Синдром дисфагії блювоти та порушення акту дефекації
2. Актуальність теми.
Синдром дисфагії, що зустрічається в практичній діяльності не тільки загальних, торакальных і онкохирургів, але і лікарів загальної практики, гастроентерологів, невропатологів, гематологів, найчастіше обумовлений рядом захворювань стравоходу, хоча існує і перелік позастравоходних причин дисфагії. Серед захворювань стравоходу найчастіше приводять до дисфагії: рак стравоходу, нервово-м’язові захворювання стравоходу (ахалазія стравоходу, крікофарингеальна ахалазія, езофагоспазм, неспецифічні рухові порушення), ГЕРХ і грижі стравохідного отвору діафрагми, в.т.ч. ускладнені пептичною стриктурою стравоходу, післяопікові рубцеві стриктури стравоходу, ряд форм езофагітів, дивертикули стравоходу. Найгострішою є проблема своєчасної діагностики раку стравоходу і передракових станів. Відомо, що резектабельність раку стравоходу навіть в більшості клінік не перевищує 50 %, при цьому дисфагія – як правило перший симптом – виникає при стенозі просвіту стравоходу на 70-80 %, тобто найчастіше у тому випадку, коли пухлина вже є нерезектабельною із-за проростання в сусідні органи. Другим по частоті захворюванням стравоходу є гастроэзофагеальная рефлюксная хвороба (ГЕРХ), в 90 % випадків пов’язана з грижею стравохідного отвору діафрагми. При тривалому перебігу цих захворювань може розвинутися ряд ускладнень, в т.ч. стравохід Барретта, що є передраковим станом. Пізня діагностика в першу чергу обумовлена відсутністю необхідного ендоскопічного скринінгу, що у свою чергу вимагає не тільки наявності спеціального ендоскопічного устаткування, але і могутньої морфологічної лабораторії. Але найважливішою є висока інформованість фахівців про клінічну картину захворювань стравоходу і наявність єдиного діагностичного і лікувального алгоритму. Наприклад, хворим грижею стравохідного отвору діафрагми або ахалазією стравоходу нерідко ставиться діагноз стенокардії, хронічного панкреатиту, диспепсії, міжреберної невралгії, неврозу і в результаті протягом багатьох років проводиться неефективне лікування. Дійсно, в ранніх стадіях симптоми цих захворювань (печія, відрижка, загрудинні болі і дисфагія) можуть бути помірно вираженими і хворі добре до них адаптуються. Якщо ж діагноз вдалося встановити в ранній стадії, то часто таким пацієнтам проводиться тривале консервативне лікування, хоча методом вибору при цьому можуть бути ендоскопічні або хірургічні операції. За цей час захворювання переходить в пізні стадії, розвивається ряд ускладнень, коли навіть оперативне лікування може мати незадовільний результат.
Синдром блювотиє одним з найбільш частих проявів хірургічних і нехірургічних захворювань. Список причин блювоти включає більше 70 різних хвороб і синдромів, найбільш значущою з яких є гостра кишкова непрохідність, стеноз вихідного відділу шлунку, блювота «центрального» походження (наприклад, в результаті черепномозкової травми або менінгіту), інфекційні гастроентерити, різні інтоксикації (найбільш частий приклад — алкогольне сп’яніння), гострий панкреатит і інші запальні захворювання органів черевної порожнини. Така різноманітність причин блювоти зобов’язує лікарів всіх спеціальностей добре орієнтуватися в алгоритмах діагностичного пошуку. Наприклад, лікар-інфекціоніст, до якого поступив хворий з багатократною блювотою, зобов’язаний запідозрити такі хірургічні захворювання як гостра спайкова тонкокишкова непрохідність або виразковий пілородуоденальний стеноз, і при необхідності викликати хірурга, який призначить відповідні дослідження візуалізації. Або навпаки, хірург, що має справу з пацієнтом, що скаржиться на багатократну блювоту і підвищену температуру, зобов’язаний такого хворого проконсультувати у інфекціоніста, хоча на перший погляд клінічна картина може укладатися в гострий панкреатит, або перевірити наявність менінгеальних симптомів і викликати невропатолога. При цьому лікар, що несе за хворого основну відповідальність (наприклад, лікар приймального відділення багатопрофільної лікарні, що приймає пацієнта), часто повинен сам ухвалити правильне рішення, оскільки чим більше притягується консультантів, тим більше може бути висловлено суперечливих думок, і тим більше вірогідна діагностична і тактична помилка. Помилкова тактика в таких ситуаціях може спричинити не тільки відстрочення в правильному лікуванні пацієнта, але навіть і смерть хворого!
