Профілактика синдрому емоційного вигорання у лікарів

Кожному психологу відомо це зловісне словосполучення, а багатьом і стан. Як же вберегтися він цього синдрому? Як, за прикладом третього самурая з цитованій притчі, продовжувати бути звичайною людиною, що не несе на собі жахливі відбитки професії? Зрештою, як просто вижити в практичній психології, що не згорівши дотла?

Це питання, актуальні завжди і для всіх, незалежно від досвіду роботи, від стажу, від кількості дипломів і сертифікатів, від улюблених методів і напрямків. Відомий психолог Рудольф Загайнов — фахівець, помогший багатьом нашим спортсменам не просто вирішити їхні проблеми, але стати чемпіонами (один з останніх його клієнтів — абсолютний олімпійський чемпіон з фігурного катання Олексій Ягудін, який придбав цей титул після того, як рік пропрацював з Загайнова) — назвав свою книгу-сповідь «Прокляття професії». Мабуть, це не випадково. Мабуть, є в психології такі підводні камені й цілі рифи, яких дуже важко уникнути навіть маститим професіоналам. Психотерапевт Glenn A. Roberts, що займався вивченням синдрому емоційного вигорання у психіатрів, дає цьому феномену наступну характеристику: «Вигорання — це не науковий конструкт, а запам’ятовується і неточна метафора … хоча в даний час він удостоєний діагностичного статусу …, безсумнівно, це нова назва старої проблеми. Воно може бути найкраще концептуалізувати як «розмите безліч» — загальна назва наслідків тривалого робочого стресу і певних видів професійної кризи. . Вигорання — НЕ епізод, а кінцевий результат процесу «згоряння дотла». . Коли вимоги (внутрішні та зовнішні) постійно переважають над ресурсами (внутрішніми і зовнішніми), у людини порушується стан рівноваги. Безперервне або прогресуюче порушення рівноваги неминуче веде до вигоряння.

Вигорання — не просто результат стресу, а наслідок некерованого стресу »[Glenn A. Roberts. С. 119, 121, 122].

Вітчизняний вчений В. В. Бойко характеризує синдром емоційного вигорання наступним чином: «це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі виключення емоцій (зниження енергетики) у відповідь на обрані психотравмуючі впливу; також розширення сфери негативних, негативних емоцій і зменшення позитивних емоцій »[цит. по: Проблема емоційного вигорання … С. 5].

Коли психолог (або будь-який інший представник допомагають професій) виявляється у вигорілому стані, то єдине, про що він мріє, — це будь-якими шляхами позбутися обридлих до смерті клієнтів

(учнів, пацієнтів і інш.). А якщо це неможливо, оскільки тоді не буде з ким працювати, то, принаймні, як можна сильніше відсторонитися від них, відгородитися високим і широким парканом, бажано з колючим дротом нагорі. Але як би довго ми не міркували про синдром вигоряння, ніколи не можна забувати, що головна властивість психолога — це гуманність. І боротися з вигорянням за рахунок усунення в собі цієї якості — значить вихлюпувати разом з водою і дитини. Так, психолог, якому байдужий і клієнт і його проблеми, ніколи не вигорить. Але він і ніколи не зможе допомогти клієнтові. А значить, перемігши в собі гуманність, виростивши на її місці байдужість, людина перестає бути психологом взагалі: «Психолог тому й повинен йти в життя, у практику, щоб бачити зблизька цю жорстоку боротьбу людини за краще життя і відчувати його біль! І тоді в особистості психолога обов’язково і прискореними темпами утворюється фундаментальне особистісне якість — гуманність. Без цього фундаменту людина не може відбутися як психолог, без нього він не потрібен у важку хвилину іншому.

І саме гуманність, любов до людини, почуття обов’язку перед ним допоможе вистояти і самому психологу в його важку хвилину, коли він відчує всю тяжкість вантажу проклять своєї професії »[Загайнов. С. 570].

