Синдром емоційного вигорання як соціальний феномен
Синдром емоційного вигорання — це стан, коли людина відчуває себе виснаженою морально, розумово, і фізично. Все важче прокидатися вранці і починати трудову діяльність. Все складніше зосередитися на своїх обов’язках і виконувати їх своєчасно. Робочий день розтягується до пізньої ночі, руйнується звичний уклад життя, псуються стосунки з оточуючими.
Ті, хто зіткнувся з таким явищем, не відразу розуміють, що відбувається. Емоційне вигорання, в його «інкубаційному» періоді, схоже на хандру. Люди стають дратівливими, уразливими. Вони опускають руки при найменших невдачах і не знають, що з усім цим робити, яке лікування почати. Тому так важливо розглядати перші «дзвіночки» в емоційному тлі, вжити профілактичних заходів і не довести себе до нервового зриву.
Патогенез
Феномену емоційного вигорання, як психічного розладу, приділялася увага ще в 1974 році. Американський психолог Герберт Фрейденберг першим наголосив на серйозності проблеми емоційного виснаження і його впливу на особистість людини. Тоді ж були описані основні причини, ознаки та стадії розвитку хвороби.
Найчастіше синдром емоційного вигорання пов’язують з проблемами на роботі, хоча такий психічний розлад може з’явитися і у звичайних домогосподарок або молодих мам, а також у творчих людей. Всі ці випадки об’єднують одні й ті ж ознаки: швидка втома і втрата інтересу до обов’язків.
Як показують статистичні дані, синдром найчастіше вражає тих, хто кожен день має справу з людським фактором:
— робота у службах порятунку і лікарнях;
— викладання у школах і вузах;
— робота з великим потоки клієнтів в обслуговуючих сервісах.
Щодня стикаючись з негативом, чужим настроєм або неадекватною поведінкою, людина постійно відчуває емоційний стрес, який з часом тільки посилюється.
Послідовник американського вченого Джордж Грінберг виділив п’ять етапів наростання психічної напруги, пов’язаної з професійною діяльністю, і позначив їх як «стадії емоційного вигорання»:
1. Людина задоволена своєю роботою. Але постійні стреси поступово зменшують енергію.
2. Спостерігаються перші ознаки синдрому: безсоння, зниження працездатності і часткова втрата інтересу до своєї справи.
3. На цьому етапі людині так важко зосередитися на роботі, що все виконується дуже повільно. Спроби «надолужити згаяне» перетворюються в постійну звичку працювати пізно ввечері або у вихідні.
4. Хронічна втома проектується на фізичне здоров’я: знижується імунітет, і простудні захворювання перетворюються в хронічні, проявляються «старі» болячки. Люди на цьому етапі зазнають постійного невдоволення собою і оточуючими, часто сваряться з товаришами по роботі.
5. Емоційна нестабільність, занепад сил, загострення хронічних захворювань — це ознаки п’ятої стадії синдрому емоційного вигорання.
Якщо нічого не робити і не починати лікування, стан людини буде тільки погіршуватися, переростаючи в глибоку депресію.
Причини
Як вже говорилося, синдром емоційного вигорання може статися через постійний стрес на роботі. Але причини професійної кризи криються не тільки в частих контактах зі складним контингентом людей. Хронічна втома і накопичене невдоволення можуть мати й інше коріння:
— одноманітність повторюваних дій;
— напружений ритм;
— недостатнє заохочення праці (матеріальне і психологічне);
— регулярна незаслужена критика;
— неясна постановка задач;
— почуття недооціненності або непотрібності.
Синдром вигорання часто зустрічається у людей, що мають певні особливості характеру:
— максималізм, бажання робити все ідеально правильно;
— підвищена відповідальність і схильність жертвувати власними інтересами;
— мрійливість, яка іноді веде до неадекватної оцінки своїх можливостей і здібностей;
— схильність до ідеалізму.
