Синдром аспергера у детей википедия

Ганс Аспергер (нем. Hans Asperger [hans aspˈɛʁɡɐ], полное имя Йоханн Фридрих Карл Аспергер, нем. Johann «Hans» Friedrich Karl Asperger; 18 февраля 1906 года — 21 октября 1980 года) — австрийский педиатр и психиатр, именем которого назван синдром Аспергера.

Жизнь[править | править код]

Ганс Аспергер родился на ферме под Веной, был старшим из трёх братьев (средний умер вскоре после рождения, младший погиб под Сталинградом). Рос замкнутым ребёнком, в раннем возрасте проявил талант к языкам. В 1920-е годы участвовал в молодёжных движениях. После окончания гимназии изучал медицину в Вене. Защитил докторскую диссертацию в 1931 г. и устроился ассистентом в детскую клинику Венского университета, где с 1932 г. руководил лечебно-педагогическим отделением. Одной из его пациенток была будущая писательница Эльфрида Елинек.

В 1934 г. переехал в Лейпциг, где стал работать в психиатрической больнице. Женился в 1935 г. на Ханне Кальмон, которая родила ему пятерых детей.

Точно неизвестно, чем занимался Аспергер в начале Второй мировой войны. В дальнейшем он служил военным врачом в Хорватии, с 1944 по 1945 год[1]. Некоторые современные исследователи выдвигают обвинения в его адрес за сотрудничество с осуществлявшейся в Третьем рейхе программой по детской «эвтаназии»[2][3]. В 1944 г. Аспергер опубликовал первое описание позже названного в его честь синдрома, который он называл «аутистической психопатией»[4][5]. В том же году получил постоянное место в Венском университете, где в течение двадцати лет занимал кафедру педиатрии, а в 1946 г. стал директором венской детской клиники. Также работал в Инсбруке, а, начиная с 1964 г., возглавлял так называемую Детскую деревню SOS-Kinderdorf в Хинтербрюле. Аспергер не прекращал работы до конца жизни и за шесть дней до смерти ещё читал лекции.

Всего за свою жизнь опубликовал более 300 работ, главными темами которых были «аутистическая психопатия» и смерть. Поскольку его публикации выходили на немецком языке и мало переводились, вначале его работы не пользовались большой известностью. Лишь в 1990-е годы синдром Аспергера стал известен широкому кругу специалистов.

Избранные труды[править | править код]

Asperger H. Das psychisch abnorme Kind [Психически ненормальный ребёнок] (рус.) // Wiener klinische Wochenschrift (англ.)русск. : журнал. — 1938. — Т. 51. — С. 1314—1317. (нем.)
Asperger H. Die „Autistischen Psychopathen“ im Kindesalter (англ.) // Archiv für Psychiatrie und Nervenkrankheiten (англ.)русск. : journal. — 1944. — Vol. 117. — P. 76—136. — doi:10.1007/BF01837709. (нем.) Перевод: Аутистические психопаты в детском возрасте. Часть 1; (Перевод А. В. Челикова. Научное редактирование А. А. Северного // Вопросы психического здоровья детей и подростков. 2010 (10). № 2. С. 91—117). Аутистические психопаты в детском возрасте. Часть 2. (Вопросы психического здоровья детей и подростков. 2011 (11). № 1. С. 82—109)
Asperger H. Über die Differentialdiagnose des frühkindlichen Autismus [О дифференциальной диагностике раннего детского аутизма] (рус.) // Acta Paedopsychiatrica : журнал. — 1968. — Т. 35, № 4. — С. 136—145. — PMID 4880461. (нем.)
Asperger H. Frühkindlicher Autismus [Ранний детский аутизм] (неопр.) // Medizinische Klinik. — 1974. — Т. 69, № 49. — С. 2024—2027. — PMID 4444665. (нем.)
Asperger H. Das gelebte Leben. 50 Jahre Pädiatrie [Прожитая жизнь. 50 лет педиатрии] (рус.) // Pädiatrie & Pädologie : журнал. — 1977. — Т. 12, № 3. — С. 214—223. — PMID 331197. (нем.)

