Синдром професійного вигорання його причини та способи подолання

Синдром професійного вигорання його причини та способи подолання thumbnail

Синдром емоційного вигорання — це стан, коли людина відчуває себе виснаженою морально, розумово, і фізично. Все важче прокидатися вранці і починати трудову діяльність. Все складніше зосередитися на своїх обов’язках і виконувати їх своєчасно. Робочий день розтягується до пізньої ночі, руйнується звичний уклад життя, псуються стосунки з оточуючими.

Ті, хто зіткнувся з таким явищем, не відразу розуміють, що відбувається. Емоційне вигорання, в його «інкубаційному» періоді, схоже на хандру. Люди стають дратівливими, уразливими. Вони опускають руки при найменших невдачах і не знають, що з усім цим робити, яке лікування почати. Тому так важливо розглядати перші «дзвіночки» в емоційному тлі, вжити профілактичних заходів і не довести себе до нервового зриву.

Синдром емоційного вигорання

Патогенез

Феномену емоційного вигорання, як психічного розладу, приділялася увага ще в 1974 році. Американський психолог Герберт Фрейденберг першим наголосив на серйозності проблеми емоційного виснаження і його впливу на особистість людини. Тоді ж були описані основні причини, ознаки та стадії розвитку хвороби.

Найчастіше синдром емоційного вигорання пов’язують з проблемами на роботі, хоча такий психічний розлад може з’явитися і у звичайних домогосподарок або молодих мам, а також у творчих людей. Всі ці випадки об’єднують одні й ті ж ознаки: швидка втома і втрата інтересу до обов’язків.

Як показують статистичні дані, синдром найчастіше вражає тих, хто кожен день має справу з людським фактором:

— робота у службах порятунку і лікарнях;
— викладання у школах і вузах;
— робота з великим потоки клієнтів в обслуговуючих сервісах.

Щодня стикаючись з негативом, чужим настроєм або неадекватною поведінкою, людина постійно відчуває емоційний стрес, який з часом тільки посилюється.

Послідовник американського вченого Джордж Грінберг виділив п’ять етапів наростання психічної напруги, пов’язаної з професійною діяльністю, і позначив їх як «стадії емоційного вигорання»:

1. Людина задоволена своєю роботою. Але постійні стреси поступово зменшують енергію.

2. Спостерігаються перші ознаки синдрому: безсоння, зниження працездатності і часткова втрата інтересу до своєї справи.

3. На цьому етапі людині так важко зосередитися на роботі, що все виконується дуже повільно. Спроби «надолужити згаяне» перетворюються в постійну звичку працювати пізно ввечері або у вихідні.

4. Хронічна втома проектується на фізичне здоров’я: знижується імунітет, і простудні захворювання перетворюються в хронічні, проявляються «старі» болячки. Люди на цьому етапі зазнають постійного невдоволення собою і оточуючими, часто сваряться з товаришами по роботі.

5. Емоційна нестабільність, занепад сил, загострення хронічних захворювань — це ознаки п’ятої стадії синдрому емоційного вигорання.

Якщо нічого не робити і не починати лікування, стан людини буде тільки погіршуватися, переростаючи в глибоку депресію.

Синдром емоційного вигорання

Причини

Як вже говорилося, синдром емоційного вигорання може статися через постійний стрес на роботі. Але причини професійної кризи криються не тільки в частих контактах зі складним контингентом людей. Хронічна втома і накопичене невдоволення можуть мати й інше коріння:

— одноманітність повторюваних дій;
— напружений ритм;
— недостатнє заохочення праці (матеріальне і психологічне);
— регулярна незаслужена критика;
— неясна постановка задач;
— почуття недооціненності або непотрібності.

Синдром вигорання часто зустрічається у людей, що мають певні особливості характеру:

— максималізм, бажання робити все ідеально правильно;
— підвищена відповідальність і схильність жертвувати власними інтересами;
— мрійливість, яка іноді веде до неадекватної оцінки своїх можливостей і здібностей;

— схильність до ідеалізму.

