Охарактеризуйте синдром емоційного вигорання як соціальний феномен

Синдром емоційного вигорання(СЕВ) — поняття введене в психологію американським психіатром Фрейденбергом у 1974р, яке проявляється наростаючим емоційним та енергетичним виснаженням, байдужістю до своїх обовязків та того, що відбувається навколо. Зявляється негативізм по відношенні до колег та пацієнтів чи клієнтів, відчуття неспроможності, роздратованості, незадоволення роботою, хронічна втома та загальне погіршення якості життя. В подальшому розвиваються невротичні та психосоматичні розлади. Невдалий вибір спеціальності – це найголовніший фактор ризику. Але існують професії, які повязані з великою віддачею енергії та душевних сил. Професії, в яких синдром емоційного вигорання зустрічається найчастіше ( від 30 до 90%),  це медичний персонал, вчителі, психологи, соціальні працівники, та працівники правоохоронних органів. За останні роки синдром вигорання виявляється і у спеціалістів, у яких контакт з людьми взагалі мінімальний.

Основною причиною є психологічна та емоційна перевтома. Часто це конфлікт між особливостями особистості та вимогами професійного середовища. Якщо зовнішні та внутрішні вимоги на протязі тривалого часу переважають над внутрішніми та зовнішніми ресурсами людини, порушується гармонія та рівновага, які призводять до хронічного стресу, який в свою чергу може перейти до дистресу.

Дистрес — це черезмірне напруження, яке призводить до емоційного вигорання.

Пік емоційного вигорання припадає на 6-7 і 25-26 років трудового стажу.

Симптоми емоційного вигорання:

Фізичні симптоми – виснаження, відчуття зниження емоційних та фізичних ресурсів, відчуття втоми, яке не минає навіть після повноцінної відпустки (знову зявляється за короткий час, ніби і не відпочивав).

Емоційні симптоми – відгородженість від того, що відбувається, як спроба справитись з емоційним стресом, тобто, кращий спосіб вирішити проблему – замкнутись в собі, і не проявляти лишніх емоцій. Нічого не викликає емоційного відгуку. Втрачається інтерес до оточуючих. Переважають почуття самотності, безнадійності, невміння зосередитись, агресивності, депресивний настрій та почуття вини.

Поведінкові симптоми – під час роботи зявляється втома та небажання працювати; байдужість до того, що раніше цікавило, втрата інтересу до пізнання нового; байдужість до свого зовнішнього вигляду.

Соціальні симптоми –відсутність енергії для  втрата зацікавлення до розваг, зменшення контактів з друзями; відчуття недостатньої підтримки зі сторони сімї та колег.

Профілактика емоційного вигорання:

• старатись обдумано розприділяти навантаження;
• вчитись вчасно адекватно вирішувати конфлікти
• вміти переключатись з одного виду діяльності на інший
• гармонійно поєднувати роботу з повноцінним відпочинком

Вправа, яка допоможе Вам справлятись зі стресом:  «якщо – то»

Ця техніка направлена на сам стрес, а не на його наслідки. Завдяки цьому Ви навчитесь контролювати свої емоційні реакції на деякі ситуації, в яких Ви відчуваєте страх, сум, невпевненість в собі, втому. Тобто, у Вас зявиться  вибір у тому, що відчувати в конкретній ситуації. Вам потрібно вирішити, яку позитивну емоцію Ви б хотіли відчувати замість негативної?  Наприклад, « якщо сьогодні у мене зявиться понаднормова робота, то я залишусь спокійним та розслабленим», «якщо мій колега сьогодні поведе себе по відношенні до мене грубо, то я зможу себе захистити, зберігаючи при цьому рівновагу духу».Завжди можна придумати для себе декілька варіантів, які будуть корисними саме для Вас, і таким чином додати гармонії в своє життя.

З вірою в кожного з Вас, Ростислава Пекарюк.

Кожному психологу відомо це зловісне словосполучення, а багатьом і стан. Як же вберегтися він цього синдрому? Як, за прикладом третього самурая з цитованій притчі, продовжувати бути звичайною людиною, що не несе на собі жахливі відбитки професії? Зрештою, як просто вижити в практичній психології, що не згорівши дотла?

