Обструктивний синдром у дітей раннього віку

Бронхообструктивний синдром у дітей є досить частою патологією. Відомо багато захворювань, які супроводжуються даним синдромом. Він може виникати при захворюваннях органів дихання, патології серцево-судинної системи, отруєннях, захворюваннях центральної нервової системи, спадкових аномаліях обміну та ін. (близько 100 захворювань).

При бронхообструктивному синдромі виникає порушення бронхіальної прохідності внаслідок звуження або оклюзії дихальних шляхів.

Схильність до обструкції у дітей пов’язана з їх анатомо-фізіологічними особливостями:

Бронхи у дітей меншого діаметру, що веде до збільшення аеродинамічного опору;
Хрящі бронхіального дерева більш податливі в порівнянні з дорослими;
Грудна клітка має недостатню ригідність, що призводить до значного втягнення поступливих місць (над і підключичних ямок, грудини, міжреберних проміжків);
У бронхіальній стінці більше, ніж у дорослих бокаловидних клітин. Це призводить до більшого виділення слизу;
Швидко розвивається набряк слизової оболонки бронхів, у відповідь на різні подразнюючі чинники;
В’язкість бронхіального секрету підвищена у зв’язку із збільшеною кількістю сіалової кислоти;
Низька колатеральна вентиляція;
Гладкі м’язи системи бронхів слабо розвинені;
Знижено утворення в дихальних шляхах інтерферонів, секреторного і сироваткового імуноглобуліну А.

Для практичної діяльності, враховуючи етіологію цього симптомокомплексу, можна розділити бронхообструкцію на 4 варіанти:

Інфекційний варіант, який розвивається в результаті вірусного або бактеріального запалення бронхів (обструктивний бронхіт, бронхіоліт);
Алергічний варіант, коли переважає спазм бронхів над запальними явищами (бронхіальна астма);
Обтураційний варіант – виникає при аспірації сторонніх тіл;
Гемодинамічний варіант може виникнути при захворюваннях серця, коли розвивається лівошлуночкова серцева недостатність.

На практиці найчастіше зустрічаються перших два варіанти.
Тому розглянемо їх детальніше.

Бронхообструктивнийсиндром інфекційного походження виникає при обструктивному бронхіті і бронхіоліті. Етіологія вірусна або вірусно-бактеріальна.
Серед вірусів провідна роль належить респіраторно-синцітіальним вірусам (у половині випадків), аденовірусу, вірусу парагрипу. Серед бактерій – микоплазмі, хламідії.
Характерною особливістю цього виду обструкції є переважання набряку, інфільтрації і гіперсекреції слизової оболонки над бронхоспазмом.

При обструктивному бронхіті бронхообструктивний синдром розвивається на 2-4 день від початку респіраторно вірусної інфекції. З’являється задишка експіраторного характеру, дистанційні хрипи, щумне дихання. Перкуторно над легенями коробочний звук. Аускультативно видих подовжений, дифузні сухі свистячі хрипи з обох сторін. У молодшому віці можливі різнокаліберні вологі хрипи.

Бронхіолітом хворіють діти до 2-років (частіше до 6 міс.). При бронхіоліті уражаються бронхіоли і дрібні бронхи. Характерна виражена дихальна недостатність II-III ступеня. Тахіпноє, акроціаноз. При аускультації велика кількість дрібнопухирцевих вологих хрипів з обох сторін. Інтоксикаційний синдром не виражений.
Рентгенологічно відзначається посилення легеневого малюнка, горизонтальне стояння ребер, розширення міжреберних проміжків, купол діафрагми опущений.

Облітеруючий бронхіоліт – важке захворювання, яке має циклічний перебіг. Його причина переважно аденовірусна інфекція (також може виникнути при кашлюку та корі). Хворіють діти до 3-х років. Гострий період протікає, як звичайний бронхіоліт, але з більш вираженими дихальними розладами. Тривало утримується обструкція (до 2-х тижнів), навіть може наростати. Характерно на рентгенограмі – «ватні тіні».
У другому періоді стан поліпшується, але обструкція утримується, періодично посилюється, як при астматичному нападі. Формується феномен «надпрозорої легені».

