Діти з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності

‹ Попередня стаття
Наступна стаття ›

Синдром дефіциту уваги і гіперактивність. Що таке гіперактивність. Гіператівні діти та дорослі. Як визначити гіперактивну поведінку в ранньому віці. Діагностика СДУГ.

СДВГ

Синдром дефіциту уваги та гіперактивність (СДУГ)

Дзеркалом життєдіяльності і результатом всіх наших виборів є дитина. Її поведінка, інтереси, бажання показують все, те, що ми вкладали з самого початку. Дитина вбирає кожне слово, реакції, особливості навколишнього світу. Часто можна почути, що діти стали дуже активними. Мами діляться, що малюк швидко переходить від предмета до предмета без особливого інтересу, без уваги і концентрації. Зацікавити малюка хоч на короткий час стає завданням для батьків і педагогів. Похід в магазин, переліт в літаку з дитиною, похід в гості вимагають якісно великих витрат сил і енергії. Як з цим бути і що робити? Необхідно розібратися, чи є певний тип поведінки приводом ставити діагноз.

Діти з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності Синдромом дефіциту уваги або СДУГ називають певний тип поведінки, який супроводжується порушеннями уваги, загального розвитку, гіперактивністю. Спостерігаються такі розлади, як у дітей, так і у дорослих. Відзначаються труднощі в сприйнятті інформації, концентрації уваги, імпульсивність в поведінці. Розрізняють синдром дефіциту уваги окремо і, включаючи гіперактивність. Однією з перших країн, в якій стали проходити дослідження даного синдрому, стала Америка.

На сьогоднішній день існують різні методи діагностики і лікування синдрому, включаючи медикаментозний. До причин виникнення синдрому відносять і особливості клімату, екології, харчування, і порушення в період внутрішньоутробного розвитку плода.

Більш детально і глибоко можна ознайомитися з симптоматикою розлади в дослідженнях Національного Інституту здоров’я та клінічної кваліфікації Великобританії, Національного інституту психічного здоров’я США, а також в роботах американського клінічного психолога Рассела Барклі (Rassel Barkley) та інших вчених цієї галузі.

Як визначити гіперактивну поведінку в ранньому віці

«Гіперактивність», як явище, може розглядатись як особливість функціонування нервової системи дитини та в нормі. Як стан характерне для певного вікового періоду. Це означає, що багато батьків та вихователі, говорячи про дитину, можуть використовувати поняття «гіперактивна» (особливо в період з 3 до 5 років), але як правило, з часом «гіперактивна дитина» виростає і вся симптоматика зводиться нанівець. Дорослі часто можуть плутати дитячу активність, в рамках норми, з гіперактивністю, часом просто тому, що такій дитині потрібно приділяти більше уваги, він частіше травмується, у нього частіше виникають труднощі з однолітками. Інша річ клінічна гіперактивність.

Причини гіперактивності:

— Генетична обумовленість, в основному по линії батька;

— Органічне ураження головного мозку (неблагополучне протікання вагітності; недоношеність; черепно-мозгові травми та інтоксикація дитини);

— Неблагополучні умови соціальної ситуації розвитку (в сім’ї, школі);

— Морфологічні особливості головного мозку, особливо лобових відділів.

Ранні прояви гіперактивності:

В 1-2 роки гіперактивність може проявлятися підвіщеною нервозністю дитини, дратівливістю, плаксивістю, порушеннями сну.
В 3-4 роки вже можуть спостерігатись порушення друбної моторики, імпульсивність, агресивні прояви.

Але, як правило, батьки починають звертатися до фахівця тільки на момент підготовки дитини до відвідування школи і / або на початковому етапі навчання. Гіперактивність, якщо вчасно не почати корекційну роботу, небезпечна тим, що призводить до поступової соціальної дезадаптації дитини, а часом і до делинкветної поведінки.