У зону ризику легко потрапляють люди, які зловживають алкоголем, сигаретами та енергетичними напоями. Штучними «стимуляторами» вони намагаються підвищити працездатність, коли трапляються тимчасові неприємності або застої в роботі. Але шкідливі звички лише погіршують становище. Наприклад, відбувається звикання до енергетиків. Людина починає приймати їх ще більше, але ефект виходить зворотний. Організм виснажується і починає чинити опір.
Синдром емоційного вигорання може статися у домогосподарки. Причини розладу схожі на ті, що відчувають люди на одноманітній роботі. Особливо це гостро проявляється, якщо жінці здається, що її працю ніхто не цінує.
Те ж саме іноді відчувають люди, змушені доглядати за важкохворими родичами. Вони розуміють, що це — їхній обов’язок. Але всередині накопичується образа на несправедливий світ і почуття безвихідності.
Схожі відчуття з’являються у людини, яка не може кинути остогидлу роботу, відчуваючи відповідальність перед сім’єю і необхідність її забезпечувати.
Ще одна група людей, схильна до емоційного вигорання, — це письменники, художники, стилісти та інші представники творчих професій. Причини їхньої кризи потрібно шукати в зневірі у власні сили. Особливо коли їхній талант не знаходить визнання в суспільстві чи отримує негативні рецензії від критиків.
Насправді, синдрому емоційного вигорання може піддатися будь-яка людина, яка не отримує схвалення і підтримку, але продовжує перевантажувати себе роботою.
Симптоми
Емоційне вигорання звалюється не відразу, воно має досить довгий латентний період. Спочатку людина відчуває, що її інтерес до обов’язків знижується. Хочеться виконати її якомога швидше, але виходить навпаки — дуже повільно. Це відбувається через втрату вміння концентрувати увагу на тому, що вже нецікаво. З’являється дратівливість і відчуття втоми.
Симптоми емоційного вигорання умовно можна поділити на три групи:
1. Фізичні прояви:
— хронічна втома;
— слабкість і млявість у м’язах;
— часті мігрені;
— зниження імунітету;
— підвищене потовиділення;
— безсоння;
— запаморочення і потемніння в очах;
— «Ниючі» суглоби і поперек.
Синдром часто супроводжується порушенням апетиту або надмірною ненажерливістю, що, відповідно, призводить до помітної зміни ваги.
2. Соціально-поведінкові ознаки:
— прагнення до ізоляції, зведення спілкування з іншими людьми до мінімуму;
— ухилення від обов’язків і відповідальності;
— бажання звинуватити оточуючих у власних бідах;
— прояв злості і заздрості;
— скарги на життя і на те, що доводиться працювати «цілодобово»;
— звичка висловлювати похмурі прогнози: від поганої погоди на найближчий місяць до світового колапсу.
У спробі втекти від «агресивної» дійсності або «підбадьоритися» людина може почати вживати наркотичні речовини та алкоголь. Або ж зловживає висококалорійною їжею у непомірних кількостях.
3. Психоемоційні ознаки:
— байдужість до подій, що відбуваються навколо;
— зневіра в своїх силах;
— крах особистих ідеалів;
— втрата професійної мотивації;
— запальність і невдоволення близькими людьми;
— постійний поганий настрій.
Синдром психічного вигорання, своєю клінічною картиною, схожий на депресію. Людина переживає глибокі страждання від удаваного відчуття самотності і приреченості. У такому стані важко щось робити, на чомусь зосередиться. Проте, подолати емоційне вигорання значно легше, ніж депресивний синдром.
Лікування
Синдром емоційного вигорання — недуга, на яку, на жаль, не завжди звертають уваги. Люди часто не вважають за потрібне починати лікування. Вони думають, що їм просто досить трохи «напружитися» і доробити нарешті ту роботу, яка застопорилася, всупереч перевтомі і душевному занепаду. І в цьому полягає їхня головна помилка.
У разі, коли діагностується синдром психічного вигорання, перше, що необхідно зробити, — це сповільнитися. Не те щоб витрачати на виконання роботи ще більше часу, але робити між окремими завданнями великі перерви. А під час відпочинку займатися тим, до чого прихильна душа.
