Хвороба та синдром іценко кушинга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Хвороба (значення).

Хворо́ба Іце́нка-Ку́шинга (ХІК) — ендокринне захворювання, пов’язане з гіперпродукцією гіпофізом чи його аденомою з гіперпродукцією АКТГ, що призводить до ендогенного гіперкортицизму та відповідної клінічної картини.[1][2]

Захворювання найчастіше спостерігається у віці від 20 до 40 років, але зустрічається і в дітей та людей віком понад 50 років. Жінки хворіють у 5 разів частіше, ніж чоловіки. Захворюваність на ХІК становить приблизно 2,0-2,2 хворих на 1 млн населення на рік і значно скорочує тривалість життя. При тяжкій формі хвороби без лікування тривалість життя не перевищує 5-7 років.

Етимологія[ред. | ред. код]

Свою назву хвороба та синдром отримали на честь американського нейрохірурга Гарві Кушинга, який описав та опублікував клінічний випадок з симптомами гіперпродукції АКТГ у 1912р. у 23-річної пацієнтки Мінні Г.[3][4]
Микола Іценко описав хворобу в 1924р. та за цей внесок його ім’я також застосовується в назві хворобі в деяких країнах.

Причини захворювання[ред. | ред. код]

Етіологія захворювання не встановлена. У жінок хвороба Іценко-Кушинга частіше виникає після пологів. В анамнезі у хворих обох статей зустрічаються забої голови, струс мозку, травми черепа, енцефаліти, арахноїдити і інші ураження центральної нервової системи. Більшість кортикотропін-секретуючих аденом локалізується в передній частині гіпофіза (60 %), решта — в задній і середній її частинах. Макроаденоми зустрічаються тільки у 10 % хворих, найбільш характерні мікроаденоми (90 %). Іноді при хворобі Іценко-Кушинга пухлина при морфологічному дослідженні не визначається — тільки гіперплазія базофільних клітин гіпофізу.

Механізми виникнення і розвитку захворювання[ред. | ред. код]

Патогенетичною основою хвороби Іценко-Кушинга є зміна в механізмі контролю секреції кортикотропіну. Порушується механізм регуляції функції гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи, перестає діяти принцип «зворотнього зв’язку» — підвищення рівня кортизолу не призводить до зниження синтезу кортикотропіну в гіпофізі. Втрата контролю секреції кортикотропіну супроводжується постійним підвищенням рівня кортизолу і кортикостерону.
Порушується білковий обмін: внаслідок підвищення рівня кортизолу прискорюються процеси руйнування білків на тлі зниження їх синтезу, прискорюються процеси дессиміляції. Тому порушуються трофічні процеси в м’яких тканинах, кістках і т. д. В крові знижується рівень альбумінів. Прискорення дезамінування ендогенних амінокислот призводить до підвищення виділення азоту з сечею.
Порушення вуглеводного обміну обумовлено відносною недостатністю інсуліну внаслідок підвищення рівня деяких контринсулярних гормонів — кортизолу, глюкагону, соматостатину.
Порушення елекролітного обміну обумовлено підвищенням рівня кортизолу і особливо мінералокортикоїда альдостерону: спостерігається затримка натрію в організмі, гіпернатріємія на тлі втрати калію і гіпокаліємії.

Клінічні ознаки[ред. | ред. код]

