Діти з синдромом дефіциту уваги

Діти з синдромом дефіциту уваги thumbnail
  • ‹ Попередня стаття
  • Наступна стаття ›

Синдром дефіциту уваги і гіперактивність. Що таке гіперактивність. Гіператівні діти та дорослі. Як визначити гіперактивну поведінку в ранньому віці. Діагностика СДУГ.

СДВГ

Синдром дефіциту уваги та гіперактивність (СДУГ)

Дзеркалом життєдіяльності і результатом всіх наших виборів є дитина. Її поведінка, інтереси, бажання показують все, те, що ми вкладали з самого початку. Дитина вбирає кожне слово, реакції, особливості навколишнього світу. Часто можна почути, що діти стали дуже активними. Мами діляться, що малюк швидко переходить від предмета до предмета без особливого інтересу, без уваги і концентрації. Зацікавити малюка хоч на короткий час стає завданням для батьків і педагогів. Похід в магазин, переліт в літаку з дитиною, похід в гості вимагають якісно великих витрат сил і енергії. Як з цим бути і що робити? Необхідно розібратися, чи є певний тип поведінки приводом ставити діагноз.

Діти з синдромом дефіциту увагиСиндромом дефіциту уваги або СДУГ називають певний тип поведінки, який супроводжується порушеннями уваги, загального розвитку, гіперактивністю. Спостерігаються такі розлади, як у дітей, так і у дорослих. Відзначаються труднощі в сприйнятті інформації, концентрації уваги, імпульсивність в поведінці. Розрізняють синдром дефіциту уваги окремо і, включаючи гіперактивність. Однією з перших країн, в якій стали проходити дослідження даного синдрому, стала Америка.

На сьогоднішній день існують різні методи діагностики і лікування синдрому, включаючи медикаментозний. До причин виникнення синдрому відносять і особливості клімату, екології, харчування, і порушення в період внутрішньоутробного розвитку плода. 

Більш детально і глибоко можна ознайомитися з симптоматикою розлади в дослідженнях Національного Інституту здоров’я та клінічної кваліфікації Великобританії, Національного інституту психічного здоров’я США, а також в роботах американського клінічного психолога Рассела Барклі (Rassel Barkley) та інших вчених цієї галузі.

Як визначити гіперактивну поведінку в ранньому віці

«Гіперактивність», як явище, може розглядатись як особливість функціонування нервової системи дитини та в нормі. Як стан характерне для певного вікового періоду. Це означає, що багато батьків та вихователі, говорячи про дитину, можуть використовувати поняття «гіперактивна» (особливо в період з 3 до 5 років), але як правило, з часом «гіперактивна дитина» виростає і вся симптоматика зводиться нанівець. Дорослі часто можуть плутати дитячу активність, в рамках норми, з гіперактивністю, часом просто тому, що такій дитині потрібно приділяти більше уваги, він частіше травмується, у нього частіше виникають труднощі з однолітками. Інша річ клінічна гіперактивність.

Причини гіперактивності:

— Генетична обумовленість, в основному по линії батька;

— Органічне ураження головного мозку (неблагополучне протікання вагітності; недоношеність; черепно-мозгові травми та інтоксикація дитини);

— Неблагополучні умови соціальної ситуації розвитку (в сім’ї, школі);

— Морфологічні особливості головного мозку, особливо лобових відділів.

Ранні прояви гіперактивності:

  • В 1-2 роки гіперактивність може проявлятися підвіщеною нервозністю дитини, дратівливістю, плаксивістю, порушеннями сну.
  • В 3-4 роки вже можуть спостерігатись порушення друбної моторики, імпульсивність, агресивні прояви.

Але, як правило, батьки починають звертатися до фахівця тільки на момент підготовки дитини до відвідування школи і / або на початковому етапі навчання. Гіперактивність, якщо вчасно не почати корекційну роботу, небезпечна тим, що призводить до поступової соціальної дезадаптації дитини, а часом і до делинкветної поведінки.

Діагностика

Для діагностики гіперактивності необхідно звернутися до фахівця та пройти ЕЕГ (електроенцефалограму). Також необхідно пройти консультацію у психіатра, невропатолога, психолога. Як правило, гіперактивність зустрічається частіше у хлопчиків, ніж у дівчаток. Гіперактивність часто супроводжується розладами сну, наявністю фобій, лабільністю емоцій, незрілістю емоційно-вольової сфери. Також гіператкивність може входити в симптоматичну картину інших нозологій, наприклад, аутизм, розумова відсталість, різні мовні та сенсорні порушення.