Ця порада психологів дуже допомагає домогосподаркам в період боротьби з синдромом. Якщо домашня робота набридл до скреготу зубів, її виконання стимулюють приємні перерви, якими жінка нагороджує себе сама: зварила суп — значить, заслужила подивитися одну серію улюбленого серіалу, погладила речі — можна полежати з любовним романом в руках. Подібне заохочення — це стимул робити свою роботу значно швидше. А фіксування кожного факту виконання корисної справи дає внутрішнє задоволення і підвищує інтерес до життя.
Однак не у всіх є можливість робити часті перерви. Особливо, на офісній роботі. Співробітникам, які страждають від феномена емоційного вигорання, краще попросити позачергову відпустку. Або взяти лікарняний на пару тижнів. За цей період людина встигне і трохи відновити сили, і проаналізувати ситуацію.
Аналіз причин, що призвели до психічного розладу, — це ще одна ефективна стратегія боротьби з синдромом вигорання. Бажано викласти факти іншій людині (другові, родичу або психотерапевту), яка допоможе поглянути на ситуацію з боку.
Або можна виписати причини вигорання на аркуші паперу, залишаючи навпроти кожного пункту місце для написання рішення проблеми. Наприклад, якщо важко виконувати робочі завдання через їхню неясність, попросити керівника уточнити і конкретизувати ті результати, які він бажає бачити.
Не влаштовує низькооплачувана робота — попросити надбавку у начальника або зайнятися пошуком альтернатив (вивчити ринок вакансій, розіслати резюме, попитати знайомих про вільні місця і т. д.).
Такий докладний опис і складання плану вирішення проблем допомагає розставити пріоритети, заручитися підтримкою близької людини, а заодно послужить запобіганням нових зривів.
Профілактика
Синдром емоційного вигорання настає на тлі фізичного і психічного виснаження людини. Тому запобігти таке захворювання допоможуть профілактичні заходи, спрямовані на зміцнення здоров’я.
1. Фізична профілактика емоційного вигорання:
— дієтичне харчування, з мінімальною кількістю жирів, але що включає вітаміни, рослинну клітковину і мінерали;
— заняття фізкультурою або, як мінімум, прогулянки на свіжому повітрі;
— повноцінний сон не менше восьми годин;
— дотримання режиму дня.
2. Психологічна профілактика синдрому емоційного вигорання:
— обов’язковий вихідний раз в тиждень, протягом якого робити тільки те, що хочеться;
— «Очищення» голови від тривожних думок або проблем шляхом аналізу (на папері або в бесіді з уважним слухачем);
— розставляння пріоритетів (в першу чергу виконувати дійсно важливі справи, а решта — по мірі успішності);
— медитації і аутотренінги;
— ароматерапія.
Щоб не допустити появи синдрому або посилення вже існуючого феномена емоційного вигорання, психологи рекомендують навчитися миритися з втратами. Почати боротьбу з синдромом легше, коли дивишся своїм страхам «в очі». Наприклад, втрачений сенс життя або життєва енергія. Потрібно визнати це і сказати собі, що ви починаєте все спочатку: ви знайдете новий стимул і нові джерела сили.
Ще одне важливе вміння, на думку фахівців, — це здатність відмовлятися від непотрібних речей, гонитва за якими і призводить до синдрому емоційного вигорання. Коли людина знає, чого вона хоче особисто, а не дотримується загальноприйнятої думки, вона стає невразливою для емоційного вигорання.
Джерело: https://prosindrom.com/psychopathological/sindrom-emotsionalnogo-vygoraniya.html
Теги: здоров’я, робота
Источник
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Синдро́м емоці́йного вигоряння (англ. Burnout) — емоційне виснаження, що зростає з часом. Поняття введене американським психіатром Гербертом Фрейденбергером в 1974 році.
