Геморагічна гарячка з нирковим синдромом
Геморагічна гарячка з нирковим симптомом(син.: далекосхідний геморагічний нефрозонефрит – гостра вірусна природноосередкова хвороба, що характеризується циклічністю перебігу, універсальним капіляротоксикозом, проявляється високою гарячкою, вираженою загальною інтоксикацією, геморагічним синдромом і ураженням нирок за типом нефрозонефриту.
Етіологія. Збудник ГГНС – сферичний РНК-вмісний арбовірус Hantaаn з родини Вunуaviridae діаметром 80-110 нм. Налічує декілька сероварів. Чутливий до ефіру, хлороформу, ацетону, бензолу, ультрафіолетових променів. Відноситься до ІІ групи патогенності.
Епідеміологія. Геморагічна гарячка з нирковим синдромом – ендемічне захворювання для Далекого Сходу, деяких районів Європейської частини Росії, але зустрічається і в Білорусії. Україні, Центральній і Західній Європі, Скандинавії. Природні вогнища ГГНС поширені переважно в лісистій місцевості, по берегах водойм та рік. Резервуар і джерело збудників – рижа і сіра полівки, польова миша, сірий і чорний пацюки та ряд комахоїдних тварин, у яких хвороба має гострий перебіг навіть з загибеллю тварини, але часто процес носить латентний тривалий перебіг, а звідси і невизначено довгий період заразності. Виділяється вірус з організму тварин з сечею, випорожненнями, слиною. Випадків зараження від інфікованої людини не описано.
Людина заражається в природних умовах аспіраційним (повітряно-пиловим), рідше аліментарним (переважно через овочі) та контактним (у разі контакту з інфікованою твариною, забрудненими предметами) шляхами. Серед тварин спостерігається трансмісивний механізм передачі (через гамазові кліщі, блохи).
Сприйнятливість людей висока. Після перенесеної хвороби виникає стійкий тривалий, а то і пожиттєвий імунітет (повторні випадки захворювання спостерігаються рідко).
Захворювання серед людей реєструються цілий рік, однак групові спалахи, іноді значні, відмічаються переважно в літньо-осінній період (часте перебування людей у природних осередках на сільськогосподарських та лісовпорядкувальних роботах, туристичних походах, на рибалці, а також міграція гризунів у населені пункти тощо).
Патогенез і патологічна анатомія. Вхідними воротами для збудників є слизові дихальних шляхів і травного каналу, пошкоджена шкіра. Після фази репродукції вірусу в клітинах системи мононуклеарних фагоцитів (СМФ) виникає фаза вірусемії, яка і зумовлює початок хвороби з розвитком загальнотоксичних проявів. Внаслідок вазотропної дії вірусів (як безпосередньо, так і в результаті виділення біологічно активних речовин, накопичення циркулюючих імунних комплексів) наступає ушкодження кровоносних каплярів, що призводить до плазмореї, зменшення ОЦК, порушення мікроциркуляції, виникнення мікротромбів. Підвищення проникності капілярів у поєднанні з синдромом дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові зумовлюють розвиток геморагічного синдрому. Особливо виражені зміни виникають у нирках з розвитком серозно-геморагічного набряку. Останній спричинює стиснення канальців і збиральних ниркових трубочок з заповненням канальців фібрином, розвиток обструктивно-сегментарного нефрозу, зниження клубочкової фільтрації, порушення канальцевої реабсорбції і як результат викликають олігоанурія, масивна протеїнурія, азотемія, електролітний дисбаланс, ацидоз.
На аутопсії знаходять дистрофічні зміни, серозно-геморагічний набряк і крововиливи у всіх внутрішніх органах, особливо в нирках. Останні збільшені, в’ялі, з субкапсульними крововиливами, блідістю коркового і багряночервоним кольором мозкового шарів, вогнищами некрозу пірамідок. Мікроскопічно у вогнищах крововиливів та нирках знаходять ознаки деструкції та некрозу тубулярного апарату, канальці заповнені циліндрами або повністю стиснені, дитрофічні й некробіотичні зміни клубочків.
Клініка. Інкубаційний період триває 14-20 коливаннями від 4 до 45 днів.
В перебігу хвороби виділяють чотири стадії:
початкова або гарячкова (1-4-й день хвороби);
олігурична (4-12-й день хвороби);
поліурична (з 8-12-го по 20-25-й день);
реконвалесценції.