До цього ж висновку приходять і дослідники проблеми альтруїзму як особистісної властивості представників допомагають професій (і психологів в їх числі) Е.В.Кітаева і Т. В. Чернікова: «Альтруїстичне поведінка очікується від фахівців допомагають професій, а його відсутність викликає обурення людей, що зіткнулися з проявом байдужості, егоїзму і користі. У той же самий час фахівці-психологи легко навчаються імітувати альтруїстична поведінка, наживаючи спочатку «емоційне згоряння», а трохи пізніше — і професійну деформацію »[Китаєва, Чернікова.С.70]. І, на жаль, вчені в результаті свого експерименту прийшли з висновку про те, що ще на студентській лаві майбутні психологи вже знаходяться на шляху до емоційного вигоряння через недостатнє «запасу» альтруїзму. Процедура експерименту полягала в наступному: студенти-психологи

спочатку відповідали на питання, що виявляють рівень альтруїстично, стосовно до себе, а потім — до сидить попереду однокурсникові. Групову оцінку «іншого» вважали наближеною до об’єктивного значенням і більш реальною, а показники «про себе» — приписуються. «Результати показали, що дані за шкалою« альтруїзм »у психологів склали 4,1 за 10 — бальною шкалою. Це приблизно стільки ж, скільки у контрольної групи студентів-менеджерів, які отримують професію індивідуалістичної і вузькокорпоративних спрямованості. Приписувані майбутніми психологами показники за шкалою альтруїзму виявилися вищими за реальні, а показники егоїзму — нижче. Це означає, що своїх однокурсників і майбутніх колег вони вважають більш егоїстичними, а себе більш піклуються про благо інших людей »[Китаєва, Чернікова. С. 71-72].

Які ж причини емоційного вигорання? Чи можна

«вигорілого» психолога звинувачувати в тому, що тільки він сам і є причиною власного стану? І чи можна яким-небудь способом запобігти появі і прояви цього синдрому?

Причини емоційного вигорання, по В. В. Бойко, діляться на дві категорії: зовнішні і внутрішні. Про зовнішні необхідно знати, щоб по можливості обходити їх або нейтралізувати їх вплив на особистість. Про внутрішні ж необхідно знати, щоб не допустити їх включення, оскільки ця категорія джерел вигорання підвладна людині і він може працювати над ними самостійно або за допомогою свого психотерапевта або супервізора.

Отже, зовнішні причини, що провокують згоряння [Проблема емоційного вигорання … С. 5-8]:

1. Хронічна напружена психоемоційна діяльність — вона пов’язана з інтенсивним спілкуванням, з цілеспрямованим сприйняттям партнерів і впливом на них. Професіоналу, що працює з людьми, доводиться постійно підкріплювати емоціями різні аспекти спілкування: активно ставити і вирішувати проблеми, уважно сприймати, посилено запам’ятовувати і швидко інтерпретувати візуальну, звукову та письмову інформацію швидко зважувати альтернативи і приймати рішення.

2. Дестабилизирующая організація діяльності. Її основні ознаки: нечітка організація і планування праці, нестача обладнання, погано структурована і розпливчаста інформація. Наявність в ній «бюрократичного шуму» — дрібних подробиць, протиріч, завищення норми контингенту, з яким пов’язана професійна діяльність (учнів, пацієнтів і т.д.). При цьому слід враховувати, що дестабилизирующая обстановка викликає багаторазовий, негативний ефект, який позначається на самому

професіонала, на суб’єкті спілкування — клієнті, пацієнті і т.п., а потім на взаєминах обох сторін?

.

3. Підвищена відповідальність за виконувані функції і операції

— представники масових професій зазвичай працюють у режимі зовнішнього і внутрішнього контролю … Процесуальне зміст їх діяльності полягає в тому, що постійно треба входити і перебувати в стані суб’єкта, з яким здійснюється спільна діяльність: треба вдивлятися, вслухатися, співпереживати в нього, співпереживати, співчувати, співчувати, передбачати його слова, настрої, вчинки, а головне, постійно доводиться приймати на себе енергетичні розряди партнерів.