Порушення акту дефекаціїє вужчою проблемою, з якою мають справу в основному проктологи і, рідше, невропатологи. Найбільш частими формами цих розладів є нетримання калу, стеноз анального сфінктера і пролапс прямої кишки. Чітке знання семіотики цих розладів дозволить лікареві загального профілю направити пацієнта на консультацію до відповідного фахівця, який, свою чергу, призначить правильне лікування.
3. Цілі заняття:
3.1. Загальні цілі: Ознайомитися з сучасним визначенням та особливостями синдромів дисфагії, блювоти та порушення акту дефекації, які характерні для наступних захворювань: 1) дисфагія: рак стравоходу, ахалазія стравоходу, грижа стравохідного отвору діафрагми, післяопікова стриктура стравоходу, пептична стриктура стравоходу, атонія стравоходу, поліпи стравоходу, езофагоспазм; 2) блювота: механічна кишкова непрохідність (пухлинна, спайкова, при защемлених грижах, завороті, інвагінації, жовчнокам’яна), динамічна кишкова непрохідність (при перитоніті, панкреатиті, інтоксикаціях, порушеннях водно-електролітного обміну, метаболічних і ендокринних розладах), стеноз вихідного відділу шлунку виразкової і пухлинної етіології, гострий панкреатит, гострий холецистит, загострення виразкової хвороби, гострий апендицит, ниркова коліка, гострий інфекційний гастроентерит (харчова токсикоінфекція, ротавірусна інфекція, сальмонельоз), наслідки черепномозкової травми, інтоксикації (алькогольна, наркотична, медикаментозна), нейроінфекції; 3) порушення акту дефекації: спазм анального сфінктера, недостатність анального сфінктера, пролапс прямої кишки.
3.2. Виховні цілі пов’язані з:
3.2.1. Ознайомитися з внеском вітчизняних вчених у вивчення хірургічного лікування вищезгаданих захворювань.
3.2.2. Вміти пояснити хворому необхідність оперативного втручання при вищезгаданих захворюваннях, в т.ч. розширених операцій при новоутвореннях стравохода та шлунка.
Конкретні цілі
3.3.1. Знати:
3.3.1.1.Етіологію, патогенез, основні клінічні прояви і дані візуалізаційних методів дослідження при основних захворюваннях, що викликають: 1) дисфагію: рак стравоходу, ахалазія стравоходу, грижа стравохідного отвору діафрагми, післяопікова стриктура стравоходу, пептична стриктура стравоходу, атонія стравоходу, поліпи стравоходу, езофагоспазм; 2) блювоту: механічна кишкова непрохідність (пухлинна, спайкова, при защемлених грижах, завороті, інвагінації, жовчнокам’яна), динамічна кишкова непрохідність (при перитоніті, панкреатиті, інтоксикаціях, порушеннях водно-електролітного обміну, метаболічних і ендокринних розладах), стеноз вихідного відділу шлунку виразкової і пухлинної етіології, гострий панкреатит, гострий холецистит, загострення виразкової хвороби, гострий апендицит, ниркова коліка, гострий інфекційний гастроентерит (харчова токсикоінфекція, ротавірусна інфекція, сальмонельоз), наслідки черепномозкової травми, інтоксикації (алькогольна, наркотична, медикаментозна), нейроінфекції; 3) порушення акту дефекації: спазм анального сфінктера, недостатність анального сфінктера, пролапс прямої кишки.
3.3.1.2. Особливості рентгенологічної картини, дані ендоскопічних і функціональних методів діагностики всіх форм вищезгаданих захворювань.
3.3.1.3. Методи лікування всіх форм вищезгаданих захворювань: консервативні та оперативні, в т.ч. ендоскопічні, лапароскопічні та торакоскопічні.
