Гіпертермічний синдром невідкладна допомога алгоритм

— стан глибокого порушення терморегуляції у дітей з підвищенням температури тіла до 39 С і більше за рахунок збільшення теплопродукції і зменшення тепловіддачі.

Підвищення температури тіла — це захисна функція організму, яка призводить до мобілізації захисних сил організму. Вона здатна посилювати імунну відповідь організму, стимулювати бактерицидну активність лейкоцитів, підвищувати продукцію інтерферону. Температура вище 38 С сприяє загибелі багатьох патогенних мікроорганізмів. Однак адаптивну роль лихоманка має тільки до певної межі.

Тому слід розрізняти клінічні варіанти гіпертермії.

1. «Червона» («рожева») лихоманка (супроводжується нормальним самопочуттям і рожевими шкірними покривами) — у більшості випадків не вимагає екстреності втручання.

2. «Біла» («бліда») лихоманка (відзначається порушення самопочуття і стану, озноб, блідість шкірних покривів) — якщо не проводити лікування може перейти в гіпертермічний синдром.

3. «Гіпертермічній синдром» — патологічний варіант лихоманки, при якому відмічається швидке і неадекватне підвищення температури тіла. Супроводжується порушенням мікроциркуляції, метаболічними розладами з прогресивно наростаючою дисфункцією внутрішніх органів (поліорганною недостатністю).

В залежності від клінічного варіанту гіпертермії проводиться і відповідне лікування.

1. Лікування «рожевої» лихоманки.

— Дитину слід легко одягнути, давати якомога більше рідини.

— Дати жарознижуючий засіб. Препарат вибору- парацетамол.
Разова доза препарату 10-15 мг / кг., добова не більше 60 мг / кг.

Дітям з благоприємним преморбідним фоном жарознижуючі засоби слід призначати при температурі вище 38,5-39С. Але якщо в анамнезі відзначалися судоми і є неврологічні захворювання, антипіретики доцільно застосовувати вже при 38С.

У дітей також можна застосовувати ібупрофен, який, крім жарознижуючого, дає знеболюючий і протизапальний ефект. Разова доза 5 -10 мг / кг. через кожні 6-8 год
(є рекомендації чередувати введення парацетамолу з ібупрофеном).

2. Лікування «блідої» лихоманки.

— Застосовуються жарознижуючі препарати в поєднанні з спазмолітичними препаратами — парацетамол — 10-15 мг / кг; ібупрофен — 5-10 мг / кг з папаверином 0,5 мг / кг, Дібазолом, або но-шпа 1 мг / кг.

— При неможливості перорального або ректального введення жарознижуючих препаратів першого ряду (парацетамол, ібупрофен) показано парентеральне призначенняанальгіну(метамізолу) -50% розчин з розрахунку 0,1-0,2 мл.на рік життя, в поєднанні

з папаверином2% в дозі 0.5 мг / кг.

Але в даний час від застосування анальгіну відмовляються, із- за його ускладнень (може викликати значні порушення гемопоезу, аж до агранулоцитозу).

— Після відновлення мікроциркуляції (шкіра гаряча, гіперемована, кінцівки теплі) — фізичні методи охолодження. Розкрити дитину, розтерти шкіру водою (30-32С). Раніше використовували розтирання 40% спиртом, або оцтом наполовину розведеним водою, але в даний час це робити не рекомендують, тому що вони всмоктуються через шкіру і можуть викликати отруєння. Також застосовують обдування вентилятором, у важких випадках — пакети з льодом на область проекції великих судин.

3. Лікування гіпертермічного синдрому.

— Для зниження температури тіла слід проводити комбіноване лікування, використовуючи як фармакологічні, так і фізичні методи охолодження.

-Обов’язково оксигенотерапія, інфузійна терапія для корекції водно-електролітних порушень і КОС.

— При гіпертермії вище 40С необхідно будь-яким чином знизититемпературу тіла, для цього дитину звільняють від одягу і застосовують фізичні методи охолодження.

— Застосовують парацетамол (тепер з’явилася довенна форма препарату «інфулган») -15 мг / кг.
При його відсутності — анальгін 50% 0,1-0,2 мл. на рік життя.

— Якщо є порушення периферичного кровообігу, застосовують препарати судинорозширювального дії, такі, як папаверин, нікотинова кислота, новокаїн та інші.