Початкова стадія характеризується гострим початком без продрому, ознобом, різким підвищенням температури до 38-40о С, появою інтенсивного головного болю в лобно-скроневих ділянках, артралгій, міалгій, сухості в роті, спраги, нерідко появою «сітки » перед очима. У хворих відмічається гіперемія та одутлість обличчя, гіперемія слизової оболонки глотки, ін’єкція судин склер, кон’юнктивіт. Нерідко викликає збудження, тахікардія з наступним розвитком брадикардії, ослаблення гучності тонів серця, гіпотонії, а в тяжких випадках – інфекційно-токсичного шоку. Живіт при пальпації болючий, переважно в ділянках підребер’я, збільшення печінки, рідше селезінки, позитивний симптом Пастернацького. З 2-3-го дня хвороби на слизовій оболонці м’якого піднебіння виникає геморагічна енантема, а з 3-4-го дня – петехіальний висип на шкірі грудей, шиї, обличчя, під пахвами, нерідко у вигляді смуг («удар батагом»), крововиливи в місцях ін’єкцій, під кон’юнктиву очних яблук, позитивний симптом Румпель-Лееде-Кончаловського («щипка»), можливі кровотечі (носові, шлункові, маткові), які іноді бувають смертельними.
В крові відмічається лейкопенія (іноді нормоцитоз), зсув лейкоформули вліво, тромбоцитопенія, підвищення ШОЕ. В сечі – лейкоцити, еритроцити, незначна протеїнурія.
Тривалість гарячкової стадії 4-6 днів, після зниження (критичного або сповільненим лізисом) температура може знову підвищуватись до субфебрильної.
Сторінки: 1 2 3
Источник
Горячки геморагічні — гострі вірусні хвороби, які характеризуються інтоксикацією, гарячкою та геморагічним синдромом.
Розрізняють геморагічні гарячки з нирковим синдромом, кримську, омську, Ласса, Марбурга, Ебола, жовту гарячку.
Етіологія горячки геморагічної
Збудниками є рабдо-, арена- і арбовіруси, що містять РНК; деякі з них на культурах клітин нирок зеленої мавпи виявляють цитопатичний ефект. Збудник гарячки Ласса належить до найнебезпечніших для людини вірусів, досить стійкий у зовнішньому середовищі.
Епідеміологія горячки геморагічної
Хвороби належать до природно-осередкових зоонозів з переважно трансмісивним механізмом передачі збудника. Джерелом інфекції при більшості з них є гризуни, а також дикі і домашні тварини (кримська геморагічна гарячка) та хворі люди ( міська жовта гарячка, контагіозні геморагічні гарячки Лacca, Марбурга, Ебола).
За епідеміологічними особливостями геморагічні гарячки розподіляють на кліщові (кримська-конго, омська геморагічні гарячки), комарині (жовта гарячка, денге) та контагіозні (геморагічна гарячка з нирковим синдромом, Ласса, Марбурга, Ебола та ін.). Важливою особливістю гарячок Лacca, Марбурга, Ебола є можливість передачі інфекції від людини — повітряно-крапельним шляхом, при спільному користуванні предметами побуту, при догляді за хворими, використанні нестерильних медичних інструментів, що веде до виникнення внутрішньолікарняних спалахів. їх віднесено до хвороб, на які розповсюджується дія міжнародних медико-санітарних правил.
Сприйнятливість людей загальна. Характерна літньоосіння сезонність.
Природні осередки кримської, омської та геморагічної гарячки з нирковим синдромом трапляються в центральних областях Росії, на Уралі, Далекому Сході, в Сибіру, Казахстані. В Україні такі осередки існують у південних областях, Автономній республіці Крим, на Поліссі, у Карпатах і Закарпатті. Контагіозні геморагічні гарячки Ласса, Марбурга, Ебола ендемічні для певних місцевостей Африки, проте описані випадки їх завозу в країни Америки і Європи хворими приматами і людьми, які перебували в інкубаційному періоді. Жовта гарячка реєструється в країнах Латинської Америки та Африці.
Патогенез горячки геморагічної
Велику роль відіграють вірусемія, інтоксикація. Відзначається пряма дія вірусу на клітини ендотелію судин з підвищенням їх проникності і розвитком геморагічного синдрому, значним порушенням мікроциркуляції. Важливим патогенетичним чинником є виникнення синдрому ДВЗ. При більшості геморагічних гарячок уражуються нирки, печінка, центральна нервова система.