Бронхообструктивнийсиндром алергічного походження виникає при бронхіальній астмі. Обструкція при цьому зумовлена переважно спазмом бронхів і бронхіол, і меншою мірою набряком і гіперсекрецією слизової бронхіального дерева. Відзначається обтяжений алергологічний анамнез (алергічний дерматит, алергічний риніт та ін.). Напади обструкції пов’язані з наявністю алергену, і не пов’язані з інфекцією. Характерна однотипність нападів і їх рецидивування.
Клінічно відсутні ознаки інтоксикації. Напад виникає в перший день захворювання і швидко знімається (протягом декількох днів). Під час нападу експіраторна задишка з участю допоміжної мускулатури. Аускультативно кількість свистячих хрипів переважає над вологими. При вираженому бронхоспазмі ослаблене дихання в нижніх відділах легенів. Відмічається добрий ефект від бронхоспазмолітиків.

У частини дітей, які перенесли обструкцію на тлі вірусної інфекції бронхообструктивний синдром може прийняти рецидивуючий перебіг.

Причиною рецидивів може бути:

Розвиток гіперактивності бронхів (найчастіша причина);
Дебют бронхіальної астми;
Наявність латентно протікаючих хронічних захворювань легень (таких, як муковісцидоз, вади розвитку бронхолегеневої системи).

Гіперактивність бронхів розвивається більш ніж у половини дітей, які перенесли вірусну інфекцію або пневмонію з обструктивним синдромом. Цей стан гіперактивності може збережуватись від одного тижня до кілька місяців (3-8 міс).

Відзначено, що рецидиви обструкції у дітей до 6 міс. – це швидше гіперактивність бронхів, якщо рецидиви продовжуються до 3-х років, то це скоріше початок бронхіальної астми.

Лікування бронхообструктивного синдрому.

Основні напрямки лікування бронхообструктивного синдрому включають:

1. Поліпшення дренажної функції бронхів;
2. Бронхолітичну терапію;
3. Протизапальну терапію.

1. Щоб поліпшити дренажну функцію бронхів проводять:

регідратацію;
муколітичну терапію;
постуральний дренаж;
масаж;
дихальну гімнастику.

Муколітична терапія проводиться з урахуванням кількості мокротиння, тяжкості процесу, віку дитини. Основна її мета – це розрідження мокротиння, збільшення ефективності кашлю.

У дітей з малопродуктивним кашлем і густою мокротою рекомендують інгаляційне і пероральне введення муколітиків. Найкращими з них вважаються препарати амброксолу (лазолван, амбробене). Вони мають муколітичний, мукокінетичний ефекти, збільшують синтез сульфактанту, малоалергенні.

Читайте также: Синдром бас код мкб 10

У дітей з легкою та середньою тяжкістю бронхообструктивного синдрому можна використовувати ацетилцистеїн.

При збільшеній бронхіальній секреції рекомендуються препарати карбоцистеїна, які мають мукорегуляторну дію.

У дітей з нав’язливим сухим кашлем з відсутністю мокротиння можна використовувати відхаркувальні препарати (фітопрепарати). З обережністю їх призначають у дітей з алергією. Застосовується відвар мати-й-мачухи, сироп подорожника.

Можна поєднувати муколітики і відхаркувальні засоби.

При важкому перебігу бронхообструктивного синдрому в перші дні лікування муколітики не призначають.

Всім пацієнтам з бронхообструктивним синдромом виключають протикашльові препарати.

Комбіновані препарати з ефедрином (солутан, бронхолітин) потрібно призначати з обережністю. Їх можна застосовувати лише у випадках гіперпродукції бронхіального секрету, так як ефедрин має підсушуючу дію .

2. Бронхолітична терапія.

З цією метою у дітей використовують:

b2 антагоністи короткої дії;
антихолінергічні засоби;
препарати теофіліну короткої дії та їх поєднання.

До b2 антагоністів короткої дії відносяться Сальбутамол (Вентолін), Фенотерол та ін. Вони є препаратами вибору для зняття гострої обструкції. При застосуванні через небулайзер дають швидкий ефект. Призначають їх 2-3 рази на день.
Це високо селективні препарати і тому побічні ефекти їх мінімальні. Однак при безконтрольному і тривалому їх застосуванні може бути посилення гіперактивності бронхів (знижується чутливість до b2 рецепторам).
При важкому обструктивному нападі можна робити інгаляції з вентоліном через небулайзер 3 рази протягом однієї години (кожні 20 хвилин). Це так звана “терапія швидкої допомоги”.