Примечания[править | править код]

↑ James C. McPartland, Ami Klin, Fred R. Volkmar. Asperger Syndrome: Assessing and Treating High-Functioning Autism Spectrum Disorders (англ.). — Guilford Publications (англ.)русск., 2014. — P. 11. — ISBN 978-1-4625-1414-4.
↑ Нацистское прошлое «Аспергера» (рус.), ИноСМИ.Ru (9 апреля 2018). Дата обращения 19 апреля 2018.
↑ Психиатр, чьим именем назван синдром Аспергера, сотрудничал с нацистами (англ.), BBC Русская служба (19 April 2018). Дата обращения 19 апреля 2018.
↑ Ф. И. Гиренок. Аутография языка и сознания. — Московский государственный индустриальный университет, 2010. — 252 с.
↑ О. Сыропятов, Н. Дзеружинская, А. Мухоморов. Клиническая дефектология: пособие для врачей и психологов. — Litres, 2017-09-05. — 174 с. — ISBN 9785457082779.

Ссылки[править | править код]

Работы Аспергера и литература о нём в Немецкой национальной библиотеке

Источник

Если ребёнок не смотрит в глаза и не ест ничего, кроме привычных блюд, это могут быть симптомы.

Синдром Аспергера — из тех удивительных расстройств, которые однажды вдруг стали модными. Популяризация этого состояния началась с «Человека дождя», вышедшего в 1988‑м, и продолжается до сих пор — достаточно вспомнить знаменитых «милых аутистов»: Шелдона Купера из «Теории Большого взрыва» или Сагу Норен из сериала «Мост».

Блестящий ум, вдумчивость, способность к нестандартным подходам в сочетании с граничащей с бестактностью прямотой и неумением следовать социальным нормам — люди, страдающие синдромом Аспергера действительно зачастую выглядят именно так. Однако кино, как всегда, демонстрирует далеко не всё.

Синдром Аспергера у мальчиков встречается в четыре раза чаще , чем у девочек.

Лайфхакер выяснил основные моменты о раскрученном сериалами нарушении.

Что такое синдром Аспергера

Так называют один из типов аутизма. Точнее, называли. В 2013 году настольная книга всех психиатров мира — «Диагностическое и статистическое руководство по психическим расстройствам» (DSM‑5) — изменила классификацию и понятие «синдром Аспергера» официально исчезло.

Чисто технически на сегодня такого диагноза нет. Синдром Аспергера стал частью более широкой категории — расстройств аутистического спектра (РАС).

Тем не менее в разговорной речи название синдрома ещё используется. По той причине, что он отличается от многих других вариантов РАС. Прежде всего тем, что относится к высокофункциональным типам РАС — то есть таким, при которых интеллект сохранён, а «аутичные» симптомы не слишком ярко выражены. В большинстве случаев у людей с синдромом Аспергера страдает социальная функция: им сложно понимать других и взаимодействовать с ними.

Как распознать синдром Аспергера

Тревожные звоночки можно заметить уже в первые месяцы жизни. Один из самых ярких симптомов — отсутствие взгляда в глаза. Также младенец может быть более неловким, неуклюжим, чем его сверстники.