Ожиріння. Спостерігається у 92 % хворих. Відбувається перерозподіл підшкірно-жирової клітковини за диспластичним типом (навіть якщо вага хворого залишається незміненною) — жир накопичується в області обличчя (місяцеподібне обличчя), шиї, тулуба, живота. Нерідко утворюється жировий горбик в області верхніх грудних хребців. На кінцівках підшкірно-жирова тканина редукована.
Артеріальна гіпертонія. Ранній і стійкий симптом спостерігається у 90 % хворих. Підвищується і систолічний і діастолічний артеріальний тиск. Гіпертонія обумовлена підвищенням рівня реніну і гіпернатріємією. Накопичення натрію в судинній стінці призводить до підвищення її чутливості до ендогенних прессорних речовин. Гіпернатріємія сприяє гіперволемії. Артеріальна гіпертонія супроводжується змінами судин сітківки і нирок — гіпертонічної ангіопатії сітківки і нефросклерозом. Розвивається гіпертрофія міокарда лівого шлуночка.
Зміна шкіри (стероїдна дерматопатія). Атрофія шкіри обумовлена порушенням синтезу білків і колагену. Шкіра суха. Внаслідок просвічування капілярів через дерму спостерігається виражений судинний малюнок на грудях, кінцівках, ціанотичний відтінок шкіри грудей, спини, обличчя. Часто акроціаноз. Стриї (смуги розтягування) спостерігаються у 80 % хворих, обумовлені швидким відкладенням жиру. Стриї широкі, червоно-фіолетові, локалізовані на грудях, животі, внутрішній поверхні плечей, стегон, в області грудних залоз. Стриї можуть досягати 8-10 см довжини і ширини 2-3 см. Фарбування їх змінюється в різні фази захворювання: при зворотному розвитку ознак хвороби вони стають білуватими.
Електролітно-стероїдна кардіопатія. Метаболічні і електролітні зрушення, переважання в серцевому м’язі процесів розпаду білка і гіпокаліємія сприяють у хворих швидкому розвитку недостатності кровообігу. Розвивається електролітно-стероїдна кардіопатія, яка веде до структурних пошкоджень міокарда і порушення скоротливої здатності серцевого м’яза. Явища атеросклерозу у хворих порівняно мало виражені. Кардіопатія проявляється тахікардією, аритміями. Швидко розвивається недостатність кровообігу — приєднуються задишка, набряки, збільшення печінки.
Стероїдна міопатія. Викликана порушенням білкового обміну, дистрофічними змінами м’язів, зменшенням їх маси і вираженими електролітними зрушеннями — зниженням концентрації внутрішньоклітинного калію (так звана стероїдна міопатія). Спостерігається виражена м’язова слабкість, можлива атрофія м’язів, особливо кінцівок.
Остеопороз. Спостерігається у 80 % хворих. Пізній симптом, вираженість остеопорозу залежить від тяжкості захворювання. Остеопороз проявляється осальгіями, спонтанними компресійними переломами грудних і поперекових хребців, ребер, грудини, кісток черепа. Компресійні переломи хребців можуть виникати навіть при незначному фізичному навантаженні або травми, і нерідко без видимих причин. При виникненні хвороби Іценко-Кушинга в дитячому віці спостерігається відставання в зростанні, гальмування розвитку епіфізарних хрящів.
Порушення кальцієвого обміну. Знижується фіксація кальцію в кістковій тканині і абсорбція кальцію у травному тракті. Збільшується виведення кальцію нирками, нерідко розвивається сечокам’яна хвороба, калькульозний пієлонефрит, нефрокальциноз, ХНН.
Порушення вуглеводного обміну. Порушення толерантності до вуглеводів спостерігається у 50-90 % хворих. Цукровий діабет, викликаний надлишком глюкокортикоїдів, спостерігається у 10-20 % хворих, відрізняється резистентністю до інсуліну, дуже рідкісним проявом кетоацидозу і порівняно легко регулюється дієтою і призначенням бігуанідів.
Інволюція лімфоїдної тканини. Кортикостероїди пригнічують специфічний імунітет, що призводить до розвитку вторинного імунодефіциту і до утворення трофічних виразок, гнійничкових уражень шкіри, хронічного пієлонефриту, високий ризик приєднання сепсису.
Порушення статевої функції. Порушення статевої функції спостерігаються у 72 % хворих. Статеві розлади — ранні та постійні симптоми захворювання, обумовлені зниженням гонадотропної функції гіпофізу і підвищенням секреції тестостерону залозами. У жінок спостерігається порушення менструального циклу (опсоменорея, аменорея), пізніше статеве дозрівання, безпліддя. Якщо вагітність виникає, характерна патологічна течія. Спостерігається дрібнокістозне переродження яєчників — зменшення премордіальних фолікулів з розвитком кіст в кортикальному шарі і фіброз строми. Можливі й інші прояви вірилізації: гіпертрихоз, ріст волосся на верхній губі, підборідді, грудях, спині, кінцівках, по білій лінії живота, атрофія молочних залоз, акне, фолікуліт, зрідка спостерігається збільшення клітора. Вираженість вірильного синдрому визначається ступенем збільшення синтезу 17-КС. У чоловіків знижується лібідо, розвивається імпотенція.
Психоемоційні порушення. Астенодинамічний синдром спостерігається у 97 % хворих, обумовлений підвищеним рівнем кортикотропіну і серотоніну. Спостерігаються виражені зміни з боку нервово-психічної сфери. У хворих з’являються дратівливість, погіршення пам’яті, забудькуватість, зниження інтересу до навколишнього, схильність до депресії. Відзначаються іпохондричні стани. Порушується сон.