На що слід звернути увагу при діагностиці СДУГ:

1. Особливості вибору — як малюк вибирає предмет і заняття. У звичній обстановці дитина вибирає заняття, які йому вже зрозумілі і цікаві. Він може деякий час проводити за грою, а потім переходити до нового. З 3 — 3,5 років у малюка може бути намічений план занять, яке він не завершив учора. СДУГ може бути пов’язано з порушеннями пам’яті. У новій обстановці дитина може деякий час просто розглядати навколишнє середовище, брати розглядати об’єкти і відкладати поки щось його не зацікавить. Зверніть увагу, якщо дитина без уваги бере предмети. Його погляд весь час «бігає» по простору в пошуках чогось. Малюк активно і хаотично рухається. У рухах спостерігається різкість, швидкість з відсутністю аналізу рухів. У слідстві предмети, які оточують дитину, часто зачіпаються. Процес роботи — як довго займається з обраним матеріалом, включеність в заняття. Важливий його інтерес. Коли малюк зробив свій вибір, зверніть увагу, як він займається. Сфокусований його погляд на об’єкті. Предмет переміщається в просторі відповідно певній логіці дій — це може бути сюжетно-рольова гра за участю предмета (ляльки, машини наприклад), або є упорядкованість в самому процесі (повчання предметів в певному порядку, кулінарія). Дитина може не завершити до кінця заняття, але деякий час бути включеним в процес. Зверніть увагу, якщо малюк не фокусується на вибраному об’єкті і після декількох дій тут же відкладає. Так само відбувається з кожним новим предметом. Дитина не визначає для себе цікавого заняття, навіть одного.

2. Завершення заняття — як дитина закінчує свою діяльність. Після закінчення заняття, малюк відкладає предмет і готовий зробити новий вибір. Він може віднести предмет на місце, що служи показником завершеності, або просто відкладає. Може вибрати абсолютно нове заняття або доповнити новими предметами попереднє. Дитина може знову просто переміщатися в просторі, що свідчить про бажання зробити новий вибір. Можлива зміна від спокійної діяльності до активної грі. Зверніть увагу, якщо завершеності не спостерігається і дитина весь час знаходиться в стані вибору. Дитина, немов, весь час в тонусі і заспокоєння тривати до повної втоми, в результаті чого можуть з’явитися бажання поїсти чи поспати.

Читайте также:  Восточный синдром с ключами на носу купить

3. Перехід до нового — як відбувається вибір подальшої гри, які чинники впливають на вибір, чи є взаємозв’язок з попереднім заняттям. Тут будемо спостерігати алгоритм дій. Дитина може повністю завершити заняття і вибрати координально протилежне. Наприклад, після побудови вежі пограти в м’яч. Це відповідає фізіологічним і нейро процесам. Дитині необхідна зміна діяльності. Перехід від фізичної активності до сконцентрованої діяльності є показником особливостей розвитку нервової системи і роботи мозку. Зверніть увагу, якщо дії дитини не логічні та зміна дій відбувається хаотично.

Діти з синдромом дефіциту уваги4. Емоційний фон — які реакції переважають при спостереженнях, чи можна помітити радість в результаті занять. Після виконання певної роботи, у дитини часто можна помітити радість і почуття задоволеності. Наприклад, від вибудованої вежі або приготування печива.

Адже для малюка його діяльність — це маленька робота, в якій він бачить певний результат, який його може порадувати. Зверніть увагу, якщо дитина не намагається рухатися до результату. Його увагу тільки в точці початку. Спостерігається емоційний тонус і часта зміна яскраво виражених емоцій.

5. Мова — як задіяна в занятті малюка. До 6 років мова дитина вбирає всю структуру і особливості мови своєї культури. Мова — це той основний інструмент, який дає можливість нам встановити взаємовідносини в соціумі. Дії, що супроводжуються активною мовою свідчать про нормальний процесі розвитку дитини. Зверніть увагу, якщо малюк не прагнути використовувати мову в своїх діях.