Но основные признаки синдрома Аспергера проявляются примерно на втором году жизни — когда от ребёнка ожидают, что он начнёт общаться с окружающими. Вот несколько наиболее распространённых симптомов, которыми проявляет себя этот тип РАС:

Механическая речь. В ней отсутствуют ритм и интонация, голос звучит ровно и однообразно. Некоторые дети всегда говорят слишком громко.
Стереотипии. Так называют повторяющиеся действия или однообразные интересы. Например, ребёнок может часами играть в машинки, выстраивая их в бесконечный ряд. Основной признак стереотипий при синдроме Аспергера — жёсткая упорядоченность. Предметы, которыми играет ребёнок, всегда расставляются по строго определённым местам, нумеруются или классифицируются иным способом.
Склонность создавать ритуалы и методично им следовать. Ребёнок, например, всегда ходит в садик одной и той же дорогой. И устраивает истерику, если мама пытается предложить другой путь. Ест суп из определённой тарелки — и откажется кушать из другой. Ставит обувь только в одно выбранное место… Любое отступление от ритуала вызывает неуправляемую эмоциональную реакцию.
Отсутствие эмоций при обычном общении. Ребёнок не понимает шуток и не смеётся над ними. Не улыбается, когда счастлив. Его невозможно «растормошить».
Неумение распознавать эмоции у других людей. Такой человек не замечает социальные сигналы, очевидные для других. Например, не понимает, когда на него злятся.
Проблемы с дистанцией. Ребёнок с синдромом Аспергера может не осознавать, что излишне приближается к другому человеку во время разговора. Остальных детей такая бестактность и вторжение в личное пространство могут пугать.
Отсутствие ролевых игр. Мышление построено на логике, поэтому воображаемые игры для ребёнка непонятны и неинтересны.

Перечисленные симптомы могут быть как ярко выраженными, так и смазанными. Иногда они становятся очевидными лишь по мере взросления — когда усложняются требования окружающей человека среды.

Чем опасен синдром Аспергера

В целом какой‑либо опасности для жизни этот подвид РАС не представляет. Дети с синдромом Аспергера чаще всего вырастают пусть и в не совсем стандартных, «с особенностями», но способных к самостоятельной жизни взрослых.

Однако есть и тёмная сторона. Американская писательница Лидия Нецер, мама одного из детей с синдромом, сравнивая «милый аутизм» Шелдона Купера с настоящим расстройством, охарактеризовала явление примерно так :

«Такие персонажи (как Шелдон. — Прим. ред.) […] создают нереалистичное ожидание, будто аутичные люди будут казаться другим очаровательными и причудливыми, что в конечном итоге сделает их социально успешными. Но в реальной жизни этого не произойдёт. […] Аутизм может быть прекрасен, волшебен, даже гениален, но он также кричит, причиняет боль и раз за разом мучительно сталкивается с миром».

За ширмой синдрома скрываются истерики и нервные срывы — когда что‑то идёт не по установленным правилам. Дети с расстройством нередко проявляют агрессию, направленную в том числе и на самих себя.

Никогда не будет эпизода с юным Шелдоном, в котором мальчик бьёт себя по лицу до кровавых синяков и рыдает, потому что его последний друг решил, что он слишком странный, и отвернулся от него. Авторы этого не допустят.
Лидия Нецер, писательница

Частое следствие нестандартного поведения — насмешки, неприятие и отторжение со стороны окружающих. Это может усугубить состояние ребёнка. Привести к развитию других расстройств — тревожного или депрессии. Ещё один нюанс — сниженная самооценка, страх перед людьми, неспособность установить и поддерживать длительные связи.

По этим причинам синдром Аспергера нуждается в коррекции.

Как лечить синдром Аспергера

Если родители полагают, что у ребёнка есть симптомы РАС, важно как можно быстрее поговорить об этом с педиатром. Врач проведёт дополнительный осмотр, пообщается с самим пациентом. И при необходимости выдаст направление к профильному специалисту. В зависимости от выраженности симптомов это может быть:

Психолог. Он помогает диагностировать проблемы с эмоциями и поведением и рекомендует, как их преодолеть.
Невролог. Этот медик выявляет различные нарушения в работе мозга.
Коррекционный педагог. Специализируется на речевых сложностях и других проблемах развития.
Психиатр. Имеет опыт работы с психическими расстройствами и назначает препараты для их лечения.