Класифікація за МКХ-10[ред. | ред. код]
- Клас: Чинники, які впливають на стан здоров’я населення і звернення у заклади охорони здоров’я
- Блок: Звернення у заклади охорони здоров’я у зв’язку з іншими обставинами
- Код: Z73.0
- Назва: Перевтома
Клініка[ред. | ред. код]
Вражає людей, чия робота пов’язана з постійним спілкуванням — у лікарів, психологів, педагогів, менеджерів, робітників соціальних служб, операторів, які працюють у сфері «людина-людина» та ін. Виявляється посиленням байдужості до своїх обов’язків та всього, що відбувається на роботі, дегуманізації у формі чимраз більшого негативізму як до пацієнтів або клієнтів, так і до співпрацівників. Людина відчуває власну професійну нездатність, незадоволеність роботою, деперсоналізацію, а в кінцевому підсумку різко погіршується якість її життя. В подальшому можуть розвиватись невротичні розлади й психосоматичні захворювання.
Фактори розвитку[ред. | ред. код]
Розвиток даного стану зумовлює робота в одному й напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням та з важким контингентом. Разом з цим розвиткові синдрому сприяє відсутність належної винагороди (в тому числі не тільки матеріальної, але й психологічної похвали) за виконану роботу, що змушує людину думати, ніби її робота не має жодної цінності для суспільства.
Фрейденбергер вказував, що подібний стан розвивається у схильних до співчуття людей, тих, хто ідеалістично ставиться до роботи, і разом з тим у неврівноважених, які схильні до мрійництва і які мають нав’язливі ідеї. У цьому випадку синдром емоційного вигорання може являти собою механізм психологічного захисту у формі часткового, або ж повного вимикання емоцій у відповідь на шкідливі для психіки впливи.
Діагностика[ред. | ред. код]
Подальше вивчення вказаного стану проводилось психологами Маслач & Jackson (1981), котрі охарактеризували його як емоційне спустошення. Вивчення синдрому відповідно до запропонованої Маслач методики: Maslach Burnout Inventory (MBI).
Кожна людина може виробити свої індивідуальні стратегії для боротьби із синдромом емоційного вигорання але варто згадати декілька універсальних правил:
Правило розподілу. Необхідно чітко розділяти професійну діяльність і особисте життя: не брати роботу додому, мати хобі, яке не стосується роботи, спілкуватися з друзями, які не є колегами по роботі. Для цього досить дієвими є різноманітні ритуали. Наприклад ритуал «корпоративного одягу». Коли працівник приходить на роботу він одягає корпоративний одяг, починає спілкуватися з клієнтами є добрим і розуміючим, активним і професійним, але коли робочий день закінчується і працівник знімає робочий одяг, він забуває про всіх своїх клієнтів і займається особистими справами (перестає бути працівником компанії, стає мамою чи татом, дружиною чи чоловіком і.ін.).
Правило зміни діяльності. Намагатися чергувати свою професійну діяльність, тобто не тільки спілкуватися з клієнтами, а й займатися різноманітною паперовою роботою, або особистим професійним вдосконаленням: відвідувати тренінги та навчання.
Правило часу. Страх не встигнути, запізнитися, відсутність структури можна подолати за допомогою тайм-менеджменту. Він дозволяє при організації часу враховувати індивідуальні ритми людини, що зводить до мінімуму хронічні перевтоми. Сучасний Тайм-менеджмент діє за трьома принципами:
- Індивідуальний підхід – людина сама повинна визначити власний баланс між жорсткою організацією і спонтанністю у своїх діях.
- Мислення спрямоване на ефективність. Якщо ми встановлюємо правила, ми повинні вірити у їх ефективність, а інакше позитивні зміни не можливі.
- Все можна удосконалювати, оскільки резерви ефективності і розвитку невичерпні.
Правило внутрішньої метафори. Дуже велику роль у формуванні синдрому емоційного вигорання відіграють внутрішні установки, те як людина сприймає себе як спеціаліста. Деструктивність девізу «палаю для інших – згораю сам» очевидна. Працівник, який досягнув певного професіонального рівня має уже сформований образ свого професійного «Я». Якщо в процесі роботи виявлено, що цей образ має певні деструктивні елементи, його варто видозмінити, але не знищувати, тому що це може принести шкоду особистості. Внутрішні переконання варто міняти конструктивно, щоб з однієї сторони людина відчувала себе хорошим спеціалістом, який дійсно допомагає людям, а з іншої – була емоційно благополучною, врівноваженою і захищеною від стресу.