Клініка горячки геморагічної
Геморагічна гарячка з нирковим синдромом
Тривалість інкубаційного періоду становить пересічно 10-15 діб. Хвороба починається гостро — з надзвичайно сильного ознобу та гарячки до 39-40 °С. Хворі скаржаться на різкий біль голови, у попереку, м’язах кінцівок, світлобоязнь, зниження гостроти зору, «туман» перед очима, безсоння. Гарячка триває 7-9 днів. Хворий спочатку збуджений, пізніше стає млявим, апатичним, іноді марить. Обличчя, шия, верхня половина тулуба, слизова оболонка ротової частини глотки яскраво гіперемовані, склери ін’єктовані.
На 3-5-й день хвороби стан погіршується, зростає інтоксикація, на шиї, плечовому поясі, в пахвових ямках, над ключицями з’являється петехіальна висипка, яка тримається протягом усього гарячкового періоду. Згодом виникають носові, кишкові, легеневі кровотечі.
Тони серця глухі, тахікардія змінюється брадикардією, артеріальний тиск знижений. Можливі явища бронхіту. Живіт болючий внаслідок гіперестезії, позаочерєвинних крововиливів. Інколи збільшуються печінка і селезінка.
Провідним с нирковий синдром. Нін проявляється різким болем у попереку, позитивним симптомом Пастернацького з обох боків, розвитком олігурії, а в тяжких випадках — анурії та уремії. У розпалі хвороби спостерігаються протеїнурія, яка досягає 40 г/л і вище, гематурія, гіалінові та фібринові циліндри, клітини ниркового епітелію в сечі. У крові різко підвищується рівень залишкового азоту, сечовини, креатиніну. Дані гемограми: помірна гіпохромна анемія, лейкоцитоз з нейтрофільозом, тромбоцитопенія, підвищення ШОЕ.
Перебіг хвороби переважно тяжкий. Спостерігаються також форми середньої тяжкості, легкі і стерті.
Кримська геморагічна гарячка
Інкубаційний період — 3-7 діб. Початок хвороби раптовий — з ознобу, підвищення температури тіла до 39-40 °С. Хворого турбують біль голови, артралгія, міалгія, багаторазове блювання. Він збуджений; обличчя, шия, верхня частина грудної клітки гіперемовані. Спостерігаються ін’єкція судин склер і кон’юнктив, дрібноточкова енантема слизової оболонки порожнини рота. З 2-4-го дня хвороби на бічних поверхнях тулуба, животі, кінцівках, пахвинних і пахвових ділянках з’являється петехіальна висипка і одночасно — кровотечі з ясен, носа, легень, матки, травного каналу. Стан хворих різко погіршується. Гіперемія обличчя змінюється блідістю і одутлістю, настають сонливість, загальмованість, адинамія, іноді позитивні менінгеальні знаки. Печінка збільшена. Відзначаються позитивний симптом Пастернацького, олігурія, мікрогематурія, протеїнурія. При дослідженні крові виявляють лейкопенію, нейтрофільоз із зсувом вліво, лімфопенію, тромбоцитопенію, збільшення ШОЕ.
Омська геморагічна гарячка
Омська геморагічна гарячка за клінічними проявами нагадує кримську, але при ній частіше уражуються органи дихання (бронхіт, вогнищева пневмонія). Подібний перебіг має і буковинська геморагічна гарячка.
Гарячка Ласса
Гарячка Ласса починається з незначного підвищення температури тіла, нездужання, м’язового болю, кон’юнктивіту. Поступово гарячка досягає 39-40 °С, розвивається типовий фарингіт, частіше виразково-некротичний. У розпалі хвороби відмічаються сильний біль голови, запаморочення, менінгеальні знаки (при нормальному складі ліквору), порушення свідомості. Спостерігаються нудота, блювання, пронос, біль у животі і грудях, кашель, генералізована лімфаденопатія. Відмічаються відносна брадикардія, іноді дикротія пульсу. Печінка збільшена. При дослідженні крові виявляють лейкопенію зі зсувом формули вліво, тромбоцитопенію. У випадках середньої тяжкості і тяжких трапляються помірні кровотечі різної локалізації і петехіальна висипка на шкірі та слизових оболонках. В дуже тяжких випадках розвиваються набряк обличчя і шиї, ексудати (плевральний, перикардіальний, перитонеальний). Значно ускладнюють перебіг захворювання пневмонія, набряк легень, уремія, інфекційно-токсичний шок. Летальність становить ЗО-67 %. У період реконвалесценції спостерігаються астенія, погіршення слуху, полисіння, іноді рецидиви хвороби.
