4%. Не варто приписувати гіперактивній людині діагноз СДУГ, це може вказувати і на невроз, і на акцентуацію характеру, але, якщо до висновку СДУГ прийшли фахівці, потрібно негайно починати лікування.

Лікування, навіть в зрілому віці, може бути ефективним. Важливо зауважити передумови і звернутися до фахівців. Чим раніше буде проведена діагностика, тим більше шанс на одужання.

Рекомендована література для батьків на тему «СДУГ»:

1.      Ваш непослушный ребенок. Рассел А. Баркли, Кристина М. Бентон.

2.      Почему я отвлекаюсь. Как распознать синдром дефицита внимания. Эдварпд М. Хэлловэл, Джон Рэйти.

3.      iDentity: Hoe ons digitaal gedrag ons leven bepaalt, Larry D. Rosen.

Источник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Синдром (значення).

Синдро́м пору́шення акти́вності та ува́ги (скорочено СПАУ; англ. disturbance of activity and attention; також — англ. attention-deficit hyperactivity disorder (ADHD); синдром дефіциту уваги з гіперактивністю[1] скорочено СДУГ; часто неправильно «синдром дефіциту уваги та гіперактивності»[2][3]) — неврологічно-поведінковий синдром розладу розвитку, що починається в дитячому віці. Проявляється такими симптомами, як труднощі концентрації уваги, гіперактивність і погано керована імпульсивність.

Читайте также:  Судорожный синдром причины признаки и первая помощь

Саме наявність СПАУ і його лікування викликають багато суперечок та дискусій ще з 1970х років.[4][5][6][7] В існуванні СПАУ сумніваються низка лікарів, вчителів, політиків, батьків і засобів масової інформації. Одні вважають, що СПАУ не існує взагалі, інші вірять, що є генетичні та фізіологічні причини цього стану. Тоді як у Міжнародному класифікаторі хвороб 10-го перегляду синдром СПАУ включено у V главу «Психічні та поведінкові розлади» (F00-F99), до підрозділу «Поведінкові та емоційні розлади, що починаються звичайно в дитячому та підлітковому віці» (F90-F98), безпосередньо до групи «Гіперкінетичні розлади» (F90) під кодом F90.0 (англ. Disturbance of activity and attention).

З неврологічної точки зору СПАУ розглядають як стійкий і хронічний синдром, для якого не знайдено способу ефективного лікування, який би гарантував остаточне одужання. Для полегшення симптомів СПАУ найчастіше використовують психостимулятори центральної нервової системи, які містять метилфенідат (риталін, консерта, метадейт, метилін). Згідно цих рекомендацій застосування інших амфетамінів і декстроамфетамінів скоріше призводить до можливості зловживання ними, більшої кількості небажаних наслідків, хоча частину з них застосовують у медичній системі США[8] За даними 2006 року для населення Сполучених Штатів Америки, цей розлад наявний у 3-5 % людей, як дітей, так і дорослих.[9]

При підозрі на СПАУ необхідно перевірити хворого на наявність неврозів та депресії, які спричинюють подібні прояви. Такі ж самі симптоми як і при СПАУ проявляються і при інших розладах здоров’я, зокрема аутизмі, розладах слуху та відчуття, гіпотиреоїдизмі, дефіциті заліза (анемії), отруєнні свинцем, розумовій відсталісті, розладах сну, алергії, конвульсіях тощо.[10]

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну є ефективні в терaпії СПАУ, який відносять до спектру розладів, близьких до обсесивно-компульсивного розладу.[11]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Психіатрія і наркологія: підручник / В. Л. Гавенко, В. С. Бітенський, П86 В. А. Абрамов та ін. ; за ред. В. Л. Гавенка, В. С. Бітенського. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К. : ВСВ «Медицина», 2015. — 512 с. ISBN 978-617-505-422-2 С. 455—460
  2. ↑ Такий переклад є двозначним, адже незрозуміло, як між собою корелюють дефіцит та гіперактивність.
  3. ↑ Дік Свааб. Ми — це наш мозок. — КСД, 2016.
  4. ↑ Parrillo, Vincent (2008). Encyclopedia of Social Problems. SAGE. с. 63. ISBN 9781412941655.
  5. ↑ Treatment of Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder. US department of health and human services. December 1999. Архів оригіналу за 2012-02-21. Процитовано 2008-10-02.
  6. ↑ Mayes R, Bagwell C, Erkulwater J (2008). ADHD and the rise in stimulant use among children. Harv Rev Psychiatry 16 (3): 151–66. PMID 18569037. doi:10.1080/10673220802167782.
  7. ↑ Cohen, Donald J.; Cicchetti, Dante (2006). Developmental psychopathology. Chichester: John Wiley & Sons. ISBN 0-471-23737-X.
  8. ↑ Evaluating Prescription Drugs Used to Treat: Attention Deficit Hyperactivity Disorder (ADHD)(англ.)
  9. ↑ ADD/ADHD Health Center.(англ.) Інформація з сайту WebMD.com. Дані зібрані 11 грудня 2006 року.
  10. ↑ 10 Medical Conditions That Share Symptoms with ADD/ADHD by Eileen Bailey(англ.)
  11. ↑ Мосолов С. Н. Клиническое применение современных антидепрессантов. — СПб.: Медицинское информационное агентство, 1995. — 565 с.; с. 409(рос.)