Универсального подхода к терапии синдрома Аспергера нет. Некоторым детям достаточно пройти курс логопедической коррекции, который улучшит навыки общения. Кому‑то помогут занятия по обучению социальным навыкам. Кто‑то нуждается в когнитивно‑поведенческой терапии.

Лекарства при лечении синдрома Аспергера применяются нечасто. В основном их назначают, чтобы скорректировать отдельные симптомы — например, повышенную тревожность или гиперактивность.

Ну, и хорошая новость. Если родители вовремя занялись коррекцией, ко взрослому возрасту синдром Аспергера во многих случаях становится почти неразличим. Остаются лишь плюсы: высокий интеллект , умение сосредоточиться на интересной задаче, любовь к порядку и трепетное соблюдение графиков. А это — отличный трамплин для жизненного успеха.

Источник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Синдром (значення).

Синдро́м А́спергера — одне з п’яти загальних (первазивних) порушень розвитку, які характеризуються серйозними труднощами в соціальній взаємодії, а також обмеженим, стереотипним, повторюваним репертуаром поглядів і занять. Синдром іноді називають формою високофункціонального аутизму (тобто аутизму, за якого здатність функціювати відносно збережена).

Особи із синдромом Аспергера в популяції трапляються рідко, й вони не схожі на розумово відсталих, адже володіють, як мінімум, нормальним або ж високим інтелектом, але нестандартними чи слаборозвиненими соціальними здібностями; часто через це їхні емоції та соціальний розвиток, а також інтеграція відбуваються зазвичай пізніше. Синдром часто характеризується також вираженою незграбністю.[1]

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Синдром одержав назву на честь австрійського психіатра і педіатра Ганса Аспергера (нім. Hans Asperger), який у 1943 році описав спостереження за близько 400 дітьми, що відрізнялися від однолітків відсутністю здібностей до невербальної комунікації, обмеженою емпатією по відношенню до однолітків і фізичною незграбністю. Сам Аспергер використав термін «аутистична психопатія».[2]

Термін «синдром Аспергера» запропонувала до медичного вжитку англійський психіатр Лорна Вінг (англ. Lorna Wing) у публікації 1981 року[3]. Сучасна концепція синдрому з’явилася у 1981 році[4] і, після періоду популяризації, на початку 1990-х були вироблені діагностичні стандарти.[5] З приводу різних аспектів синдрому все ще залишається багато невирішених питань. Так, невідомо, чи відрізняється цей синдром від високофункціонального аутизму;[6] частково з цієї причини, не встановлена його поширеність.[7] Запропонували взагалі відмовитися від діагнозу «синдром Аспергера», замінивши його на діагноз «хвороба аутистичного спектру» із зазначенням ступеня тяжкості.[8]

Причини виникнення[ред. | ред. код]

Точна причина синдрому невідома. Хоча дослідження припускають можливість генетичної бази,[7]але не існує відомої генетичної етіології.[9][10]Нейровізуалізація також не ідентифікує ясної загальної патології.[7] Немає і єдиного лікування, а дані на користь ефективності існуючих методів підтримки обмежені.[7] Підтримка має на меті покращення симптомів і функціювання, та спирається на поведінкову терапію, зосереджуючись на специфічних дефіцитах, спрямована на коригування низьких комунікаційних здібностей, нав’язливих або повторюваних рутинних дій і фізичної незграбності.[11] Стан більшості дітей поліпшується у міру дорослішання, але соціальні та комунікаційні проблеми можуть залишитися. Деякі дослідники та особи із синдромом Аспергера вважають правильним розглядати синдром Аспергера як відмінність, а не інвалідність, яку треба лікувати.[12][13]

У масовій культурі[ред. | ред. код]

У кіно[ред. | ред. код]

