Фактори детермінанти синдрому емоційного вигорання
Синдром емоційного вигорання — це стан, коли людина відчуває себе виснаженою морально, розумово, і фізично. Все важче прокидатися вранці і починати трудову діяльність. Все складніше зосередитися на своїх обов’язках і виконувати їх своєчасно. Робочий день розтягується до пізньої ночі, руйнується звичний уклад життя, псуються стосунки з оточуючими.
Ті, хто зіткнувся з таким явищем, не відразу розуміють, що відбувається. Емоційне вигорання, в його «інкубаційному» періоді, схоже на хандру. Люди стають дратівливими, уразливими. Вони опускають руки при найменших невдачах і не знають, що з усім цим робити, яке лікування почати. Тому так важливо розглядати перші «дзвіночки» в емоційному тлі, вжити профілактичних заходів і не довести себе до нервового зриву.
Патогенез
Феномену емоційного вигорання, як психічного розладу, приділялася увага ще в 1974 році. Американський психолог Герберт Фрейденберг першим наголосив на серйозності проблеми емоційного виснаження і його впливу на особистість людини. Тоді ж були описані основні причини, ознаки та стадії розвитку хвороби.
Найчастіше синдром емоційного вигорання пов’язують з проблемами на роботі, хоча такий психічний розлад може з’явитися і у звичайних домогосподарок або молодих мам, а також у творчих людей. Всі ці випадки об’єднують одні й ті ж ознаки: швидка втома і втрата інтересу до обов’язків.
Як показують статистичні дані, синдром найчастіше вражає тих, хто кожен день має справу з людським фактором:
— робота у службах порятунку і лікарнях;
— викладання у школах і вузах;
— робота з великим потоки клієнтів в обслуговуючих сервісах.
Щодня стикаючись з негативом, чужим настроєм або неадекватною поведінкою, людина постійно відчуває емоційний стрес, який з часом тільки посилюється.
Послідовник американського вченого Джордж Грінберг виділив п’ять етапів наростання психічної напруги, пов’язаної з професійною діяльністю, і позначив їх як «стадії емоційного вигорання»:
1. Людина задоволена своєю роботою. Але постійні стреси поступово зменшують енергію.
2. Спостерігаються перші ознаки синдрому: безсоння, зниження працездатності і часткова втрата інтересу до своєї справи.
3. На цьому етапі людині так важко зосередитися на роботі, що все виконується дуже повільно. Спроби «надолужити згаяне» перетворюються в постійну звичку працювати пізно ввечері або у вихідні.
4. Хронічна втома проектується на фізичне здоров’я: знижується імунітет, і простудні захворювання перетворюються в хронічні, проявляються «старі» болячки. Люди на цьому етапі зазнають постійного невдоволення собою і оточуючими, часто сваряться з товаришами по роботі.
5. Емоційна нестабільність, занепад сил, загострення хронічних захворювань — це ознаки п’ятої стадії синдрому емоційного вигорання.
Якщо нічого не робити і не починати лікування, стан людини буде тільки погіршуватися, переростаючи в глибоку депресію.
Причини
Як вже говорилося, синдром емоційного вигорання може статися через постійний стрес на роботі. Але причини професійної кризи криються не тільки в частих контактах зі складним контингентом людей. Хронічна втома і накопичене невдоволення можуть мати й інше коріння:
— одноманітність повторюваних дій;
— напружений ритм;
— недостатнє заохочення праці (матеріальне і психологічне);
— регулярна незаслужена критика;
— неясна постановка задач;
— почуття недооціненності або непотрібності.
Синдром вигорання часто зустрічається у людей, що мають певні особливості характеру:
— максималізм, бажання робити все ідеально правильно;
— підвищена відповідальність і схильність жертвувати власними інтересами;
— мрійливість, яка іноді веде до неадекватної оцінки своїх можливостей і здібностей;
— схильність до ідеалізму.