3.3.1.4. Методики передопераційної підготовки та післяопераційного ведення хворих з вищезгаданими захворюваннями, які підлягають найбільш типовим операційним втручанням.
3.3.2. Вміти:
3.3.2.1. Проводити клінічне дослідження хворих з синдромами дисфагії, блювоти та порушення акту дефекації, в тому числі із застосуванням сучасних рентгенологічних, ендоскопічних та функціональних методів.
3.3.2.2. Проводити диференційну діагностику і будувати діагностичні алгоритми даних захворювань залежно від варіантів їх течії.
3.3.2.3. Формувати план лікування даних захворювань залежно від варіантів їх течії.
3.3.2.4. Проводити передопераційну підготовку та післяопераційне ведення хворих з вищезгаданими захворюваннями, які підлягають найбільш типовим операційним втручанням.
3.3.2.5. Виконувати наступні діагностичні і лікувальні маніпуляції: постановка назогастрального зонда, промивання шлунку орогастральным зондом, виконання сумісно з лікарем-ендоскопістом фіброгастродуоденоскопії, колоноскопії, ректоскопії, виконання сумісно з лікарем-рентгенологом рентгенологічного обстеження стравоходу, шлунку, тонкого і товстого кишківника, пальцьове дослідження прямої кишки
3.3.2.6. Асистувати на найбільш простих операціях з приводу вищезгаданих захворювань (наприклад, колостомія, гастроентеростомія, анальна сфінктеротомія і т.п.).
3.3.2.7. Досліджувати клінічно, теоретично, експериментально найближчі і віддалені результати різних варіантів лікування, в т.ч. хірургічного, вищезгаданих захворювань залежно від особливостей патогенезу, варіантів клінічної течії і робити науково обгрунтовані висновки і рекомендації відносно показань і протипоказань до застосування того або іншого методу.
Источник
| Так, у ІІІ фазі | |||
| B. | Так, у І фазі | ||
| C. | Ні | ||
| D. | З самого початку захворювання | ||
| E. | Немає вірної відповіді | ||
| 81. | Тріада Мондора характеризує клінічну картину перфорації гастродуоденальних виразок. Вкажіть ознаки, які не входять в тріаду: | ||
| A. | Раптовий «кинжальний» біль в верхніх відділах живота | ||
| B. * | Багаторазова блювота на початку захворювання після появи болю | ||
| C. | Напруження м’язів передньої черевної стінки («дошкоподібний»живіт) | ||
| D. | Виразковий анамнез | ||
| E. | Симптоми подразнення очеревини | ||
| 82. | Методом ранньої діагностики гострої кишкової непрохідності є: | ||
| A. | Лапароскопія | ||
| B. | УЗД черевної порожнини | ||
| C. * | Оглядова рентгенографія черевної порожнини | ||
| D. | Ірігографія | ||
| E. | Колоноскопія | ||
| 83. | Провідними симптомами ГКН є: | ||
| A. | „Кинджальний” біль, дошкоподібний живіт, виразковий анамнез | ||
| B. | „Кинджальний” біль, дошкоподібний живіт, блювота | ||
| C. | Нудота, втрата апетиту, металічний присмак в роті | ||
| D. * | Переймистий біль, рвота, затримка газів та стільця | ||
| E. | Ікота | ||
| 84. | Френікус-симптом характерний для: | ||
| A. | Завороту | ||
| B. | Спастичної кишкової непрохідності | ||
| C. | Паралітичної кишкової непрохідності | ||
| D. | Гострого панкреатиту | ||
| E. * | Перфоративної виразки шлунка | ||
| 85. | Розвитку гострої кишкової непрохідності жовчнокам’яного генезу передує: | ||
| A. * | Напад коліки й клініка гострого холециститу | ||
| B. | Пронос | ||
| C. | Закреп | ||
| D. | Дисфагія | ||
| E. | Нудота й блювання | ||
| 86. | Звуження просвіту стравоходу виникає внаслідок: | ||
| A. | Злоякісних і доброякісних новоутворень | ||