Це питання, актуальні завжди і для всіх, незалежно від досвіду роботи, від стажу, від кількості дипломів і сертифікатів, від улюблених методів і напрямків. Відомий психолог Рудольф Загайнов — фахівець, помогший багатьом нашим спортсменам не просто вирішити їхні проблеми, але стати чемпіонами (один з останніх його клієнтів — абсолютний олімпійський чемпіон з фігурного катання Олексій Ягудін, який придбав цей титул після того, як рік пропрацював з Загайнова) — назвав свою книгу-сповідь «Прокляття професії». Мабуть, це не випадково. Мабуть, є в психології такі підводні камені й цілі рифи, яких дуже важко уникнути навіть маститим професіоналам. Психотерапевт Glenn A. Roberts, що займався вивченням синдрому емоційного вигорання у психіатрів, дає цьому феномену наступну характеристику: «Вигорання — це не науковий конструкт, а запам’ятовується і неточна метафора … хоча в даний час він удостоєний діагностичного статусу …, безсумнівно, це нова назва старої проблеми. Воно може бути найкраще концептуалізувати як «розмите безліч» — загальна назва наслідків тривалого робочого стресу і певних видів професійної кризи. . Вигорання — НЕ епізод, а кінцевий результат процесу «згоряння дотла». . Коли вимоги (внутрішні та зовнішні) постійно переважають над ресурсами (внутрішніми і зовнішніми), у людини порушується стан рівноваги. Безперервне або прогресуюче порушення рівноваги неминуче веде до вигоряння.

Вигорання — не просто результат стресу, а наслідок некерованого стресу »[Glenn A. Roberts. С. 119, 121, 122].

Вітчизняний вчений В. В. Бойко характеризує синдром емоційного вигорання наступним чином: «це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі виключення емоцій (зниження енергетики) у відповідь на обрані психотравмуючі впливу; також розширення сфери негативних, негативних емоцій і зменшення позитивних емоцій »[цит. по: Проблема емоційного вигорання … С. 5].

Коли психолог (або будь-який інший представник допомагають професій) виявляється у вигорілому стані, то єдине, про що він мріє, — це будь-якими шляхами позбутися обридлих до смерті клієнтів

(учнів, пацієнтів і інш.). А якщо це неможливо, оскільки тоді не буде з ким працювати, то, принаймні, як можна сильніше відсторонитися від них, відгородитися високим і широким парканом, бажано з колючим дротом нагорі. Але як би довго ми не міркували про синдром вигоряння, ніколи не можна забувати, що головна властивість психолога — це гуманність. І боротися з вигорянням за рахунок усунення в собі цієї якості — значить вихлюпувати разом з водою і дитини. Так, психолог, якому байдужий і клієнт і його проблеми, ніколи не вигорить. Але він і ніколи не зможе допомогти клієнтові. А значить, перемігши в собі гуманність, виростивши на її місці байдужість, людина перестає бути психологом взагалі: «Психолог тому й повинен йти в життя, у практику, щоб бачити зблизька цю жорстоку боротьбу людини за краще життя і відчувати його біль! І тоді в особистості психолога обов’язково і прискореними темпами утворюється фундаментальне особистісне якість — гуманність. Без цього фундаменту людина не може відбутися як психолог, без нього він не потрібен у важку хвилину іншому.

І саме гуманність, любов до людини, почуття обов’язку перед ним допоможе вистояти і самому психологу в його важку хвилину, коли він відчує всю тяжкість вантажу проклять своєї професії »[Загайнов. С. 570].

До цього ж висновку приходять і дослідники проблеми альтруїзму як особистісної властивості представників допомагають професій (і психологів в їх числі) Е.В.Кітаева і Т. В. Чернікова: «Альтруїстичне поведінка очікується від фахівців допомагають професій, а його відсутність викликає обурення людей, що зіткнулися з проявом байдужості, егоїзму і користі. У той же самий час фахівці-психологи легко навчаються імітувати альтруїстична поведінка, наживаючи спочатку «емоційне згоряння», а трохи пізніше — і професійну деформацію »[Китаєва, Чернікова.С.70]. І, на жаль, вчені в результаті свого експерименту прийшли з висновку про те, що ще на студентській лаві майбутні психологи вже знаходяться на шляху до емоційного вигоряння через недостатнє «запасу» альтруїзму. Процедура експерименту полягала в наступному: студенти-психологи

спочатку відповідали на питання, що виявляють рівень альтруїстично, стосовно до себе, а потім — до сидить попереду однокурсникові. Групову оцінку «іншого» вважали наближеною до об’єктивного значенням і більш реальною, а показники «про себе» — приписуються. «Результати показали, що дані за шкалою« альтруїзм »у психологів склали 4,1 за 10 — бальною шкалою. Це приблизно стільки ж, скільки у контрольної групи студентів-менеджерів, які отримують професію індивідуалістичної і вузькокорпоративних спрямованості. Приписувані майбутніми психологами показники за шкалою альтруїзму виявилися вищими за реальні, а показники егоїзму — нижче. Це означає, що своїх однокурсників і майбутніх колег вони вважають більш егоїстичними, а себе більш піклуються про благо інших людей »[Китаєва, Чернікова. С. 71-72].

Які ж причини емоційного вигорання? Чи можна

«вигорілого» психолога звинувачувати в тому, що тільки він сам і є причиною власного стану? І чи можна яким-небудь способом запобігти появі і прояви цього синдрому?