6. Сон і харчування — як дитина проявляє себе в режимних моментах. При збудованому режимі дня, здоровий малюк почуває моменти, коли настає прийом їжі або сон. Він може в певний час сигналізувати про це самостійно. Зверніть увагу на будь-які порушення режиму харчування і сну.

Таким чином, ми можемо поспостерігати за малюком і зробити висновки в ході цієї роботи. У разі, якщо помічені деякі відхилення від норми або є занепокоєння щодо поведінки дитини, необхідно провести більш детальну діагностику.

СДУГ можна віднести до ряду проблем з розвитком в дитячому віці, але часом захворювання проявляється і в зрілому віці. На сьогоднішній день число дорослого населення з подібною недугою складає всього 8%. У дорослих хвороба визначается важче, є менш очевидною, і має особливості симптоматики.

СДУГ в зрілому віці проявляеться порушенням уваги, пам’яті, емоційно-вольової сфери, труднощами соціалізації. Простими словами, людина не може концентруватися, запам’ятовувати інформацію, виконувати вчастно завдання , планувати. Все це призводить до розладів поведінкової, емоційної сфер і соціальних проблем, труднощами в роботі і навчанні.

Симптоми СДУГ у дорослих

Виходячи з особливостей захворювання і вікової категорії індивідів можна виділити ряд їх поведінкових характеристик:

• Емоційна лабільність, перепади настрою.

• Проблеми з соціальними контактами.

• Їм не властива пунктуальність.

• Занадто забудькуваті.

• Депресивний стан.

• Апатія, нудьга і байдужість.

• Не можуть концентруватися при роботі.

• В силу порушень когнітивної сфери, постійно відкладають справи і не можуть дати собі раду.

• Низька стійкість до стресів.

• Зловживання багатьма речами.

• Відсутність лідерських якостей.

• Імпульсивність.

• Агресія, неконтрольовані спалахи гніву і люті.

•Низька самооцінка.

• Тривожність.

• Найчастіше такі люди знаходяться в пошуку роботи, але ніколи не можуть її знайти, або довго працювати на одній посаді.

• Складнощі в шлюбі (якщо він є), або постійні безуспішні пошуки партнера.

Причини СДУГ в зрілому віці

У більшості випадків причини СДУГ в зрілому віці представлені органічними порушення, внаслідок яких відбуваються порушення когнітивної функції і зниження працездатності.

Часто СДУГ, діагностований в дитячому віці, залишається у людини і в зрілому. Причинами цього може бути занедбаність захворювання, небажання застосовувати корекцію. СДУГ може посилюватися при неправильних методах виховання, поганих соціальних умовах. Згодом визначити людей з подібним захворювання стає не складно — навіть їх мова видає СДУГ, а саме стає переривчастою, вони не можуть дотримуватися один темп розмови. Іноді викрикують свої думки.

Синдром дефіциту уваги у дорослих — лікування

В першу чергу варто звернути увагу на профілактичні заходи, які здатні усунути окремі прояви симптоматики СДУГ. Серед них:

• Не потрібно сидіти на місці, займайтеся фізичними вправами.

• Більше часу гуляйте на природі.

• Складіть з дієтологом правильний раціон харчування.

• Потрібно по 7-9 годин на добу.

• Релаксуйте. Займайтеся медитацією.

• Більше спілкуйтеся з людьми вживу.

Саме лікування захворювання можна умовно розділити на два види: психотерапія і медикаментозні засоби.

Психотерапія

Для лікування пацієнта з даними недугою психотерапевт індивідуально добирає методики виходячи з індивідуальних особливостей особистості. Найчастіше експерти зупиняються на індивідуальній когнітивної або поведінкової терапії. В першу чергу такі методи спрямовані на підвищення самооцінки клієнта і самоствердження. Також використовуються проектні методики розслабляючого характеру. Рекомендують займатися медитацією і йогою. Психотерапевт допомагає людині створити свій розпорядок дня, і головне — дотримуватися його. Мета психотерапії полягає в зниженні концентрації стресових ситуацій, вироблення стратегій по боротьбі з ними. Велике значення має сімейна терапія, де вирішуються питання міжособистісної сфери, з якими хворі з СДУГ не можуть впоратися самостійно. У трудовій сфері також використовують ряд тренінгів для підвищення результативності та продуктивності роботи.