Діагностика

Для діагностики гіперактивності необхідно звернутися до фахівця та пройти ЕЕГ (електроенцефалограму). Також необхідно пройти консультацію у психіатра, невропатолога, психолога. Як правило, гіперактивність зустрічається частіше у хлопчиків, ніж у дівчаток. Гіперактивність часто супроводжується розладами сну, наявністю фобій, лабільністю емоцій, незрілістю емоційно-вольової сфери. Також гіператкивність може входити в симптоматичну картину інших нозологій, наприклад, аутизм, розумова відсталість, різні мовні та сенсорні порушення.

На що слід звернути увагу при діагностиці СДУГ:

1. Особливості вибору — як малюк вибирає предмет і заняття. У звичній обстановці дитина вибирає заняття, які йому вже зрозумілі і цікаві. Він може деякий час проводити за грою, а потім переходити до нового. З 3 — 3,5 років у малюка може бути намічений план занять, яке він не завершив учора. СДУГ може бути пов’язано з порушеннями пам’яті. У новій обстановці дитина може деякий час просто розглядати навколишнє середовище, брати розглядати об’єкти і відкладати поки щось його не зацікавить. Зверніть увагу, якщо дитина без уваги бере предмети. Його погляд весь час «бігає» по простору в пошуках чогось. Малюк активно і хаотично рухається. У рухах спостерігається різкість, швидкість з відсутністю аналізу рухів. У слідстві предмети, які оточують дитину, часто зачіпаються. Процес роботи — як довго займається з обраним матеріалом, включеність в заняття. Важливий його інтерес. Коли малюк зробив свій вибір, зверніть увагу, як він займається. Сфокусований його погляд на об’єкті. Предмет переміщається в просторі відповідно певній логіці дій — це може бути сюжетно-рольова гра за участю предмета (ляльки, машини наприклад), або є упорядкованість в самому процесі (повчання предметів в певному порядку, кулінарія). Дитина може не завершити до кінця заняття, але деякий час бути включеним в процес. Зверніть увагу, якщо малюк не фокусується на вибраному об’єкті і після декількох дій тут же відкладає. Так само відбувається з кожним новим предметом. Дитина не визначає для себе цікавого заняття, навіть одного.

2. Завершення заняття — як дитина закінчує свою діяльність. Після закінчення заняття, малюк відкладає предмет і готовий зробити новий вибір. Він може віднести предмет на місце, що служи показником завершеності, або просто відкладає. Може вибрати абсолютно нове заняття або доповнити новими предметами попереднє. Дитина може знову просто переміщатися в просторі, що свідчить про бажання зробити новий вибір. Можлива зміна від спокійної діяльності до активної грі. Зверніть увагу, якщо завершеності не спостерігається і дитина весь час знаходиться в стані вибору. Дитина, немов, весь час в тонусі і заспокоєння тривати до повної втоми, в результаті чого можуть з’явитися бажання поїсти чи поспати.

3. Перехід до нового — як відбувається вибір подальшої гри, які чинники впливають на вибір, чи є взаємозв’язок з попереднім заняттям. Тут будемо спостерігати алгоритм дій. Дитина може повністю завершити заняття і вибрати координально протилежне. Наприклад, після побудови вежі пограти в м’яч. Це відповідає фізіологічним і нейро процесам. Дитині необхідна зміна діяльності. Перехід від фізичної активності до сконцентрованої діяльності є показником особливостей розвитку нервової системи і роботи мозку. Зверніть увагу, якщо дії дитини не логічні та зміна дій відбувається хаотично.

4. Емоційний фон — які реакції переважають при спостереженнях, чи можна помітити радість в результаті занять. Після виконання певної роботи, у дитини часто можна помітити радість і почуття задоволеності. Наприклад, від вибудованої вежі або приготування печива.

Адже для малюка його діяльність — це маленька робота, в якій він бачить певний результат, який його може порадувати. Зверніть увагу, якщо дитина не намагається рухатися до результату. Його увагу тільки в точці початку. Спостерігається емоційний тонус і часта зміна яскраво виражених емоцій.