Див. також[ред. | ред. код]
- Професійна деформація
- Стрес
- Психологічна травма
Література[ред. | ред. код]
- Enzmann, D., Berief, P., Engelkamp, C. et al. Burnout and coping will burnout. Development and evaluation of a burnout workshop. Berlin: Technische Univercitat Berlin, Institut fur Psychologie., 1992. 2. Freudenberger, H.J. Staff burn−out. Journal of Social Issues, 30, 159−165. 3. Maslach, C. Burnout: A social psychological analysis. In The Burnout syndrome ed.J.W.Jones, pp. 30−53, Park Ridge, IL: London House, 1982. 4. Maslach, C. and Jachson, S.E. The measurement of experienced burnout. Journal of Occupational Behaviour, 2, 99−113, 1981. 5. Schaufell, W.B., Enzmann, D. And Girault, N. Measurement of burnout: A review. In Professional Burnout: Recent Development in Theory and Reserch ed. W.B.Schaufell, C.Maslach and T.Marek, pp. 199−215, Washington, DC: Taylor&Francis
В іншому мовному розділі є повніша стаття Occupational burnout (англ.). Ви можете допомогти проєкту, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з англійської.
|
Посилання[ред. | ред. код]
- СИНДРОМ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ СПЕЦІАЛІСТІВ ФАРМАЦІЇ //Фармацевтична енциклопедія
- Анна Синящик (11 серпня 2015). Сгорел на работе. 6 признаков «выгорания» на рабочем месте (рос.). https://focus.ua. Фокус. Процитовано 7 грудня 2019.
Источник
Історія терміну «синдром емоційного вигорання» (staff burnout syndrome) починається з 1974 року, коли американський психіатр H.J. Freundenberger вперше звернув увагу на цей феномен у працівників психіатричної сфери і описав його як «поразку, виснаження або зношення, що відбувається з людиною внаслідок різко завищених вимог до власних ресурсів і сил».
У 1977 році на щорічній конференції Американської психологічної асоціації термін «синдром емоційного вигорання» увійшов до наукового лексикону. З’явилося багато публікацій і досліджень стосовно проблеми емоційного вигорання серед медичних працівників. Для повсякденної діяльності медичних працівників характерним є високий рівень стресу, який вони відчувають доволі часто. Актуальність проблеми емоційного вигорання видно з наукових публікацій і досліджень, які значно зросли за останнє десятиріччя.
Згідно з визначенням ВООЗ (2001), «синдром вигорання (burnout syndrome) — це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі та втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин з метою одержати тимчасове полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності (у багатьох випадках) та суїцидальної поведінки.
Цей синдром звичайно розцінюється як стрес-реакція у відповідь на безжалісні виробничі та емоційні вимоги, що відбуваються через надмірну відданість людини своїй роботі з супутньою цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку».
При сучасному навантаженні медичних працівників і введенні в їх роботу нових програм і підходів проблемною є не те, що працівник емоційно вигорає, оскільки це є природний процес. Проблема полягає в тому, що лікарі, як правило, не вміють це вчасно помічати. Тому є дуже важливим визначення психодіагностичних прийомів оцінки рівня емоційного вигорання.Потрібне детальне визначення психологічних особливостей, структурних компонентів і функціональних механізмів вигорання та їх залежності від основних індивідуально-психологічних особливостей медичних працівників. Це надасть можливість людині своєчасно звернути увагу на глибину емоційного вигорання й мобілізувати внутрішні ресурси, а також застосувати профілактичні прийоми, вивчати себе, професійно і особистісно, розвиватися.Якщо медичний працівник протягом довгого часу займається професійною діяльністю, не відчуваючи свого особистого зв’язку з нею, тобто не бачить внутрішньої цінності, не може їй дійсно віддатися, то неминуче виникає внутрішнє спустошення, тому що не відбувається діалогічного обміну, в якому людина не тільки віддає, але й одержує . Як наслідок, розлад набуває характеру депресії.