Також використовують антихолінергічні препарати (блокатори мускаринових М3 рецепторів). До них відноситься – Атровент (іпратропріум бромід). Він дозується від 8 до 20 крапель через небулайзер 3 рази на добу.

У дітей молодшого віку терапевтична дія антихолінергічних препаратів дещо краще, ніж у b2 антагоністів короткої дії. Але переносимість їх дещо гірша.

Широко використовуються комбіновані препарати, що діють на ці два види рецепторів. Це Беродуал, в який входять – іпратропріум бромід і фенотерол. Вони діють синергійно, що дає добрий терапевтичний ефект. Призначається Беродуал – 1кап. на кг (разова доза) 2-3 р. на добу.

До теофілінів короткої дії відноситься – еуфілін. Він широко використовується для зняття бронхообструкції у дітей. Застосування його має як позитивні, так і негативні сторони.

До позитивних моментів відносяться: досить висока ефективність; низька вартість; простота використання;

До негативних сторін – велика кількість побічних явищ.

Основна причина, яка обмежує використання еуфіліну це близькість терапевтичної і токсичної дози. Це вимагає проводити контроль препарату в плазмі крові (концентрація 8-15 мг на літр оптимальна). Зростання концентрації більше 16 мг на літр може призвести до небажаних ефектів: нудота, блювота, розвиток аритмії, тремор, збудження.

Особливо потрібно обережно застосовувати еуфілін у дітей, які приймають макроліди (сповільнюється кліренс еуфіліну). При цьому навіть терапевтичні дози можуть призвести до ускладнень.

Зараз еуфілін відноситься до препаратів другої лінії. Його застосовують, коли відсутній ефект від b2 антагоністів короткої дії та антихолінергічних препаратів. При важкому приступі обструкції призначається препарат в дозі 4-6 мг / кг кожні 6-8 годин.

3. Протизапальна терапія.

Мета цієї терапії – зниження активності запального процесу в бронхах.

До препаратів цієї групи відноситься – Ереспал (фенспіріл).
Його протизапальна дія полягає в наступному:

Блокує Н-1 гістамінові і aльфа адренергічні рецептори;
Зменшує кількість лейкотрієнів;
Зменшує кількість медіаторів запалення;
Пригнічує міграцію запальних клітин.

Ереспал, крім протизапальної дії, знижує гіперсекрецію слизу і обструкцію бронхів. Він є препаратом вибору при бронхообструціі у дітей раннього віку інфекційного генезу. Хороший ефект відзначений при призначенні препарату з перших днів захворювання.

При важкому обструктивному процесі, з протизапальною цілю, застосовуються глюкокортикоїди. Перевагу надається інгаляційному спосібі введення, так як він високоефективний і менш безпечний. Рекомендується введення Пульмікорту через небулайзер 1-2 рази на добу в дозі 0,25-1 мг. Краще коли інгаляцію роблять через 20 хвилин після інгаляції бронхолітика. Тривалість терапії зазвичай 5-7 днів.

Парентерально кортикостероїди застосовують при бронхіоліті і астматичному статусі. Звичайна доза 2 мг на кг на добу по преднізолону. При бронхіоліті доза 5-10 мг на кг на добу в 4 прийоми (кожні 6 годин), не враховуючи добового ритму.

Антигістамінні препарати застосовують тільки при наявності алергічних захворювань.

Етіотропне лікування полягає в застосуванні противірусної і антибактеріальної терапії.

Антибіотики слід застосовувати за показами в наступних випадках:

Гіпертермія, яка триває більше 3-5 днів;
Коли відсутній ефект від проведеного лікування;
Асиметрія хрипів;
Наявність токсикозу, особливо коли він наростає;
Наявність гнійної мокроти;
Коли є прояви гіпоксії головного мозку;
Лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули в ліво, підвищене ШОЕ, нейтрофільоз.

При дихальної недостатності проводиться оксигенотерапія через маску або носові катетери.

На закінчення хочеться відзначити, що зараз в лікуванні бронхообструктивного синрому широко використовується небулайзерна терапія. За допомогою цієї інгаляційної терапії можна надати екстрену допомогу при обструкції в короткі терміни, не вдаючись до парентерального введення ліків.