5. Мова — як задіяна в занятті малюка. До 6 років мова дитина вбирає всю структуру і особливості мови своєї культури. Мова — це той основний інструмент, який дає можливість нам встановити взаємовідносини в соціумі. Дії, що супроводжуються активною мовою свідчать про нормальний процесі розвитку дитини. Зверніть увагу, якщо малюк не прагнути використовувати мову в своїх діях.

6. Сон і харчування — як дитина проявляє себе в режимних моментах. При збудованому режимі дня, здоровий малюк почуває моменти, коли настає прийом їжі або сон. Він може в певний час сигналізувати про це самостійно. Зверніть увагу на будь-які порушення режиму харчування і сну.

Таким чином, ми можемо поспостерігати за малюком і зробити висновки в ході цієї роботи. У разі, якщо помічені деякі відхилення від норми або є занепокоєння щодо поведінки дитини, необхідно провести більш детальну діагностику.

СДУГ можна віднести до ряду проблем з розвитком в дитячому віці, але часом захворювання проявляється і в зрілому віці. На сьогоднішній день число дорослого населення з подібною недугою складає всього 8%. У дорослих хвороба визначается важче, є менш очевидною, і має особливості симптоматики.

СДУГ в зрілому віці проявляеться порушенням уваги, пам’яті, емоційно-вольової сфери, труднощами соціалізації. Простими словами, людина не може концентруватися, запам’ятовувати інформацію, виконувати вчастно завдання , планувати. Все це призводить до розладів поведінкової, емоційної сфер і соціальних проблем, труднощами в роботі і навчанні.

Симптоми СДУГ у дорослих

Виходячи з особливостей захворювання і вікової категорії індивідів можна виділити ряд їх поведінкових характеристик:

• Емоційна лабільність, перепади настрою.

• Проблеми з соціальними контактами.

• Їм не властива пунктуальність.

• Занадто забудькуваті.

• Депресивний стан.

• Апатія, нудьга і байдужість.

• Не можуть концентруватися при роботі.

• В силу порушень когнітивної сфери, постійно відкладають справи і не можуть дати собі раду.

• Низька стійкість до стресів.

• Зловживання багатьма речами.

• Відсутність лідерських якостей.

• Імпульсивність.

• Агресія, неконтрольовані спалахи гніву і люті.

•Низька самооцінка.

• Тривожність.

• Найчастіше такі люди знаходяться в пошуку роботи, але ніколи не можуть її знайти, або довго працювати на одній посаді.

• Складнощі в шлюбі (якщо він є), або постійні безуспішні пошуки партнера.

Причини СДУГ в зрілому віці

У більшості випадків причини СДУГ в зрілому віці представлені органічними порушення, внаслідок яких відбуваються порушення когнітивної функції і зниження працездатності.

Часто СДУГ, діагностований в дитячому віці, залишається у людини і в зрілому. Причинами цього може бути занедбаність захворювання, небажання застосовувати корекцію. СДУГ може посилюватися при неправильних методах виховання, поганих соціальних умовах. Згодом визначити людей з подібним захворювання стає не складно — навіть їх мова видає СДУГ, а саме стає переривчастою, вони не можуть дотримуватися один темп розмови. Іноді викрикують свої думки.

Синдром дефіциту уваги у дорослих — лікування

В першу чергу варто звернути увагу на профілактичні заходи, які здатні усунути окремі прояви симптоматики СДУГ. Серед них:

• Не потрібно сидіти на місці, займайтеся фізичними вправами.

• Більше часу гуляйте на природі.

• Складіть з дієтологом правильний раціон харчування.

• Потрібно по 7-9 годин на добу.

• Релаксуйте. Займайтеся медитацією.

• Більше спілкуйтеся з людьми вживу.

