Синдром емоційного та професійного вигорання
Синдром емоційного вигорання — це стан, коли людина відчуває себе виснаженою морально, розумово, і фізично. Все важче прокидатися вранці і починати трудову діяльність. Все складніше зосередитися на своїх обов’язках і виконувати їх своєчасно. Робочий день розтягується до пізньої ночі, руйнується звичний уклад життя, псуються стосунки з оточуючими.
Ті, хто зіткнувся з таким явищем, не відразу розуміють, що відбувається. Емоційне вигорання, в його «інкубаційному» періоді, схоже на хандру. Люди стають дратівливими, уразливими. Вони опускають руки при найменших невдачах і не знають, що з усім цим робити, яке лікування почати. Тому так важливо розглядати перші «дзвіночки» в емоційному тлі, вжити профілактичних заходів і не довести себе до нервового зриву.
Патогенез
Феномену емоційного вигорання, як психічного розладу, приділялася увага ще в 1974 році. Американський психолог Герберт Фрейденберг першим наголосив на серйозності проблеми емоційного виснаження і його впливу на особистість людини. Тоді ж були описані основні причини, ознаки та стадії розвитку хвороби.
Найчастіше синдром емоційного вигорання пов’язують з проблемами на роботі, хоча такий психічний розлад може з’явитися і у звичайних домогосподарок або молодих мам, а також у творчих людей. Всі ці випадки об’єднують одні й ті ж ознаки: швидка втома і втрата інтересу до обов’язків.
Як показують статистичні дані, синдром найчастіше вражає тих, хто кожен день має справу з людським фактором:
— робота у службах порятунку і лікарнях;
— викладання у школах і вузах;
— робота з великим потоки клієнтів в обслуговуючих сервісах.
Щодня стикаючись з негативом, чужим настроєм або неадекватною поведінкою, людина постійно відчуває емоційний стрес, який з часом тільки посилюється.
Послідовник американського вченого Джордж Грінберг виділив п’ять етапів наростання психічної напруги, пов’язаної з професійною діяльністю, і позначив їх як «стадії емоційного вигорання»:
1. Людина задоволена своєю роботою. Але постійні стреси поступово зменшують енергію.
2. Спостерігаються перші ознаки синдрому: безсоння, зниження працездатності і часткова втрата інтересу до своєї справи.
3. На цьому етапі людині так важко зосередитися на роботі, що все виконується дуже повільно. Спроби «надолужити згаяне» перетворюються в постійну звичку працювати пізно ввечері або у вихідні.
4. Хронічна втома проектується на фізичне здоров’я: знижується імунітет, і простудні захворювання перетворюються в хронічні, проявляються «старі» болячки. Люди на цьому етапі зазнають постійного невдоволення собою і оточуючими, часто сваряться з товаришами по роботі.
5. Емоційна нестабільність, занепад сил, загострення хронічних захворювань — це ознаки п’ятої стадії синдрому емоційного вигорання.
Якщо нічого не робити і не починати лікування, стан людини буде тільки погіршуватися, переростаючи в глибоку депресію.
Причини
Як вже говорилося, синдром емоційного вигорання може статися через постійний стрес на роботі. Але причини професійної кризи криються не тільки в частих контактах зі складним контингентом людей. Хронічна втома і накопичене невдоволення можуть мати й інше коріння:
— одноманітність повторюваних дій;
— напружений ритм;
— недостатнє заохочення праці (матеріальне і психологічне);
— регулярна незаслужена критика;
— неясна постановка задач;
— почуття недооціненності або непотрібності.
Синдром вигорання часто зустрічається у людей, що мають певні особливості характеру:
— максималізм, бажання робити все ідеально правильно;
— підвищена відповідальність і схильність жертвувати власними інтересами;
— мрійливість, яка іноді веде до неадекватної оцінки своїх можливостей і здібностей;
— схильність до ідеалізму.
У зону ризику легко потрапляють люди, які зловживають алкоголем, сигаретами та енергетичними напоями. Штучними «стимуляторами» вони намагаються підвищити працездатність, коли трапляються тимчасові неприємності або застої в роботі. Але шкідливі звички лише погіршують становище. Наприклад, відбувається звикання до енергетиків. Людина починає приймати їх ще більше, але ефект виходить зворотний. Організм виснажується і починає чинити опір.
Синдром емоційного вигорання може статися у домогосподарки. Причини розладу схожі на ті, що відчувають люди на одноманітній роботі. Особливо це гостро проявляється, якщо жінці здається, що її працю ніхто не цінує.