Причини емоційного вигорання, по В. В. Бойко, діляться на дві категорії: зовнішні і внутрішні. Про зовнішні необхідно знати, щоб по можливості обходити їх або нейтралізувати їх вплив на особистість. Про внутрішні ж необхідно знати, щоб не допустити їх включення, оскільки ця категорія джерел вигорання підвладна людині і він може працювати над ними самостійно або за допомогою свого психотерапевта або супервізора.

Отже, зовнішні причини, що провокують згоряння [Проблема емоційного вигорання … С. 5-8]:

1. Хронічна напружена психоемоційна діяльність — вона пов’язана з інтенсивним спілкуванням, з цілеспрямованим сприйняттям партнерів і впливом на них. Професіоналу, що працює з людьми, доводиться постійно підкріплювати емоціями різні аспекти спілкування: активно ставити і вирішувати проблеми, уважно сприймати, посилено запам’ятовувати і швидко інтерпретувати візуальну, звукову та письмову інформацію швидко зважувати альтернативи і приймати рішення.

2. Дестабилизирующая організація діяльності. Її основні ознаки: нечітка організація і планування праці, нестача обладнання, погано структурована і розпливчаста інформація. Наявність в ній «бюрократичного шуму» — дрібних подробиць, протиріч, завищення норми контингенту, з яким пов’язана професійна діяльність (учнів, пацієнтів і т.д.). При цьому слід враховувати, що дестабилизирующая обстановка викликає багаторазовий, негативний ефект, який позначається на самому

професіонала, на суб’єкті спілкування — клієнті, пацієнті і т.п., а потім на взаєминах обох сторін?

.

3. Підвищена відповідальність за виконувані функції і операції

— представники масових професій зазвичай працюють у режимі зовнішнього і внутрішнього контролю … Процесуальне зміст їх діяльності полягає в тому, що постійно треба входити і перебувати в стані суб’єкта, з яким здійснюється спільна діяльність: треба вдивлятися, вслухатися, співпереживати в нього, співпереживати, співчувати, співчувати, передбачати його слова, настрої, вчинки, а головне, постійно доводиться приймати на себе енергетичні розряди партнерів.

4. Несприятлива психологічна атмосфера професійної діяльності — визначається двома основними обставинами: конфліктністю по вертикалі (керівник — підлеглий) і по горизонталі (колега — колега). «Знервована обстановка спонукає одних розтрачувати емоції, а інших шукати способи економії своїх психічних ресурсів» (В.Д.Від, Е.І.Лозінская).

5. Психологічно важкий контингент, з яким має справу професіонал у сфері спілкування (порушники дисципліни, вмираючі хворі тощо). Якщо ви маєте справу з людьми, то майже щодня попадається клієнт, який «псує вам нерви», мимоволі ви починаєте упереджувати такі випадки і економите емоційні ресурси, ігноруючи невихованих, примхливих, аморальних і т.п. людей. Механізм психологічного захисту знайдений, але емоційне відсторонення може використовуватися невміло, і тоді ви не включаєтеся в потреби і вимоги цілком нормального партнера по діловому спілкуванню. «На цьому грунті виникають непорозуміння і конфлікт — емоційне згоряння проявляється своєї дисфункциональной стороною» (В. В. Бойко).

Розглянувши запропонований оренбурзькими психологами список зовнішніх причин вигорання, можна прийти до наступного висновку: професія психолога не тільки складна своїми вимогами до підготовки та особистості фахівця, але і належить до групи ризику щодо його емоційного стану. І якщо хоча б дві з п’яти наведених причин, які можна усунути зовсім — (2-я і 4-я) перестануть заважати психологу нормально функціонувати в професії, то це вже буде досить великим кроком у бік від проблеми вигорання до повноцінної професійної та особистісної реалізації психолога. Інші ж три причини, очевидно, є невід’ємними супутниками самої діяльності психолога як допомагає людям фахівця. Саме йому потрібні

? А наслідком цього, природно, буде небажаний результат їх взаємодії: взаємна незадоволеність, невирішення проблеми, що, в свою чергу, поглибить стан вигоряння психолога і криза клієнта.

Всілякі форми особистісної психотерапії та супервізії, а також можливість «відпрацьовувати», вентилювати свої почуття і емоції під внеконсультаціонном просторі. На Заході ця ідея давно вже стала загальним місцем писаних і неписаних професійних психологічних кодексів. Хочеться вірити, що і в Росії скоро прийдуть до цього.

Наступний список причин вигорання включає в себе внутрішньоособистісні проблеми психолога, що тягнуть за собою появу даного синдрому.

1. Схильність до емоційної ригідності — емоційне згоряння виникає швидше у тих, хто менш реактивний і сприйнятливий, більш емоційно стриманий, і повільніше — у імпульсивних, що володіють рухливими нервовими процесами людей.