| B. * | Все перелічене | ||
| C. | Пошкоджень та рубців | ||
| D. | Набряку, що виник на фоні запального процесу | ||
| E. | Стенозу | ||
| 87. | Стравохідне блювання при ахалазії стравоходу характеризується: | ||
| A. | Блювотні маси з подрібненої та частково перетравленої їжі | ||
| B. | Незмінена їжа без слизу | ||
| C. * | Некисла, майже незмінена їжа, що містить велику кількість слизу | ||
| D. | Перетравлена їжа | ||
| E. | Кишковий хімус | ||
| 88. | Назвіть чинники, які підвищують рухову активність та прискорюють проходження хімусу по кишці | ||
| A. | Фізичні | ||
| B. | Механічні | ||
| C. | Хімічні | ||
| D. * | Механічні та хімічні разом | ||
| E. | Немає вірної відповіді | ||
| 89. | Який з перелічених гормонів стимулює моторику товстої кишки: | ||
| A. | Адреналін | ||
| B. | Серотонін | ||
| C. | Глюкагон | ||
| D. | Інсулін | ||
| E. * | Кортизон | ||
| 90. | Розтягнення газами тонкої кишки сприяє виникненню: | ||
| A. * | Болю | ||
| B. | Стану дискомфорту | ||
| C. | Підвищення температури | ||
| D. | Діареї | ||
| E. | Дисфагії | ||
| 91. | При розтягненні газами товстої кишки виникає: | ||
| A. | Біль | ||
| B. * | Стан дискомфорту | ||
| C. | Підвищення температури | ||
| D. | Діарея | ||
| E. | Дисфагія | ||
| 92. | Назвіть два основних типи фізіологічної дефекації: | ||
| A. | Одномоментна, трьохмоментна | ||
| B. | Двомоментна, трьохмоментна | ||
| C. * | Одномоментна, двохмоментна | ||
| D. | Пронос, закреп | ||
| E. | Тривала | ||
| 93. | Через скільки часу проявляється дисфагія шийного відділу стравоходу: | ||
| A. | Через 2-3 хв | ||
| B. | Через 6-8 сек | ||
| C. | Через 4-5 сек | ||
| D. * | Відразу після ковтка (через 1-1,5 сек) | ||
| E. | Залежно від конституційних особливостей організму | ||
| 94. | Через скільки часу проявляється дисфагія середньої третини стравоходу: | ||
| A. | Відразу після ковтка (через 1-1,5 сек) | ||
| B. | Через 2-3 хв | ||
| C. | Через 6-8 сек | ||
| D. | Залежно від конституційних особливостей організму | ||
| E. * | Через 4 -5 сек | ||
| 95. | Через скільки часу проявляється дисфагія дистального відділу стравоходу: | ||
| A. * | Через 6-8 сек | ||
| B. | Відразу після ковтка (через 1-1,5 сек) | ||
| C. | Через 2-3 хв | ||
| D. | Через 4 -5 сек | ||
| E. | Залежно від конституційних особливостей організму | ||
| 96. | Для стимуляції самостійної дефекації у хворих з післяопераційним парезом кишечника показано застосування: | ||
| A. | Газовідвідної трубки | ||
| B. * | Послаблюючої клізми (масляно-гіпертонічної) | ||
| C. | Очисної клізми | ||
| D. | Сифонної клізми | ||
| E. | Лікувальної клізми (мікроклізми) | ||
| 97. | Які з перерахованих ознак не характерні для загострення виразкової хвороби шлунка: | ||
| A. | Біль натще | ||
| B. | Блювання на висоті болю, яке приносить полегшенняі | ||
| C. * | Дисфагія | ||
| D. | Біль через 30 хвилин після їжі | ||
| E. | Відрижка кислим, печія | ||
| 98. | Назвіть ознаки , які не характерні для синдрому портальної гіпертензії: | ||
| A. | «Пергаментна шкіра» | ||
| B. | Гепатоспленомегалія | ||
| C. | Наявність голови медузи | ||
| D. * | Дисфагія | ||
| E. | Асцит | ||
| 99. | Рентгенологічною картиною хронічного копростазу є симптом: | ||
| A. | Аркади | ||
| B. | Простріленої мішені | ||
| C. | Ніші | ||
| D. | Остеопорозу | ||
| E. * | „Балона” | ||
| 100. | Для лікуванні хронічного функціонального копростазу застосовується: | ||
| A. * | Консервативна терапія | ||