У зону ризику легко потрапляють люди, які зловживають алкоголем, сигаретами та енергетичними напоями. Штучними «стимуляторами» вони намагаються підвищити працездатність, коли трапляються тимчасові неприємності або застої в роботі. Але шкідливі звички лише погіршують становище. Наприклад, відбувається звикання до енергетиків. Людина починає приймати їх ще більше, але ефект виходить зворотний. Організм виснажується і починає чинити опір.
Синдром емоційного вигорання може статися у домогосподарки. Причини розладу схожі на ті, що відчувають люди на одноманітній роботі. Особливо це гостро проявляється, якщо жінці здається, що її працю ніхто не цінує.
Те ж саме іноді відчувають люди, змушені доглядати за важкохворими родичами. Вони розуміють, що це — їхній обов’язок. Але всередині накопичується образа на несправедливий світ і почуття безвихідності.
Схожі відчуття з’являються у людини, яка не може кинути остогидлу роботу, відчуваючи відповідальність перед сім’єю і необхідність її забезпечувати.
Ще одна група людей, схильна до емоційного вигорання, — це письменники, художники, стилісти та інші представники творчих професій. Причини їхньої кризи потрібно шукати в зневірі у власні сили. Особливо коли їхній талант не знаходить визнання в суспільстві чи отримує негативні рецензії від критиків.
Насправді, синдрому емоційного вигорання може піддатися будь-яка людина, яка не отримує схвалення і підтримку, але продовжує перевантажувати себе роботою.
Симптоми
Емоційне вигорання звалюється не відразу, воно має досить довгий латентний період. Спочатку людина відчуває, що її інтерес до обов’язків знижується. Хочеться виконати її якомога швидше, але виходить навпаки — дуже повільно. Це відбувається через втрату вміння концентрувати увагу на тому, що вже нецікаво. З’являється дратівливість і відчуття втоми.
Симптоми емоційного вигорання умовно можна поділити на три групи:
1. Фізичні прояви:
— хронічна втома;
— слабкість і млявість у м’язах;
— часті мігрені;
— зниження імунітету;
— підвищене потовиділення;
— безсоння;
— запаморочення і потемніння в очах;
— «Ниючі» суглоби і поперек.
Синдром часто супроводжується порушенням апетиту або надмірною ненажерливістю, що, відповідно, призводить до помітної зміни ваги.
2. Соціально-поведінкові ознаки:
— прагнення до ізоляції, зведення спілкування з іншими людьми до мінімуму;
— ухилення від обов’язків і відповідальності;
— бажання звинуватити оточуючих у власних бідах;
— прояв злості і заздрості;
— скарги на життя і на те, що доводиться працювати «цілодобово»;
— звичка висловлювати похмурі прогнози: від поганої погоди на найближчий місяць до світового колапсу.
У спробі втекти від «агресивної» дійсності або «підбадьоритися» людина може почати вживати наркотичні речовини та алкоголь. Або ж зловживає висококалорійною їжею у непомірних кількостях.
3. Психоемоційні ознаки:
— байдужість до подій, що відбуваються навколо;
— зневіра в своїх силах;
— крах особистих ідеалів;
— втрата професійної мотивації;
— запальність і невдоволення близькими людьми;
— постійний поганий настрій.
Синдром психічного вигорання, своєю клінічною картиною, схожий на депресію. Людина переживає глибокі страждання від удаваного відчуття самотності і приреченості. У такому стані важко щось робити, на чомусь зосередиться. Проте, подолати емоційне вигорання значно легше, ніж депресивний синдром.
Лікування
Синдром емоційного вигорання — недуга, на яку, на жаль, не завжди звертають уваги. Люди часто не вважають за потрібне починати лікування. Вони думають, що їм просто досить трохи «напружитися» і доробити нарешті ту роботу, яка застопорилася, всупереч перевтомі і душевному занепаду. І в цьому полягає їхня головна помилка.
У разі, коли діагностується синдром психічного вигорання, перше, що необхідно зробити, — це сповільнитися. Не те щоб витрачати на виконання роботи ще більше часу, але робити між окремими завданнями великі перерви. А під час відпочинку займатися тим, до чого прихильна душа.