Те ж саме іноді відчувають люди, змушені доглядати за важкохворими родичами. Вони розуміють, що це — їхній обов’язок. Але всередині накопичується образа на несправедливий світ і почуття безвихідності.
Схожі відчуття з’являються у людини, яка не може кинути остогидлу роботу, відчуваючи відповідальність перед сім’єю і необхідність її забезпечувати.
Ще одна група людей, схильна до емоційного вигорання, — це письменники, художники, стилісти та інші представники творчих професій. Причини їхньої кризи потрібно шукати в зневірі у власні сили. Особливо коли їхній талант не знаходить визнання в суспільстві чи отримує негативні рецензії від критиків.
Насправді, синдрому емоційного вигорання може піддатися будь-яка людина, яка не отримує схвалення і підтримку, але продовжує перевантажувати себе роботою.
Симптоми
Емоційне вигорання звалюється не відразу, воно має досить довгий латентний період. Спочатку людина відчуває, що її інтерес до обов’язків знижується. Хочеться виконати її якомога швидше, але виходить навпаки — дуже повільно. Це відбувається через втрату вміння концентрувати увагу на тому, що вже нецікаво. З’являється дратівливість і відчуття втоми.
Симптоми емоційного вигорання умовно можна поділити на три групи:
1. Фізичні прояви:
— хронічна втома;
— слабкість і млявість у м’язах;
— часті мігрені;
— зниження імунітету;
— підвищене потовиділення;
— безсоння;
— запаморочення і потемніння в очах;
— «Ниючі» суглоби і поперек.
Синдром часто супроводжується порушенням апетиту або надмірною ненажерливістю, що, відповідно, призводить до помітної зміни ваги.
2. Соціально-поведінкові ознаки:
— прагнення до ізоляції, зведення спілкування з іншими людьми до мінімуму;
— ухилення від обов’язків і відповідальності;
— бажання звинуватити оточуючих у власних бідах;
— прояв злості і заздрості;
— скарги на життя і на те, що доводиться працювати «цілодобово»;
— звичка висловлювати похмурі прогнози: від поганої погоди на найближчий місяць до світового колапсу.
У спробі втекти від «агресивної» дійсності або «підбадьоритися» людина може почати вживати наркотичні речовини та алкоголь. Або ж зловживає висококалорійною їжею у непомірних кількостях.
3. Психоемоційні ознаки:
— байдужість до подій, що відбуваються навколо;
— зневіра в своїх силах;
— крах особистих ідеалів;
— втрата професійної мотивації;
— запальність і невдоволення близькими людьми;
— постійний поганий настрій.
Синдром психічного вигорання, своєю клінічною картиною, схожий на депресію. Людина переживає глибокі страждання від удаваного відчуття самотності і приреченості. У такому стані важко щось робити, на чомусь зосередиться. Проте, подолати емоційне вигорання значно легше, ніж депресивний синдром.
Лікування
Синдром емоційного вигорання — недуга, на яку, на жаль, не завжди звертають уваги. Люди часто не вважають за потрібне починати лікування. Вони думають, що їм просто досить трохи «напружитися» і доробити нарешті ту роботу, яка застопорилася, всупереч перевтомі і душевному занепаду. І в цьому полягає їхня головна помилка.
У разі, коли діагностується синдром психічного вигорання, перше, що необхідно зробити, — це сповільнитися. Не те щоб витрачати на виконання роботи ще більше часу, але робити між окремими завданнями великі перерви. А під час відпочинку займатися тим, до чого прихильна душа.
Ця порада психологів дуже допомагає домогосподаркам в період боротьби з синдромом. Якщо домашня робота набридл до скреготу зубів, її виконання стимулюють приємні перерви, якими жінка нагороджує себе сама: зварила суп — значить, заслужила подивитися одну серію улюбленого серіалу, погладила речі — можна полежати з любовним романом в руках. Подібне заохочення — це стимул робити свою роботу значно швидше. А фіксування кожного факту виконання корисної справи дає внутрішнє задоволення і підвищує інтерес до життя.
Однак не у всіх є можливість робити часті перерви. Особливо, на офісній роботі. Співробітникам, які страждають від феномена емоційного вигорання, краще попросити позачергову відпустку. Або взяти лікарняний на пару тижнів. За цей період людина встигне і трохи відновити сили, і проаналізувати ситуацію.
