Синдром професійного вигорання педагогічних працівників
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ
СЕМІНАР-ТРЕНІНГ
НА ТЕМУ
«ПРОФЕСІЙНЕ ТА ЕМОЦІЙНЕ
ВИГОРАННЯ ПЕДАГОГА»
Усе в твоїх руках…
Народна мудрість
МЕТА: ознайомити педагогічних працівників з особливостями професійного та емоційного вигорання педагога; розвивати вміння та навички подолання негативних наслідків стресових ситуацій; сприяти емоційному розвантаженню з метою підвищення рівня самооцінки та самоповаги.
ЗАВДАННЯ:
провести діагностику педагогічних працівників щодо рівня емоційного вигорання (за методикою К.Маслача та С.Джексона);
зробити теоретичний аналіз досліджень феномену професійного вигорання, його проявів, причин, стадій професійного вигорання;
визначення шляхів його профілактики та подолання;
надати практичні поради щодо боротьби з професійним та емоційним вигоранням.
ОБЛАДНАННЯ: епіграф семінару-тренінгу, комп’ютерна презентація, релаксаційна музика, кульки, відеоролики, ватман, паперові «зерна» і «колосся» для «засівання нивки», психолого-педагогічні рекомендації.
семінару-тренінгу
Сьогодні добре знайомим явищем у навчальних закладах є синдром емоційного та професійного вигорання.
Постійна втома, емоційна спустошеність, байдужість, відчуття відсутності соціальної підтримки, постійні докори учням та їхнім батькам, незадоволення професією — мабуть знайоме явище для багатьох присутніх, а це і є прояви синдрому емоційного та професійного вигорання.
(Ознайомлення з темою семінару-тренінгу, метою і завданнями, правилами роботи).
2.Вправа «Засівання нивки»(очікування).
Приходячи на будь-який захід, ми працюємо, відпочиваємо і, безперечно, чогось очікуємо. Чого ж чекаєте ви від сьогоднішнього заняття?
Усім відомо, що головна місія вчителя – засівати душі вихованців зернами доброти, людяності, тому кожен із вас зараз отримає «зернину», на якій ви запишете свої очікування від семінару та своєї роботи на ньому. (На виконання 2 хв.)
Після цього кожен із вас прочитає, що записано на його «зернині», та прикріпіть її по черзі на нашу «педагогічну нивку». (Виконується завдання).
Подивіться як щедро засіяна наша нивка, маю надію, наприкінці семінару ми зберемо щедрий урожай!
ІІ. Теоретико-практична частина
Професія педагога – одна з тих, де синдром «професійного вигорання» є найбільш поширеним. Тому дуже важливим є вивчення особливостей його виникнення, розвитку та перебігу саме у педагогічній діяльності.
Синдром «професійного вигорання» — один із проявів стресу, з яким стикається людина у власній професійній діяльності.
Термін «професійне вигорання» з’явився у психологічній літературі відносно недавно. Його ввів американський психіатр Дж.Фрейденбергер у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами,постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це люди, які працюють у системі «людина-людина»: лікарі, юристи, соціальні працівники, психіатри, психологи, вчителі.
Факторами, які впливають на вигорання є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою і ті, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».
2.1. Вправа-асоціація «Айсберг».
Напевно усім відома трагічна історія «Титаніка».
Ще до цих пір остаточно невідомо, чому лайнер, який неможливо потопити, став жертвою такої сумної долі. Єдине, що можна стверджувати — 1503 людських життя, лише за 30 хв., спочили на дні океану в ту трагічну ніч 14 квітня 1912 року.
Що стало причиною трагічної гибелі «Титаніка» ?
Айсберг! То що ж таке айсберг? Які виникають у вас асоціації, пов’язані зі словом «айсберг»? (краса, велич, холод, могутність, небезпека…)
Айсберг – це велика гора криги, 90% якої криється під водою і лише 10% — на поверхні. Саме тому він небезпечний.
А люди схожі на айсберг у багатьох відношеннях. Те, якою людина постає перед нами, — це лише 10%. Найважливіша людська частина знаходиться схованою і саме ця частина може потягнути її за собою на дно.
Що можна зробити, щоб уникнути небезпеки?
У нашому випадку – не набути синдрому професійного вигорання.