Див. також[ред. | ред. код]

  • Спіннер — антистресова іграшка. 

Посилання[ред. | ред. код]

  • Світлана Сененко «Шкільна хвороба» — синдром дефіциту уваги та гіперактивності
  • Синдром дефіциту уваги і гіперактивності(рос.)
  • ADD & ADHD Health Center ADD & ADHD Health Center (англ.)

Источник

Що таке синдром дефіциту уваги? Причини виникнення, діагностику та методи лікування розберемо в статті.

Визначення хвороби. Причини захворювання

Синдром дефіциту уваги і / або гіперактивності (СДУГ) – неврологічно-поведінковий розлад розвитку, який виникає в дитячому віці.

При цьому розладі порушується функціонування центральної нервової системи (переважно в області ретикулярної формації головного мозку), яке призводить до труднощів з концентрацією і підтриманням уваги, порушень пам’яті і здібності до навчання, а також складнощів в обробці інформації.

Актуальність проблеми пов’язана з високою частотою цього синдрому в педіатрії (2,2-18%). Зустрічається СДУГ як у дітей, так і у дорослих.

Основним етіологічним фактором синдрому є мінімальна дисфункція мозку, що виникла в перинатальний період розвитку. Значиму роль у виникненні захворювання відіграють патології вагітності та пологів, інфекції і інтоксикації перших років життя. Також доведена вплив аліментарного фактора – недоїдання вагітної і дитини в ранньому дитинстві, генетична зумовленість. З точки зору неврології основу СДУГ складають дрібні, резидуальні (залишкові) пошкодження мозку гіпоксичного генезу (у зв’язку з нестачею кисню), які класифікуються у дітей як енцефалопатія.

до змісту ↑

Симптоми синдрому дефіциту уваги

  • гіперактивність;
  • порушення уваги – важко зосередитися і підтримувати концентрацію уваги протягом часу, характерного віку, не виходить абстрагуватися від впливу різних подразників зовнішнього середовища;
  • легкі неврологічні порушення – посмикування м’язів обличчя, тремтіння пальців рук (тремор), мимовільні скорочення м’язів (гіперкінези), порушення координації рухів і сухожильних рефлексів, зміна асоціативних рухів;
  • емоційна лабільність – часті зміни настрою, підвищена дратівливість, тривожність, відчуття страху, підвищена плаксивість, занепокоєння;
  • порушення сприйняття – найчастіше уражається зоровий аналізатор, діти не можуть обвести контури малюнка, намалювати предмети, розрізняти розміри і напрямки, погано орієнтуються в просторі, не можуть відрізнити частину від цілого, неправильно читають літери, на слух погано розрізняють окремі приголосні звуки, невірно відтворюють ритм;
  • підвищена імпульсивність;
  • підвищена стомлюваність (психічна і фізична);
  • порушення мови і вимови.

Внаслідок дисфункції мозку у дітей вже в ранньому віці починається вторинна невротизація.

Для СДУГ характерні наступні неврологічні прояви:

  • невротичні звички – обкушування нігтів (оніхофагія), смоктання великого пальця, численні стереотипні рухи (кивання головою, нахили тулуба, постійне стискання пальців і т. і.). Все це свідчить про стан внутрішньої напруги;
  • порушення сну з перших днів після народження дитини. Порушується ритм сну – сонливість вдень і неспання вночі, в більш старшому віці – пізніше засипання з важким підйомом вранці;
  • боязкість;
  • підвищена психічна втомлюваність, яка проявляється як швидка втома і часті головні болі;
  • порушення апетиту;
  • нав’язливі тики – в більшості випадків виникають на обличчі, але іноді на тулубі і шиї;
  • заїкання.

Тіки і заїкання є проявом недостатньої координації та підвищеної збудливості.

до змісту ↑

Патогенез синдрому дефіциту уваги

В основі патогенезу синдрому лежить затримка формування біоритмів в корі головного мозку. Основне значення надається порушення морфофункціональної зрілості структур центральної нервової системи і в першу чергу лобових відділів кори.