Аналіз причин, що призвели до психічного розладу, — це ще одна ефективна стратегія боротьби з синдромом вигорання. Бажано викласти факти іншій людині (другові, родичу або психотерапевту), яка допоможе поглянути на ситуацію з боку.
Або можна виписати причини вигорання на аркуші паперу, залишаючи навпроти кожного пункту місце для написання рішення проблеми. Наприклад, якщо важко виконувати робочі завдання через їхню неясність, попросити керівника уточнити і конкретизувати ті результати, які він бажає бачити.
Не влаштовує низькооплачувана робота — попросити надбавку у начальника або зайнятися пошуком альтернатив (вивчити ринок вакансій, розіслати резюме, попитати знайомих про вільні місця і т. д.).
Такий докладний опис і складання плану вирішення проблем допомагає розставити пріоритети, заручитися підтримкою близької людини, а заодно послужить запобіганням нових зривів.
Профілактика
Синдром емоційного вигорання настає на тлі фізичного і психічного виснаження людини. Тому запобігти таке захворювання допоможуть профілактичні заходи, спрямовані на зміцнення здоров’я.
1. Фізична профілактика емоційного вигорання:
— дієтичне харчування, з мінімальною кількістю жирів, але що включає вітаміни, рослинну клітковину і мінерали;
— заняття фізкультурою або, як мінімум, прогулянки на свіжому повітрі;
— повноцінний сон не менше восьми годин;
— дотримання режиму дня.
2. Психологічна профілактика синдрому емоційного вигорання:
— обов’язковий вихідний раз в тиждень, протягом якого робити тільки те, що хочеться;
— «Очищення» голови від тривожних думок або проблем шляхом аналізу (на папері або в бесіді з уважним слухачем);
— розставляння пріоритетів (в першу чергу виконувати дійсно важливі справи, а решта — по мірі успішності);
— медитації і аутотренінги;
— ароматерапія.
Щоб не допустити появи синдрому або посилення вже існуючого феномена емоційного вигорання, психологи рекомендують навчитися миритися з втратами. Почати боротьбу з синдромом легше, коли дивишся своїм страхам «в очі». Наприклад, втрачений сенс життя або життєва енергія. Потрібно визнати це і сказати собі, що ви починаєте все спочатку: ви знайдете новий стимул і нові джерела сили.
Ще одне важливе вміння, на думку фахівців, — це здатність відмовлятися від непотрібних речей, гонитва за якими і призводить до синдрому емоційного вигорання. Коли людина знає, чого вона хоче особисто, а не дотримується загальноприйнятої думки, вона стає невразливою для емоційного вигорання.
Джерело: https://prosindrom.com/psychopathological/sindrom-emotsionalnogo-vygoraniya.html
Теги: здоров’я, робота
Источник
[Про автора: Альона Черненко-Диба — QA Manager у Astound Commerce з 11-річним досвідом в ІТ — від джуніор тестувальника до функціонального менеджера команди. Її кредо як менеджера: «Успіх вашої команди є досягненням команди, невдача команди є результатом вашого неефективного менеджменту»]
Професійне вигорання — це синдром, який розвивається на фоні хронічного стресу і призводить до загального виснаження організму людини. Він включає в себе три складники: енергетичний (брак енергії, фізична перевтома), емоційний (апатія, зниження чутливості та емоційності, байдужість) і екзистенціальний (втрата сенсу діяльності, життя). Це стан, коли зовсім нічого не хочеться, коли опускаються руки, коли результативність і якість роботи стрімко падає, а зацікавленість і мотивація в роботі зникають. Це стан, коли перебування з сім’єю перестає приносити задоволення, а рідні, друзі та оточуючі починають дратувати. Це стан, коли загострюються проблеми зі здоров’ям, а задоволення від життя та його якість падають…
Ми вважаємо себе досвідченими і віримо в те, що у нас завжди все під контролем. Ми точно знаємо, чого хочемо і як того досягти, тому дуже активно і рішуче йдемо до своєї мети, не зважаючи при цьому на зовнішні і внутрішні ознаки перевтоми і стресу. Про можливе професійне вигорання нас застерігають колеги, рідні, друзі, але ми їх не чуємо або свідомо не хочемо чути. Професійне вигорання здається міфом, в який не віриш, допоки він не стає частиною твого життя.
Причини
Ще на початку свого становлення як менеджера я відчула на особі всі ознаки професійного вигорання з одним-єдиним справжнім бажанням — потрапити на безлюдний острів.