Гарячки Ебола і Марбурга
Гарячки Ебола і Марбурга починаються гостро, ранніми ознаками є кон’юнктивіт і екзантема. У перші дні хвороби з’являються сильний біль голови,нудота, блювання, часті водянисті випорожнення. Висипка макуло-папульозна, розташована на верхніх кінцівках, шиї, обличчі. З 5-7-го дня хвороби відзначається виражений геморагічний синдром; у жінок спостерігаються маткові кровотечі, спонтанні аборти. Дані гемограми: спочатку лейкопенія, потім лейкоцитоз із зсувом вліво, тромбоцитопенія. Безпосередні причини смерті
— інфекційно-токсичний шок, серцева недостатність, мозкові розлади. Летальність становить ЗО-90 %.
Жовта гарячка
Інкубаційний період становить 3-6 діб. Перша стадія хвороби — гіперемії — характеризується раптовим початком із сильного ознобу, гарячки, багаторазового блювання. Відмічаються різка гіперемія і одутлість обличчя і шиї, світлобоязнь; очі налиті кров’ю. Слизова оболонка зіва і язик яскраво-червоного кольору. Хворі дратівливі, збуджені. Спостерігається тахікардія. З 3-го дня хвороби з’являються жовте забарвлення шкіри і склер, петехіальна висипка на шкірі, збільшуються печінка і селезінка. Далі настає ремісія, яка триває 1-2 дні. Температура тіла знижується до норми, поліпшується самопочуття.
З 5-го дня хвороби стан різко погіршується (стадія венозного стазу). Знову з’являється гарячка до 40 °С і вище, можливе марення. Наростає жовтяниця. Обличчя стає блідо-жовтим з синюшним відтінком. Посилюються нудота і блювання, блювотні маси набувають темно-коричневого або чорного кольору. Кал темний (мелена). На шкірі тулуба і кінцівок з’являються петехії і екхімози, спостерігаються рясні кровотечі. Уражуються нирки — оліго- або анурія, в сечі
— еритроцити, циліндри. Спостерігається азотемія.
Тахікардія змінюється на брадикардію. Артеріальний тиск
знижується. При дослідженні крові виявляють лейкопенію.
нейтропенію, збільшення ШОЕ. Внаслідок ураження печінки — гіпсрбілірубінемія, підвищення активності амінотрансфераз, у сечі — уробілін, білірубін.
Гарячковий період триває 8-9 днів. Смерть настає внаслідок шоку, печінкової або ниркової недостатності. Летальність становить 5-10 %, у період епідемії — до 60 % і вище.
Можливі легкі, стерті, абортивні форми хвороби без жовтяниці і геморагічного синдрому.
Діагностика горячки геморагічної
Діагностика здійснюється з урахуванням епідеміологічного анамнезу (зв’язок з ендемічним осередком, сезонність, контакт з кліщами, гризунами та екзотичними тваринами) і типових клінічних проявів (гострий початок, гарячка, геморагічний синдром). Діагноз підтверджують вірусологічними (виділення збудників кримської, омської та жовтої гарячок з крові хворих шляхом інтрацеребрального зараження білих мишей, а гарячок Ласса, Марбурга, Ебола — на культурі клітин або на гвінейських свинках) та серологічними (РЗК, РН, РІА з парними сироватками крові) методами. Дослідження проводять тільки в спеціально обладнаних лабораторіях при дотриманні найсуворіших заходів безпеки.
Диференціювати потрібно від грипу, лептоспірозу, вірусного гепатиту, гарячки денге, тифо-паратифозних захворювань, гарячки Ку, кору, малярії, менінгококової інфекції, геморагічного васкуліту.
Лікування горячки геморагічної
Хворі підлягають обов’язковій госпіталізації. Основу лікування складають дезінтоксикація, глюкокортикоїди, боротьба з геморагічним синдромом, нирковою недостатністю та інфекційно-токсичним шоком. Ефективних противірусних препаратів немає. Антибіотики показані при нашаруванні бактерійної інфекції.