— Підсилює дію жарознижуючих засобів застосування антигістамінних препаратів (димедрол, тавегіл, супрастин). Вони мають легку седативну та спазмолітичну дію.

— Також з седативною метою застосовують бензодіазепіни (седуксен, реланіум, діазепам, сибазон) в дозі 0.2-0.3 мг / кг.

— Ефективне застосування літичних сумішей, до складу яких входять дроперидол або аміназін у вигляді 2,5% розчину.
Літична суміш:
—1 Мл 2,5% розчину аміназину,
-1 Мл 2,5% розчину дипразина (піпольфену),
-8 Мл 0,25% розчину новокаїну.
Розчин дипразина (піпольфену) можна замінити 1 мл 2% розчину супрастину.
Літичну суміш вводять з розрахунку одноразової дози 0,1-0,2 мл / кг маси тіла дитини.
Її не можна застосовувати при глибокій комі і різкому пригніченні дихання.

— Боротьбу з ацидозом, гіпоксією, гіперкапнією, набряком мозку, токсикозом проводять за загальними правилами.

— При гіпертермічному синдромі температуру тіла контролюють кожних 30 хв.- 1 год.
Коли температура буде знижена до 37,5 градусів, заходи боротьби з гіпертермічним синдромом припиняють, так як в подальшому вона може знижуватися без додаткових втручань.

— Не потрібно обов’язково домагатися нормалізації температури, в більшості випадків досить знизити температуру тіла на 1-1,5 С, що супроводжується покращенням самопочуття дитини. Зниження температури не повинно бути швидким;

— Загальноприйнятим фактом є неприпустимістьпризначення дітям в якості жарознижуючих засобів наступних препаратів:

Ø а) ацетилсаліцилової кислоти (небезпека розвитку синдрому Рея при ГРВІ)

Ø б) метамізол (небезпека агранулоцитозу)

Ø в) амідопірин (висока токсичність)

Ø г) німесулід (гепатотоксичність)

— При лікуванні гіпертермічного синдрому слід утриматися від застосування вазопресорів( Вазопрессоры вызывают сужение сосудов.) атропіну і препаратів кальцію.

З перерахованого випливає, що в даний час для боротьби з гіпертермією лікар у своєму виборі обмежений. Це парацетамол (у різних формах) і фізичні методи охолодження.

З обережністю можна застосовувати анальгін (поки він не заборонений і ще присутній в протоколах лікування,

Деякі лікарі виходять з положення і використовують комплексні препарати — спазмалгон, спазган (але в їх склад входить той же самий анальгін).

Судомний синдром

відноситься до невідкладних станів в педіатрії. Тому від надання своєчасної та адекватної допомоги може залежити життя дитини..

Під судомами розуміють мимовільні м’язові скорочення різної тривалості і частоти. Як правило, судоми служать ознакою ураження ЦНС.

У дітей спостерігається підвищена схильність до судом в зв’язку з анатомо-фізіологічними особливостями дитячого організму, а саме:

· Функціональна і морфологічна незрілість ЦНС;

· Недостатня миєлінізація провідних шляхів ЦНС;

· Незрілість гальмівних механізмів кори головного мозку;

· Висока гідрофільність тканин мозку;

· Підвищена судинна проникність;

· Схильність до дифузних судорожних реакцій.

Судомні стани можна розділити на кілька груп:

· Судоми як неспецифічна реакція головного мозку на різноманітні чинники, такі як травма, інфекції, інтоксикація та ін. (епізодичні епілептичні реакції).

· Симтоматичні судоми або епілептичний синдром на фоні активного церебрального процесу (пухлинного, запального, паразитарного і т.д.);

· Епілепсія як судомний синдром внаслідок органічних уражень ЦНС.

·

Розрізняють:

· Локалізовані (парціальні, фокальні) — судоми окремих груп м’язів.

· Генералізовані — у вигляді загального судомного нападу, коли всі м’язи тіла охоплені судомами.

· Клонічні судоми — характеризуються швидкою зміною скорочення і розслаблення скелетних м’язів.

· Тонічні судоми — коли відбувається тривале скорочення м’язів без періодів розслаблення.

· Тоніко-клонічні — поєднання тонічних і клонічних судом.

Лікування судомного синдрому.