Ця порада психологів дуже допомагає домогосподаркам в період боротьби з синдромом. Якщо домашня робота набридл до скреготу зубів, її виконання стимулюють приємні перерви, якими жінка нагороджує себе сама: зварила суп — значить, заслужила подивитися одну серію улюбленого серіалу, погладила речі — можна полежати з любовним романом в руках. Подібне заохочення — це стимул робити свою роботу значно швидше. А фіксування кожного факту виконання корисної справи дає внутрішнє задоволення і підвищує інтерес до життя.
Однак не у всіх є можливість робити часті перерви. Особливо, на офісній роботі. Співробітникам, які страждають від феномена емоційного вигорання, краще попросити позачергову відпустку. Або взяти лікарняний на пару тижнів. За цей період людина встигне і трохи відновити сили, і проаналізувати ситуацію.
Аналіз причин, що призвели до психічного розладу, — це ще одна ефективна стратегія боротьби з синдромом вигорання. Бажано викласти факти іншій людині (другові, родичу або психотерапевту), яка допоможе поглянути на ситуацію з боку.
Або можна виписати причини вигорання на аркуші паперу, залишаючи навпроти кожного пункту місце для написання рішення проблеми. Наприклад, якщо важко виконувати робочі завдання через їхню неясність, попросити керівника уточнити і конкретизувати ті результати, які він бажає бачити.
Не влаштовує низькооплачувана робота — попросити надбавку у начальника або зайнятися пошуком альтернатив (вивчити ринок вакансій, розіслати резюме, попитати знайомих про вільні місця і т. д.).
Такий докладний опис і складання плану вирішення проблем допомагає розставити пріоритети, заручитися підтримкою близької людини, а заодно послужить запобіганням нових зривів.
Профілактика
Синдром емоційного вигорання настає на тлі фізичного і психічного виснаження людини. Тому запобігти таке захворювання допоможуть профілактичні заходи, спрямовані на зміцнення здоров’я.
1. Фізична профілактика емоційного вигорання:
— дієтичне харчування, з мінімальною кількістю жирів, але що включає вітаміни, рослинну клітковину і мінерали;
— заняття фізкультурою або, як мінімум, прогулянки на свіжому повітрі;
— повноцінний сон не менше восьми годин;
— дотримання режиму дня.
2. Психологічна профілактика синдрому емоційного вигорання:
— обов’язковий вихідний раз в тиждень, протягом якого робити тільки те, що хочеться;
— «Очищення» голови від тривожних думок або проблем шляхом аналізу (на папері або в бесіді з уважним слухачем);
— розставляння пріоритетів (в першу чергу виконувати дійсно важливі справи, а решта — по мірі успішності);
— медитації і аутотренінги;
— ароматерапія.
Щоб не допустити появи синдрому або посилення вже існуючого феномена емоційного вигорання, психологи рекомендують навчитися миритися з втратами. Почати боротьбу з синдромом легше, коли дивишся своїм страхам «в очі». Наприклад, втрачений сенс життя або життєва енергія. Потрібно визнати це і сказати собі, що ви починаєте все спочатку: ви знайдете новий стимул і нові джерела сили.
Ще одне важливе вміння, на думку фахівців, — це здатність відмовлятися від непотрібних речей, гонитва за якими і призводить до синдрому емоційного вигорання. Коли людина знає, чого вона хоче особисто, а не дотримується загальноприйнятої думки, вона стає невразливою для емоційного вигорання.
Джерело: https://prosindrom.com/psychopathological/sindrom-emotsionalnogo-vygoraniya.html
Теги: здоров’я, робота
Источник
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Синдро́м емоці́йного вигоряння (англ. Burnout) — емоційне виснаження, що зростає з часом. Поняття введене американським психіатром Гербертом Фрейденбергером в 1974 році.