Сьогодні, оцінюючи той стан, я можу назвати основні причини, які до нього призвели:
- звичка жити й працювати в швидкому темпі, бажання встигнути все і одночасно, як на роботі, так і в особистому житті, і як наслідок — часті перепрацювання, недосипи;
- неякісне планування часу без фокусу на пріоритети, що є важливими для мене, для сім’ї, для професійного розвитку і роботи, а звідси — надмірна кількість задач «на вчора»;
- постійно завищені планки для досягнення нових цілей і виконання нових задач, переоцінка своїх можливостей і в результаті — певний внутрішньоособистісний конфлікт (можливо, криза гармонізації особистості);
- надмірна емоційність через проживання всього особисто, пропускання через себе негативних моментів життя і роботи;
- невміння сказати «ні» або визнати той факт, що не з усім можна впоратись самотужки і що просити про допомогу, делегувати — це нормально;
- неготовність прислухатись до свого організму, небажання та й, можливо, невміння відпочивати, щоб не втрачати даремно такий важливий час.
На те, щоб відновитися емоційно, фізично і психологічно, щоб повернутися до звичної мені продуктивності в усіх сферах життя, щоб знову почати отримувати кайф від того, що я роблю, мені знадобилося три місяці. Перший місяць був більше схожий на режим овочу… Наступні два були присвячені роботі над собою, основам переструктурування мозку і різного роду висновків.
Висновки з особистого досвіду
Встигнути все і скрізь неможливо та й не треба. Фокус — на пріоритети і важливі справи
Я вважала, що якість і результативність того, що я роблю, залежить від обсягу якісно і швидко виконуваних завдань будь-якого роду, в будь-якій сфері свого життя. Чим більше — тим краще. Можливо, в деяких ситуаціях це дійсно так. Відвідавши низку тренінгів по тайм-менеджменту, з особистої ефективності, тепер я переконалася в тому, що результативність того, що робиш, прямо залежить від чітких пріоритетів з фокусом на важливість задач. Пріоритети можуть змінюватись. Розуміння важливості в різний момент часу теж може і буде відрізнятись.
Та якщо провести алегорію дня чи тижня, до прикладу, з порожньою банкою, неважливі справи — з галькою, а значущі — з великим камінням, то по факту немає значення, скільки гальки поміститься в банці. Більш важливо, яку кількість великих камінців може вмістити банка.
Я не маю на увазі робити більше справ з меншими затратами часу та енергії. Я про те, щоб культивувати таке сприйняття, коли чітко розумієш, що саме має значення в твоїй роботі і в житті, і займатись цим в першу чергу. Адже саме це дає відчуття емоційної позитивної насиченості, відчуття задоволеності в кінці дня, тижня, місяця…
Після початку навчання на курсі «дитячо-сімейної психології» прийшло розуміння, що відчуття задоволеності зростає в рази, коли важливість таких завдань розподіляється з врахуванням піраміди цінностей (з фокусом на основні області/ролі нашого життя), за пріоритетністю. Наприклад:
- Я.
- Моя половинка (чоловік/дружина).
- Діти.
- Батьки/рідні.
- Робота.
- Друзі / хобі / домашні тварини.
Безумовно, кожен обирає свою систему цінностей та свої пріоритети. Моя піраміда ціннісних пріоритетів дещо інакша. Та для отримання максимального задоволення від результатів чи процесу своїх дій, має бути гармонія власного набору пріоритетів і поставлених цілей в роботі.
Обов’язково має бути час на відновлення енергії
Відпочинок, спланований чи спонтанний, активний чи пасивний, я сприймала як даремну втрату часу, адже все це так сильно відволікало мене від виконання особистих чи/і професійних задач, від досягнення цілей, від того самого руху вперед задля бажаної успішності. Я не врахувала одного: чим довше знаходишся в шаленому ритмі і, відповідно, у стресі, не даючи організму повноцінно відновлюватись, тим сильніше падає продуктивність. Ох… І тим важче потім повертатись до попереднього рівня ефективності. Моє переконання на тепер — краще мати стабільно високу продуктивність, аніж періоди шаленої продуктивності з тривалими періодами її значного спаду.
Познайомившись ближче з психологією і фізіологією людини, я не лише прийняла той факт, що час на відновлення затраченої енергії повинен бути, а й почала активно приділяти увагу таким драйверам відновлення енергії (за К. Когоном):
- Рух — шляхом поєднання рухової активності протягом всього дня з комфортною для конкретного організму системою фізичних вправ будь-якого напрямку. Шляхів покращення фізичної форми багато — тут і біг, і командні види спорту, і тренування в залі, і плавання, і аеробіка тощо. Періодичність, формат, навантаження — все особисто.