Передусім, ми повинні знати, що це таке, його ознаки та прояви, а згодом і методи боротьби.
Можливо хтось скаже: «Для чого нам це?» Я дам відповідь : професійне вигорання тягне за собою емоційне. Людина ж без емоцій не може існувати. Життя без емоцій це рутина, неповноцінне життя. А щоб життя, та обрана вами професія, приносила завжди задоволення, у мене до вас прохання – будьте сьогодні активними і спробуйте максимально взяти з семінару потрібне.
2.2.Пропоную вашій увазі відеоролик «Щоб дізнатися думку вчених, щодо емоційного вигорання» (перегляд відео…)
Ми з вами дізналися, що синдром «професійного або емоційного вигорання» — складний психофізіологічний феномен, що визначається як емоційне, розумове і фізичне виснаження через тривале емоційне навантаження.
Яким чином проявляється синдром «професійного вигорання»?
Синдром виявляється у
депресивному стані;
почутті втоми і спустошеності;
втраті здатності бачити позитивні наслідки своєї праці;
негативній настанові щодо роботи і життя в цілому.
Якщо подібний синдром спостерігається у педагогічного працівника, то це стає небезпекою для його учнів, тому що, настрій наставника швидко передається підопічним.
2.3. Психолог ліцею — Наталія Володимирівна провела з вами діагностику за методикою К.Маслача та С.Джексона на визначення рівня емоційного вигорання. Результати діагностики: (перегляд слайду 7)
Опитуванням охоплено — 36 педагогічних працівників, з них
— симптом «емоційного вигорання» склався у 72 % педпрацівників;
— симптом «емоційного вигоранн» на стадії формування у 25%;
— симптомом «емоційного вигорання» не склався 3%.
2.4. Складові «синдрому вигорання»:
Синдром вигорання включає в себе три основні складові:
— емоційну виснаженість; (під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошеності і втоми, викликане власною роботою.)
— редукцію професійних досягнень. (редукція професійних досягнень — виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній).
— деперсоналізацію; ( під деперсоналізацією (дегуманізацією) — цинічне відношення до роботи та до її об’єктів. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне відношення до людей, з якими працюють)
2.5. Симптоми «синдрому вигорання».
Для того,щоб впевнено керувати своїми емоціями, розуміти що з нами відбувається необхідно розумітися на симптомах «синдрому вигорання», яких розрізняють три:
Психофізичні симптоми:
• почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);
• відчуття емоційного і фізичного виснаження;
• відсутність реакції цікавості та страху;
• загальна слабість, зниження активності і енергії;
• часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;
• різка втрата чи різке збільшення ваги;
• повне чи часткове безсоння;
• постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня;
Соціально-психологічні симптоми:
• байдужість, нудьга, пасивність і депресія , почуття пригніченості;
• підвищена дратівливість , часті нервові «зриви», «відхід у себе»;
• почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому;
• почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності;
• загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»).
Поведінкові симптоми:
• відчуття, що роботу виконувати стає все складніше і складніше;
• співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);
• незалежно від необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить;
• відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;
• витрата більшої частини робочого часу на виконання автоматичних і елементарних дій;
• відсторонення від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності;
• зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання психотропних засобів.
Ви, можливо, трішки втомилися, пропоную для розрядки виконати наступну вправу .
2.6. Виконання вправи «Повітряні кульки» час виконання (5 хв.). Під демонстрацію відеоролику «як розпускаються квіти» тренер запускає учасникам три повітряних кулі. Одна надута дуже сильно, друга – дуже слабко, а третя куля – в міру. Педагогічні працівники перекидають кулі один одному.
Питання для обговорення
• Як ви думаєте, чим ці три кулі відрізняються одна від одної?
(за ступенем наповненості повітря)
• Що загрожує кулі, яка надута надмірно? (вона може луснути).
• Що загрожує кулі, що надута дуже слабко? (вона занадто м’яка і не може зберегти форму кулі навіть за незначного натискання на неї)
• Яка куля довше «проживе»? (у міру надута).
• Чи траплялося вам бачити людину, про яку можна було б сказати , що вона ось-ось лопне?
• Як ви думаєте, які почуття її переповнюють?
Коментар психолога .
3. «Психологічна допомога в боротьбі із синдромом професійного вигорання» (виступ психолога).