У 2007 році вийшла кінострічка «Бен Ікс» про молодого хлопця із синдромом Аспергера, замкнутого у фентезійному світі MMORPG ArchLord.
У 2009 році вийшов повнометражний мультфільм «Мері та Макс» про 8-річну дівчинку з Австралії та 44-річного чоловіка з Нью-Йорка, який страждає на синдромом Аспергера. Вони листуються впродовж 18 років.
У фільмі «Дорогий Джон» є герої з подібними формами аутизму, які описують словом англ. autistic.
У фільмі «Мене звати Хан» герой із синдромом Аспергера хоче зустрітися з президентом, щоб сказати йому про те, що він не терорист.
У фільмі «Моцарт і кит[en]» (2005) з Джошем Гартнеттом і Радою Мітчелл, актори грають двох закоханих, що страждають на синдром Аспергера.
У фільмі «У космосі почуттів не буває» (швед. «I rymden finns inga känslor») (2010) 18-річний Симон, що страждає на синдром Аспергера, шукає нову подругу для свого старшого брата.
У венесуельській теленовелі «Ідеальна жінка» (Venevision, 2010) у головної героїні Мікаели Гомес діагностовано синдром Аспергера.
У британській короткометражці «Мовчазні речі» («Silent Things») головний герой Джек — хворий на синдром Аспергера, а його подруга — аутист.
У фільмі «Надзвичайно гучно і неймовірно близько» головний герой — хлопчик 11 років Оскар Шелл страждає на синдром Аспергера.
Стрічка «Адам» («Adam») розповідає про взаємини між молодим чоловіком, що страждає на синдром Аспергера, та його сусідкою.
У фільмі «Джейн хоче хлопця» («Jane Wants a Boyfriend») Режисер: Уілльям Салліван; Дата виходу: 11 листопада 2015 року. Сумна історія про життя дівчини, яка страждає на синдром Аспергера. Вона пробує знайти собі хлопця за допомогою своєї старшої сестри.
У 2015 році вийшла кінострічка «Відпадний препод 2» (Fack ju Göhte 2), у якій один із учнів пана Мюллера мав синдром Аспергера.
У фільмі «Смак чудес»[14] герой із синдромом Аспергера закохується.
У фільмі «Тіло і душа» (угор. Testről és lélekről) — 2017 року, поставленому режисеркою Ільдіко Еньєді, головна героїня має синдром Аспергера.

У серіалах[ред. | ред. код]

У серіалі «Доктор Хаус» Марта Мастерз, за словами акторки що грає її роль, страждає на синдром Аспергера.
Один з героїв серіалу «Юристи Бостона» Джеррі Есперсон (Крістіан Клеменсон) страждає на синдром Аспергера. Джеррі часто тримає руки на стегнах, підстрибує і гарчить. Незважаючи на дивну поведінку, він є талановитим юристом і справжнім професіоналом у сфері фінансового права.
У серіалі «Батьківство» (Parenthood, 2010) один із головних героїв дізнається, що у його сина синдром Аспергера.
В американському серіалі «Анатомія пристрасті» (інша назва «Анатомія Грей») на синдром Аспергера страждає кардіохірург Вірджинія Діксон.
У канадському серіалі «Регенезіс» один з головних героїв біохімік Боб Мельников (Дмитро Чеповецький) страждає на синдром Аспергера.
В американському телесеріалі «Вплив» одна з героїнь — злодійка Паркер має деякі ознаки, притаманні синдрому Аспергера.[15]
Синдрому Аспергера присвячена восьма серія п’ятнадцятого сезону анімаційного серіалу «Південний Парк» («South Park»), яка називається «Ass Burgers».
У телеситкомі «Спільнота» («Community»), один з головних героїв, Ебед, регулярно демонструє ознаки синдрому Аспергера, іноді навіть переходячи в стан, близький за симптомами до аутизму.
В аніме-серіалі «Sakurasou no Pet na Kanojo» (укр. «Кішечка із Сакурасо») у головної героїні, Масіро Сііни, всі ознаки синдрому Аспергера. Вона не тільки не вміє налагоджувати стосунки з оточенням, але й не в змозі навіть повноцінно доглядати за собою. При цьому вона є геніальним художником.
У датсько-шведському серіалі «Міст» синдром Аспергера у головної героїні, офіцера шведської поліції Саги Нурен.
У серіалі «Теорія великого вибуху» один з головних героїв Шелдон Купер має всі ознаки синдрому Аспергера.
В українському серіалі «Новенька», який вийшов у 2019 році, один з героїв — маленький син Анатолія Огнієвського, директора елітної школи, страждає на синдром Аспергера.