Класифікація за МКХ-10[ред. | ред. код]
- Клас: Чинники, які впливають на стан здоров’я населення і звернення у заклади охорони здоров’я
- Блок: Звернення у заклади охорони здоров’я у зв’язку з іншими обставинами
- Код: Z73.0
- Назва: Перевтома
Клініка[ред. | ред. код]
Вражає людей, чия робота пов’язана з постійним спілкуванням — у лікарів, психологів, педагогів, менеджерів, робітників соціальних служб, операторів, які працюють у сфері «людина-людина» та ін. Виявляється посиленням байдужості до своїх обов’язків та всього, що відбувається на роботі, дегуманізації у формі чимраз більшого негативізму як до пацієнтів або клієнтів, так і до співпрацівників. Людина відчуває власну професійну нездатність, незадоволеність роботою, деперсоналізацію, а в кінцевому підсумку різко погіршується якість її життя. В подальшому можуть розвиватись невротичні розлади й психосоматичні захворювання.
Фактори розвитку[ред. | ред. код]
Розвиток даного стану зумовлює робота в одному й напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням та з важким контингентом. Разом з цим розвиткові синдрому сприяє відсутність належної винагороди (в тому числі не тільки матеріальної, але й психологічної похвали) за виконану роботу, що змушує людину думати, ніби її робота не має жодної цінності для суспільства.
Фрейденбергер вказував, що подібний стан розвивається у схильних до співчуття людей, тих, хто ідеалістично ставиться до роботи, і разом з тим у неврівноважених, які схильні до мрійництва і які мають нав’язливі ідеї. У цьому випадку синдром емоційного вигорання може являти собою механізм психологічного захисту у формі часткового, або ж повного вимикання емоцій у відповідь на шкідливі для психіки впливи.
Діагностика[ред. | ред. код]
Подальше вивчення вказаного стану проводилось психологами Маслач & Jackson (1981), котрі охарактеризували його як емоційне спустошення. Вивчення синдрому відповідно до запропонованої Маслач методики: Maslach Burnout Inventory (MBI).
Кожна людина може виробити свої індивідуальні стратегії для боротьби із синдромом емоційного вигорання але варто згадати декілька універсальних правил:
Правило розподілу. Необхідно чітко розділяти професійну діяльність і особисте життя: не брати роботу додому, мати хобі, яке не стосується роботи, спілкуватися з друзями, які не є колегами по роботі. Для цього досить дієвими є різноманітні ритуали. Наприклад ритуал «корпоративного одягу». Коли працівник приходить на роботу він одягає корпоративний одяг, починає спілкуватися з клієнтами є добрим і розуміючим, активним і професійним, але коли робочий день закінчується і працівник знімає робочий одяг, він забуває про всіх своїх клієнтів і займається особистими справами (перестає бути працівником компанії, стає мамою чи татом, дружиною чи чоловіком і.ін.).
Правило зміни діяльності. Намагатися чергувати свою професійну діяльність, тобто не тільки спілкуватися з клієнтами, а й займатися різноманітною паперовою роботою, або особистим професійним вдосконаленням: відвідувати тренінги та навчання.
Правило часу. Страх не встигнути, запізнитися, відсутність структури можна подолати за допомогою тайм-менеджменту. Він дозволяє при організації часу враховувати індивідуальні ритми людини, що зводить до мінімуму хронічні перевтоми. Сучасний Тайм-менеджмент діє за трьома принципами:
- Індивідуальний підхід – людина сама повинна визначити власний баланс між жорсткою організацією і спонтанністю у своїх діях.
- Мислення спрямоване на ефективність. Якщо ми встановлюємо правила, ми повинні вірити у їх ефективність, а інакше позитивні зміни не можливі.
- Все можна удосконалювати, оскільки резерви ефективності і розвитку невичерпні.
Правило внутрішньої метафори. Дуже велику роль у формуванні синдрому емоційного вигорання відіграють внутрішні установки, те як людина сприймає себе як спеціаліста. Деструктивність девізу «палаю для інших – згораю сам» очевидна. Працівник, який досягнув певного професіонального рівня має уже сформований образ свого професійного «Я». Якщо в процесі роботи виявлено, що цей образ має певні деструктивні елементи, його варто видозмінити, але не знищувати, тому що це може принести шкоду особистості. Внутрішні переконання варто міняти конструктивно, щоб з однієї сторони людина відчувала себе хорошим спеціалістом, який дійсно допомагає людям, а з іншої – була емоційно благополучною, врівноваженою і захищеною від стресу.