Читайте также:  Лечения синдрома вертебробазилярной артериальной системы

Медикаментозні засоби

В цілому, для лікування дорослого з СДУГ використовують такі ж препарати, як і для лікування дитини. Різниця полягає в дозах і періодичності прийому ліків. Широко застосовують психостимулятори, ноотропні засоби для стимуляції мозкової діяльності. Лікарське лікування СДУГ в будь-якому віці повинен призначати виключно фахівець.

З метою підвищення результативності рекомендують комплексне лікування, а саме поєднувати вище представлені методи.

Міфи про СДУГ

Існує досить серйозна думку що СДУГ може пройти і без лікування. Мовляв, в підлітковому віці всі переростають цю хворобу. Але це не так. Запустивши захворювання можна лише довести його до крайнього стану — в зрілому віці воно вже не буде піддаватися корекції. Тому, батькам потрібно бути уважними і, помітивши щось незвичайне, консультуватися з фахівцем.

Наступний міф про те, що всі хворі СДУГ — ледарі, яким не вистачає жорсткого виховання. Звісно, це не так. СДУГ — це серйозний психічний розлад, представлений в міжнародній класифікації захворювань. Він має свою етіологію, і в більшості випадків причинами служать органічне ураження головного мозку або генетична схильність. Тому, чим більше тиснути на людину з СДУГ, тим гірше буде результат, так як сконцентруватися вона не зможе через аномалії когнітивної сфери, а невдача викличе у неї напад агресії.

СДУГ — поширене захворювання. Це теж не вірно, воно зустрічається в рідкісних випадках. За статистикою, всього у 8% всього населення. При цьому через некомпетентність батьків і їх віру в подібні «міфи» лікуються лише 4%. Не варто приписувати гіперактивній людині діагноз СДУГ, це може вказувати і на невроз, і на акцентуацію характеру, але, якщо до висновку СДУГ прийшли фахівці, потрібно негайно починати лікування.

Лікування, навіть в зрілому віці, може бути ефективним. Важливо зауважити передумови і звернутися до фахівців. Чим раніше буде проведена діагностика, тим більше шанс на одужання.

Рекомендована література для батьків на тему «СДУГ»:

1.      Ваш непослушный ребенок. Рассел А. Баркли, Кристина М. Бентон.

2.      Почему я отвлекаюсь. Как распознать синдром дефицита внимания. Эдварпд М. Хэлловэл, Джон Рэйти.

3.      iDentity: Hoe ons digitaal gedrag ons leven bepaalt, Larry D. Rosen.

Источник

СДУГ — це патологічний стан, що
виявляється руховим розгальмуванням (гіперактивністю), зниженням концентрації
уваги, отвлекаемостью, імпульсивністю поведінки, проблемами у взаєминах з
оточуючими.  

СДУГ може бути викликаний наступними причинами:

·
порушення роботи підкоркових структур головного мозку;

·
патологи розвитку лобових часток мозку;

·
спадковість;

·
перинатальна енцефалопатія;

·
патологія вагітності у матері дитини (гіпоксія плоду,
обвиття пуповини, токсикоз, загроза переривання вагітності, куріння, стреси,
неправильне харчування);

·
особливості протікання пологів: передчасні, тривалі,
швидкоплинні, зі стимуляцією пологової діяльності;

·
дитина народилася недоношеною.

Часті конфлікти, що відбуваються в сім’ї, надмірна
суворість по відношенню до дитини може сприяти виникненню у нього синдрому
СДУГ.

ДІАГНОСТИКА СДУГ У ДІТЕЙ

Основним методом
діагностики є метод динамічного спостереження за дитиною в природній для нього
середовищі. Спостерігач створює так звану карту спостереження, куди заносяться
дані про особливості поведінки дитини вдома, у школі, на вулиці, в колі друзів,
з батьками.

З дитиною старше 6
років використовуються оціночні шкали для визначення рівня сформованості уваги,
мислення та інших когнітивних процесів.

При постановці
діагнозу також враховуються скарги батьків, дані медичної карти дитини.