Як уже зазначалося раніше, синдром професійного вигорання — це виснаження моральних і фізичних сил, що неминуче позначається як на ефективності професійної діяльності, психологічному самопочутті, так і на стосунках у сім’ї (що мабуть є найвагомішим).
Синдром професійного вигорання — один із проявів стресу, з яким стикаються педагогічні працівники у професійній діяльності.
Стрес… Саме слово «стрес» викликає в нас не зовсім приємні відчуття. Проте давно доведено, що без стресу жива істота просто гине. Однак занадто велика кількість стресових ситуацій різного ступеня є «токсичною» для людської психіки. Тому кожному з нас потрібно визначити для себе й спробувати встановити рівень напруження, необхідний для благополучного існування.
Мабуть ви не вживаєте слово «вигорання», а замість цього користуєтеся словами: стрес, емоційний розлад, перевтома, криза, «уже більше не можу», «набридло все…».
Учителів легко розпізнати. Вони завжди намагаються зробити більше, ніж мають на те сили. Вони не можуть самостійно зупинитися. Навіть коли хворіють, вони йдуть на уроки: їм здається, що на них тримається весь світ.
Вважають, що успіху досягає саме той, хто знає, що робити, зазнавши невдачі. Виникає питання.Чи можна запобігти ось тим невдачам?
Поради психолога
Рекомендую звернути увагу, прислухатись та використовувати такі прості і доступні поради:
Насамперед—учіться планувати. (Пам’ятайте! Дезорганізація може призвести до стресу).
Визнайте й прийміть обмеження. (Багато з нас ставлять перед собою абсолютно недосяжні завдання. Але людина не може бути досконалою, тому часто виникає почуття неспроможності чи невідповідності).
Розважайтесь. (Іноді необхідно втекти від життєвих проблем. Знайдіть захопливе й приємне заняття)
Учіться терпіти й прощати. (Нетерпимість до інших призведе до гніву. Спробуйте зрозуміти, як почуваються інші люди, це допоможе вам прийняти їх).
Будьте позитивною особистістю. (Не критикуйте й учіться хвалити інших. Зосередьтеся на позитивних рисах людей).
Уникайте нездорової конкуренції. (В житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення вигравати в багатьох сферах життя створює напруження й тривогу, робить людину агресивною).
Якщо у вас проявилися негативні емоції (Ви зазнали невдачі, не змогли згуртувати учнів на уроці, посварилися — ви починаєте себе картати, ніби того могло б і не бути, якщо б…. Відповідно, у вас виникають негативні емоції до себе. Зміна емоцій—це нормально для психіки людини. Але інколи негативні емоції стають застійними, ось тоді вони й позначаються на здоров’ї людини. Застійні емоції нагадують заїжджену платівку: звучить завжди одна і та сама музика, яка стомлює, дратує, відвертає увагу від усього іншого, і зняти її чомусь нелегко.)
Як же запобігти цьому? Потрібно зусиллям волі спрямувати думки на інший об’єкт, перенести свою увагу на щось приємне.
— Допоможе й самонаказ з інтонацією впевненості і вимогливості: Наприклад («Усе, висновки для себе зроблено, урок життя пішов на користь. Більше цього не буде». )
— Дуже добре, якщо поруч буде людина, якій ви зможете розповісти про свої неприємності. Проблема відсутності такої людини періодично постає перед багатьма, тому цінуйте тих, до кого можна звернутись у скрутну хвилину.
можна зробити собі подарунок, але не слід робити цього часто, оскільки радість поступово буде зменшуватися, увійде у звичку.
Допоможіть іншому. Перенісши увагу на допомогу іншому, ви не тільки зробите добру справу, а й допоможете собі вийти з пасивного стану, активізуєте себе, адже творити добро завжди приємно.
А якщо у вас є можливість поспати — то це найпростіший спосіб розпрощатися з поганим настроєм. Відпочивший мозок спрямує вас у русло оптимістичного ставлення до життя і проблем. Недарма в народі кажуть: «Ранок мудріший за вечір».
Отже, важливо навчитись звертати увагу на позитивні моменти життя і вміти бути вдячними за них. Негативне запитання «За що?» бажано перетворювати на позитивне «Для чого?».
Для чого у моєму житті з’явилась та чи інша неприємна ситуація?