Див. також[ред. | ред. код]
- Професійна деформація
- Стрес
- Психологічна травма
Література[ред. | ред. код]
- Enzmann, D., Berief, P., Engelkamp, C. et al. Burnout and coping will burnout. Development and evaluation of a burnout workshop. Berlin: Technische Univercitat Berlin, Institut fur Psychologie., 1992. 2. Freudenberger, H.J. Staff burn−out. Journal of Social Issues, 30, 159−165. 3. Maslach, C. Burnout: A social psychological analysis. In The Burnout syndrome ed.J.W.Jones, pp. 30−53, Park Ridge, IL: London House, 1982. 4. Maslach, C. and Jachson, S.E. The measurement of experienced burnout. Journal of Occupational Behaviour, 2, 99−113, 1981. 5. Schaufell, W.B., Enzmann, D. And Girault, N. Measurement of burnout: A review. In Professional Burnout: Recent Development in Theory and Reserch ed. W.B.Schaufell, C.Maslach and T.Marek, pp. 199−215, Washington, DC: Taylor&Francis
В іншому мовному розділі є повніша стаття Occupational burnout (англ.). Ви можете допомогти проєкту, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з англійської.
|
Посилання[ред. | ред. код]
- СИНДРОМ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ СПЕЦІАЛІСТІВ ФАРМАЦІЇ //Фармацевтична енциклопедія
- Анна Синящик (11 серпня 2015). Сгорел на работе. 6 признаков «выгорания» на рабочем месте (рос.). https://focus.ua. Фокус. Процитовано 7 грудня 2019.
Источник
32
Вступ
Перші
роботи з вигоряння з’явилися в 70-і роки
в США. Одним з основоположників ідеї
вигоряння є Х. Фреденбергер, американський
психіатр, який працював в альтернативній
службі медичної допомоги. Він у 1974 році
описав феномен, який спостерігав у себе
і своїх колег (виснаження,втрата мотивацій
і відповідальності) і назвав його
метафорою – вигорання. Інший основоположник
ідеї вигоряння — Крістіна Маслач –
соціальний психолог, визначила це
поняття як синдром фізичного і емоційного
виснаження, що включає розвиток негативної
самооцінки, негативного ставлення до
роботи, втрату розуміння і співчуття
по відношенню до клієнтів або пацієнтів.
Спочатку
Фреденберг заніс до цієї групи фахівців,
що працюють в кризових центрах і
психіатричних клініках, пізніше вона
об’єднала всі професії, що передбачають
постійне, тісне спілкування ( «людина
— людина»).
Синдром
емоційного вигорання (burn-out) являє собою
стан емоційного, психічного, фізичного
виснаження, що розвивається як результат
тривалого хронічного стресу на робочому
місці. Розвиток даного синдрому
характерний для альтруїстичних професій,
де домінує турбота про людей (соціальні
працівники, лікарі, медичні сестри,
вчителі та ін.).
Актуальність
роботи присвячена емоційномувигоранню, оскільки багато
хто стикається з проблемою спаду в
роботі. Гонитва за прибутком, не завжди
правильно організована робота з
колективом і клієнтами, що забирає
більше сил і часу, рано чи пізно починає
позначатися на працездатності. І тоді
настає стан емоційного, психічного, і
фізичного виснаження в результаті
тривалого стресу на робочому місці.
Проблема дослідження емоційного
вигорання є необхідною для подальшого
дослідження. Обумовлена нами проблема
і її актуальність визначили мету,
предмет, об’єкт дослідження.
Об’єкт:
Прояви синдрому емоційного вигорання.
Предмет:
Прояви синдрому емоційного вигорання
у представників різних професій.
Мета
дослідження: Виявити симптоми синдрому
емоційного вигорання у викладачів вищих
учбових закладів та працівників міліції.