У зону ризику легко потрапляють люди, які зловживають алкоголем, сигаретами та енергетичними напоями. Штучними «стимуляторами» вони намагаються підвищити працездатність, коли трапляються тимчасові неприємності або застої в роботі. Але шкідливі звички лише погіршують становище. Наприклад, відбувається звикання до енергетиків. Людина починає приймати їх ще більше, але ефект виходить зворотний. Організм виснажується і починає чинити опір.

Синдром емоційного вигорання може статися у домогосподарки. Причини розладу схожі на ті, що відчувають люди на одноманітній роботі. Особливо це гостро проявляється, якщо жінці здається, що її працю ніхто не цінує.

Те ж саме іноді відчувають люди, змушені доглядати за важкохворими родичами. Вони розуміють, що це — їхній обов’язок. Але всередині накопичується образа на несправедливий світ і почуття безвихідності.

Схожі відчуття з’являються у людини, яка не може кинути остогидлу роботу, відчуваючи відповідальність перед сім’єю і необхідність її забезпечувати.

Ще одна група людей, схильна до емоційного вигорання, — це письменники, художники, стилісти та інші представники творчих професій. Причини їхньої кризи потрібно шукати в зневірі у власні сили. Особливо коли їхній талант не знаходить визнання в суспільстві чи отримує негативні рецензії від критиків.

Насправді, синдрому емоційного вигорання може піддатися будь-яка людина, яка не отримує схвалення і підтримку, але продовжує перевантажувати себе роботою.

Синдром емоційного вигорання

Симптоми

Емоційне вигорання звалюється не відразу, воно має досить довгий латентний період. Спочатку людина відчуває, що її інтерес до обов’язків знижується. Хочеться виконати її якомога швидше, але виходить навпаки — дуже повільно. Це відбувається через втрату вміння концентрувати увагу на тому, що вже нецікаво. З’являється дратівливість і відчуття втоми.

Симптоми емоційного вигорання умовно можна поділити на три групи:

1. Фізичні прояви:

— хронічна втома;

— слабкість і млявість у м’язах;
— часті мігрені;
— зниження імунітету;
— підвищене потовиділення;
— безсоння;
— запаморочення і потемніння в очах;
— «Ниючі» суглоби і поперек.

Синдром часто супроводжується порушенням апетиту або надмірною ненажерливістю, що, відповідно, призводить до помітної зміни ваги.

2. Соціально-поведінкові ознаки:

— прагнення до ізоляції, зведення спілкування з іншими людьми до мінімуму;
— ухилення від обов’язків і відповідальності;
— бажання звинуватити оточуючих у власних бідах;
— прояв злості і заздрості;
— скарги на життя і на те, що доводиться працювати «цілодобово»;
— звичка висловлювати похмурі прогнози: від поганої погоди на найближчий місяць до світового колапсу.

У спробі втекти від «агресивної» дійсності або «підбадьоритися» людина може почати вживати наркотичні речовини та алкоголь. Або ж зловживає висококалорійною їжею у непомірних кількостях.

3. Психоемоційні ознаки:

— байдужість до подій, що відбуваються навколо;
— зневіра в своїх силах;
— крах особистих ідеалів;
— втрата професійної мотивації;
— запальність і невдоволення близькими людьми;
— постійний поганий настрій.

Синдром психічного вигорання, своєю клінічною картиною, схожий на депресію. Людина переживає глибокі страждання від удаваного відчуття самотності і приреченості. У такому стані важко щось робити, на чомусь зосередиться. Проте, подолати емоційне вигорання значно легше, ніж депресивний синдром.

Синдром емоційного вигорання

Лікування

Синдром емоційного вигорання — недуга, на яку, на жаль, не завжди звертають уваги. Люди часто не вважають за потрібне починати лікування. Вони думають, що їм просто досить трохи «напружитися» і доробити нарешті ту роботу, яка застопорилася, всупереч перевтомі і душевному занепаду. І в цьому полягає їхня головна помилка.

У разі, коли діагностується синдром психічного вигорання, перше, що необхідно зробити, — це сповільнитися. Не те щоб витрачати на виконання роботи ще більше часу, але робити між окремими завданнями великі перерви. А під час відпочинку займатися тим, до чого прихильна душа.