4. Несприятлива психологічна атмосфера професійної діяльності — визначається двома основними обставинами: конфліктністю по вертикалі (керівник — підлеглий) і по горизонталі (колега — колега). «Знервована обстановка спонукає одних розтрачувати емоції, а інших шукати способи економії своїх психічних ресурсів» (В.Д.Від, Е.І.Лозінская).

5. Психологічно важкий контингент, з яким має справу професіонал у сфері спілкування (порушники дисципліни, вмираючі хворі тощо). Якщо ви маєте справу з людьми, то майже щодня попадається клієнт, який «псує вам нерви», мимоволі ви починаєте упереджувати такі випадки і економите емоційні ресурси, ігноруючи невихованих, примхливих, аморальних і т.п. людей. Механізм психологічного захисту знайдений, але емоційне відсторонення може використовуватися невміло, і тоді ви не включаєтеся в потреби і вимоги цілком нормального партнера по діловому спілкуванню. «На цьому грунті виникають непорозуміння і конфлікт — емоційне згоряння проявляється своєї дисфункциональной стороною» (В. В. Бойко).

Розглянувши запропонований оренбурзькими психологами список зовнішніх причин вигорання, можна прийти до наступного висновку: професія психолога не тільки складна своїми вимогами до підготовки та особистості фахівця, але і належить до групи ризику щодо його емоційного стану. І якщо хоча б дві з п’яти наведених причин, які можна усунути зовсім — (2-я і 4-я) перестануть заважати психологу нормально функціонувати в професії, то це вже буде досить великим кроком у бік від проблеми вигорання до повноцінної професійної та особистісної реалізації психолога. Інші ж три причини, очевидно, є невід’ємними супутниками самої діяльності психолога як допомагає людям фахівця. Саме йому потрібні

? А наслідком цього, природно, буде небажаний результат їх взаємодії: взаємна незадоволеність, невирішення проблеми, що, в свою чергу, поглибить стан вигоряння психолога і криза клієнта.

Всілякі форми особистісної психотерапії та супервізії, а також можливість «відпрацьовувати», вентилювати свої почуття і емоції під внеконсультаціонном просторі. На Заході ця ідея давно вже стала загальним місцем писаних і неписаних професійних психологічних кодексів. Хочеться вірити, що і в Росії скоро прийдуть до цього.

Наступний список причин вигорання включає в себе внутрішньоособистісні проблеми психолога, що тягнуть за собою появу даного синдрому.

1. Схильність до емоційної ригідності — емоційне згоряння виникає швидше у тих, хто менш реактивний і сприйнятливий, більш емоційно стриманий, і повільніше — у імпульсивних, що володіють рухливими нервовими процесами людей.

2. Інтенсивне сприйняття і переживання обставин професійної діяльності — це явище виникає у людей з підвищеною відповідальністю за доручену справу, які віддаються справі без залишку. Кожен стресогенний випадок з практики залишає глибокий слід у душі, поступово виснажуючи емоційно-енергетичні ресурси, отже, виникає необхідність відновлювати їх або берегти, вдаючись до тих чи інших прийомів психологічного захисту. Так, деякі фахівці через якийсь час змінюють профіль роботи і навіть професію. Буває, що професіонали чергують в роботі періоди інтенсивної інтеріоризації та психологічного захисту …

3. Слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності має два аспекти. По-перше, професіонал у сфері спілкування не вважає для себе необхідним або чомусь не зацікавлений проявляти співучасть і співпереживання суб’єкту свій діяльності. Відповідне умонастрій стимулює не тільки емоційне згоряння, але і його крайні форми — байдужість, душевну черствість. По-друге, людина не вміє заохочувати себе за співпереживання і співучасть, притаманні по відношенню до суб’єктів професійної діяльності. Систему самооцінок він підтримує іншими засобами — матеріальними або позиційними досягненнями. Альтруїстична емоційна віддача для такої людини нічого не означає, і він не потребує її, не відчуває від неї задоволення. Інша річ особистість з альтруїстичними цінностями, для якої важливо допомагати і співчувати іншим, а втрату емоційності у спілкуванні вона переживає як показник моральних втрат, як втрату людяності.