Завдання:
вивчити теоретичні
підходи проблеми вивчення синдрому
емоційного «вигорання» в працях
зарубіжних і вітчизняних авторів;визначити суть
феномена «вигорання» і особливості
його прояву в професійній діяльності
особи;визначити
чинники синдрому емоційного вигорання;Вивчити теоретичний
підхід до структури темпераменту в
теорії М.В. Русалова.Провести
емпіричне дослідження симптомів
емоційного вигорання
та
структури темпераменту у викладачів
вищих учбових закладів та міліціонерів;Описати
методи профілактики синдрому емоційного
вигорання;Сформулювати
висновки
1.1. Дослідження синдрому емоційного вигорання в психології
Термін
«емоційне вигорання» був введений
американським психіатром Х. Дж.
Фрейденбергером в 1974 р. для характеристики
психологічного стану здорових людей,
що знаходяться в інтенсивному і тісному
спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в
емоційно навантаженій атмосфері при
наданні професійної допомоги [22]. Спочатку
цей термін позначав стан знемоги,
виснаження, зв’язане з відчуттям власної
даремності. Поняття вигорання («burnout»)
зазвичай використовується для позначення
стану фізичного, емоційного і психічного
виснаження, що викликається тривалою
включеністю в ситуації, що містять
високі емоційні вимоги, які, у свою
чергу, найчастіше є наслідком поєднання
надмірно високих емоційних витрат з
хронічними ситуативними стресами, що
переживається людиною [19].
Вперше
на цю проблему звернули увагу американські
фахівці у зв’язку із створенням і масовим
розповсюдженням соціальних служб,
працівники яких, що мають професійну
освіту (спеціальну підготовку) в області
психології або соціології, за службовим
обов’язком вступали в постійні контакти
з відвідувачами, що приходили до них зі
своїми різноманітними і, як правило,
досить важкими проблемами. Часто їх
єдиним обов’язком в подібних випадках
було надання психологічної підтримки
— вислухати, підтримати, якщо можливо,
щось порадити. Не дивлячись на спеціальну
підготовку і підбір персоналу, керівництво
служб через деякий час їх роботи нерідко
стикалося з фактами незадовільної
роботи співробітників, перш за все зі
скаргами відвідувачів на їх неувагу,
байдужість і навіть грубість. Проведені
дослідження привели до виявлення
своєрідного професійного стресу —
«стресу спілкування», який у поєднанні
з іншими професійними стресами, приводить
до виникнення так званого феномена
«емоційного вигорання» [18].
Перша
стаття К. Маслач на цю тему, опублікована
в журналі «Human Behavior» в 1976 р., за її власним
визнанням, викликала величезний і
несподіваний відгук, перш за все серед
непрофесіоналів. Вона отримала безліч
листів від людей самих різних «допомагаючих»
професій. Тільки після десяти років з
проблеми синдрому «вигорання» було
опублікована більше тисячі статей,
створені спеціальні методики діагностики
синдрому «вигорання». І якщо спочатку
мова йшла про опис проблем медичних
працівників, то подальші дослідження
в цій області дозволили розповсюдити
виявлену феноменологію на ширший круг
професіоналів. У книзі К. Маслач,
опублікованої після шести років, мова
йде вже і про вчителів, вихователів,
поліцейських і т.д. К. Кондо визначає
синдром «емоційного згорання» як
дезадаптацію до робочого місця через
надмірне робоче навантаження і неадекватні
між особові відносини. Цьому визначенню
відповідає і дане ним тлумачення поняття
«згорання», до якого схильні перш за
все ті, хто альтруїстично й інтенсивно
працює з людьми. Така емоційно напружена
робота супроводжується надмірною
витратою психічної енергії, приводить
до психосоматичної втоми (виснаження)
і емоційного виснаження (вичерпання) в
результаті з’являються неспокій
(тривога), роздратування, гнів, знижена
самооцінка на тлі прискореного серцебиття,
задуха, шлунково-кишкові розлади, головні
болі, знижений тиск, порушення сну; як
правило, виникають і сімейні проблеми.
Дія стресогенних чинників, що викликають
явище «емоційного згорання»» охоплює
значний круг професій, розширюючи число
схильних до цього захворювання[20].