| B. | Хірургічне лікування | ||
| C. | Рентгенотерапія | ||
| D. | Хіміотерапія | ||
| E. | Апітерапія | ||
| 101. | Консервативна терапія в лікуванні хронічного функціонального копростазу включає все перелічене, крім: | ||
| A. | Дієта | ||
| B. * | Гірудотерапія | ||
| C. | Масаж передньої черевної стінки | ||
| D. | Фізіотерапевтичні процедури | ||
| E. | Фізичні вправи | ||
| 102. | В лікуванні органічного копростазу застосовується: | ||
| A. | Консервативна терапія | ||
| B. | Рентгенотерапія | ||
| C. * | Хірургічне лікування | ||
| D. | Гірудотерапія | ||
| E. | Дієта | ||
| 103. | Який препарат застосовується при дизбактеріозі при хронічному копростазі? | ||
| A. | Преднізолон | ||
| B. | Цефтріаксон | ||
| C. | Трихопол | ||
| D. * | Біфіформ | ||
| E. | Метронідазол | ||
| 104. | Лікування хронічного органічного копростазу пухлинного генезу передбачає: | ||
| A. * | Хірургічне лікування | ||
| B. | Масаж | ||
| C. | Очисні клізми | ||
| D. | Дієтотерапію | ||
| E. | Фізіотерапію | ||
| 105. | Діагностична програма хронічного копростазу включає в себе: | ||
| A. | Анамнез і фізикальні дані | ||
| B. | Пальцеве дослідження прямої кишки | ||
| C. | Фіброколоноскопія | ||
| D. | Пасаж барію по кишечнику | ||
| E. * | Всі відповіді вірні | ||
| 106. | Що, на вашу думку, не є інформативним в діагностиці хронічного копростазу: | ||
| A. | Пальцеве дослідження прямої кишки | ||
| B. * | Рентгенографія легень | ||
| C. | Іригографія | ||
| D. | Фіброколоноскопія | ||
| E. | Пасаж барію по кишечнику | ||
| 107. | Для хвороби Гіршпрунга на рентгензнімку буде характерно: | ||
| A. | Серп над печінкою | ||
| B. | Симптом простріленої мішені | ||
Поділіться з Вашими друзьями:
Источник
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Дисфагія (від поєднання грец. δυσ — «погане або невпорядковане» та грец. φαγειν — «їсти, ковтати») — розлад акту ковтання, а також транспортування твердої і / або рідкої їжі від ротової порожнини до шлунку. Проявляється проблемами ковтання (англ. difficulty in swallowing): ускладненням або його неможливістю, болем у момент ковтання, потраплянням їжі або рідини в ніс, гортань, трахею. Дисфагія може бути механічною (периферично-органічною) та руховою (нейрогенною). Дисфагія є симптомом, може бути однією з ознак раку стравоходу.
Ознаки[ред. | ред. код]
Ознаки нейрогенної дисфагії:
- обмежений або відсутній рух органів ковтання та мовлення;
- пошкоджена рефлекторна функція ковтання;
- змінений м’язовий тонус без атрофії (наприклад спастика);
- порушення дрібної моторики;
- гіперкінезії (наприклад тремор);
- порушення часової координації ковтання.
Симптоми периферно-органічіної дисфагії:
- відсутність вольових та рефлекторних рухів;
- знижений м’язовий тонус;
- атрофія м’язів;
- глибокий рівчачок на язиці.
Ступінь тяжкості залежить від видаленого органу чи його частини.
Шкала для оцінки ступеня дисфагії в пацієнта:
- 0 — дисфагії немає (нормальна дієта без обмежень)
- 1 — можливість ковтати рідку їжу та рідину
- 2 — можливість ковтати тільки рідину
- 3 — труднощі з ковтанням рідини або слини
- 4 — повна дисфагія
Фізіологія акту ковтання[ред. | ред. код]
Ковтання — це складний фізіологічний процес для транспорту слини та їжі від ротової порожнини до шлунку. Розрізняють мимовільну та рефлекторну фази.
- Мимовільна: жування та транспорт їжі до задньої частини ротової порожнини.
- Рефлекторна: транспорт їжі від ротоглотки до шлунку.