Ця порада психологів дуже допомагає домогосподаркам в період боротьби з синдромом. Якщо домашня робота набридл до скреготу зубів, її виконання стимулюють приємні перерви, якими жінка нагороджує себе сама: зварила суп — значить, заслужила подивитися одну серію улюбленого серіалу, погладила речі — можна полежати з любовним романом в руках. Подібне заохочення — це стимул робити свою роботу значно швидше. А фіксування кожного факту виконання корисної справи дає внутрішнє задоволення і підвищує інтерес до життя.

Читайте также:  Острый болевой синдром области лица

Однак не у всіх є можливість робити часті перерви. Особливо, на офісній роботі. Співробітникам, які страждають від феномена емоційного вигорання, краще попросити позачергову відпустку. Або взяти лікарняний на пару тижнів. За цей період людина встигне і трохи відновити сили, і проаналізувати ситуацію.

Аналіз причин, що призвели до психічного розладу, — це ще одна ефективна стратегія боротьби з синдромом вигорання. Бажано викласти факти іншій людині (другові, родичу або психотерапевту), яка допоможе поглянути на ситуацію з боку.

Або можна виписати причини вигорання на аркуші паперу, залишаючи навпроти кожного пункту місце для написання рішення проблеми. Наприклад, якщо важко виконувати робочі завдання через їхню неясність, попросити керівника уточнити і конкретизувати ті результати, які він бажає бачити. 

Не влаштовує низькооплачувана робота — попросити надбавку у начальника або зайнятися пошуком альтернатив (вивчити ринок вакансій, розіслати резюме, попитати знайомих про вільні місця і т. д.).

Такий докладний опис і складання плану вирішення проблем допомагає розставити пріоритети, заручитися підтримкою близької людини, а заодно послужить запобіганням нових зривів.

Синдром емоційного вигорання

Профілактика

Синдром емоційного вигорання настає на тлі фізичного і психічного виснаження людини. Тому запобігти таке захворювання допоможуть профілактичні заходи, спрямовані на зміцнення здоров’я.

1. Фізична профілактика емоційного вигорання:

— дієтичне харчування, з мінімальною кількістю жирів, але що включає вітаміни, рослинну клітковину і мінерали;
— заняття фізкультурою або, як мінімум, прогулянки на свіжому повітрі;
— повноцінний сон не менше восьми годин;
— дотримання режиму дня.

2. Психологічна профілактика синдрому емоційного вигорання:

— обов’язковий вихідний раз в тиждень, протягом якого робити тільки те, що хочеться;
— «Очищення» голови від тривожних думок або проблем шляхом аналізу (на папері або в бесіді з уважним слухачем);
— розставляння пріоритетів (в першу чергу виконувати дійсно важливі справи, а решта — по мірі успішності);
— медитації і аутотренінги;
— ароматерапія.

Щоб не допустити появи синдрому або посилення вже існуючого феномена емоційного вигорання, психологи рекомендують навчитися миритися з втратами. Почати боротьбу з синдромом легше, коли дивишся своїм страхам «в очі». Наприклад, втрачений сенс життя або життєва енергія. Потрібно визнати це і сказати собі, що ви починаєте все спочатку: ви знайдете новий стимул і нові джерела сили.

Ще одне важливе вміння, на думку фахівців, — це здатність відмовлятися від непотрібних речей, гонитва за якими і призводить до синдрому емоційного вигорання. Коли людина знає, чого вона хоче особисто, а не дотримується загальноприйнятої думки, вона стає невразливою для емоційного вигорання.

Джерело: https://prosindrom.com/psychopathological/sindrom-emotsionalnogo-vygoraniya.html

Теги: здоров’я, робота

Источник

vseznajka.com.ua

vseznajka.com.ua

Проблема професійного вигорання є однією з найбільш актуальних питань психологічної науки і практики. Співробітники більшості сучасних організацій, професійна діяльність яких пов’язана з необхідністю здійснення емоційно напружених контактів, у тій чи іншій мірі схильні до вигорання. Вигорання виникає як захисна реакція на стресові ситуації, робить негативний вплив на психофізичне здоров’я і ефективність діяльності фахівців, зайнятих у соціальній сфері і проявляється в почутті виснаження, особистісної відстороненості від суб’єктів діяльності та зниження мотивації до виконання професійних обов’язків.