- Харчування — збалансоване, таке, яке насичує мозок і організм поживними речовинами, зокрема, в першу чергу глюкозою та киснем. Таке, яке комфортне організму.
- Сон, протягом якого засвоюються отримані знання, освіжається пам’ять, підсвідомо узагальнюється отримана інформація, відновлюються сили і перезавантажується мозок (не менше 8-ми годин на добу).
- Релаксація і регулярний відпочинок — свідомо підібраний саме для конкретного організму, зокрема різні медитаційні техніки, вміння управляти своїми негативними емоціями і думками тощо. Вміння позбавитись напруги і діяти спокійно.
- Спілкування (живе, емоційне) — задля позитивної соціальної взаємодії. Час, який ми виділяємо на побудову і підтримку стосунків з важливими для нас людьми, і час, який ми мінімізуємо в спілкуванні з токсичними людьми, фактично витрачається на живлення мозку і є базою для накопичення позитивних емоцій.
Кожен із п’яти драйверів відновлення енергії є важливим. Однак з мого досвіду повноцінний ефект вдається отримати, лише коли поєднані усі п’ять разом. Іншими словами, маючи правильну модель рухливих/фізичних активностей, харчування, сну, релаксації і спілкування, людина отримує нові сили, стає цільною особистістю і відчуває задоволеність в кінці кожного дня.
Накопичення позитивних емоцій. Змінюємо ставлення. Фокус на можливості
Як емоційна людина, я часто брала все близько до серця, переживала всі маленькі чи великі невдачі. Будь-яка нова ситуація чи можливі зміни викликали у мене певний страх через невизначеність. Були ситуації, коли здавалось, що вкладаєш і віддаєш багато сил, часу і енергії, а очікуваного результату немає. Було відчуття, що все ділиться виключно на дві категорії — погане і хороше, і поганого — більше. Це засмучувало, дратувало, виводило з психоемоційної рівноваги, породжувало купу негативних емоцій, які накопичувались і трансформувались у невроз чи стрес, чи і те і інше. Мимовільні негативні думки, ризики в будь-якій ситуацій були звичними атрибутами мого життя.
З часом прийшло розуміння, що всі зміни на краще. Якими б вони не були, вони відкривають для мене нову сторінку, з новими можливостями. Будь-яка проблема — це та сама задача, а будь-які ризики варто трансформовувати в план дій з вирішення задач, а ще краще — в можливості. Відвідуючи тренінги з фокусом на емоційний інтелект, на емоційну компетентність менеджера, паралельно спілкуючись з різними психологами, я вчилась змінювати сприйняття таким чином, щоб фокусуватись на позитивних емоціях, щоб позитивно мислити і сприймати зміни, щоб вміти розпізнавати і приймати емоції оточуючих, а найголовніше — не блокувати свої емоції, а натомість управляти ними.
Кожен із нас може позбутись автоматичних негативних емоцій і думок, якщо цього дійсно захоче. Дуже часто ми вважаємо, що є ситуації, які змінити неможливо, при цьому ми не робимо ніяких кроків назустріч змінам. У такому випадку — беріть ручку і листок паперу і виписуйте всі претензії і думки стосовно роботи, сім’ї, друзів, стосовно себе особисто. Що можна змінити — змінюйте, не можете відразу — змінюйте поступово. Якщо ж не хочете жодних змін — подивіться на ситуацію з іншого боку, може вона і не така страшна, як вам здається, змінюйте ставлення до неї.
На моє переконання, всі події, які з нами відбуваються, стаються саме в той момент, коли ми до них готові. Всі люди, які нам зустрічаються на життєвому і професійному шляху, зустрічається саме тоді, коли вони нам потрібні. І події, і люди нас вчать, відкривають нові можливості. Наше ж завдання в цю мить — зрозуміти, навчитися, діяти з позитивним ставленням.
Правила для попередження вигорання
Враховуючи ті зміни, особистісні та професійні, які відбувались зі мною протягом 10 років на керівних посадах, у мене сформувались чіткі правила, якими я керуюсь, аби знову не зустрітись пліч-о-пліч з професійним вигоранням:
- Бути в контакті, в гармонії з собою. Бути чесним із собою. Чути себе, розуміти, чого зараз хочеться більше чи менше, відчувати свій внутрішній і фізичний стан, слухати своє тіло і організм. При потребі змінювати пріоритети, плани, реагувати на випередження.