В процесі ковтання залучені п’ять черепних нервів: N. trigeminus (V), N. facialis (VII), N. glossopharyngeus (IX), N. vagus (X), N. hypoglossus (XII).
Фази акту ковтання[ред. | ред. код]
Преоральна фаза
Описана тільки деякими авторами. До неї можна зарахувати накриття столу, приготування їжі, естетичне оформлення страв, відчуття запаху та кольору та різноманітні ритуали, що збуджують апетит та виділення слини.
Оральна підготовча фаза
До неї входять формування їжі на язиці (утворення болюсу від грец. βώλος — ком, кусень). Губи при цьому закриті, щоки набувають тонусу, щелепи та бокові частини язика роблять мимовільні рухи. М’яке піднебіння змінює свою позицію так, щоб їжа не потрапила до ротоглотки.
Оральна фаза
Тут болюс їжі збирається між язиком та піднебінням. М’яке піднебіння та задня частина язика відділяють ротову порожнину від власне глотки, голосова щілина відкрита.
Фарингіальна фаза
Під’язикова кістка просувається вперед і, так само як і гортань, піднімається. М’язи гортані починають робити рефлекторні перистальтичні рухи вниз, надгортанник опускається назад, голосова щілина закривається. Болюс входить до нижньої частини глотки і просувається далі до верхнього сфінктеру стравоходу, голосова щілина повністю закрита. Потім болюс просувається у стравохід, надгортанник ще піднятий.
Езофагеальна фаза
Це рефлекторний процес у вигляді перистальтичних хвиль. Нижній сфінктер стравоходу відкривається і болус потрапляє до шлунку. Голосова щілина відкривається. Гортань повертається у вихідне становище.
На цю фазу логопедична терапія не має впливу.
Акт ковтання у дітей[ред. | ред. код]
Акт ковтання у дітей проходить за іншою моделлю, ніж у дорослих. Це відбувається через анатомічні особливості дитячого організму: глотка набагато коротша, гортань і язикова кістка знаходяться відносно вище, ротова порожнина за об’ємом менша, нижня щелепа знаходиться далі позаду відносно верхньої. Механізми ковтання в немовлят ще не остаточно сформовані. Язик не здійснює латеральних рухів, а лише центральні рухи назад і вперед.
Формування функції ковтання в перші роки життя залежить від анатомічних особливостей та розвитку орофаціальних структур: нижньої щелепи, зубів, язика, піднебіння, надгортанника і нижньої частини глотки. Оральна моторика починає працювати вже в утробі матері: ковтання починається на 10-му тижні розвитку, смоктання — на 18-ми тижні. У новонароджених спостерігають ритмічні смоктання та ковтання, у проміжку між цими рухами вони дихають. Цей глобальний рефлекс спостерігають приблизно до 6-го тижня життя. З приблизно 7-го тижня життя переважають рухи язика вперед і назад. Рефлекторні рухи переходять у реакції, що можна ізолювати. Разом з цими рухами з 3-го місяця життя спостерігають також маргінальний, негармонійний лепет. Приблизно з 5-го місяця життя дитина може піднімати і опускати язик. З цього віку дитині можна давати пюре і кашу на ложці. Часто дитина засмоктує їжу закритими губами з ложки тому, що керується вивченими механізмами смоктання. З 6-го місяця життя дитина може міцно кусати, щелепи тиснуть при цьому міцно одна на одну. В цьому віці також починається канонічний лепет. З 7-го місяця дитина починає жувати. Жування розвивається до 12-го місяця. У віці 3 — 6-ти років механізми ковтання та жування остаточно сформовані.
У немовлят оральна підготовча фаза відсутня. Немовля не кусає і не жує. Під час оральної фази глотка відкрита, немовля дихає через ніс. Через те, що гортань у немовлят високо розташована, а язикова кістка зміщена назад, немовля може дихати через ніс під час оральної фази. Болюс (молоко) потрапляє в нижню частину глотки завдяки рухам язика назад. Під час цього нижня щелепа і язик просуваються вперед так, що наступний болюс не може потрапити в ротову порожнину.
Наступна таблиця дає огляд про основні фази розвитку навичок дитини щодо їжі.
Таблиця 1. Розвиток навичок харчування у дітей.