Див. також[ред. | ред. код]

Синдром Кушинга[ru]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Kumar, Abbas, Fausto. Robbins and Cotran Pathologic Basis of Disease, 7th ed. Elsevier-Saunders; New York, 2005.
↑ Newell-Price, J.; Bertagna, X.; Grossman, A.B.; Nieman, L.K. (2006). Cushing’s syndrome. The Lancet 367 (9522): 1605–1617. doi:10.1016/S0140-6736(06)68699-6. Процитовано 30 January 2014.
↑ Cushing H: The Pituitary Body and its Disorders: Clinical States Produced by Disorders of the Hypophysis Cerebra. Philadelphia: JB Lippincott, 1912
↑ Laws Jr., E.R., Ezzat, S., Asa, S.L., Rio, L.M., Michel, L. & Knutzen, R. (2013). Pituitary Disorders: Diagnosis and Management. United Kingdom: Wiley-blackwell. с. xiv. ISBN 978-0-470-67201-3.

Источник

Патологія будь ендокринної залози може протікати за двома основними напрямками: гіперфункція і гіпофункція. Не є винятком і наднирники. Одним з найбільш поширених захворювань даного органу у людини залишається синдром Кушинга – нейроендокринне ураження, яке характеризується підвищеним синтезом і викидом в кров глюкокортикоїдів, мінералокортикоїдів і статевих гормонів сітчастої зони кори надниркових залоз.

Зміст

Деякі базові поняття
Класифікація
Етіологія
Патогенез
Симптоми
Діагностика
Лікування
Медикаментозна терапія

Хвороба та синдром іценко кушинга

Деякі базові поняття

Практично в 90% випадків проблема полягає в порушеннях роботи гіпофіза, гіпоталамуса і підвищенням продукції адренокортикотропного гормону (АКТГ) з розвитком характерних симптомів. Проте, іноді патологія атакує самі надниркові залози шляхом утворення в них різного роду пухлин. У зв’язку з цим необхідно розуміти принципову відмінність між такими поняттями, як «хвороба Іценко-Кушинга» і «синдром Кушинга» або гіперкортицизму. Відмінністю є місце патології. При першому варіанті – це гіпофіз і гіпоталамус, а при другому – наднирники.

Класифікація

Крім вищеописаного поділу, варто додатково розпізнавати:

Синдром екзогенного гіперкортицизму. Проблема обумовлена тривалим прийомом препаратів глюкокортикоїдів з метою терапії бронхіальної астми або будь-яких інших хвороб у дітей або дорослих. В такому випадку постійний надлишок біологічно активних речовин веде до розвитку відповідних симптомів.
Синдром ендогенного гіперкортицизму. Присутній патологія внутрішніх структур. Він поділяється на:

Первинний. Спостерігаються розлади виділення АКТГ гіпофізом;
Вторинний. Новоутворення в корі надниркових залоз провокує стрибок рівня гормонів в крові.

Важливо розуміти, що симптоми хіба гіперкортицизму у всіх випадках будуть практично однаковими, але ось підхід до лікування відрізняється.

Також не варто забувати про особливий стан – синдром функціонального гіперкортицизму або псевдо-синдром Іценко-Кушинга. Він є наслідком інтоксикацій, вагітності, ожиріння, алкоголізму і деяких психічних розладів. Під час даної хвороби немає органічного субстрату, але спостерігається підвищена продукція гормонів (кортизолу, АКТГ та інших). Симптоми недуги будуть проявлятися так само, як і при класичній формі патології.