Які висновки я маю з неї зробити?
Чого я маю в цій ситуації навчитись?
Якщо з таких позицій підходити до життєвих ситуацій, то вони перестають сприйматися як проблеми, і життя починає сприйматись як школа, де події і ситуації складаються таким чином, щоб ми могли навчитись саме тому, що нам потрібно.
Пам’ятайте, що подібне притягує подібне: чим ми цей світ наповнюємо через думки, емоції, вчинки, те до нас і повертається. Як говориться у відомій приказці: «Що посієш, те й пожнеш». А щоб мої слова не здалися пустоцвітами, пропоную переглянути фрагмент з док.фільму «Вода» про те, як япон.вчений проводив досліди з водою. (відео перегляд)
Кожен з вас зробить власні висновки, тільки пам’ятайте, що організм людини на 80-90% складається з води.
3.1Вправа «Урожайна нивка» Шановні колеги!
На початку семінару кожен з вас чогось очікував. Від ваших очікувань, була засіяна нивка, яка має прорости гарним урожаєм.
Зараз вам роздадуть колосочки, на яких ви (уподовж 2 хв.) запишите свої відгуки, щодо роботи на семінарі-тренінгу. (Озвучення результатів та прикріплення їх на «нивку»)
Таким чином у нас заколосились зерна наших напрацювань та результатів роботи.
ІІІ. Підсумки семінару-тренінгу
Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика професійного вигорання.
Нажаль, у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, що приносить радість. А робота без радості — пришвидшує вигорання в багато разів.
Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання нам не загрожуватиме!
Легенда «Усе у твоїх руках»
Колись давно в Африці жив розумний, але дуже пихатий вождь. Увесь день його складався з примірювання вишуканого вбрання та розмов із підданими про свій розум. Так минали дні за днями, роки за роками… Аж ось прокотилася чутка, що в пустелі з‘явився мудрець. Розлютився вождь, як можна вважати якогось старця найрозумнішим , та запросив мудреця до себе…
Коли настав день зустрічі вождь сидів на троні й тримав у руках за спиною метелика. До нього підійшов невеличкий худорлявий чоловік, привітався й сказав, що готовий відповісти на будь-яке запитання. І тоді, посміхаючись, вождь сказав:
«Скажи-но мені, що я тримаю в руках: живе чи мертве?».
Мудрець трохи подумав, усміхнувся й відповів: «Усе в твоїх руках!»
Тому, шановні колеги, я певна: дамо ми можливість завітати до нас синдрому професійного вигорання чи ні – залежить більшою мірою саме від нас. Недаремно ж епіграфом до сьогоднішнього семінару є слова мудреця: «Усе в твоїх руках». Усе в Ваших руках – шановні колеги!
Пропозиції :
Дирекції
— сприяти педагогічним працівникам у реалізації творчого потенціалу, створити для них «ситуацію успіху» й розуміння.
Членам методичної ради та психологу:
— здійснювати профілактику синдромів професійного та емоційного вигорання у формі інтерактивної роботи використовуючи методи атртерапії, прийоми релаксації;
— здійснювати порівняльний аналіз психодіагностики із метою визначення емоційного стану педагогічних працівників.
Головам методичних комісій:
-обговорити методичні рекомендації щодо порушуваної проблеми на засіданнях МК.
Педагогічним працівникам:
— урахувати рекомендації щодо профілактики синдромів професійного та емоційного вигорання;
— розвивати й зміцнювати елементарні навички і вміння протистояти стресовим ситуаціям.
Источник
Поняття професійного стресу. Особливості його перебігу
Особливістю професійної діяльності в системі «людина — людина» є те, що вихователь, учитель, викладач вищої школи окрім професійних знань та умінь в значній мірі використовує інтелектуальні та емоційно-вольові ресурси власної особистості і є свого роду емоційним та інтелектуальним донором для вихованців. Саме на цю рису педагогічної та науково-педагогічної діяльності звертають увагу провідні фахівці, викладачі КНЕУ: «…викладач — це головний суб’єкт освітньої діяльності вищої школи. Його вплив на процеси, що відбуваються у навчальному середовищі, є з усіх сторін визначальним. Саме викладацький склад є тією концентрованою силою, яка напрацьовує, зберігає і передає студентам з покоління в покоління кращі національні, освітні та виховні традиції й досвід» . А тому протиріччя між динамічно зростаючими вимогами до якості професійно-педагогічної діяльності, об’єктивізовані сучасними соціально-педагогічними реаліями (зростання, обсягів інформації, ускладнення науково-методичної роботи, викликане переходом до модульно-рейтингової системи навчання згідно європейських стандартів, соціально-економічні пульсації тощо), та психо-фізіологічнми, інтелектуальними і емоційними ресурсами особистості педагога, широким спектром професійних функцій підвищує ризик професійного стресу та синдрому так званого професійного вигорання». При цьому порушується нормальна течія педагогічної діяльності, відбувається екстремізація (наближення до крайніх меж) взаємовідносин між студентами і викладачами, між колегами. Саме тому стає можливим професійний стрес.