Первинні
дослідження цього явища носили в
основному описовий і епізодичний
характер. Але в 1981 р. Маслач, один з
провідних фахівців з вивчення «емоційного
згорання», деталізувала цей феномен як
особливий стан, що включає відчуття
емоційного виснаження, знемогу; симптоми
дегуманізації, деперсоналізації;
негативне само сприйняття, а в професійному
плані — втрату професійної майстерності
[22].
У
1983 р. Е.Махер в своєму огляді узагальнює
перелік симптомів «емоційного згорання»:
зниженні працездатності; психосоматичні
нездужання, безсоння, негативне ставлення
до клієнтів, до самої роботи; мізерність
репертуару робочих дій; зловживання:
тютюном, кавою, алкоголем, наркотиками;
відсутність апетиту або, навпаки
обїдання, негативна «Я-концепція»;
агресивні відчуття (дратівливість,
напруженість, тривожність, неспокій
схвильованість до перезбуджування,
гнів); знижений настрій і пов’язані з
ним емоції (цинізм, песимізм, відчуття
безнадійності, апатія, депресія, відчуття
безглуздя); переживання відчуття
провини[18].
У 1982 р. К.Маслач
виділила як важливі характеристики
особи, схильної до синдрому, наступні:
індивідуальна межа можливостей емоційного
«Я» протистояти виснаженню, протидіяти
«згоранню» на основі самозбереження;
внутрішній психологічний досвід, що
включає відчуття, установки, мотиви,
очікування; негативний індивідуальний
досвід; дистрес, дискомфорт, дисфункції
або їх наслідки. Основними ознаками
синдрому згорання є:
— відчуття емоційного
виснаження;
— наявність
негативних відчуттів по відношенню до
клієнтів;
— негативна
самооцінка.
Ці
ознаки синдрому відзначають більшість
клініцистів, що вивчали і спостерігали
його прояви [22]. Після того, як ученими
була визначені основні ознаки синдрому
емоційного згорання, і цей феномен став
загальновизнаним, закономірно постало
питання про виявлення і класифікацію
чинників, гальмуючих розвиткові синдрому
або сприяючих їй.
“Синдром
вигорання — складний психофізіологічний
феномен, який визначається як емоційне,
розумове й фізичне виснаження через
тривалість емоційного перевантаження.
Синдром
«вигорання», за описом Согеу (1986) і
Naisberg-Fennig (1991), виражається в депресивному
стані, відчутті втоми й спустошеності,
недостатку енергії і ентузіазму, втраті
здатності бачити позитивні результати
своєї праці, негативній установці
відносно роботи й життя взагалі [22].
Існує
також думка, що люди з певними рисами
особистості неспокійні, чутливі,
емпатійні, схильні до інтроверсії, що
мають гуманістичну життєву установку,
схильні ототожнюватися з іншими — більше
схильні до набуття цього синдрому [22].
Х.Фрейденбергер
характеризує схильних до синдрому
«згорання», як співчуваючих, гуманних,
м’яких, таких, що захоплюються, ідеалістів,
орієнтованих на допомогу іншим, і
одночасно нестійких, інтровертних,
одержимих нав’язливою ідеєю (фанатичних),
полум’яних і легко солідарних людей[12].
Е.Махер же відносить до цієї категорії
людей з низьким рівнем емпатії і схильних
до авторитаризму [22].
Є
ряд станів людини, які різко зменшують
їх мотиваційний потенціал. Так, при
монотонності життя, психічному
перенасиченні, стомленні зникає бажання
виконувати роботу, до якої спочатку був
позитивний мотив. Але особливо сильно
й тривало впливає на зниження мотиваційного
потенціалу стан депресії, що виникає у
здорових людей. Відчуття тривоги й
депресії є також симптомом емоційного
«вигорання». Депресія (від латів.
depressio — придушення) — це афектний стан,
що характеризується негативним емоційним
фоном (пригніченістю, тугою, відчаєм)
через неприємні, важкі події в житті
людини або її близьких. Виникає відчуття
безпорадності перед життєвими труднощами,
невпевненість у своїх можливостях, що
поєднуються з відчуттям безперспективності.