Етіологія

До цих пір вченим важко встановити ту єдину причину, яка викликає дане захворювання. Зрозуміло тільки те, що будь-яка ситуація, яка провокує гіперсекреію гормонів кори надниркових залоз, потенційно стає умовою розвитку хвороби Іценко-Кушинга. До таких факторів належать:

Аденома гіпофіза;
Продукція АКТГ різноманітними пухлинами, які можуть розташовуватися у віддалених від мозку частинах тіла (легкі, підшлункова залоза, бронхіальне дерево);
Доброякісна гіперплазія або рак кори надниркових залоз;
Застосування препаратів глюкокортикоїдів і мінералокортикоїдів у великих кількостях.

Додатковими трігеррамі розвитку подібних станів є:

удари і струси мозку;
черепно-мозкові травми;
арахноїдити;
енцефаліти;
менінгіти;
субарахноїдальний кровотеча та інші пошкодження ЦНС, які потенційно можуть запустити процес формування новоутворень.

Патогенез

Основою хвороби Іценко-Кушинга є порушення процесу синтезу і вивільнення АКТГ клітинами гіпофіза. Все це спровоковано зниженням активності дофаминовой системи нейромедіації, яка відповідає за інгібування виділення релізинг гормону (кортиколиберина) гіпоталамусом. Він, в свою чергу, стимулює викид АКТГ в кров і гиперпродукцию кортизолу, альдостерону, кортикостерону і статевих гормонів наднирників.

Як результат, спостерігається порушення механізму зворотного зв’язку і безконтрольна продукція цих біоактивних речовин. Розвиток хвороби Іценко-Кушинга аналогічно протікає як у дорослих, так і у дітей. Другий варіант менш сприятливий, оскільки з самого раннього віку починають формуватися ускладнення в молодому організмі, що скорочує виживання і якість життя.
Головною причиною маніфестації симптомів залишається надлишок кортизолу, який найбільш агресивно діє на організм. Наявність гіперкортицизму викликає такі впливу на тіло людини:

Активація процесів катаболізму. Особливо це стосується обміну білків. В кінцевому рахунку, розвивається дистрофія м’язів, кісток, шкіри, а згодом і повна атрофія.
Зміни регуляції вуглеводів призводить до підвищеного формуванню глюкози з білкових і жирових структур – глюконеогенез. Подібне явище особливо важко протікає у дітей з швидким формуванням цукрового діабету і стійкою гіперглікемією.
Гіперфункція кори надниркових залоз складно впливає на обмін ліпідів з виникненням дуже характерного типу ожиріння, яке називається кушингоїд. У пацієнтів спостерігається відкладення надлишкової маси в області голови та шиї ( «місяцеподібне обличчя») і живота. В цей же час кінцівки залишаються нормальних розмірів.
Розвиток гіперкортицизму викликає електролітні порушення крові зі збільшенням натрію і зниженням калію, що стає причиною появи артеріальної гіпертензії (АГ).
Імуносупресія глюкокортикоїдами послаблює природні захисні механізми. Тому у дітей і дорослих часто спостерігаються інфекційні ураження.

Симптоми

Гіперфункція надниркових залоз – вкрай поліморфний захворювання, яке може проявлятися безліччю ознак. При хворобі Іценко-Кушинга вони такі:

Ожиріння. «Павукоподібних тіло» з великим животом і щодо тонкими руками і ногами з круглим обличчям.
Червоні або рожево-червоні смуги на шкірі (Стрий). Вони з’являються внаслідок дистрофічних процесів в м’язових і колагенових волокнах.
Оволосіння по всьому тілу. У жінок розвивається гірсутизм через надлишок чоловічих статевих гормонів, які синтезуються при синдромі гіперкортицизму. У них можуть рости вуса і борода в важких випадках.
У дітей – порушення процесу осифікації і затримка фізичного зростання, у жінок – розлади менструального циклу, у чоловіків – проблеми з потенцією, еректильна дисфункція.
Слабкість в м’язах.
Остеопороз з можливими патологічними переломами кінцівок і ребер.
Артеріальна гіпертензія.
Міастенія.
Підвищення резистентності периферичних тканин до дії інсуліну – формування цукрового діабету 2-ої типу.
Підвищений ризик розвитку сечокам’яної хвороби і калькульозногохолециститу.
Головні болі, порушення ритму сну, різкі зміни в настрої (від депресії до ейфорії).
Вторинні імунодефіцити.

Хвороба Іценко-Кушинга вимагає адекватного лікування для запобігання прогресування всіх зазначених вище симптомів і нормалізації якості життя пацієнтів.