Основні причини, що призводять до цих порушень – швидко розвиваються в пренатальному онтогенезі (внутрішньоутробний розвиток) первинно-органічні дефекти функціональних систем стовбура мозку: формації, підкіркових утворень, структур лімбічної системи, порушення обміну катехоламінів, часткова втрата гальмівних синапсів, порушення утворення функціональної спеціалізації півкуль головного мозку.

Внаслідок цього слабшає контроль ретикулярної формації стовбура мозку над таламічними неспецифічними структурами, які грають головну роль в узгодженості функціонування між різними відділами головного мозку, які беруть участь у формуванні пам’яті і забезпечують збереження інтелекту у хворого СДУГ.

Читайте также:  Фотосессия для детей с синдромом дауна

Пошкодження в стовбурових та лімбічних системах при СДУГ ведуть до пригнічення синтезу білків нейронів, розрідженню клітинних шарів і порушення диференціювання нейронів. Спостерігаються порушення обміну катехоламінів з розвитком характерної гіперактивності.

Гіперактивність виступає в ролі своєрідного захисного механізму, який підтримує певну функціональну взаємодію між структурами мозку, що забезпечують його нормальний розвиток.

до змісту ↑

Класифікація та стадії розвитку синдрому дефіциту уваги

Згідно з даними діагностичного і статистичного посібника з психічних захворювань Американської асоціації психіатрів (1994 рік), виділяють три типи СДУГ:

  • СДУГ з переважанням дефіциту уваги;
  • СДУГ з переважанням гіперактивності;
  • змішаний варіант.

Якщо СДУГ не виявлений в дитячому віці, то захворювання може переходити у дорослу стадію. Ознаки СДУГ дорослих людей:

  • часта забудькуватість;
  • погана орієнтація в тривалості часу, часті запізнення;
  • постійний безлад на робочому місці;
  • неорганізованість в справах, багато початих, але незавершених справ.

до змісту ↑

Ускладнення синдрому дефіциту уваги

  • погана успішність в школі;
  • емоційні проблеми (низька самооцінка, тривога, депресія);
  • соціальні проблеми (відсутність друзів);
  • ризик травми;
  • сприйнятливість до зловживання психоактивних речовин.

Діагностика синдрому дефіциту уваги

У більшості випадків перші клінічні прояви резидуально-неврологічних розладів проявляються до 5-6 років, а іноді вже на першому році життя – в цей період лікування може бути особливо ефективним. За даними різних авторів, СДУГ спостерігається у 8-68% оглянутих дітей. Такі показники свідчать про високу актуальність цієї теми.

Клінічне обстеження дітей зі СДУГ проводиться, як правило, лікарем-неврологом. Здійснюється опитування батьків: з’ясовують особливості перинатального періоду розвитку. Лікар уточнює, коли почалися перші прояви захворювання, особливості симптомів у даної дитини, динаміку розвитку патологічних симптомів, з’ясовує емоційний фон пацієнта, його відносини з оточуючими, вивчає проведені лікувальні заходи та їх ефективність. При обстеженні важливо звертати увагу на поведінку дитини в різній обстановці (під час бесіди, під час огляду, в момент тестування).

Детально досліджується неврологічний статус:

  • поведінка дитини, її зовнішній вигляд;
  • оцінюється стан черепно-мозкових нервів – очні симптоми (ширина зіниць, їх реакція на світло, обсяг рухів очними яблуками, ширина очних щілин), ступінь симетрії мімічної мускулатури, наявність або відсутність девіації язику, фонація;
  • оцінюється рухова сфера – обсяг рухів, м’язова сила, сухожильні рефлекси, наявність або відсутність патологічних рефлексів, гіперкінезів, координаторні проби і чутливість, тонка моторика.

Далі використовуються об’єктивні методи обстеження (електроенцефалографія, ЕХО-ЕГ, нейросонограма, комп’ютерна томографія, доплерографія та інші дослідження за показаннями).

Як правило, в незалежну експертизу оцінки стану хворого беруть участь кілька фахівців (невролог, нейрохірург, психотерапевт, нейропсихолог).

Нейропсихологічне дослідження: детально вивчається анамнез для виявлення психогенії (гострих або хронічних), досліджується рівень стресу, за допомогою опитувальника визначається ступінь емоційно-соціальної підтримки. З метою виявлення гіперактивності у дитини застосовуються критерії за класифікацією DSM-IV.

В результаті комплексного обстеження у 90% хворих СДУГ виявляються які-небудь порушення в перинатальному періоді розвитку.

Головні фактори, що впливають на розвиток СДУГ:

  • токсикози при вагітності у матері хворого;
  • загроза переривання вагітності;
  • хронічні захворювання матері;
  • резус-конфлікт і конфлікт за системою ABO плода і матері;
  • патологічні пологи;
  • родові травми;
  • інфекційні хвороби дитини (грип та інші);
  • фебрильні судоми;
  • черепно-мозкові травми;
  • менінгеальні симптоми при гіпертермії;
  • наркоз в анамнезі.