Професійне вигорання – багатовимірний, пов’язаний з роботою, і насамперед, психічний синдром, який виникає на різних етапах професійної діяльності звичайних людей та характеризується поступовою втратою під дією пролонгованого професійного стресу емоційної, когнітивної і фізичної енергії, і виявляється у симптомах психоемоційного виснаження, хронічної втоми, цинізму та зниження задоволення від виконаної роботи. Вигорання не одномоментний процес, воно розвивається поступово, здебільшого зовсім непомітно для того, хто вигорає.

До типових симптомів професійного вигорання належать:

фізичні (втома, втомлюваність, виснаження; безсоння, запаморочення, розлади травлення; біль у серці; нудота,тремтіння; артеріальна гіпертензія; утруднене дихання; коливання ваги; скарги на погане самопочуття загалом та ін.);

емоційні (нестача емоцій, неемоційність; песимізм, цинізм, черствість у роботі та особистому житті; байдужість; фрустрація, відчуття безпомічності, безнадійності; агресивність, дратівливість; тривога, посилення ірраціонального неспокою, нездатність зосередитися; депресія, почуття провини; втрата ідеалів, надій чи професійних перспектив; збільшення деперсоналізації своєї чи інших (люди починають сприйматися безликими); переважання почуття самотності) та ін.;

поведінкові (постійне бажання зробити перерву, відпочити; запізнення; байдужість до їжі; відсутність фізичних навантажень; пошук виправдання у палінні, вживанні кави, алкоголю, ліків, інших психоактивних речовин та ін.);

 інтелектуальні (зниження інтересу до нових теорій, ідей, альтернативних підходів у роботі; байдужість до новинок, нововведень; відмова від участі у розвиваючих експериментах; формальне виконання роботи тощо);

соціальні (низька соціальна активність, зниження (відсутність) інтересу до колишніх захоплень, хобі, сфери дозвілля; обмеження соціальних контактів тільки вимушеними; відчуття ізоляції, недостатньої підтримки з боку сім’ї, друзів, колег; нерозуміння оточуючими та ін.)

Питання профілактики та корекції професійного вигорання сьогодні стоїть досить гостро. Це пов’язано зі зростанням кількості вигораючих працівників та важкими наслідками синдрому як для того, хто вигорає, так і для людей, які його оточують. Профілактичні , лікувальні та реабілітаційні заходи мають спрямовуватися на зняття виробничого напруги, підвищення професійної мотивації, встановлення балансу між витраченими зусиллями і одержуваним результатом. Заходами профілактики професійного вигорання можуть бути наступні умови організації діяльності:

– Співробітник не повинен знаходитися довгий час один на один зі своєю професійною або особистою проблемою , у нього завжди повинна бути можливість звернутися за допомогою, порадою до колег чи до супервізора;

– Організація супервізії як методу моніторингу душевного стану і рівноваги співробітника, для своєчасного корегування ставлення до роботи;

– Необхідно постійно ділитися своїм досвідом і проблемами з професійним співтовариством;

– Вигорянню перешкоджає постійне усвідомлення процесу роботи, своєї участі в ньому, нарощування професійних якостей, постійна саморефлексія і концептуалізація свого досвіду переживань, пов’язаних зі спілкуванням з клієнтами.

Видається за доцільне для профілaктики професійного вигорання необхідність:

– Використання «технічних перерв», що необхідно для забезпечення психічного та фізичного благополуччя (відпочинок від роботи);

– Освоєння шляхів управління професійним стресом – зміна соціального, психологічного та організаційного оточення на робочому місці; побудова «мостів» між роботою і домом;

– Освоєння прийомів релаксації, візуалізації, ауто-регуляції, само-програмування ;

– Прагнення професійно розвиватися і самовдосконалюватися (обмін професійною інформацією за межами власного колективу через спілкування на курсах підвищення кваліфікації , конференціях , симпозіумах , конгресах);

– Зміна установки по відношенню до життя, до його сенсу, сприйняття ситуації вигорання як можливості переглянути і переоцінити своє життя, зробити її більш продуктивною для себе;

– Підтримки гарної фізичної форми (збалансоване харчування, обмеження вживання алкоголю, відмова від тютюну, корекція маси тіла).