Діагностика

Виявити справжню причину проблеми – це на 50% її вилікувати. Для підтвердження діагнозу синдрому гіперкортицизму використовують такі методи:

аналіз сечі на вільний кортизол;
УЗД;
комп’ютерна (КТ) та магнітно-резонансна томографія (МРТ) гіпофіза і надниркових залоз для виявлення можливих новоутворень;
рентгенографія органів грудної клітини та хребта з метою визначення наявності ускладнень – патологічних переломів кісток;
біохімічний аналіз крові. Особливу увагу необхідно звернути на електролітний склад сироватки, кількість натрію і калію.

Лікування

Синдром Кушинга – захворювання, яке вимагає комплексного і вкрай ретельного підходу до свого лікування, особливо у дітей. Залежно від етіології недуги підходи до терапії відрізняються. Проте, можна виділити 2 основних напрямки в позбавленні від проблеми:

хірургічний;
медикаментозний.

Перший актуальне при наявності новоутворень в гіпофізі або надниркових, другий – при екзогенному синдромі гіперкотіцізма.

Оперативні втручання покликані видалити пухлину або доброякісну гіперплазію і відновити нормальну структуру пошкодженого органу. Найбільш часто використовуваними заходами залишаються:

Селективна транссфеноїдальна аденомектомія. Складна і високоспеціалізована процедура, яка вимагає визначення чіткої локалізації новоутворення за допомогою КТ або МРТ і знання всіх його точних характеристик. Вона в більшості випадків (80%) гарантує надійний і стійкий позитивний результат. Після видалення аденоми недуга переходить у стан ремісії. Тільки в 10-20% виникають рецидиви. Єдиним абсолютним протипоказанням є важка форма захворювання і загальне критичний стан хворого;
Деструкція гіперплазії наднирників шляхом введення в них склерозуючих речовин. Вся процедура обов’язково передбачає ультразвуковий контроль процесу. Найбільш часто лікарі користуються 96% етанолом і 76% урографін в пропорції три до одного. Доза залежить від симптомів і ступеня розростання паренхіми ураженого органу. Даний метод рідко використовується в якості монотерапії, а входить до складу комплексного лікування недуги;
Двостороння адреналектомія. Повне видалення надниркових залоз. Все рідше зустрічається в практиці, але іноді є єдиним реальним способом зцілити пацієнта. Подібний напрямок в лікуванні зобов’язує людини довічно приймати гормони.

Медикаментозна терапія

Ліквідація хвороби Іценко-Кушинга препаратами можлива за допомогою впливу 2-ух груп ліків:

Ті, які пригнічують секрецію АКТГ клітинами гіпофіза – антисеротонінові ГАМК-ергічні засоби (Ципрогептадин, γ-аміномасляна кислота).
Блокатори синтезу стероїдів в надниркових залозах (Кетоконазол, метірапона).

Ці медикаменти здатні впливати на базову причину виникнення синдрому гіперкортицизму. Пригнічуючи виробництво гормонів, знижують всі симптоми, нормалізують загальний стан хворого. Проте, вони рідко ефективні, якщо застосовувати їх без додаткового хірургічного втручання і симптоматичної терапії, особливо у дітей.Додаткові кошти, які покликані лікувати супутні прояви захворювання Іценко-Кушинга:

гіпотензивні: інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, діуретики;
похідні калію: Аспаркам;
цукрознижуючі: Метформін, Глибенкламид, Акарбоза;
медикаменти, спрямовані на усунення остеопорозу: Кальцій-Д3 Нікомед і інші;
заспокійливі: Седасен, Новопассит;
вітамінотерапія.

Варто також відзначити, що терапія синдрому Кушинга повинна проводитися в ендокринологічному стаціонарі під наглядом лікарів. Народна медицина тут не допоможе. Пацієнти, яким провели повне видалення надниркових залоз, зобов’язані отримувати замісні гормональні засоби довічно.

Дана патологія є дуже складною в своєму лікуванні. Проте при адекватному підборі методу лікування і доз медикаментів можна добитися відмінних результатів і нормальної якості життя. Головне – вчасно продіагностувати захворювання Іценко-Кушинга та почати боротьбу з ним.

Источник