Вік у місяцях | Навички |
0,5 | Дитина підносить руку до рота. |
2 — 4 | Тримає руку на пляшечці, з якої її годують. |
4 | Звикання до ложки. |
4 — 6 | Починає пити з чашки. |
5 — 6 | Тримає обома руками пляшечку. |
5 — 7 | Може їсти кашу, пюре та м’яку їжу з ложки. |
6 | Бере до рота сухарики. |
6 | Охоплює ложку губами. |
6 | Починає плямкати, що свідчить про розвиток вертикального руху щелепи. |
7 | Починає жувати — кругові рухи щелепою. |
6 — 8 | Може пити рідину з чашки. |
9 | Сама бере ложку. |
9 — 10 | Може пити з чашки, яку тримає інша особа. |
10 — 11 | Може тримати їжу між великим та вказівним пальцями. |
12 | Може сама їсти і тримати ложку цілою рукою. |
12 | Тримає чашку обома руками, може зробити 4 — 5 ковтків один за одним. |
12 | Самостійно тримає і підносить пляшку до рота. |
15 — 24 | Покращення координації рухів при самостійному харчуванні. |
Пресбифагія[ред. | ред. код]
Фізіологічні зміни акту ковтання у похилому віці.
Результати рентген-діагностики:
- Оральна фаза:
- глибоке розташування язика та язикової кістки через редуковану сполучну тканину на язиковій кістці, розлад функції зовнішніх м’язів язика;
- подовжене опрацювання болюсу, яке спричинюють змінені неефективні рухи язика та щелепного суглоба, а також через частково чи повністю відсутні зуби;
- уповільнений рефлекс ковтання через змінене слиновиділення чи редуковане чуттєве сприйняття на язиці та піднебінні, що може, на приклад, спричинити передчасне попадання болюсу у власне глотку.
- Фарингеальна фаза:
- обмежене підняття гортані та язикової кістки через редуковану сполучну тканину у гортані та надгортаннику;
- обмежене закриття гортані або розширена глотка через збільшене відкладення жиру у м’язах гортані чи через атрофію м’язів глотки, що призводить до залишків їжі у валлекулах (заглибленнях за коренем язика).
- Езофагеальна фаза:
- послаблення перистальтичних езофагеальних хвиль, обмежена рухомість м’язів.
Аспірація[ред. | ред. код]
Це потрапляння твердої і / або рідкої їжі чи слини в трахеобронхіальну систему. Це може статися в рамках розладу акту ковтання або в межах фізіологічних процесів, коли людина випадково закашлюється або захлинається. Ступінь аспірації дуже важливий з точки зору клінічних проявів і терапії, так як корелює з частотою життєво небезпечної аспіраційної пневмонії.
Патофізіологічна класифікація
- Предеглудитивна аспірація: розлад контролю над болюсом. Причина — перед виконанням вольового акту ковтання передчасне попадання їжі у валлекули, коли голосова щілина ще незакрита.
- Інтрадеглудитивна аспірація: розлад несвідомого акту ковтання, часто через обмежений рух глотки, неповне закриття голосової щілини, сповільнене закриття гортані чи розлад відкриття верхнього сфінктера стравоходу.
- Постдеглудитивна аспірація: відбувається після рефлекторного акту ковтання. Залишки їжі (ретенції) в задньому відділі нижньої частини глотки потрапляють у голосову щілину, яка після ковтання знову відкривається, а потім і у трахею.
Симптоми
Таблиця 2.
Ступінь тяжкості | Клінічні симптоми | Результати відеоларингоскопії | Результати рентген-кінематографії |
I | Випадкова, рідкісна | Рідкісна аспірація при | Аспірація матеріалу, що |
II | Періодична аспірація | Постійна аспірація при | Аспірація приблизно 10 % |
III | Оральне харчування всіх | Постійна аспірація без | Аспірація < 10 % болюсу |
IV | Життєво небезпечна | Постійна аспірація без | Аспірація > 10 % болюсу |
Тиха аспірація
Захлинання без видимих симптомів. Ознаки:
- «вологий», хриплий, клекотливий голос;
- слабке відкашлювання;
- недостатнє підняття гортані;
- послаблений блювотний рефлекс або його відсутність;
- висока температура тіла, що не має очевидних причин;
- часті пневмонії.