З метою спрямованої профілактики професійного вигорання слід намагатися розраховувати й обдумано розподіляти свої навантаження ; вчитися переключатися з одного виду діяльності на інший ; простіше ставитися до конфліктів на роботі ; не намагатися бути кращим завжди і у всьому. Пам’ятати, що робота це не все життя, а тільки його частина. Якщо з таких позицій підходити до життєвих ситуацій, то вони перестають сприйматися як проблеми, і життя починає сприйматись як школа, де події і ситуації складаються таким чином, щоб ми могли навчитись саме тому, що нам потрібно. Пам’ятайте, що подібне притягує подібне: чим ми цей світ наповнюємо через думки, емоції, вчинки, те до нас і повертається. Як говориться у відомій приказці: «Що посієш, те й пожнеш».

Читайте также:  Как преодолеть синдром профессионального выгорания

За інформацією  практичного психолога

Хмельницького міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді

Олександри Коцюк

Источник

Профілактика та подолання синдрому професійного вигорання

тренінг для педагогів

Мета:профілактика емоційного вигорання, навчання навичкам саморегуляції й розслаблення, формування позитивного емоційного стану, профілактика неврозів.

Завдання тренінгу:

  1. інформування про феномен «професійного вигорання», його причини та наслідки;

  2. визначення шляхів його профілактики та подолання;

  3. опанування антистресовими техніками; розширення знань про емоційний інтелект;

  4. діагностика синдрому вигорання.

Обладнання: кольорові олівці, маркери, папір формату А3, А4, ватмани, індивідуальні завдання для вправи «Вавілонська вежа» за кількістю учасників, бланки для тесту К. Маслача та С. Джексона, ножиці, клей, старі журнали та газети, ручки, відповідне музичне оформлення.

Кількість учасників: 15-20.

Час проведення: 2 години.

Хід тренінгу

Якщо ми не знаходимо спокою у собі,
безнадійно його шукати будь-де.
Ларошфуко

Знайомство ( 5-7 хв)

Перед початком подальшої роботи, я думаю, нам варто познайомитися. Як правило в тренінгових групах прийнято називати один одного по імені, тому забудьте на деякий час, що у вас є по батькові.

Давайте влаштуємося зручніше, представимося, передаючи м’яч і називаючи своє ім’я і слово, яке відображає ваш теперішній настрій або стан (Ольга — весела).

Нагадування правил роботи в групі

Вправа на згуртування «Вавілонська вежа» (15 хв)

Ресурси: кольорові олівці, маркери, папір форматуА3, заготовлені заздалегідь індивідуальні завдання.

Хід вправи: Учасники діляться на 2 команди. Кожному членові команди дається індивідуальне завдання. Індивідуальні завдання коротко прописані на окремих аркушах, кожен з яких є строго конфіденційним для одного учасника. Наприклад, «Вежа повинна мати 10 поверхів» — листок з таким написом вручається одному учасникові тренінгу, він не має права нікому його показувати, зобов’язаний зробити так, щоб намальована спільно вежа мала саме 10 поверхів! Друге завдання: «Уся вежа має сірий контур» — це завдання для наступного учасника. «Над вежею майорить синій стяг», «У вежі всього 6 вікон» і так далі. Учасникам заборонено розмовляти і взагалі як-небудь використовувати голос.

Необхідно спільно намалювати Вавілонську вежу. Представлення робіт.

Обговорення:

  • Чи важко було працювати?

  • Хто сміливо проявив ініціативу?

  • Чи вдалося виконати всі завдання та завершити витвір?