Емоційне вигорання — це вид депресивної реакції, що виникає без травматизації й органічних порушень, а тільки лише через поступову втрату життєвих цінностей.
Наукове обґрунтування досліджень емоційного вигорання пов’язують з ім’ям американського психолога К. Маслач.
Модель професійного вигорання розглядається з позиції трьох складових:
емоційне виснаження;
деперсоналізація;
редукція особистісних досягнень
Емоційне виснаження проявляється психічною втомою, емоційним спустошенням, симптомами депресії. Спочатку спостерігається емоційне перенасичення, що супроводжується емоційними зривами, агресивними реакціями, спалахами гніву. Потім розвивається емоційне виснаження, втрачається інтерес до навколишньої реальності.
Деперсоналізація – знецінення (дегуманізація) міжособистісних стосунків, негативізм, цинічне ставлення до почуттів та переживань інших людей. Починають проявлятися негативні установки, зростає знеособленість та формальність контактів, виникають спалахи роздратування та конфліктні ситуації. Для всіх характеристик деперсоналізації важлива втрата емоційного компонента психічних процесів (втрата почуттів до близьких людей, зниження емпатії – чуйності, співпереживання).
Редукція особистісних досягнень характеризується зниженням професійної ефективності працівника, що може проявлятися в негативізмі щодо службових можливостей, в обмеженні обов’язків до соціального оточення, у зниженні відчуття значущості діяльності, що виконується. Яскраво виражене почуття власної неспроможності і некомпетентності.
Наявність цих складових спричинює професійну деформацію особистості, зниження якості життя і втрату сенсу існування.
Фактори, що провокують професійне вигорання (за Бойко В. В.):
1) зовнішні фактори – хронічно напружена емоційна діяльність, дестабілізуюча організація діяльності, підвищена відповідальність за виконання професійних функцій, неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності, психологічно складний контингент, з яким працює професіонал;
2) внутрішні фактори – схильність до емоційної ригідності, інтенсивна інтериорізація (сприйняття та переживання) обставин професійної діяльності, слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності, моральні дефекти та дезорганізація особистості.
У розвитку професійного вигорання важлива роль належить особистісним, ситуативним та професійним факторам.
Фактори ризику формування професійного вигорання:
Особистісні фактори: переживання несправедливості; хронічне переживання самотності; переживання соціальної незахищеності; переживання соціальної та міжособистісної ізоляції; неконструктивні моделі подолання стресу; висока мотивація влади та висока афіліація; трудоголізм, поведінка типу «А» (підвищений ризик серцево-судинних захворювань); Слабка Я-концепція, низька самооцінка; низька емпатія та соціальний інтелект; низька професійна мотивація; емоційна нестійкість, нереалістичні очікування.
Ситуативні вимоги: соціальне порівняння та оцінка оточуючих; несправедливість, нерівність стосунків; негативні взаємовідносини з колегами; «важкі» пацієнти, учні, партнери; відсутність згуртованості у колективі, низький рівень організаційної культури; конфлікти в організації та міжособистісні конфлікти; рольові конфлікти, рольова невизначеність; дефіцит адміністративної, дружньої, соціальної, професійної та інших видів підтримки; перенавантаження, недовантаження.
Професійні вимоги: когнітивно важкі комунікації; емоційно насичене ділове спілкування; необхідність постійного саморозвитку та підвищення професійної компетентності; адаптація до нових людей, професійних ситуацій; пошук нових рішень, високий рівень відповідальності; самоконтроль та вольові рішення; нецікава робота; бюрократизм і паперова робота; відсутність готових рішень, необхідність творчого пошуку.