У літературі[ред. | ред. код]

2003 року вийшла книжка «Дивний випадок із собакою вночі» Марка Геддона, написана від імені підлітка-аутиста.
У 2011 році було опубліковану книгу Дж. Піколт «Домашні правила» про хлопця, який страждав синдромом Аспергера.
У книзі «Хлопчик, який впав на землю» («The boy who fell to earth») хлопчик страждає на синдром Аспергера[16]
У новелі американської письменниці Кетрін Ерскін «Пересмішник» (2010) головна героїня, маленька дівчинка Кейтлін, має синдром Аспергера.
У головної героїні трилогії «Міленіум» Стіга Ларссона Лісбет Саландер підозрюється подібне захворювання. Однак остаточний діагноз їй так і не поставили. Вона не змогла закінчити школу. У 12-річному віці вона потрапила до лікарні для душевнохворих. Коли вона виписалася звідти, її визнали недієздатною. Але попри це вона володіє фотографічною пам’яттю і є одним з найкращих хакерів у Швеції.
У романі «Vremena Goda» автора Анни Борисової (один з псевдонімів Григорія Чхартишвілі) синдром Аспергера є у персонажа на ім’я Емен.
У романі-трилері «Дружина мого чоловіка» письменниці Джейн Коррі синдром Аспергера спостерігається у трьох персонажів — Деніела, Тома та Джо.
2017 року у видавництві «Віват» вийшла книга Марка Лівіна «Ріки та дороги», де головний герой Матвій має синдром Аспергера, окрім того, описаний внутрішній шлях «подолання» хлопцем своїх страхів.

Див. також[ред. | ред. код]

Хікікоморі

Примітки[ред. | ред. код]