Лікування судомного синдрому проводиться за кількома напрямками.

.

1. Підтримання основних важливих функцій організму (дихання, кровообігу).

За показаннями проводяться реанімаційні заходи. Необхідно забезпечити прохідність дихальних шляхів. Звільнити ротову порожнину від слизу, слини, блювотних мас, сторонніх тіл, розстебнути одяг.

Покласти хворого спиною на горизонтальну, рівну поверхню, повернути голову на бік (з метою профілактики аспірації).

Стежити, щоб не запав язик (утримувати нижню щелепу в виведеному положенні «вперед і вгору»), при западінні язика вводять воздуховід.

Обов’язково дача кисню через носові катетери або маску. При відсутності кисню забезпечити приплив свіжого повітря (відчинити вікно).

2. Безпосередньо протисудомна терапія.

Для дітей найбільш безпечним препаратом першої допомоги вважається бензодіазепін тривалої дії — діазепам 0,5% (сібазон, седуксен,реланіум,), який вводиться внутрішньовенно в дозі 0,1-0,2 мг / кг., або внутрішньом’язово в дозі 0 ,3-0, 5 мг / кг.
Дія його зазвичай триває 1,5-2 г.

При неефективності бензодіазепінів вводять оксибутират натрію 20% в дозі 50-150 мг / кг внутрішньовенно або внутрішньом’язово.

Також можуть бути використані барбітурати короткої дії, частіше тіопентал натріюв вигляді 1% розчину внутрішньовенно повільно (показаний при епілептичному статусі).

У деяких випадках для підсилення протисудомної дії цих препаратів можна застосовувати введення піпольфену, дропередолу, фентанілу, аміназину, магнію сульфат (внутрішньовенно) та ін.

При тривалих, стійких судомах, що супроводжуються пригніченням дихання, доводиться застосовувати ШВЛ на тлі недеполяризуючих м’язових релаксантів середньої дії (тракріум, німбекс, Норкурон).

1. Підбір та корекція протисудомної терапії здійснюється з урахуванням причини судомного стану.

— При фебрильних судомах, необхідно в першу чергу використовувати жарознижуючі засоби(парацетамол) і фізичні методи охолодження.

— При гіпоглікемічних судомах, після визначення рівня цукру крові вводять внутрішньовенно 20% розчин глюкози (0,25-0,5 г / кг.).

— При гіпокальциемических судомах (спазмофілія) вводять препарати кальцію кальцію глюконат 10% — 1,0 мл / кг на добу.

— При менінгіті, енцефаліті, після зняття судом, як можна раніше починають антимікробну терапію.

У більшості випадках в лікуванні судомного синдрому застосовують дегідратаційну терапію –

лазікс 2 мг/кг. Але слід пам’ятати, що використання діуретиків протипоказане при деяких судомних станах (наприклад, при судомах, пов’язаних з серйозними водно-електролітними розладами).
Тому дегідратаційну терапію застосовують тільки після встановленої причини судом і при наявності показань.

На закінчення хочеться сказати про основну помилку при лікуванні судомного синдрому. Ця помилка пов’язана з відсутністю належної уваги до невідкладної терапії життєво важливих порушень: спочатку треба забезпечити прохідність дихальних шляхів, адекватний кровообіг і дихання, а потім переходити до зняття судомного синдрому.

Кожному з нас відомо, як неприємна, а часом і небезпечна висока температура тіла, що супроводжує різні захворювання, запальні процеси, травми і т. д.

Однак, деякі батьки вже при незначному підвищенні температури у дитини починають панікувати, діставати всі наявні вдома сиропи, обтирати його оцтовим розчином або кутати в ковдри.

У малюків процес гіпертермії проходить інтенсивніше і швидше, можуть виникнути судоми, непритомність та інші небезпечні прояви. Що ж треба знати про гіпертермічному синдромі у дітей, щоб правильно себе вести?

Основне про гіпертермію: симптоми

Всі ми знаємо, що підвищення температури – це захисна реакція на вторгшуюся інфекцію: віруси, бактерії і т. д., що приводить в дію всі мобілізаційні властивості організму. При цьому активізується імунітет, стимулюється бактерицидна активність лейкоцитів, підвищується продукція інтерферону.