Розглянемо основні поняття, які характеризують стресовий стан людини.
- а) Стрес (англ. — stress, напруження, тиск) — емоційний стан та фізіологічні зміни в організмі, які виникають у напружених обставинах як відповідь на незвичні для людини подразники. 1972 року Всесвітня організація охорони здоров’я прийняла таке визначення: стрес — це неспецифічна (тобто одна і та сама на різні подразники) реакція організму на будь-яку висунуту до нього вимогу.
- б) Стресори — різноманітні екстремальні впливи, котрі викликають небажані функціональні стани — стреси.
- в) Професійний стрес — емоційний стан людини, який викликається несподіваною та напруженою ситуацією у трудовому колективі, конфліктними взаємовідносинами, інтелектуальним і емоційним перевантаженням. Психологи зазначають, що у стресовому стані людина частіше припускається помилок, їй важко здійснювати цілеспрямовану діяльність, переключення і розподілення уваги, у неї порушується перебіг пізнавальних процесів (сприйняття, пам’яті, уваги, мислення), спостерігається розладнання координації рухів, неадекватність емоційних реакцій, виникає загальне гальмування чи повна дезорганізація діяльності. Крім негативних фізіологічних наслідків для організму людини (підвищення кров’яного тиску, серцевий напад, головний біль, розлади шлунку тощо) стреси можуть у свою чергу вкрай негативно впливати на якість педагогічного процесу.
Виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об’єктивних, скільки від психологічних, суб’єктивних чинників, від особливостей самої людини, оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і можливостей з тим, що вимагається, та ін. Будь-яка несподіванка, що порушує звичний перебіг життя може стати причиною стресу або стресом, за термінологією Г.Сельє. При цьому не має значення об’єктивна причина. Важливим є саме суб’єктивне ставлення до неї. Тому певна ситуація однією людиною може сприйматися як стресова, а у інших вона не викличе навіть хвилювання. Отже, при переживанні стресу матимуть значення тільки внутрішні психологічні особливості особистості.
Якими ж за характером бувають стресори? Вчені вивчали насамперед значні події, які втручаються у перебіг життя і вражають емоційну сферу особистості. У 1967 р. Т.Холмс і Р.Рах оприлюднили результати досліджень, які узагальнили відповіді піддослідних, що страждали від помірного та сильного стресу. На першому місці як найсильніший стресор — смерть близької людини, далі — розлучення, ув’язнення, смерть близького члена родини. Є й приємні події, які викликають стан стресу (одруження, вагітність, перехід на нове місце роботи, навчання тощо). Деякі психологи зазначають, що більшість великих проблем люди переносять досить виважено, переймаючись часом менш драматичними стресорами: денною марнотою, буденністю життя, дріб’язковими життєвими неприємностями, поганою погодою, неритмічним рухом транспорту, загубленими ключами, підвищенням ціни на хліб, тощо. Якщо людина вважає подію неприємністю, вона, безумовно, викликає у неї негативні почуття. Сама ж подія може бути нейтральною.
Багато дослідників стресу вважають, що люди наділені достатньою здатністю протистояти різкому і короткочасному стресу. Справжня проблема постає тоді, коли стрес переростає у нескінченний: життя з батьками-тиранами, виснажлива робота, релігійний фанатизм, відчуття пастки ситуації, якої неможливо уникнути та ін. Теперішнього часу стрес відіграє психологічно настільки важливу роль у житті людини, що викликає підвищений інтерес до вивчення цього явища з боку вчених -психологів. Так, американський дослідник Вейтц досконально вивчив та описав вісім стресогенних ситуацій:
- — необхідність прискорення переробки інформації;
- — шкідливе оточення;
- — усвідомлена загроза;
- — порушення фізіологічних функцій, у т.ч. і хвороба;
- — ізоляція;
- — ув’язнення;
- — остракізм (вигнання і переслідування);
- — груповий тиск.