Актуальність проблеми (10 хв)

За даними дослідження американського Національного інституту проблем здоров’я і професійної безпеки в наш час більше 35 млн. людей у всьому світі страждають клінічною формою синдрому хронічної втоми. Термін «професійне вигорання» з’явився у психологічній літературі відносно недавно. Його ввів американський психіатр Х.Дж. Фрейденбергер у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги.

Існує так звана «група ризику» працівників, які найбільш схильні до вигорання – це ті, хто працює у сфері «людина-людина» і в силу своєї професії змушені інтенсивно спілкуватись з іншими людьми. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники зі слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».

Найскладнішим є те, що вигорання розвивається поступово, і в цьому його підступність. Людина часто не усвідомлює симптомів. Вона не може побачити себе з боку і зрозуміти, що відбувається. Перші ознаки захворювання – виснаженість і нездатність сконцентруватися. Далі виникає ефект снігової лавини. Робота через “не можу” втомлює ще більше, з’являється страх, працездатність падає до “нуля”.

Тому профілактика емоційного вигорання починається з уміння розпізнавати і розуміти суть проблеми, захищати свою нервову систему засобами психологічної саморегуляції.

Результати досліджень вітчизняних науковців в професіях системи «людина-людина» свідчать, що ознаки синдрому вигорання мають :

• 80% лікарів;

• 65 % педагогів;

• 85% соціальних працівників,

• 60% працівників органів внутрішніх справ.

Специфіка роботи людей даних професій відрізняється тим, що в них присутня велика кількість ситуацій з високою емоційною насиченістю і необхідністю міжособистісного спілкування. Це вимагає від фахівців значного внеску до встановлення довірливих відносин і уміння управляти емоційною напруженістю ділового спілкування.

Симптоми професійного вигорання:

  • робота витісняє все інше («береться» додому і на вихідні, посідає головні теми розмов);

  • колишня енергійність зміняється почуттям втоми, апатії, розчарування;

  • розлади сну, нав’язливі думки, які стосуються роботи, прокручування подумки моментів, в які можна було б інакше вчинити-сказати;

  • зниження уважності, збільшення кількості помилок, сповільнення темпів роботи, зниження продуктивності;

  • спалахи агресивності, цинічності, байдужості стосовно колег, клієнтів, часто – родини;

  • зниження настрою, почуття провини за реальні чи уявні помилки;

  • поява хворобливих проявів (починаючи від частих ОРЗ, закінчуючи появою гіпертонії і проблем і серцем);

  • небажання виконувати свої обов’язки

Синдром вигорання включає в себе три основні складові:

— емоційну виснаженість;

— деперсоналізацію;

— редукцію професійних досягнень.

Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошеності і втоми, викликане власною роботою. 

Деперсоналізація (дегуманізація) — цинічне відношення до роботи та до її об’єктів. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне відношення до людей, з якими працюють. 

Редукція професійних досягнень — виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній. 

Вправа «Баланс реальний і бажаний» (10 хв)

Пропонується намалювати два кола. У першому, орієнтуючись на внутрішні психологічні відчуття, секторами відмітити, в якому співвідношенні нині знаходяться робота (професійне життя), робота по господарству й особисте життя (подорожі, відпочинок, захоплення). У іншому крузі відобразити їх ідеальне співвідношення. Обговорення:

  • Чи є відмінності? У чому вони полягають? Чому так вийшло?

  • За рахунок чого можна зменшити різницю у схемах кіл?

  • Від кого або від чого це залежить?

Методика призначена для вимірювання ступеня «емоційного вигоряння» в професіях типу «людина-людина».

Інструкція. Вам пропонується ряд тверджень, за кожним висловіть свою думку. Для оцінки ступеня своєї згоди з твердженням використовуйте шкалу:

+2 — «так»;

+1 — «швидше так»;

0 — «не знаю»;

-1 — «швидше ні»;

-2 — «ні».

1. Іноді мені здається, що результати моєї роботи не варті тих зусиль, що я витрачаю.

2. Я впевнений, що моя робота потрібна людям.

3. Через утому чи напругу я приділяю своїм справам менше уваги, ніж потрібно.