СИМПТОМИ CДВГ У ДІТЕЙ

Перші ознаки CДВГ
починають проявлятися вже у немовляти. Дитину з CДВГ характеризує наявність
таких симптомів:

·
підвищена рухова активність кінцівок;

·
хаотичні рухи;

·
часто затримка мовного розвитку;

·
незграбність;

·
розгальмування;

·
імпульсивність;

·
непосидючість;

·
неуважність.

Часто у таких дітей
відзначається занижена самооцінка, головні болі і страхи.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ З
CДВГ

Діти з синдромом CДВГ
трохи відрізняються від своїх звичайних однолітків:

·
дитина не може контролювати власну поведінку;

·
йому важко утримувати увагу тривалий час на
одному предметі;

·
відзначається емоційна лабільність, часта
зміна настрою;

·
дитині важко налагодити контакт з іншими
дітьми.

Універсальні поради педагогам,
які працюють з гіперактивною дитиною

1. Співпрацюйте з батьками дитини. Якщо
ви бачите труднощі дитини, не шукайте винних. Намагайтеся налагодити контакт із
батьками дитини. Спробуйте переконати їх у тому, що дитина повинна бути
обстежена. Скеруйте до відповідних фахівців, адже вчитель може тільки
запідозрити розлад, але не поставити діагноз. 

2. Співпрацюйте з командою шкільних фахівців, зверніться до психолога та соціального педагога. Вимагайте
сприяння адміністрації навчального закладу у справі допомоги та реабілітації
дитини. Ви не повинні боятися просити допомоги. Важливо розуміти свої межі й не
покладати всю роботу тільки на себе. А якщо у вашому класі декілька дітей з
СДУГ, ви навряд чи дасте собі раду самотужки. 

3. Намагайтеся сприймати дитину такою, якою вона є. Зрозумійте, що не можна повністю змінити когось,
що вчитель повинен сприймати всіх дітей, незалежно від їх вад чи чеснот; будьте
гнучкими. Пам’ятайте, що саме ви формуєте дитячий колектив і саме від вас
залежатиме, яким він буде. 

Читайте также:  По суставной синдром у детей

4. Усвідомте, що СДУГ не є синонімом порушення інтелектуального розвитку. Діти з СДУГ можуть мати будь-який рівень
інтелекту. Серед них багато обдарованих. Звичайно, розлад обмежує навчальні
досягнення, але деколи ці діти є більш творчими, здатними подивитися на
оточуючу дійсність під нестандартним кутом. Їм також притаманна наполегливість
у досягненні своїх цілей, отже, за відповідної допомоги вони можуть досягти в
житті дуже багато. 

5. Психологи помітили: чим
більше драматичним, експресивним, театральним є педагог, тим легше він
справляється з проблемами гіперактивної дитини,
яку цікавить усе несподіване, нове. Незвичайність поведінки педагога змінює
психологічний настрій дитини, допомагає переключити її увагу на потрібний
предмет. 

6. Пам’ятайте: немає
холоднокровності — немає переваги! Оскільки
гіперактивна дитина дуже імпульсивна, її несподівана дія, яка іноді має навіть
провокаційний характер, може викликати занадто емоційну реакцію
дорослого. У будь-якій ситуації залишайтеся спокійними. Перш ніж реагувати на неприємну ситуацію, зупиніться
на кілька секунд (наприклад, порахуйте до десяти). І тоді, уникнувши емоційнго
спалаху, ви уникнете й почуття провини за прояв своєї слабкості, зможете краще
зрозуміти дитину, яка так потребує вашої підтримки. 

7. Розвивайте творчі здібності дитини. Заохочуйте
дитину бути творчою, давайте їй роботу, яка відповідає її смакам і бажанням. За
необхідності зменшуйте навантаження нецікавою для дитини діяльністю. 

8. Піклуйтеся про здорову самооцінку учня з СДУГ. Здорова самооцінка необхідна будь-якій людині. Гіперактивні діти,
як ніхто, прагнуть миттєвих заохочень, тому частіше хваліть їх, але заслужено.
Стимулюйте бажання працювати навіть у випадках, коли результат не відповідає
вашим очікуванням. 

9. Забезпечте зворотний зв’язок у навчанні дитини. Діти з СДУГ потребують постійної уваги та зворотного
зв’язку з боку вчителя. Покажіть, що ви цікавитеся діяльністю дитини. Постійно
давайте оцінку діям дитини, це буде мотивувати її до послідовної
діяльності. 