Саме лікування захворювання можна умовно розділити на два види: психотерапія і медикаментозні засоби.

Психотерапія

Для лікування пацієнта з даними недугою психотерапевт індивідуально добирає методики виходячи з індивідуальних особливостей особистості. Найчастіше експерти зупиняються на індивідуальній когнітивної або поведінкової терапії. В першу чергу такі методи спрямовані на підвищення самооцінки клієнта і самоствердження. Також використовуються проектні методики розслабляючого характеру. Рекомендують займатися медитацією і йогою. Психотерапевт допомагає людині створити свій розпорядок дня, і головне — дотримуватися його. Мета психотерапії полягає в зниженні концентрації стресових ситуацій, вироблення стратегій по боротьбі з ними. Велике значення має сімейна терапія, де вирішуються питання міжособистісної сфери, з якими хворі з СДУГ не можуть впоратися самостійно. У трудовій сфері також використовують ряд тренінгів для підвищення результативності та продуктивності роботи.

Медикаментозні засоби

В цілому, для лікування дорослого з СДУГ використовують такі ж препарати, як і для лікування дитини. Різниця полягає в дозах і періодичності прийому ліків. Широко застосовують психостимулятори, ноотропні засоби для стимуляції мозкової діяльності. Лікарське лікування СДУГ в будь-якому віці повинен призначати виключно фахівець.

З метою підвищення результативності рекомендують комплексне лікування, а саме поєднувати вище представлені методи.

Міфи про СДУГ

Існує досить серйозна думку що СДУГ може пройти і без лікування. Мовляв, в підлітковому віці всі переростають цю хворобу. Але це не так. Запустивши захворювання можна лише довести його до крайнього стану — в зрілому віці воно вже не буде піддаватися корекції. Тому, батькам потрібно бути уважними і, помітивши щось незвичайне, консультуватися з фахівцем.

Наступний міф про те, що всі хворі СДУГ — ледарі, яким не вистачає жорсткого виховання. Звісно, це не так. СДУГ — це серйозний психічний розлад, представлений в міжнародній класифікації захворювань. Він має свою етіологію, і в більшості випадків причинами служать органічне ураження головного мозку або генетична схильність. Тому, чим більше тиснути на людину з СДУГ, тим гірше буде результат, так як сконцентруватися вона не зможе через аномалії когнітивної сфери, а невдача викличе у неї напад агресії.

СДУГ — поширене захворювання. Це теж не вірно, воно зустрічається в рідкісних випадках. За статистикою, всього у 8% всього населення. При цьому через некомпетентність батьків і їх віру в подібні «міфи» лікуються лише 4%. Не варто приписувати гіперактивній людині діагноз СДУГ, це може вказувати і на невроз, і на акцентуацію характеру, але, якщо до висновку СДУГ прийшли фахівці, потрібно негайно починати лікування.

Лікування, навіть в зрілому віці, може бути ефективним. Важливо зауважити передумови і звернутися до фахівців. Чим раніше буде проведена діагностика, тим більше шанс на одужання.

Визначення

Суть захворювання полягає в самому терміні – характерними порушеннями є зниження уваги і гіперактивність у дитини. У подальшому такі прояви небезпечні в плані розвитку порушень навчання, девіантної поведінки, зниження якості життя. Патологія відноситься до етіологічно гетерогенної патології, тобто причини СДУГ можуть бути різні.

СДУГ розшифровується як синдром дефіциту уваги з гіперактивністю. У зв’язку з цим термін «синдром СДУГ» непридатний.

Перші ознаки СДУГ, як правило, виникають у дітей старше 5 років. Хоча спочатку може мати місце субклінічна стадія захворювання з маніфестацією в більш пізньому віці. Існує теорія, згідно з якою СДУГ, дебютуючи в дитинстві, не купірується згодом, а лише зазнає ряд змін. Корекція стану може вплинути лише на кількісну та якісну трансформації. Дійсно, існують деякі відмінності об’єктивних проявів СДУГ у дітей різних вікових груп. У дошкільнят і учнів початкової школи переважають гіперактивність і агресивність у спілкуванні з оточуючими. Для підлітків більш характерними вважаються дефіцит уваги, тривожно-фобічні розлади, зухвала поведінка.