Прояви професійного вигорання (за П. І. Сидоровим, А. Г. Соловйовим та І. А. Новіковим, 2007 р.):
1) Психофізіологічні:
відчуття постійної втоми, що не зникає навіть уранці після сну (симптом хронічної втоми);
відчуття емоційного та фізичного виснаження;
частий головний біль, що виникає без причини;
постійні розлади діяльності шлунково-кишкового тракту;
зниження сприйнятливості та реактивності щодо зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції зацікавлення на факт новизни та реакції страху на небезпечну ситуацію);
загальна астенізація (слабкість, зниження активності й енергійності, погіршення біохімічних показників крові та гормональних показників);
різка втрата або різке збільшення ваги;
повне або часткове безсоння (швидке засинання і відсутність сну рано вранці, починаючи з четвертої години ранку чи, навпаки, неможливість заснути до другої-третьої години ночі і тяжке пробудження вранці);
постійний загальмований, сонливий стан та бажання спати протягом дня;
задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;
помітне зниження зовнішньої або внутрішньої сенсорної чутливості (погіршення зору, слуху, нюху та дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів);
2) соціально-психологічні:
байдужість, нудьга, пасивність та депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості);
підвищена дратівливість у відповідь на незначні дрібні події;
часті нервові зриви (спалахи немотивованого гніву чи відмова від спілкування, занурення в себе);
постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причини відсутні (почуття провини, сорому, підозрілості, образи, скутості);
відчуття неспокою та підвищеної тривожності («щось не так, як треба»);
гіпервідповідальність і постійний страх («не вийде» та «не справлюсь»);
загальна негативна установка щодо життєвих та професійних перспектив (за типом «як не старайся, все одно не вийде»).
3) поведінкові:
відчуття, що робота стає дедал складнішою, а її виконання – важчим;
працівник суттєво міняє свій режим дня (рано приходить на роботу та пізно йде з роботи);
незалежно від об’єктивної потреби працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не виконує;
керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для себе і оточуючих;
відчуття даремності, зневіра, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;
невиконання важливих, пріоритетних завдань та зосередження на дрібних деталях;
витрачання більшої частини робочого часу на виконання автоматичних та елементарних дій, що не усвідомлюється або мало усвідомлюється;
дистанціювання від співробітників, пацієнтів, підвищення неадекватної критичності;
зловживання алкоголем.
Обговорюючи професійний аспект факторів синдрому емоційного вигорання лікарів, треба зауважити, що лікар перебуває в одній ситуації з пацієнтом – у кризовій. Через це можна припустити, що лікар опосередковано піддається вторинному психологічному травмуванню. Емоційне вигорання – це процес, у якому лікар сам бере активну участь і в разі виявлення ознак професійного вигорання на початку процесу у нього з’являється можливість внести зміни у свої стосунки та своє життя.
Профілактичні заходи, що упереджують професійне емоційне вигорання, передбачають особистісно-орієнтовані підходи, спрямовані на покращення здатності особистості протидіяти стресу через зміну своєї поведінки, стосунків. Зокрема, це постійна внутрішня робота над собою, переосмислення поведінки, рефлексія емоційних станів, активний відпочинок, опанування методів саморегуляції. Також важливі заходи, спрямовані на зміну робочого оточення: просвітницька робота щодо сутності та наслідків професійної деформації, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, проведення групових тренінгів, реалізація антистресових програм, участь у супервізійних та балінтовських групах.
Концепція поведінкових профілактичних заходів фокусується на первинній профілактиці, яка передбачеає такі заходи:
засвоєння навичок боротьби зі стресом;
навчання технікам релаксації (прогресивна м’язова релаксація, аутогенне тренування, самонавіювання, медитація);
вміння розділити з пацієнтом відповідальність за результат, вміння сказати «ні».
Таким чином, можна говорити про те, що проведення комплексу заходів, спрямованих на профілактику, а за необхідності – й на боротьбу з проявами синдрому професійного вигорання, може бути корисним не лише для підвищення ефективності професійної діяльності медичних працівників, а й для гармонізації їхньої особистості та, як наслідок, забезпечення сприятливої атмосфери у лікарнях та інших медичних закладах.
Інформацію підготувала асистент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології, лікар-психіатр, психотерапевт Іванова Наталія Миколаївна
Источник