При появі одного чи декількох з наведених ознак необхідно вжити заходів — від зміни харчування до візуальної діагностики. Поки не буде виключено аспірацію, пацієнт повинен отримувати харчування через зонд. Якщо внаслідок центрального або периферичного органічного захворювання пацієнт не може кашляти, вірогідно, може відбуватися тиха аспірація, при якій пацієнт захлинається без видимих проявів.
Причини дисфагії[ред. | ред. код]
Причини нейрогенної дисфагії:
- пошкодження центральної нервової системи (наприклад інсульт, черепно-мозкова травма);
- пошкодження черепних нервів (наприклад виникнення їх пухлин);
- прогресивне неврологічне захворювання (бічний аміотрофічний склероз; хвороба Паркінсона, розсіяний склероз, хвороба Гантінгтона, синдром Гієна — Барре, постполіомієлітний синдром, захворювання, що перебігають з деменцією);
- нейро-м’язеві захворювання (наприклад ботулізм, правець);
- запальні захворювання м’язів.
Причини периферично-органічної дисфагії:
- онкологічні захворювання голови та шиї;
- радіотерапія: морфологічні зміни (наприклад набряки, фіброз), можливий розлад функцій ковтання від 12 місяців до декількох років після радіологічного лікування;
- видалення пухлини: змінені структури через видалення м’язів, кісток чи хрящів, можливі вторинні наслідки, такі як ураження черепних нервів.
Вікові особливості[ред. | ред. код]
Дисфагія в дитячому віці[ред. | ред. код]
Основні причини дисфагії:
1. Неврологічні захворювання:
- енцефалопатія (наприклад, інфантильний церебральний параліч, перинатальна асфіксія)
- черепно-мозкова травма
- пухлина
- розумова недорозвиненість
- загальне вповільнення розвитку
2. Анатомічні і структурні:
- вроджена трахео-езофагіальна нориця,
- розчеплення губ, щелепи, твердого та м’якого піднебіння
3. Генетичні:
- хромосомні (наприклад, трисомія 21)
- синдромальні (наприклад, секвенція П’єра Робіна, синдром Тріча Коллінса)
- вроджені помилки обміну речовин
4. Вторинні причини при систематичних захворюваннях:
- респіраторні (наприклад, гастроінтенстинальна дизмобілізація, запор)
- вроджені вади серця
5. Психосоціальні причини та поведінка:
- оральна депривація (відхилення їжі)
6. Вторинні проблеми в медичних умовах:
- ятрогенія (зміна стану пацієнта до гіршого внаслідок необережних дій лікаря).
Основою діагностики є визначення змін нормального розвитку навичок харчування (див. таблицю 1). Для діагностики необхідні:
- огляд оро-фаціальних структур. Мають бути також враховані параметри руху, моторної активності і сили, зв’язок функцій мовлення і ковтання;
- за можливістю відеоендоскопія, ультразвукова діагностика оральної та орофарингеальної фаз. При стимульованому і не стимульованому ковтанні мають бути перевірені, непереривність, час тривання, активність язика і язикової кістки і стратегії компенсації;
- відеофлурооскопія з барієвою кашею.
Необхідно враховувати, що преоральна підготовча фаза для дітей надзвичайно важлива, в дітей є часто проблеми з зубами та запалення слизових оболонок носа та гортані.
Для немовлят і дітей з проблемами при смоктанні та ковтанні існують наступні загальні рекомендації:
- немовлята з проблемами в харчуванні часто звертаються у старшому віці до лікарів і логопедів для лікування і корекції захворювань, пов’язаних з органами мовлення;
- якщо захворювання на ранніх ступенях розвитку не лікувати, то в дітей розвивається патологічна надмірна чуттєвість орофаціальної ділянки;
- логопедична терапія може позитивно вплинути на розвиток дитини з дисфагією. До логопедичної терапії дисфагії у дітей відносяться: корекція постави, робота над оральною чуттєвістю, стратегії фізіологічного ковтання, тренування орофаціальної моторики. Інколи для доцільної логопедичної терапії необхідне хірургічне втручання і корекція орофаціальних структур (наприклад, при розщепленні піднебіння).
Дисфагія в похилому віці[ред. | ред. код]
Причини:
- за