Сила потреб, потягів різко знижується,
приводить до пасивної поведінки,
безініціативності [17].
Синдром емоційного
«вигорання» деякі автори (Махер, Кондо)
розглядають як різновид стресу, де
клієнти соціальних служб виступають
як стресогенні чинники. Проте інші
дослідники розглядають «емоційне
вигорання» як результат впливу різних
стресогенних чинників (Маслач, Абрумова,
Жваво). Ефекти, що виникають під впливом
стресу схожі з ефектами «вигорання».
Абрумова виділяє 5 типів реакцій на
стрес, схожих з ефектами «вигорання»
[1]:
1. Реакція емоційного
дисбалансу — характеризується виразним
превалюванням негативної гамми емоцій.
Загальний фон настрою знижений. Людина
відчуває відчуття дискомфорту того або
іншого ступеня вираженості. Крім широкого
діапазону негативно забарвлених емоцій,
реакція емоційного дисбалансу
характеризується скороченням кола
спілкування.
2.
Песимістична ситуативна реакція,
виражена, в першу чергу зміною
світовідчування, встановленням похмурого
забарвлення світобачення, думок і
оцінок, видозміною і переструктуруванням
системи цінностей. Світ сприймається
людиною в «найчорніших» тонах. Таке
сприйняття викликає стійке зниження
рівня оптимізму, що, зрозуміло, перегороджує
шлях до продуктивного планування
діяльності в майбутньому. Реальне
планування поступається місцем похмурим
прогнозам. Така скутість власної волі,
нібито наступаюча не контрольованість
подій, що змінялися, або умов що викликають
вторинне зниження самооцінки, відчуття
незначності і зневіра у власних
можливостях.
3.Ситуативна реакція
демобілізації відрізняється найбільш
різкими змінами у сфері контактів:
відмовою від звичних контактів або,
щонайменше, значним їх обмеженням, що
викликає стійкі, тривалі й болісні
переживання самоти, безпорадності,
безнадійності. Спостерігається також
часткова відмова від діяльності.
Практично людина уникає включення в
які б то не було сфери діяльності, окрім
найнеобхідніших, соціально контрольованих,
до яких примушують її встановлені й
прийняті нею самою правила й вимоги
суспільства.
4. Ситуативна
реакція опозиції характеризується
ступенем агресивності, що підвищується,
зростаючою різкістю негативних оцінок
оточуючих і їх діяльність.
5. Ситуативна
реакція дезорганізації містить в своїй
основі тривожний компонент. Внаслідок
цього тут спостерігаються в найбільш
вираженому виді соматовегетативні
прояви (гіпертонічний і судинний-вегетативний
криз, порушення сну)[1].
Існують
різні думки щодо впливу особистісних
характеристик, але незаперечний той
факт, що особистісні якості соціальних
працівників відіграють важливу роль у
протистоянні синдрому «вигорання».
Порівнюючи розвиток «феномена
згоряння» у вчителів престижних
приватних шкіл Англії і державних шкіл
центру Австралії, дослідники Пірс Марк
і Джефрі Моллі з’ясували, що «швидкість
згоряння» не пов’язана з оплатою праці
вчителя. Незначущими опинилися також
«рівень інтелекту» і «об’єктивна
трудність біографії». «Згоряють»
і розумні, і звичайні, і благополучні,
і биті долею люди. Все залежало тільки
від одного чинника — від готовності
людини брати на себе або віддавати
зовнішнім обставинам відповідальність
за все, що відбувається в житті. Психологи
назвали цю готовність рівнем інтернальності
— екстернальності. Інтернальність –
готовність знаходити вихід в безвихідних
ситуаціях — взагалі вважається основним
чинником, що допомагає людині вижити.
Вона не залежить від віку, але завжди
характерна для особистісно зрілих
людей. Перекладання відповідальності
на зовнішні обставини властиво людям
інфантильним, залежним, які шукають
опору в кому-небудь більш сильному [1].
Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]
- #
- #
- #
- #
- #
- #
- #
- #
- #
- #
- #
Источник