Реконвалесценти підлягають диспансерному нагляду, тривалість якого обумовлена тяжкістю перебігу захворювання та залишковими явищами: при легкій формі — не менше ніж 4 міс, при середньої тяжкості та тяжкій — до повного клінічного видужання. Частота обстеження — 2-3 рази на рік з обов’язковими аналізами крові і сечі.
Профілактика горячки геморагічної
При геморагічній гарячці з нирковим синдромом профілактичні заходи направлені на боротьбу з гризунами. Специфічної профілактики цього захворювання немає.
Попередження кримської та омської геморагічних гарячок здійснюється шляхом знищення кліщів у природних осередках і приміщеннях (збирання кліщів з худоби та домашніх птахів, дезінсекція гексахлораном), користування захисним одягом при роботі в полі і на лісорозробках, репелентами.
В епідемічному осередку після госпіталізації хворого встановлюють медичне спостереження протягом 10 днів. Обов’язкова заключна дезінфекція з протикліщовою обробкою. Особам, які були в контакті з хворими або покусані кліщами, в ендемічних районах уводять специфічний імуноглобулін внутрішньом’язово в дозі 5-7,5 мл для дорослих і 2,5-3,5 мл — для дітей.
При виявленні хворого на контагіозну геморагічну гарячку Ласса, Марбурга, Ебола або жовту гарячку проводять первинні протиепідемічні заходи, як при інших карантинних інфекціях.
Для запобігання їх внутрішньолікарняному поширенню хворого госпіталізують у бокс. Догляд за ним вимагає спеціальної підготовки. Хворих на жовту гарячку ізолюють у кімнаті, що надійно захищена від зальоту комарів. Проводять ретельну поточну та заключну дезінфекцію.
В ендемічних районах жовтої гарячки здійснюють вакцинацію населення живою вакциною «Дакар» або 17-Д нашкірно або підшкірно, ревакцинація через 10 років. Обов’язковій вакцинації підлягають особи, які виїжджають в ендемічні райони Африки та Південної Америки, з реєстрацією її в «Міжнародному посвідченні». Невакциновані особи, які прибули з ендемічних районів, підлягають карантину протягом 9 днів, транспортні засоби — обробці інсектицидами.
Специфічної профілактики контагіозних геморагічних гарячок немає. Термін карантину для прибулих з місцевості, де вони реєструються, становить 17 діб.
Источник
З 3-4-го дня на фоні високої температури стан хворого погіршується, виникає повторне, іноді часте блювання, біль у поперековій ділянці, у животі, зменшується виділення сечі до 300-500 мл. на добу, можлива і анурія. Наростає загальна слабкість, геморагічний синдром, гіпотонія, брадикардія, ціаноз, тахіпное, різка болючість у ділянці нирок. Із зниженням температури (5-6-й день хвороби) стан хворих не покращується, навпаки, навіть погіршується. Характерні блідість шкіри з ціанозом губ і кінцівок. Прогресує азотемія, можлива уремія з аретріальною гіпертензією, набряк легень, кома.
В крові лейкопенія змінюється на лейкоцитоз (до 15-30х109), плазмоцитоз (10-20%), прогресують тромбоцитопенія, анемія, підвищується ШОЕ (до 40-60 мм рт.ст.), вміст креатиніну, сечовини, калію, наростає ацидоз.
В аналізі сечі – масивна протеїнурія (до 30-105 г/л!), гіпоізостенурія, гематурія, циліндрурія.
Тривалість олігоануричної стадії до 10-13-го дня хвороби. При сприятливому перебігу хвороби стан хворих покращується, зникають нудота, блювання, відновлюється апетит, добова кількість сечі збільшується до 5-8 літрів, нерідко має місце ніктурія. Але зберігаються загальна слабкість, спрага, серцебиття і задишка навіть при незначному фізичному навантаженні, тривала гіпоізостенурія. І все ж поступово нормалізуються біохімічні показники крові, починається стадія реконвалесценції, яка триває 1-3 місяці і супроводжується поступовим відновленням функції нирок.
Після перенесеної хвороби залишкових явищ не відмічається. Хронічний перебіг у людей не описаний.
Розрізняють легкі, середньої тяжкості і тяжкі форми ГГНС.
При легкому перебігу гарячка невисока, геморагічний синдром слабо виражений, олігурична стадія короткочасна, ускладнення не характерні.