4. Я вмію знаходити правильне рішення в конфліктних ситуаціях, що виникають при спілкуванні.

5. Я не відчуваю підтримки батьків своїх учнів.

6. Незважаючи на труднощі, інтерес до роботи зберігається, моя робота приносить мені багато радості.

7. Я відверто втомився від проблем, з якими доводиться мати справу на роботі.

Читайте также:  Диета для синдрома раздраженного кишечника

8. Я часто радію, що моя робота приносить користь дітям.

9. Я помилився у виборі професії (займаю не своє місце).

10. Я звичайно виявляю цікавість до учнів і крім того, що стосується уроку.

11. У мене багато планів на майбутнє в моїй професії, і я вірю в їхнє здійснення.

12. Я постійно відчуваю підтримку в роботі від своїх колег.

13. Ранком я відчуваю втому та небажання йти на роботу.

14. Учням я приділяю багато уваги, але й одержую достатню віддачу від них.

15. Робота приносить мені усе менше задоволення.

16. Я б змінив місце роботи, якби була можливість.

17. Бувають дні, коли мій емоційний стан погано позначається на результатах роботи.

18. Я легко можу створити атмосферу доброзичливості та співробітництва в колективі.

19. Наша робота низько оцінюється суспільством, непрестижна.

20. Після роботи на якийсь час хочеться усамітнитися.

21. Моя робота погано на мене вплинула — притупила емоції, зробила нервовим.

22. Мої вимоги до якості виконуваної роботи вищі, ніж результат, якого реально досягаю в силу обставин.

23. Ситуація на роботі мені здається дуже важкою, напруженою.

24. Зазвичай я кваплю час: швидше б робочий день скінчився.

25. Під час роботи я відчуваю приємне пожвавлення.

26. Моє бажання навчити школярів не знаходить у них підтримки.

27. Мені здається, що я занадто багато працюю.

28. Останнім часом я став більш «холодним» до тих, з ким працюю.

29. Останнім часом мене переслідують невдачі.

30. Якби в мене була інша робота, я був би більш щасливий.

31. Я часто працюю через силу.

32. Завдяки своїй роботі я вже зробив у житті багато вартісного.

33. Працюючи з учнями, наче ставлю «екран», що захищає мене від негативних емоцій.

34. Після роботи я почуваю себе, як «вичавлений лимон».

35. Мені здається, що колеги все частіше перекладають на мене свої проблеми та обов’язки.

Бланк для відповідей:

1 8 15 22 29

2 9 16 23 30

3 10 17 24 31

4 11 18 25 32

5 12 19 26 33

6 13 20 27 34

7 14 21 28 35

Нижче наводиться «ключ» до методики – перелічуються симптоми і відповідні номери тверджень (ознак).

Знак (-) перед номером означає, що відповідь «так» (+) чи «ні» (-) треба замінити на протилежну. Далі підраховується алгебраїчна сума балів у рядках. Чим вищий підсумковий бал у рядку, тим вища виразність даного симптому «емоційного вигорання».

1. Незадоволеність собою: l, -8, 15, 22, 29. Незадоволеність власною професією і собою як фахівцем.

2. Загнаність у клітку: -2, 9,16, 23, 30. Відчуття безвихідної ситуації, бажання змінити роботу чи сферу діяльності взагалі.

3. Редукція професійних обов’язків: 3, -10, 17,24,31. Згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійних обов’язків.

4. Редукція особистих досягнень: -4,-11, -18, -25, -32. Виникнення почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній.

5. Відсутність соціальної підтримки: 5, -12, 19,26,33.

6. Емоційна спустошеність: -6,13,20,27,34. Емоційна закритість, відстороненість, байдужість, створення захисного бар’єру у професійних комунікаціях.

7. Особистісна відчуженість (деперсоналізація): 7,-14, 21, 28, 35. Порушення професійних стосунків, розвиток цинічного ставлення до колег та до професійної діяльності взагалі.

Вправа «Броунівський рух»(5 хв)

Мета: зниження м’язової напруги та внутрішньої зажиму.