- Бути в моменті. Тобто бути емоційно присутнім в тому місці, з тими людьми, в тих активностях, де ти є зараз. Якщо це час з дітьми, то всі твої думки, твоя фізична і емоційна присутність має бути з ними. Не відволікаючись на різні інші питання і думки. Нехай це буде 10-15 навіть 5 хвилин часу емоційної присутності в моменті, але з точки зору результативності і ефективності це краще і більше, аніж годину часу «думи думаючи на різні теми одночасно».
- Планування цілей на рік, з декомпозицією задач на місяці, тижні, дні. За пріоритетами і з фокусом на їх важливість. Враховуючи ролі, які актуальні для мене більше чи менше в кожний момент часу. Переважно послідовно, аніж одночасно.
- Відпустки — мінімум тричі в рік, краще короткострокові, але частіше. Без робочої пошти, без засобів до зв’язку з робочих питань, без інтернету і соціальних мереж. Відпочинок активний чи пасивний. З сім’єю чи з друзями.
- Фізичні навантаження. Мінімум тричі в тиждень, чергуючи силові і аеробні вправи, розтяжки. Рухливість протягом дня, максимально часто, наскільки це можливо.
- Позитивне мислення і сприйняття подій, людей, обставин. Мінімізація негативних емоцій. Фокус на можливості.
- Релаксація і відпочинок для мозку. Масаж, медіативні техніки, музика, комфортна вуху, тощо. Кожного дня я «ловлю своє даніссімо» мінімум 30 хвилин і як в рекламі — «нехай увесь світ зачекає». Це той час, коли нічого не плануєш, нікуди не біжиш, ні з ким не говориш, а просто релаксуєш за чашечкою кави чи без, спостерігаєш або слухаєш звуки природи, за всім, що тебе оточує.
- Професійний і особистісний розвиток. Відвідування тренінгів. Читання книжок, статей. Враховуючи свої бажання і фокусуючись на тих напрямках, які є важливими, бо приносять задоволення.
- Час для себе. Він має бути завжди.
Важливо розуміти, що у кожної людини є також власні «рецепти» відновлення енергії, які можуть бути більш ефективними і дієвими за тих чи інших ситуацій.
Поради менеджеру
Як менеджер я розумію, що залізти в голову співробітникам не можна, та й не треба. Давати поради, коли їх не питають, не варто. Кожна людина сама несе відповідальність за себе, за свої вчинки і дії. Але я можу бути поруч, відслідковуючи психологічно-емоційний стан співробітників, створюючи відповідні умови для його покращення, реагуючи при потребі. Індивідуально. Запорукою успішності в таких ситуаціях є уважність менеджера і відкритість співробітника, готовність людини завчасно прийти до менеджера, якщо щось не так, а менеджера — допомогти.
Окрім перерахованих вище особистісних правил і рекомендацій, які я регулярно озвучую при потребі своїм людям, я вірю в те, що такі дії з мого боку дозволяють мені захищати людей від професійного вигорання:
- Налагодження відкритості і діалогу в роботі з людьми, двосторонньої комунікації шляхом безперервного формального чи неформального спілкування. Це необхідно для чіткого розуміння психологічно-емоційного стану своїх людей і можливості вчасно відреагувати.
- Оцінка здібностей, потреб і схильності співробітників, підбір обсягу і типу роботи для кожного у відповідності до визначених факторів. Збільшення навантаження лише за умови успішних результатів роботи та за погодженням усіх членів команди. Чітке встановлення пріоритетів у роботі команди, щоб дати необхідний час і ресурси для виконання завдань.
- Визначення і узгодження реальних очікувань, зони повноважень і відповідальності, за потреби.
- Менторство і коучинг співробітників, розвиток їх здібностей, обговорення будь-яких питань.
- Врахування мотиваційних факторів і потреб кожного співробітника окремо.
- Культивування на рівні відділу і компанії потреби в професійному і особистісному розвитку.
Пам’ятайте
Ми звикли вважати, що професійне вигорання викликають великі обсяги і темпи роботи. Та насправді воно обумовлено переважно тим, що наш робочий графік, ритм життя, характер обов’язків, дедлайни та інші фактори стресу перевищують задоволення від того, що ми робимо. За словами Ніцше, якщо у людини є «для чого» жити, то вона витримає будь-яке «як». Ресурсності нам всім 🙂
Источник