↑ F84.5
↑ Whonamedit? — A dictionary of medical eponyms. Hans Asperger [1]
↑ Wing L (1981). Asperger’s syndrome: a clinical account. Psychol Med 11 (1): 115–29. PMID 7208735. doi:10.1017/S0033291700053332. Процитовано 2015-02-07.
↑ Klin A, Pauls D, Schultz R, Volkmar F (2005). Three diagnostic approaches to Asperger syndrome: Implications for research. J of Autism and Dev Dis 35 (2): 221–34. PMID 15909408. doi:10.1007/s10803-004-2001-y.
↑ Woodbury-Smith MR, Volkmar FR (January 2009). Asperger syndrome. Eur Child Adolesc Psychiatry 18 (1): 2–11. PMID 18563474. doi:10.1007/s00787-008-0701-0.
↑ Klin A (2006). Autism and Asperger syndrome: an overview. Rev Bras Psiquiatr 28 (suppl 1): S3–S11. PMID 16791390. doi:10.1590/S1516-44462006000500002.
↑ а б в г McPartland J, Klin A (2006). Asperger’s syndrome. Adolesc Med Clin 17 (3): 771–88. PMID 17030291. doi:10.1016/j.admecli.2006.06.010.
↑ 299.80 Asperger’s Disorder. DSM-5 Development. American Psychiatric Association. Архів оригіналу за 2010-12-25. Процитовано 2010-12-21.
↑ Matson JL, Minshawi NF (2006). Etiology and prevalence. Early intervention for autism spectrum disorders: a critical <a href=»https://cityadspix.com/tsclick-BQCE4WRF-SLZKVXTQ?&sa=mh&sa1=&sa2=&sa3=&sa4=&sa5=&bt=20&pt=9&lt=2&tl=1&im=MTc1NS0wLTE0MjAyMzc2ODAtMTg5NjE1ODI%3D&fid=NDQ1NzU2Nzc1&kw=<a href=»https://cityadspix.com/tsclick-BQCE4WRF-SLZKVXTQ?&sa=mh&sa1=&sa2=&sa3=&sa4=&sa5=&bt=20&pt=9&lt=2&tl=1&im=MTc1NS0wLTE0MjAyMzc3MTgtMTcxNjQ5NjA%3D&fid=NDQ1NzU2Nzc1&kw=<a href=»https://cityadspix.com/tsclick-BQCE4WRF-SLZKVXTQ?&sa=mh&sa1=&sa2=&sa3=&sa4=&sa5=&bt=20&pt=9&lt=2&tl=1&im=MTc1NS0wLTE0MjAyMzc3ODItMTk0NjMzNTg%3D&fid=NDQ1NzU2Nzc1&kw=analysis» target=»_blank» alt=»<a href=»https://cityadspix.com/tsclick-BQCE4WRF-SLZKVXTQ?&sa=mh&sa1=&sa2=&sa3=&sa4=&sa5=&bt=20&pt=9&lt=2&tl=1&im=MTc1NS0wLTE0MjAyMzc3ODItMTI0ODQxNTI%3D&fid=NDQ1NzU2Nzc1&kw=mba» target=»_blank» alt=»mba.ru» title=»mba.ru» style=»»>mba</a>.ru» title=»mba.ru» style=»»>analysis</a>» target=»_blank» alt=»<a href=»https://cityadspix.com/tsclick-BQCE4WRF-SLZKVXTQ?&sa=mh&sa1=&sa2=&sa3=&sa4=&sa5=&bt=20&pt=9&lt=2&tl=1&im=MTc1NS0wLTE0MjAyMzc3MTgtMTM2OTQ4MzM%3D&fid=NDQ1NzU2Nzc1&kw=mba» target=»_blank» alt=»mba.ru» title=»mba.ru» style=»»>mba</a>.ru» title=»mba.ru» style=»»>analysis</a>» target=»_blank» alt=»mba.ru» title=»mba.ru» style=»»>analysis</a>. Amsterdam: Elsevier Science. с. 33. ISBN 0-08-044675-2.
↑ Klauck SM (2006). Genetics of autism spectrum disorder (PDF). Eur J of Hum Genet 14 (6): 714–720. doi:10.1038/sj.ejhg.5201610.
↑ National Institute of Neurological Disorders and Stroke (NINDS) (2007-07-31). Asperger syndrome fact sheet. Архів оригіналу за 2007-08-21. Процитовано 2007-08-24. NIH Publication No. 05-5624.
↑ Clarke J, van Amerom G (2007). ‘Surplus suffering’: differences between organizational understandings of Asperger’s syndrome and those people who claim the ‘disorder’. Disabil Soc 22 (7): 761–76. doi:10.1080/09687590701659618.
↑ Baron-Cohen S (2002). Is Asperger syndrome necessarily viewed as a disability?. Focus Autism Other Dev Disabl 17 (3): 186–91. doi:10.1177/10883576020170030801. A preliminary, freely readable draft, with slightly different wording in the quoted text, is in: Baron-Cohen S (2002). Is Asperger’s syndrome necessarily a disability? (PDF). Cambridge: Autism Research Centre. Архів оригіналу за 2008-12-17. Процитовано 2008-12-02.
↑ [2]
↑ Dean Devlin, creator of Leverage — CliqueClack Interview | CliqueClack. Архів оригіналу за 2013-02-01. Процитовано 2013-01-26.
↑ Review: Kathy Lette’s The Boy Who Fell to Earth (англ.)

Источник