Середньотяжким формам властива циклічність перебігу з наявністю всіх наведених стадій, однак без загрозливих для життя кровотеч, анурії, інших тяжких ускладнень, діурез – 300-800 мл на добу.
У тяжких випадках характерні висока гарячка, різко виражена інтоксикація, інфекційно-токсичний шок, виражений геморагічний синдром з масивними кровотечами і кровиливами у внутрішні органи, анурія, прогресуюча азотемія з розвитком азотемічної коми, розрив капсули нирок, синдром Уотерхауза-Фрідеріксена, еклампсія.
Прогноз при легких і середньої тяжкості формах сприятливий. У тяжких випадках летальність складає 3-10%.
Ускладнення. До специфічних ускладнень ГГНС слід віднести ІТШ, набряк легень, уремічну кому, еклампсію, розрив ниркової капсули, крововиливи в мозок, наднирники, масивні кровотечі. Серед неспецифічних ускладнень виділяють пневмонії, паротит, перитоніт, абсцеси, флегмони та інші бактеріальні процеси.
Діагностика ГГНС базується на характерних клініко-епідеміологічних даних: гострий початок хвороби, озноб, висока температура тривалістю 4-6 днів, виражені явища загальної інтоксикації, біль у суглобах, м’язах, порушення зору, перебування в природному осередку хвороби, можливий контакт з тваринами – резервуаром збудників, циклічність перебігу хвороби, гіперемія й одутлість обличчя, наявність геморагічного синдрому та ураження нирок з розвитком олігоанурії, масивної протеїнурії, гіпоізостенурії, лейкоцитоз, плазмоцитоз та підвищення ШОЕ.
Лабораторна діагностика. Вірусологічне підтвердження діагнозу ГГНС проводиться, при можливості, в перші 5 днів хвороби шляхом інтрацеребрального зараження кров’ю хворого мишей-сисунів з наступною ідентифікацією віруса в реакції нейтралізації або методом флуоресціюючих антитіл. Серологічна діагностика може бути проведена з допомогою реакції непрямої імунофлуоресценції, імуноферментного та радіоімунного аналізів методом парних сироваток (з забором сироваток в перші 3 дні хвороби і через 10-14 днів). Абсолютно достовірним підтвердженням діагнозу є виявлення противірусних антитіл класу IgM .
Диференціальний діагноз ГГНС проводиться з іншими геморагічними гарячками, лептоспірозом, висипним тифом, грипом, гострим гломерулонефритом та ін.
Грипу властиві відносно короткотривалий перебіг, катаральні зміни слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, особливо з 2-го дня хвороби, зернистість м’якого піднебіння, явища трахеїту з надсадним кашлем, відчуттям подряпування за грудиною, лабільність температури, пітливість. Геморагічні прояви при грипі відмічаються, як правило, тільки при тяжкому перебігу, значно менше виражені в порівнянні з ГГНС. Відсутні циклічність перебігу, виражені ознаки ураження нирок з олігоанурією, гіпоізостенурією, гепатоспленомегалія. Слід приймати до уваги і епідеміологічну ситуацію в регіоні.
При лептоспірозі, на відміну від ГГНС, відсутній різкий біль у поперековій ділянці при негативному симптомі Пастернацького, зберігається нормальною відносна щільність сечі, нерідко виникає жовтяниця. Відмічаються виражений нейтрофільний лейкоцитоз у крові, підвищення ШОЕ з перших днів хвороби, наявність лептоспір в крові (перший тиждень хвороби) і сечі (з 4-5-го дня хвороби), наростання в динаміці титру протимептоспірозних антитіл у реакції мікроаглютинації-лізису.
Висипному тифу притаманні наростаючий дифузного характеру біль голови з безсонням, дратівливість, нерідко збудження, марення з галюцинаціями, характерна гарячка з врізами температури на 3-4-й і 8-9-й день хвороби, розеольозо-петехіальний висип з 4-6-го дня, гепатолієнальний синдром, явища енцефаліту з загальним тремором, амімією, симптомом Говорова-Годел’є-Ремлінже, нейтрофільний лейкоцитоз і моноцитоз у крові з перших днів хвороби, незначні зміни з боку нирок (незначна апротеїнурія, поодинокі циліндри і еритроцити), наростання в динаміці титру антитіл проти рикетсій Провачека в РНГА, РЗК і РАР.
Сторінки: 1 2 3
Источник