При високій t гине велика частина збудників захворювання, тому лікарі не рекомендують збивати t < 38,5 °С. Де ж та межа, що визначає, коли настає час підключити ліки, а в яких випадках не варто заважати малюкові боротися самостійно? Для того, щоб зрозуміти це, необхідно розглянути основні види лихоманки.

1. «Рожева». Симптоми: рожеві шкірні покриви, нормальне самопочуття хворого. Не вимагає прийняття екстрених заходів допомоги. Малюка не варто кутати, краще всього надіти більш легкий одяг, забезпечити повноцінний питний режим.

Коли дитина добре себе почуває, жарознижуючі засоби застосовують тільки при t > 38,5 °С. Але якщо в анамнезі у хворого були судоми, є хронічні неврологічні хвороби, то вдатися до допомоги ліків необхідно вже при t = 37,5 °С.

2. «Біла». Симптоми: бліді шкірні покриви, озноб, погіршення самопочуття. Обов’язковий прийом жарознижуючих засобів, інакше може перерости в гіпертермію.

Для діток використовують препарати з вмістом парацетамолу (Ефералган сироп, свічки Цефекон та ін), з ібупрофеном (Нурофен, Ибуфен), з анальгіном і димедролом (свічки Анальдим) та інші ліки. З метою прискорити розширення судин, лікарі рекомендують додати Но-шпу або Папаверин.

Оскільки для кожного з препаратів існують тимчасові обмеження (наприклад, Еффералган і Нурофен можна давати не частіше 4 разів на день, тобто кожні 6 годин, а Анальдим не частіше 1 рази в добу), їх можна комбінувати між собою, у випадках, коли терапевтичний ефект зберігається не так довго, як цього б хотілося.

Після невеликого зниження показників термометра, порозовенія тіла, поліпшення мікроциркуляції крові (ніжки, ручки потеплішали), приступайте до фізичного охолодження.

Протріть тіло дитини вологою марлевка, покладіть її на лобик, місця знаходження лімфовузлів (пахова область, пахви, шия, колінні і ліктьові западини). Температура води для обтирань повинна бути близько 30-32 °С. Не варто вдаватися до бабусиних методів – обтирання розчином вода + спирт + оцет, оскільки це загрожує отруєнням через всмоктування через шкіру отруйних речовин.

Малюка потрібно поїти як можна частіше маленькими порціями теплої рідини. Якщо він відмовляється пити з чашки або пляшки, то напій (вода) впорскується в рот за допомогою шприца без голки звичайно, або вливається маленькою ложечкою за щічку, щоб малюк його не виплюнув. Про відсутність зневоднення свідчать часті сечовипускання світлої сечею без неприємного різкого запаху.

3. Гіпертермічний синдром – глибоке порушення терморегуляції, що супроводжується підвищенням температури тіла до 39 °С і вище за рахунок затримки надлишкової тепловіддачі і теплопродукції організмом. При цьому спостерігаються:

• озноб;
• лихоманка;
• холонуть кисті і стопи;
• блідість, «мармуровість» шкіри (звуження дрібних сосудиков);
• підвищене серцебиття (сердечко малюка готове вистрибнути з грудей);
• задишка;
• метаболічні розлади;
• поліорганна недостатність;
• надмірне збудження або, навпаки, млявість;
• у важких випадках – марення, галюцинації, втрата свідомості, судомний синдром.

Гіпертермія вимагає обов’язкового виклику лікаря додому або госпіталізації, призначення комбінованого лікування: застосування жарознижуючих препаратів + фізичних методів охолодження, інфузійної терапії для корекції водно-електролітних порушень, оксигенотерапії (кисневої терапії), застосування літичною суміші і т. д.

Ставити градусник хворому слід кожні півгодини, щоб простежити динаміку його стану. Коли ртутний стовпчик не буде перевищувати позначку 37,5 °С, всі заходи, крім питного режиму, слід виключити. Далі організм буде боротися самостійно.

Коли варто викликати лікаря

Якщо після прийому жарознижуючих ліків, обтирань стан хворого не поліпшується або з’являються інші небезпечні симптоми (судоми, галюцинації), терміново викликайте швидку допомогу.

Під час очікування приїзду лікаря (при t > 39,5 °С) покладіть на знаходження ділянки великих судин міхури з льодом, щоб трохи полегшити стан дитини або помістіть у ванну з прохолодною водою.