Источник

Н.І.Токарчук

Збереження здоров’я дітей залишається основним завданням сучасної медицини. Особливої уваги потребують діти раннього віку, стан здоров’я яких останніми роками значно погіршився. Загальновідомо, що стан здоров’я у дитячому віці визначає у послідуючому якість життя. Так, згідно визначення ВООЗ («WhatisitQualityoflife?», 2006) «… якість життя — це оптимальний стан і ступінь сприйняття окремими людьми і населенням в цілому того, як задовольняються їх потреби — фізичні, емоційні, соціальні та інші, і які надають можливості для досягнення благополуччя і самореалізації».

Одне із провідних місць у структурі загальної захворюваності продовжують займати захворювання органів дихання (62-65%). За останні десять років кількість захворювань бронхолегеневої системи у дітей зросла майже в 3,6 рази. Одним із пріоритетних питань сучасної медицини є удосконалення методів діагностики бронхообструктивного синдрому у дітей раннього віку. Актуальність даної проблеми зумовлена тим, що захворювання, що супроводжуються синдромом бронхіальної обструкції (бронхообструктивним синдромом — БОС), у дитячій практиці зустрічаються дуже часто, іноді мають тяжкий перебіг, із розвитком дихальної недостатності. БОС у дітей раннього віку привертає увагу практичних лікарів, що пов’язано з гетерогенністю його ґенезу, важкості диференціальної діагностики та високої частоти зустрічаємості. Так, БОС у вигляді свистячих хрипів на фоні гострої респіраторної вірусної інфекції (ГРВІ) мають близько 50% дітей у віці до 6 років, їх рецидивування характерне для 25% дітей. Поширеність БОС за останні роки зросла з 9,7% до 16,1%. У дітей з інфекціями нижніх дихальних шляхів БОС зустрічається у 34% випадків, понад 50% із них мають повторні епізоди. За результатами досліджень, рецидиви свистячого утрудненого дихання з подовженим видихом (wheezing) зустрічаються у 29,2% дитячої популяції. У більше ніж половини дітей раннього віку під час гострого бронхіту спостерігаються ознаки бронхообструкції. Так, у дітей раннього віку бронхіальна астма постає причиною БОС у 30-50% випадків.

БОС, або синдром бронхіальної обструкції — це симптомокомплекс, пов’язаний з порушенням бронхіальної прохідності функціонального або органічного походження. В англомовній літературі даний клінічний симптомокомплекс отримав назву wheezing — «синдром свистячого дихання», так як свистячі звуки (дистантні або які вислуховуються при аускультації) являються основним клінічним проявом БОС. БОС — доволі гетерогенний стан, який може бути проявом багатьох нозологічних форм

Термін «бронхообструктивний синдром» не може бути використаний як самостійний діагноз. БОС є універсальним механізмом і спостерігається при багатьох захворюваннях. У кожному конкретному випадку має бути розшифрований ведучий механізм обструкції та вирішене питання про основне захворювання, ускладненням або основним клінічним проявом якого є даний обструктивний синдром. Клінічно ступінь порушення бронхіальної прохідності при різній патології залежить від: співвідношення компонентів бронхообструкції, спадково зумовленої гіперреактивності бронхів, етіологічних факторів, характеру запалення. У розвитку БОС відіграють роль також фактори преморбідного фону, а саме перинатальна патологія, обтяжений алергологічний анамнез, гіперреактивність бронхів, рахіт, БЕН, гіперплазія тимуса, респіраторні захворювання у віці 6-12 міс. В генезі бронхіальної обструкції лежать імунні та неімунні механізми: дистонія, гіпертрофія м’язевої тканини, гіперкринія, дискринія, порушення мукоциліарного кліеренсу (мукоциліарна недостатність), набряк, запальна інфільтрація, гіперплазія та метаплазія слизової оболонки, обтурація, деформація бронхів, дефекти системного та місцевого імунітету, дефекти макрофагальної системи. Для БОС характерна клінічна симптоматика: задишка (експіраторна, інспіраторна, змішана), емфизематозне вздуття грудної клітки, коробковий перкуторний звук над легенями, аускультативно — ослаблене дихання, сухі свистячі та дифузні різнокаліберні вологі хрипи. Рентгенологічні ознаки БОС: підвищена прозорість легеневої тканини, горизонтальне розташування ребер, низьке стояння діафрагми. Не дивлячись на всебічне вивчення бронхообструктивного синдрому в педіатрії, залишається актуальним питанням диференціальна діагностика захворювань, які вперше проявляються БОС у дітей раннього віку. Так, досить часто БОС може бути першим проявом різних захворювань, не лише органів дихання, та визначати як важкість перебігу основного захворювання, так і його прогноз. За даними англомовної літератури, у 50% дітей, БОС у яких виникла в перші три роки життя, трансформується в органічний обструктивний синдром та у решта 50% дітей БОС проходить без формування захворювання.