Звернемося за ілюстрацією результатів останньої з перерахованих причин вигорання до професійного фольклору психологів — психологічним анекдотам (оскільки фольклор — це елемент суспільної свідомості, що демонструє погляди, переконання, звички, моделі поведінки, властиві створив його народу і кристалізувалися протягом довгого часу, будемо вважати, що в цих

анекдотах сконцентрований процес самопізнання та самоаналізу всього психологічного «народу»):

Автовідповідач:

«Ласкаво просимо на гарячу лінію термінової психологічної допомоги! Якщо ви занадто імпульсивні — кілька разів швидко натисніть 1. Якщо ви відчуваєте себе залежним — попросіть когось натиснути 2. Якщо ви відчуваєте в собі безліч особистостей — натисніть 3, 4, 5 і 6. Якщо у вас манія переслідування — ми знаємо, хто ви і чого хочете, просто нікуди не йдіть, а ми поки відстежимо ваш дзвінок. Якщо ви шизофренік — слухайте уважно, і тихий голос підкаже вам, яку цифру натиснути. Якщо у вас депресія — неважливо, що ви натиснете … ніхто все одно не відповість ». Якщо це стало анекдотом, значить, принаймні думки подібні психологів відвідують. А якщо такі думки мають місце, значить, у них є свої причини. Таким чином реалізується захист психолога від обступають його день за днем ??чужих негараздів, бід, страждань. Однак чи може психолог дозволити собі такий захист?

  Ось що пише з цього приводу Р.Загайнов: «… визнаю: все так і є — любові в мені стало менше!

  Можна виправдати себе, звинувативши в даних моїх особистісних змінах ті ж поразки і пов’язані з ними переживання, окремих розчарували у собі людей і щось ще. Але в головному винен я сам — я допустив ці трагічні зміни в собі самому, я став менш здатним любити людину, і саме це призвело до того, що в мені стали менше потребувати, ніж в ті мої щасливі роки! »(Курсив Р.З .) [Загайнов. С. 8]. Приходимо до висновку, що деформація в напрямку оравнодушіванія шкідлива не тільки клієнтам психолога, але і йому самому — як професіонала і як людині.

  І ще одна внутрішня причина емоційного вигорання — моральні дефекти і дезорганізація особистості психолога.

  «Можливо, професіонал мав моральний вада ще до того, як став працювати з людьми або придбав його в процесі діяльності. Це обумовлено нездатністю використовувати у взаємодії з діловими партнерами такі моральні категорії, як совість, доброчесність, добропорядність, чесність і т.п. Моральна дезорганізація викликається невмінням відрізняти добре від поганого, благо від шкоди, що завдається особистості. За наявності цих умов формування емоційного згоряння полегшується, збільшується ймовірність байдужості до суб’єкта діяльності й апатії до виконуваних обов’язків »[Проблема емоційного вигорання … С. 7-8]. Дана причина вигоряння піддається викоріненню з великими труднощами. І тому, на наш погляд, необхідно проводити відбір студентів на факультети психологічної спеціальності не тільки по інтелектуальному критерієм

  (Як і на будь-яку іншу спеціальність), але і за особистісним характеристикам. Виправданість цього заходу полягає в тому, що саме особистість психолога, як доводиться всій цією статтею, є його робочим інструментом. І якщо цей інструмент несправний, ніхто не може поручитися за результат докладання його до людських доль і душам.