10. Організуйте навколишнє середовище відповідним чином. Середовище в класі повинно бути організоване таким
чином, щоб дитині було комфортно, затишно, безпечно. Мінімізуйте сторонні
подразники, посадіть дитину, по можливості, ближче до себе, щоб краще
контролювати її поведінку. 

11. Забезпечте візуальні нагадування. Оскільки
гіперактивним дітям буває важко зосередитися та втримувати увагу, облаштуйте
середовище таким чином, щоби скрізь були підказки та нагадування (починаючи від
правил поведінки в класі, закінчуючи наклейками на парті та записами в
щоденнику про те, що і коли слід зробити). 

12. Будьте послідовними та гнучкими у своїх вимогах. Щоб досягти успіхів у роботі з дітьми, необхідна
послідовність. Гіперактивна дитина потребує її особливо, оскільки вона має
схильність до неорганізованої поведінки сама по собі. Але важливою є також і
гнучкість, деколи доцільно зменшити навантаження та навіть проігнорувати не
зовсім прийнятну поведінку в окремих випадках. 

13. Забезпечте постійний зв’язок «школа — дім». Педагогічні втручання будуть повноцінними й ефективними, коли є
постійний зв’язок із батьками дитини. Батьки допомагають контролювати поведінку
й успішність. Також домашні програми з корекції поведінки є більш дієвими, коли
шкільні досягнення та невдачі отримують оцінку вдома. 

14. Використовуйте творчий підхід до планування та проведення уроків. Утримати увагу гіперактивних дітей набагато легше,
коли діяльність є цікавою для них. Тому намагайтеся протягом уроку часто
змінювати види навчальної діяльності, готуйтеся ретельно. Уникайте нудних
довгих завдань, намагайтеся здивувати, зацікавити дітей. 

15. Шукайте шляхи підвищення навчальної мотивації. Використовуйте інтерактивні методики, оскільки
це наближує вчителя до учня; будьте артистичні, оскільки вчитель, як актор,
повинен бути популярним, улюбленим. Намагайтеся знайти індивідуальні
заохочення, які будуть вагомими для кожної конкретної дитини. 

16. Зробіть навчальний процес структурованим і передбачуваним. Сталий режим і чітка структура занять є
необхідними при навчанні всіх, особливо дітей молодшого віку. Гіперактивні діти
потребують цього обов’язково. Тому плануйте заняття й діяльність на уроці таким
чином, щоб у дітей виробилися звички, щоб вони знали, що за чим іде. Це організовує
дітей. 

17. Не ображайте дітей, не наголошуйте на їх відмінностях. Не показуйте, особливо при інших дітях, що та чи
інша дитина має якісь обмеження, ніколи не згадуйте, що дитина страждає на
поведінковий розлад. Будьте коректними і стриманими у власній поведінці,
намагайтеся не підвищувати на дітей голос. 

18. Дбайте про соціалізацію дитини. При
навчанні та вихованні дітей з ГРДУ беззаперечним пріоритетом повинна бути їх
соціалізація, інтеграція, інклюзія до середовища однолітків. Тому вчитель повинен
у першу чергу дбати про побудову гармонійних стосунків усередині дитячого
колективу, тренувати відповідні соціальні навички дитини. 

19. Виробляйте авторитетний стиль викладання. Авторитетний стиль викладання є найбільш дієвим при навчанні всіх
дітей, тому намагайтеся бути авторитетним учителем, тобто справедливим при
заохоченні та покаранні дитини. Будьте у ставленні до дитини привітними, але
водночас стриманими, спокійними та послідовними. 

20. Проводьте регулярні консультації зі спеціалістами, які задіяні в
лікуванні та реабілітації дитини. Будьте
в курсі лікування та поведінкової корекції дитини з СДУГ, співпрацюйте зі
шкільними й іншими фахівцями, які працюють із дитиною. Регулярно відвідуйте й
організовуйте спільні заходи, метою яких є поглиблення співпраці, обмін
досвідом і вироблення спільних стратегій допомоги гіперактивній дитині. 

21. Займайтеся самоосвітою. Намагайтеся
бути в курсі останніх новинок у галузі допомоги дітям із поведінковими
розладами, слідкуйте за публікаціями. Не бійтеся випробовувати нові  

Источник