Учасникам пропонується під музику активно переміщатися по кімнаті. Як тільки музика вимикається і ведучий називає яку-небудь цифру, учасники, повинні, взявшись за руки, об’єднається в групи відповідно до названого числа. Надалі ведучий пропонує об’єднатися в групи не за кількістю, а за якою-небудь ознакою (наприклад, за кольором очей, елементом одягу, домашньою твариною і т.д.). Завдання виконується веселіше, якщо учасникам до того ж забороняється розмовляти.

Робота в групах. Колаж «Шляхи подолання стресу» ( 20 хв)

Матеріали: ватман, прості олівці, фломастери, глянцеві журнали, клей, ножиці, відповідна музика.

Учасники об’єднуються у 2 групи. Завдання: за допомогою техніки колажу розробити схему «Шляхи подолання стресу». На презентацію роботи кожній групі дається по 3 хв.

Висновок. Умовно всі методи гармонізації психофізичного стану людини можна об’єднати в 3 групи:

1. Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло).

2. Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан).

3. Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду).

Ознайомлення з антистресовими техніками (10 хв)

«Посмішка»

Знайдіть протягом дня час і посидите декілька хвилин із закритими очима, прагнучи ні про що не думати. При цьому на вашому обличчі обов’язково має бути посмішка. Якщо вам вдасться утримати її 10-15 хвилин, ви відразу відчуєте, що заспокоїлися, а ваш настрій покращав.

Під час посмішки м’язи обличчя створюють імпульси, що благотворно впливають на нервову систему. Навіть якщо ви здатні тільки на вимучену посмішку, вам від неї все одно стане легше. Посміхаючись, ми видозмінюємо тонус м’язів усього обличчя, а це у свою чергу змінює хід думок і емоцій, направляючи їх в потрібне русло.

«Ниточка на маківці»

Виконується під час ходьби. Уявіть, що до вашої маківки прикріплена ниточка, яка вас тягне доверху. Поки ви в дорозі, відкиньте всі думки, окрім одної – про цю ниточку. В результаті покращується постава, нормалізується дихання, минає напруженість і очікування неприємностей.

Дихальні вправи

Найпростіша вправа, яку можна використати будь-де і будь-коли – «тричі по три»: на 1,2,3 робимо вдих; 1,2,3 – затримка дихання; 1,2,3 – видих.

Рефлексія «Вода і вогонь»(7 хв)

Передаючи вазу з водою та запаленою свічкою, учасникам пропонують продовжити речення: «Я сьогодні на занятті…», » Я бажаю всім присутнім…»

Висновок. У кожної людини є потреба в новизні. Якщо вона не задовольняється, дорослі хворіють, а діти схиляються до асоціальної поведінки. Але часто ми цю потребу відкидаємо, живучи за принципом «дім – робота, робота – дім». Як результат маємо почуття незадоволеності, розчарування, апатії. Щоб цього уникнути, потрібно постійно щось змінювати у своєму житті, насичуючи мозок новими враженнями.

Образа, злість , невдоволення, критика себе та інших – все це найшкідливіші для нашого організму емоції. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Тому і на надуману проблему організм відреагує, як на справжню. Отже, важливо навчитись контролювати свої думки і емоції. Відомий дослідник стресу Сельє зазначав, що має значення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте.

Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика професійного вигорання.

Дивились двоє в одне вікно: один угледів саме багно.
А інший – листя, дощем умите, блакитне небо і перші квіти,
Побачив другий – весна давно!…
Дивились двоє в одне вікно .

Використана література:

  1. https://literacy.com.ua/praktychna-psyhologija/212-prosvitnyctvo-i-profilaktyka/764-emotsiine-vyhorannia-pedahohiv.html.

  2. wiki.ciit.zp.ua/…/Профілактикапрофесійного вигорання.

  3. festival.1september.ru/articles/515654/

  4. Синдром професійного вигорання. – газета «Психолог» № 45 грудень 2011р.

  5. Резапкина Г.В., Резапкина З.В. Психологический портрет учителя: Психология в школе.-1999.-№2.- С.24-30.

Источник