Нижче наведені захворювання, викликані різними причинами і різними патогенетичними факторами, для яких характерна клінічна симптоматика БОС.

Обструктивний синдром у дітей раннього віку

Источник

СодержаниеЧто такое бронхообструктивный синдромКакие болезни приводят к появлению бронхообструкцииКак заподозрить бронхообструкцию у ребенкаКакие лекарства нужны при бронхообструкции, а какие под запретом

Несмотря на то, что словосочетание «бронхообструктивный синдром» знакомо далеко не всем родителям, статистика утверждает, что, хотя бы раз в жизни, он возникал у каждого второго ребенка. При нетяжелом течении иногда он протекает под маской обычной простуды и иногда проходит вообще без специального лечения. К сожалению, так бывает не всегда и это состояние служит показанием для ежедневной госпитализации малышей в стационары нашей страны, иногда даже в реанимационные отделения. Что же такое бронхообструктивный синдром, как его заподозрить и что должны знать родители об основных правилах его лечения? Подробности в новой статье на портале MedAboutMe.

Что такое бронхообструктивный синдром

Главным механизмом возникновения бронхообструктивного синдрома является сужение просвета бронхов мелкого калибра, то есть тех, что находятся в глубоких отделах дыхательных путей. Самыми мелкими из них являются бронхиолы, которые располагаются вблизи альвеол. Они обладают очень маленьким диаметром и сужение их быстро приводит к дыхательной недостаточности у ребенка.

Основные причины для их сужения две: наличие воспалительного процесса в слизистой бронхов и бронхиол со скоплением слизи и спазм мышечных клеток. Очень часто они присутствуют одновременно. Способов непосредственно выявить, какая из них имеет место у ребенка в данный момент не существует, так как ни один прибор видеоскопии не может достигнуть мелких бронхов. Поэтому лечение всегда направлено на устранение обеих этих причин, так как одна из них провоцирует появление другой.

Статистика утверждает, что до 50% детей в возрасте до 3 лет хотя бы однажды переносят эпизод бронхообструкции. Если у малыша отягощена наследственность, например, мать или отец болеют обструктивным бронхитом, курят или страдают бронхиальной астмой, то эта цифра увеличивается до 70%.

Какие болезни приводят к появлению бронхообструкции

Бронхообструкция — это не окончательный диагноз, а лишь симптом, присутствующий при различных заболеваниях. Если говорить о детях, то наиболее часто причинами являются обструктивный бронхит или бронхиолит на фоне респираторной вирусной инфекции, либо бронхиальная астма. Более редкими являются врожденные аномалии строения бронхов, инородные тела, пороки сердца и другие.

Чаще всего к появлению обструкции бронхов приводят РС-вирусная, аденовирусная инфекции или вирус парагриппа. Они начинаются как банальная простуда, но на 2-4 сутки болезни родители замечают, что у ребенка появился сухой кашель, одышка, свистящие хрипы на выдохе и другие крайне настораживающие симптомы, которых ранее не было. Причина в том, что вирусные частицы, проникая в нижние отделы дыхательных путей приводят к выработке слизи и аллергическому спазму мышечной стенки бронхов. Постепенно при правильном лечении спазм спадает, мокрота начинает отходить, и малыш поправляется.

Многие считают, что бронхиальная астма — взрослая болезнь. Это совсем не так. На сегодняшний день врачи утверждают, что этот диагноз может быть поставлен даже 3-х летнему малышу при наличии симптомов и результатов обследования, подтверждающих его. Частые обструктивные бронхиты на фоне респираторной болезни — главная причина появления астмы в детском возрасте. Официально этот диагноз может быть поставлен уже после 3 эпизодов бронхообструкции в течение 1 года.

Как заподозрить бронхообструкцию у ребенка

Симптомы этого состояния достаточно специфичны, и, увидев его однажды у своего ребенка, в следующий раз родители уже безошибочно определяют данный синдром. К сожалению, возникнув однократно, очень велик риск того, что бронхиальная обструкция повторится. Некоторые дети с течением возраста ее «перерастают»: анатомический просвет бронхов увеличивается, и вирусная инфекция перестает провоцировать сильное сужение, однако 15-25% малышей все-таки в исходе имеют настоящую бронхиальную астму.