Причини

В основі СДУГ лежать процеси порушення обробки зовнішньої і внутрішньої інформації, що й призводить до клінічних вираженим порушенням уваги і гіперактивності. Однак чіткі позиції щодо причин виникнення таких змін досі не сформульовані. Вважається, що синдром має полиэтиологическую природу.

Спочатку синдром гіперактивності та дефіциту уваги у дітей розглядався, як наслідок органічного ураження церебральних утворень внаслідок перинатальної патології нервової системи. Проте пізніше були описані випадки розвитку синдрому розсіяного уваги і у дітей, що не мають структурних змін головного мозку.

Виправданою вважається і нейромедиаторная теорія розвитку СДУГ. Згідно їй, причини гіперактивності та дефіциту уваги у дітей приховані в дисфункції обмінних процесів нейромедіаторів (більшою мірою дофаміну і норадреналіну).

Також існує спадкова модель розвитку СДУГ. Її прихильники вказують на більш високу частоту зустрічальності розлади серед родичів. На сьогоднішній день встановлено, що у формуванні СДУГ бере участь досить велика кількість генів, різне поєднання яких забезпечує варіабельність клініки.

Крім того, не варто упускати соціальну обумовленість порушень. Несприятлива обстановка в сім’ї, конфлікти з родичами та однолітками не виступають в якості прямої причини СДУГ, але часто є пусковим фактором розвитку розлади.

Класифікація та діагностика

Поліморфізм клінічних проявів синдрому дефіциту уваги у дітей пояснює труднощі формулювання клініко-діагностичних критеріїв. Обов’язковими проявами розлади вважаються дитяча гіперактивність, імпульсивність і дефіцит уваги. Переважне прояв однієї з цих трьох симптомів класифікує патологію на:

СДУГ з переважанням порушень уваги;

СДУГ з переважними проявами гіперактивності та імпульсивності;

комбіновану форму розлади, в якій поєднуються клінічні прояви двох попередніх варіантів.

При цьому в Російській Федерації для постановки діагнозу СДУГ потрібно підтвердити наявність всіх трьох груп симптомів. Іншими словами, повинна бути проведена комплексна діагностика гіперактивності, імпульсивності і дефіциту уваги. В цьому випадку може бути виявлена лише поєднана форма патології. Тому дана класифікація не знайшла широкого застосування у вітчизняній неврології.

Крім того, необхідними характеристиками для укладення діагнозу СДУГ вважають:

тривалість клінічних проявів не менше півроку;

сталість симптомів;

вплив проявів хвороби на всі сфери життя;

вираженість порушень;

проблеми в навчанні і соціальних контактах дитини;

виняток інших розладів, що пояснюють наявну клініку.

Специфічних тестів і лабораторно-інструментальної діагностики СДУГ не розроблено.

Клінічна картина

Основні клінічні симптоми СДУГ зводяться до порушень уваги, гіперактивності у дітей та імпульсивності. Такі розлади тягнуть за собою нездатність до навчання у дітей з збереженим інтелектом. У першу чергу страждають мова, навички письма, читання і рахунку. Дитина не справляється зі шкільними завданнями, робить безліч помилок через неуважність, не здатний самостійно вибудувати пріоритетні завдання, відмовляється від допомоги і порад дорослих. Дуже показовою є прихильність гіперактивних дітей до фільмів та комп’ютерних ігор зі швидкою зміною кадрів.