2. Інтенсивне сприйняття і переживання обставин професійної діяльності — це явище виникає у людей з підвищеною відповідальністю за доручену справу, які віддаються справі без залишку. Кожен стресогенний випадок з практики залишає глибокий слід у душі, поступово виснажуючи емоційно-енергетичні ресурси, отже, виникає необхідність відновлювати їх або берегти, вдаючись до тих чи інших прийомів психологічного захисту. Так, деякі фахівці через якийсь час змінюють профіль роботи і навіть професію. Буває, що професіонали чергують в роботі періоди інтенсивної інтеріоризації та психологічного захисту …

3. Слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності має два аспекти. По-перше, професіонал у сфері спілкування не вважає для себе необхідним або чомусь не зацікавлений проявляти співучасть і співпереживання суб’єкту свій діяльності. Відповідне умонастрій стимулює не тільки емоційне згоряння, але і його крайні форми — байдужість, душевну черствість. По-друге, людина не вміє заохочувати себе за співпереживання і співучасть, притаманні по відношенню до суб’єктів професійної діяльності. Систему самооцінок він підтримує іншими засобами — матеріальними або позиційними досягненнями. Альтруїстична емоційна віддача для такої людини нічого не означає, і він не потребує її, не відчуває від неї задоволення. Інша річ особистість з альтруїстичними цінностями, для якої важливо допомагати і співчувати іншим, а втрату емоційності у спілкуванні вона переживає як показник моральних втрат, як втрату людяності.

Звернемося за ілюстрацією результатів останньої з перерахованих причин вигорання до професійного фольклору психологів — психологічним анекдотам (оскільки фольклор — це елемент суспільної свідомості, що демонструє погляди, переконання, звички, моделі поведінки, властиві створив його народу і кристалізувалися протягом довгого часу, будемо вважати, що в цих

анекдотах сконцентрований процес самопізнання та самоаналізу всього психологічного «народу»):

Автовідповідач:

«Ласкаво просимо на гарячу лінію термінової психологічної допомоги! Якщо ви занадто імпульсивні — кілька разів швидко натисніть 1. Якщо ви відчуваєте себе залежним — попросіть когось натиснути 2. Якщо ви відчуваєте в собі безліч особистостей — натисніть 3, 4, 5 і 6. Якщо у вас манія переслідування — ми знаємо, хто ви і чого хочете, просто нікуди не йдіть, а ми поки відстежимо ваш дзвінок. Якщо ви шизофренік — слухайте уважно, і тихий голос підкаже вам, яку цифру натиснути. Якщо у вас депресія — неважливо, що ви натиснете … ніхто все одно не відповість ». Якщо це стало анекдотом, значить, принаймні думки подібні психологів відвідують. А якщо такі думки мають місце, значить, у них є свої причини. Таким чином реалізується захист психолога від обступають його день за днем ??чужих негараздів, бід, страждань. Однак чи може психолог дозволити собі такий захист?

  Ось що пише з цього приводу Р.Загайнов: «… визнаю: все так і є — любові в мені стало менше!

  Можна виправдати себе, звинувативши в даних моїх особистісних змінах ті ж поразки і пов’язані з ними переживання, окремих розчарували у собі людей і щось ще. Але в головному винен я сам — я допустив ці трагічні зміни в собі самому, я став менш здатним любити людину, і саме це призвело до того, що в мені стали менше потребувати, ніж в ті мої щасливі роки! »(Курсив Р.З .) [Загайнов. С. 8]. Приходимо до висновку, що деформація в напрямку оравнодушіванія шкідлива не тільки клієнтам психолога, але і йому самому — як професіонала і як людині.

  І ще одна внутрішня причина емоційного вигорання — моральні дефекти і дезорганізація особистості психолога.

  «Можливо, професіонал мав моральний вада ще до того, як став працювати з людьми або придбав його в процесі діяльності. Це обумовлено нездатністю використовувати у взаємодії з діловими партнерами такі моральні категорії, як совість, доброчесність, добропорядність, чесність і т.п. Моральна дезорганізація викликається невмінням відрізняти добре від поганого, благо від шкоди, що завдається особистості. За наявності цих умов формування емоційного згоряння полегшується, збільшується ймовірність байдужості до суб’єкта діяльності й апатії до виконуваних обов’язків »[Проблема емоційного вигорання … С. 7-8]. Дана причина вигоряння піддається викоріненню з великими труднощами. І тому, на наш погляд, необхідно проводити відбір студентів на факультети психологічної спеціальності не тільки по інтелектуальному критерієм

  (Як і на будь-яку іншу спеціальність), але і за особистісним характеристикам. Виправданість цього заходу полягає в тому, що саме особистість психолога, як доводиться всій цією статтею, є його робочим інструментом. І якщо цей інструмент несправний, ніхто не може поручитися за результат докладання його до людських доль і душам.