Найбільш часті скарги: надмірна збудливість, імпульсивність, дратівливість, часта зміна настрою, неможливість тривалого зосередження.

Під час огляду у хворих дітей виявляються порушення координації, дизритмія, статико-моторна незручність, багато синкинезій, підвищена рухова збудливість, швидка стомлюваність, примхливість, порушення поведінки, труднощі шкільного навчання, дисграфія, дислексія.

Об’єктивними методами обстеження виявляються такі порушення:

  • стерті форми гідроцефалії (водянки головного мозку), непрямі ознаки внутрішньочерепної гіпертензії, вроджені вади розвитку, нейроортопедична патологія;
  • порушення м’язового тонусу;
  • вегето-судинна дизрегуляція, слабкість вестибулярного апарату;
  • екстрапірамідна недостатність (зниження рухової системи).

Як правило, неврологічна патологія виявляється практично у 90% дітей з СДУГ.

Психологічний аналіз показує велику роль психогенних факторів у формуванні СДУГ у дітей, до яких відноситься конфліктна обстановка в сім’ї, зловживання батьків алкоголем. Важливою причиною розвитку СДУГ є порушення емоційного контакту з батьками, однокласниками, викладачами.

Диференціальна діагностика СДУГ проводиться з астенічними синдромами на тлі інтеркурентних захворювань, специфічними порушеннями навчання (дискалькулія, дислексія і інші), захворюваннями щитовидної залози, олігофренією легкого ступеня і шизофренією. Однак при цьому способі діагностики можуть виникнути труднощі в зв’язку з можливістю поєднання СДУГ з іншими захворюваннями і станами – психіатричної патологією (депресіями, панічними атаками або нав’язливими думками).

до змісту ↑

Лікування синдрому дефіциту уваги

Найбільшого ефекту лікування вдається досягти при поєднанні різноманітних методик психологічної роботи (як з самою дитиною, так і з його батьками).

Психотерапевтичне лікування полягає в системній сімейній та груповій ігровій психотерапії, індивідуальної патогенетичної психотерапії і різних методах сугестії (прямої, непрямої, гіпнотерапії).

Медикаментозна терапія доцільна, якщо немедикаментозні методи корекції не надали належного ефекту: можливе призначення психостимуляторів, транквілізаторів, трициклічних антидепресантів та ноотропних препаратів.

Психофармакологічна корекція полягає в активізації резервів мозку і механізмів його саморегуляції. Для цього використовують психофармакологічні препарати, а саме ті, які включають резервні нейрони і вибірково пригнічують активність патологічних генераторів.

Фізичними методами реабілітації є:

  • масаж;
  • фізичні вправи;
  • вправи у воді – рефлекторні, пасивні, активні, підводний масаж, ванни з трав’яними настоями і відварами);
  • кінезіотерапія;
  • фізіотерапевтичні процедури – теплові процедури, електрофорез шийного відділу або хребта (найчастіше зі спазмолітиками) за методикою А.Ю. Ратнера;
  • загальне ультрафіолетове опромінення;
  • електросон.

Також численними дослідженнями доведено лікувальний ефект акупунктури (голковколювання). Китайська чжень-цзю терапія в західній медицині використовується порівняно недавно (кілька десятиліть), але вже зарекомендувала себе як дієвий метод в лікуванні різних захворювань, в тому числі і СДУГ.

Масаж активних точок викликає релаксацію м’язів і посилює ефективність інших лікувальних методів.

до змісту ↑

Прогноз. Профілактика

Прогноз хвороби відносно сприятливий: у більшості дітей симптоми зникають в підлітковому віці. У міру зростання дитини компенсуються порушення в медіаторній системі мозку і частина симптомів регресує. Але в 30-70% випадків симптоми СДУГ (запальність, неуважність, надмірна імпульсивність, забудькуватість, непосидючість, нетерплячість, непередбачувані часті і швидкі зміни настрою) можуть спостерігатися і у дорослих.

При поєднанні СДУГ з психічними захворюваннями, наявності психопатології у матері, симптомах імпульсивності у дитини прогноз захворювання стає несприятливим.

Можливість запобігання СДУГ не доведена, проте існують способи допомогти дітям досягти найкращих результатів в боротьбі з цим синдромом:

  • якісне допологове спостереження;
  • збалансована дієта;
  • оптимальний обсяг фізичних навантажень і активності;
  • дотримання чіткого розпорядку дня;
  • управління поведінкою дитини (побудова позитивних відносин між батьками і дитиною).

Источник

Предыдущая статья
Синдром тривалого здавлювання це вікіпедія
Следующая статья
Синдром диабетической стопы антибактериальная терапия
© МКБ 10