Шведська дослідниця Френкенхайзер додала до цього переліку відсутність контролю над подіями, безсилля, неможливість змінити ситуацію. Перелік можна продовжити такими стресорами як необхідність прийняття особливо відповідальних рішень та швидкої зміни стратегії поведінки.
Що ж шкідливого у тривалому стресі? Людина може роками герпіти труднощі, якщо відчуває здатність впливати на ситуацію або принаймні передбачати її. І зовсім інша річ, коли людина відчуває себе безпорадною і безсилою, що й спричиняє іноді незворотні зміни у її психічному та фізичному здоров’ї. Інший підхід до шкідливості стресу полягає у розумінні стресорів як очевидних загроз ресурсам особистості. Ресурси — це речі, особистісні характеристики, умови, джерела енергії, які особистість цінує, зберігає, яких дотримується. Якщо певна подія загрожує особистісному статусу, економічній стабільності, близьким людям, власності, перешкоджає творчій діяльності, тобто конкретним ресурсам, то. як наслідок, людина, потрапляє у стресову ситуацію. Іноді стрес може бути результатом неспроможності особистості набути нових ресурсів або збільшити наявні.
На думку Д. Фонтана стресори професійної діяльності слід розподілити на загальні і специфічні. До загальних стресорів слід віднести:
- 1. Відсутність наукового підходу до організації сумісної діяльності (безвідповідальність, неритмічність або відсутність системи в роботі). Колектив час від часу лихоманить, він діє в режимі «пожежної» команди.
- 2. Недостатня кількість співробітників, що примушує інших працювати у виснажливому режимі. Обсяг роботи дуже великий і робота виконується або неякісно, або її висока якість забезпечується надзусиллями.
- 3. Порушення режиму робочого часу. Мас місце робота в понадурочні години, зміна ритму діяльності, що призводить до накопичення втоми, знесилення організму, психологічного вигорання.
- 4. Статусні проблеми, пов’язані з низьким службовим статусом, низькою заробітною платнею, недостатніми перспективами кар’єрного зростання.
- 5. Заорганізованість і формалізм, які знаходять прояв у великій кількості нарад, засідань, на яких нічого не вирішується, «паперовій творчості», великій кількості планів і звітів.
- 6. Невизначеність і непередбачуваність розвитку подій в організації.
Невизначеність може приймати вигляд швидких, непрогнозованих дій, які порушують стабільність функціонування колективу без пояснення необхідності змін.
Окремого розгляду вимагають специфічні професійні стресори, серед яких можна виокремити:
- 1. Нечіткі функціональні обов’язки. Іноді співробітники не знають власних службових повноважень, не розуміють, що вони повинні робити і де кордони їх відповідальності. Відсутність регламентації функціональних обов’язків ставить особистість в скрутну ситуацію: якщо вона бездіяльна, від неї вимагають активних дій, а якщо виявляє ініціативу, то звинувачують у перевищенні повноважень.
- 2. Нереалістично високі домагання. Співробітник може чекати від себе дуже багато, примушуючи працювати в повну силу, у той же час залишаючись незадоволеним результатами діяльності. Ці нереалістичні домагання мають низку характеристик:
^ використання категоричного імперативу типу: «У любому випадку я повинен»;
^ глобальна негативна самооцінка і самоприниження: «Я отримав
поразку, тобто я невдаха»; ^ низька межа фрустрації, що випліскується висловами типу: «Я такого
не витримаю», «Я цього не перенесу» і т. п. ^ стан «катастрофи», який знаходить прояв у висловах і установках типу: «Якщо ми цього досягнемо, то вважай, що всі зусилля пішли нанівець»; ^ немотивовані узагальнення типу: «Якщо ми навіть цього не зробили, то вважай, що нічого не зробимо в майбутньому». За нереалістичною оцінкою перспектив обов’язково йдуть негативні, важкі переживання і невдачі. Наприклад, якщо аспірант перед виступом на науковому семінарі налаштовує себе так: «Мене сьогодні розіб’ють», то це викликає невпевненість і сприяє стану стресу.