Крім цього, дитина стає джерелом постійного занепокоєння для оточуючих. Він здатний втручатися в розмови дорослих, перебивати співрозмовника, брати чужі речі без дозволу, неадекватно вести себе в суспільстві. Виникають труднощі при спілкуванні з однолітками, нерідко проявляється агресивність, виникають конфлікти. Дитина не може адекватно аналізувати свої вчинки і передбачати їх наслідки. В подальшому (частіше в підлітковому віці) це може спровокувати асоціальну поведінку.

Синдром дефіциту уваги у дитини виражається головним чином у непослідовність його дій, відсутності активного слухання при зверненні до нього, труднощі організації навчального процесу або ігор, забудькуватості. Діти з СДУГ зазвичай охоче беруться за нові завдання, але вкрай рідко закінчують їх до кінця, намагаються уникати нудних завдань, часто втрачають речі, неуважні.

Гіперактивність у дітей проявляється різними формами рухової розгальмованості. Дитина постійно совається, забирається на меблі, дерева, притоптивает ногами, барабанить пальцями. Додатковими ознаками гіперактивності можуть виступати порушення сну. Як правило, діти з СДУГ сплять набагато менше, чим однолітки, і дуже імпульсивні. Гіперактивність частіше виявляється у дітей шкільного віку та дошкільнят і деколи вимагає серйозного лікування.

Характерною особливістю неврологічного статусу при цьому служить відсутність вираженого вогнищевого дефіциту.

Лікування

Терапія пацієнтів з синдромом дефіциту уваги і гіперактивністю повинна носити комплексний і індивідуальний характер. Неможливо ізольоване лікування гіперактивності у дітей без впливу на симптоми недоліку уваги або без нормалізації функції контролю над вчинками. У програмі корекції наявних розладів повинні обов’язкове брати участь неврологи, психологи, педагоги та батьки.

Основна допомога дитині зводиться до модифікації поведінки методами психотерапії, педагогічної та нейропсихологической корекції. Медикаментозне лікування СДВГ як у дітей, так і дорослих вважається недоцільним. Воно може бути виправдано тільки у випадках відсутності ефекту від проведеної нефармакологической терапії або наявності органічної природи розлади. У цьому випадку вдаються до нейропротекторам, вазоактивних засобів, антиоксидантам, ноотропам. Всі препарати, що застосовуються для усунення симптомів СДУГ, підбираються індивідуально виключно лікарем.

Переважна допомогу передбачають корекцію СДУГ за такими напрямами:

робота з порушеннями уваги, контролем поведінки і надмірної рухової активністю;

оптимізація соціальних відносин з дорослими і однолітками;

боротьба з агресивною поведінкою, гнівом і залежностями (при наявності).

До того, як лікувати синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, необхідно з’ясувати соціальні чинники патології і намагатися нівелювати негативні психологічні впливу в оточенні дитини.

Нейропсихологічну роботу в першу чергу направляють на підвищену отвлекаемость і недостатню організацію діяльності. Батькам і педагогам рекомендують по можливості ігнорувати зухвалі дії дитини, максимально обмежити відволікаючі фактори під час занять. Окремо має бути продумана система заохочень за хорошу поведінку. Розпорядок дня складається у відповідності з віком і зайнятістю дитини і чітко виконується. Багато в чому цьому сприяє ведення спеціального щоденника або календаря, де відзначаються виконані плани. Обов’язковою умовою має стати соразмеренное поєднання розумового навантаження з фізичною активністю.

В даний час діти з синдромом дефіциту уваги і гіперактивністю не рідкість. Цьому сприяють і високі вимоги до сучасної освіти, і інтенсивно розвиваються технологічні досягнення, і часті соціальні конфлікти в сім’ях. При своєчасній грамотної корекції СДУГ протягом патології сприятливий. Однак затримка лікувально-діагностичних заходів здатна змінити симптоми хвороби, зробивши їх більш вираженими й грубими. Подібні прояви значно порушують повсякденне життя людини, заважають його соціальним контактам та істотно знижують якість життя.

Источник