Основными симптомами бронхообструкции являются следующие.

Одышка, которая может возникать при плаче, физической нагрузке, а иногда и в покое. Появление свистящих хрипов, причем, именно на выдохе. В акт дыхания включается вспомогательная мускулатура: межреберные мышцы, которые втягиваются на выдохе, мышцы шеи напрягаются. В тяжелых случаях ребенок принимает наиболее удобную для себя позу, сидя на стуле или стоя, опираясь руками в подлокотники. В положении лежа состояние обычно ухудшается. Сухой кашель, не приносящий облегчения, но иногда его нет вообще. При тяжелой степени обструкции может возникнуть цианоз кожи вокруг рта, под носом, ногтей на руках и ногах.

Помимо этого, возможны и другие симптомы, которые зависят от причины: лихорадка, насморк, слабость, отсутствие аппетита, боли в горле и др.

Какие лекарства нужны при бронхообструкции, а какие под запретом

У части малышей это состояние проходит вообще без каких-либо вмешательств, однако это зависит от степени сужения бронхов. Если нет сильной одышки, а лишь незначительные сухие хрипы, ребенок в целом чувствует себя нормально, то лечение сводится к обычной терапии ОРВИ, а именно обильному питью, проветриванию комнаты, применению сосудосуживающих капель в нос и жаропонижающих при лихорадке. Но так, к сожалению, бывает не у всех.

Сами родители не всегда могут оценить степень дыхательной недостаточности, ведь иногда тяжесть состояния не соответствует самочувствию малыша: некоторые дети с сильной одышкой носятся по квартире, играют и поют песни. Поэтому любое подозрение на это состояние требует вызова доктора, осмотра и элементарных анализов. Часто обострение возникает ночью, и иногда испуганные родители вызывают скорую помощь ребенку, который еще днем весело играл с машинками и бегал за собакой.

Лечение бронхообструкции сводится прежде всего к устранению ее причины — сужения просвета бронхов слизью и спазмом. Для этого применяются следующие лекарства:

ингаляционные бронхолитики — Атровент, Беротек, Беродуал в виде раствора для ингаляции, ингаляционные кортикостероиды — Беклометазон, Пульмикорт и другие также в виде раствора для ингаляции, сиропы с бронхолитиками — Эреспал, Кленбутерол и др.

Помимо этого, назначают сосудосуживающие капли в нос, чтобы насморк не усиливал одышку, жаропонижающие при лихорадке. Очень важным является обильное питье, ведь оно помогает быстрее разжижать мокроту, и проветривание помещения, так как в душной комнате дышать тяжелее, чем в прохладной.

Категорически нельзя при бронхообструкции применять следующие методы и лекарства.

Отхаркивающие — Лазолван, Амброксол, Бромгексин и др. Они усиливают выработку мокроты, которая буквально «заливает» легкие, приводя к усилению бронхообструкции. Любые горячие паровые ингаляции. Попытка «подышать над кастрюлькой» приводит к тому, что родителями приходится вызывать скорую. Слизистая отекает, одышка усиливается. Рутинное применение антибиотиков. Иногда на фоне обструктивного бронхита действительно присоединяется вторичная бактериальная флора и эти препараты нужны, но это случается не так часто. В любом случае для того, чтобы это выявить, нужен анализ крови, желателен рентген грудной клетки. Строгий постельный режим. Если ребенок чувствует себя плохо — он и сам с постели не встанет. Однако физическая активность способствует ускорению выработки мокроты, особенно, если при этом ребенок дышит прохладным воздухом. Запрещать ребенку играть и бегать по квартире не стоит. Применение растительных, гомеопатических препаратов, биодобавок, витаминов не имеет никакого отношения к лечению бронхообструкции.

Самое главное — ребенка должен наблюдать доктор. В отношении бронхообструкции лучше перестраховаться, чем брать на себя ответственность лечить его самостоятельно. Любое «непонятное» поведение ребенка, особенно в ночное время, появление новых симптомов требуют вызова скорой помощи, если речь идет о малыше младше 2 лет.

Пройдите тестЕсть ли хронический бронхит?Тест поможет вам определить — есть ли признаки поражения бронхов и стоит ли заняться своим здоровьем более серьезно.

Источник