- 3. Ігнорування керівником думок підлеглого. Керівник своїми діями може викликати стрес у підлеглого тому, що може впливати на його життєдіяльність морально і матеріально: більша чи менша заробітна платня, премія, можливості кар’єрного просування, безкінечні критичні зауваження і т.п.
- 4. Особливості взаємодії з колегами по горизонталі можуть призводити до стресів у випадках психологічної несумісності, наявності яскраво виражених акцентуацій, різних поглядів на стратегію навчального підрозділу чи навчального закладу в цілому.
До специфічних стресорів можна віднести також позаслужбові стресори, викликані сімейними обставинами: поведінкою дітей, ревнощами, зрадою чоловіка або дружини, хворобою близьких родичів, фінансовими та побутовими проблемами тощо.
У педагогічній та науково-педагогічній діяльності особистість може переживати:
— інформаційний стрес — явище напруженого стану організму людини, яке виникає, коли працівник не встигає приймати рішення, не справляється з поставленими завданнями і обов’язками в обставинах жорсткого обмеження часу або в умовах опрацювання надзвичайно великих об’ємів інформації;
емоційний стрес — явище напруженого стану організму при переживанні вини, гніву чи образи, у випадках глибоких протиріч чи конфліктів між викладачами і студентами тощо;
комунікативний стрес — явище напруженого стану організму, викликане реальними проблемами професійного спілкування, що знаходить прояв у підвищеній подразливості, невмінні захиститися від комунікативної агресії, невмінні сформулювати відмову там, де це необхідно. Можливою причиною комунікативного стресу може бути також неспівпадіння темпів та стилів спілкування.
Коли людина потрапляє у стресову ситуацію і намагається адаптуватися до впливу стресу, цей процес, згідно з дослідженнями Г. Сельє, проходить три фази (стадії) (рис.З8).
Рис. 38. Динаміка стресу
I стадія. Фаза тривоги. Зростання напруженості (АВ);
II стадія. Фаза опору. Безпосередньо стрес (ВС);
ІІІ стадія. Фаза виснаження. Зменшення внутрішньої напруженості (емоційна розрядка — СД).
ДЕ — залишкові наслідки стресу (індивідуальні для кожної людини).
Під час першої фази організм мобілізується для зустрічі із загрозою. Відбуваються біологічні реакції та певні фізіологічні зрушення: згущення крові, підвищення тиску» викиди гормонів у кров тощо. Відбувається спроба психологічної боротьби — «втеча» від загрози стресу.
Під час другої фази організм намагається опиратися загрозі або справлятися з нею, якщо загроза продовжує діяти і її не можна уникнути. Фізіологічні реакції перевищують норму, що робить організм вразливішим для інших стресорів.
Під час третьої фази, якщо дія стресорів продовжується і людина неспроможна адаптуватися, може відбуватися виснаження ресурсів організму. Фаза виснаження, вразливість до втоми, фізичні проблеми можуть спричинити важкі хвороби. Ті самі реакції, які дозволяють опиратися короткочасним стресорам, за тривалої дії дуже шкідливі.
Пізнішими дослідженнями було встановлено, що не лише біологічні умови можуть спричинити хворобу. Між стресором і стресом міститься індивідуальна оцінка події — деякі люди можуть сприйняти подію як неприємну, деякі цю ж саму подію сприймають як приємну або ж як нейтральну.
Тривалість сталій перебігу стресу, їх зміст та психофізіологічні наслідки для кожної людини абсолютно індивідуальні. Поведінка особистості у стресовій ситуації багато в чому залежить від її індивідуально-особистісних властивостей:
^ особливостей нервової системи, темпераменту;
^ уміння швидко оцінювати ситуацію;
^ навичок миттєвої орієнтації за несподіваних обставин;
^ вольової зібраності, рішучості, витримки;
^ наявного досвіду поведінки в аналогічних ситуаціях тощо.
Є люди, котрі в стані стресу розгублюються, втрачають самовладання, здатність до продуктивної діяльності, що негативно впливає на професійну діяльність. Тому викладачеві слід знати і користуватись засобами саморегуляції поведінки в умовах професійного стресу.
Источник